Постанова

від 19.07.2012 по справі 2а/0270/2573/12

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м.Вінниця

19 липня 2012 р. Справа № 2а/0270/2573/12

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Бошкової Юлії Миколаївни,

за участю:

секретаря судового засідання: Терлецького Є.Б.,

позивача: Загрія Т.С.,

представника позивача: Лисенка О.В.,

представника відповідача: Волощука В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Аквавіт-А"

до: Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби

про: визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Аквавіт-А»(надалі позивач, ТОВ «Аквавіт-А») звернулось в суд з позовом до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби України (надалі відповідач, Вінницька ОДПІ), яка є правонаступником державної податкової інспекції м. Вінниці, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень № 0000042300 та №0000052300 від 31 січня 2012 року.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на безпідставність та необґрунтованість висновків податкового органу щодо заниження податку на прибуток та податку на додану вартість з мотивів не підтвердження валових витрат відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просив суд задовольнити його у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Відповідач надав письмові заперечення (а.с.205-209, т.с.1), відповідно до яких, просив відмовити у задоволенні позовних вимог, вважаючи обґрунтованими та правомірними висновки акту від 13.01.2012р. №83/2301/31414953 щодо не підтвердження валових витрат відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Представник відповідача у судовому засіданні від 26.05.2011р. проти задоволення позовних вимог заперечував та просив у їх задоволенні відмовити у повному обсязі, оскільки оскаржувані податкові повідомлення-рішення є законними, так як відповідач при їх винесенні діяв виключно в межах своїх повноважень, на підставі та відповідно до закону.

Заслухавши пояснення учасників процесу, оцінивши наявні у справі докази, на засадах всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, судом встановлено наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Аквавіт-А»зареєстроване у якості юридичної особи виконавчим комітетом Вінницької міської ради, що стверджується свідоцтвом про державну реєстрацію від 27.02.2001р. серії АОО №142544, та зареєстроване у якості платника податку на додану вартість згідно свідоцтва №01836054 від 15.03.2001р.

Державною податковою інспекцією у м. Вінниці, права і обов'язки якої у результаті реорганізації згодом перейшли до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби України, була проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010р. по 30.09.2011р., за наслідками якої складений відповідний акт від 13.01.2012р. №83/2301/31414953.

Згідно вказаного акту встановлені наступні порушення:

- пп. 5.3.9 п. 5.3, пп. 5.4.10 п. 5.4 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994року №334/94-ВР у редакції Закону від 22.05.2007року №283/97-ВР, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся всього у сумі 42 974 грн., у тому числі: за 2010 в сумі 33 219 грн.; за 1 квартал 2011 року в сумі 9 755 грн.;

- п.п.138.10.3 п. 138.10 статті 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся всього у сумі 21 073 грн., в т.ч.: за 2-3 квартали 2011 року в сумі 21 073 грн.;

- п.п.7.4.3 п. 7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997року №168/97-ВР „Про податок на додану вартість", в результаті чого підприємством занижено чисту суму по податку на додану вартість в періоді, що перевірявся в розмірі 62 269 грн., в томі числі: за січень 2010 року в сумі 4 608 грн.; за лютий 2010 року в сумі 4 553 грн.; за квітень 2010 року в сумі 7 336 грн.; за травень 2010 року в сумі 6 484 грн.; за червень 2010 року в сумі 3 957 грн.; за липень 2010 року в сумі 4 592 грн.; за вересень 2010 року в сумі 8 922 грн.; за жовтень 2010 року в сумі 4 087 грн. за листопад 2010 року в сумі 4 029 грн.; за січень 2011 року в сумі 8 706 грн.; за лютий 2011 року в сумі 4 995 грн.;

- п.199.1, п.199.3 ст.199 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VІ, в результаті чого підприємством занижено чисту суму по податку на додану вартість в періоді, що перевірявся в розмірі 43 480 грн., в томі числі: за квітень 2011 року - 10 843 грн.; за червень 2011 року - 13 971 грн.; за серпень 2011 року - 11931 грн.; за вересень 2011 року -6 735 грн.;

- п. 2.8 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою правління Національного банку України від 15.12.2004 р. № 637, перевищення встановленого ліміту залишку готівки в касі станом на кінець робочого дня 23.06.2010 р. в сумі 2034,62 грн.

На підставі висновків вказаного акту податковим органом у прийняті:

- податкове повідомлення-рішення від 31.01.2012р. №0000042300, яким позивачу визначене податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств у загальному розмірі 72353 грн., у тому числі за основним платежем 64047 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 8306 грн.;

- податкове повідомлення-рішення від 31.01.2012р. №0000052300, яким позивачу визначене податкове зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 200559 грн., у тому числі за основним платежем 105749 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 16810 грн.

За наслідками адміністративного оскарження рішень, що є предметом розгляду у даній справі, відповідні скарги залишені без задоволення, а самі рішенні - без змін, про що свідчать рішення державної податкової служби у Вінницькій області від 12.03.2012р. №3028/10/25-009 (а.с.100-102, т.с.1), №3029/10/10/009 (а.с.103-106, т.с.1) та рішення державної податкової служби України від 23.05.2012р. № 8827/6/10-2115 (а.с.123-126, т.с.1).

Висновки акту від 13.01.2012р. №83/2301/31414953 щодо зазначених порушень ґрунтуються на наступних обставинах.

Відповідно вказаного акту, перевіркою встановлено, що ТОВ «Аквавіт-А»придбавало паливно-мастильні матеріали та забезпечувало паливом особисті автомобілі працівників за рахунок підприємства. Позивачем виписувались працівникам підприємства подорожні листи службового легкового автомобіля типової форми №3 на легкові автомобілі, які знаходяться у приватній власності працівників та враховувалась вартість цього палива у складі валових витрат відповідних звітних періодів, а суми ПДВ з вартості палива -у складі податкового кредиту відповідних звітних періодів. Зазначені операції ТОВ «Аквавіт-А»відобразило по регістрах бухгалтерського обліку товариства записом: Дт93 «Витрати на збут»Кт 203 «Паливо».

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, заперечень відповідача, та надаючи правову оцінку оскаржуваним рішенням, суд виходив із наступного.

Пунктом 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з п.п.5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до п.п.5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", зокрема, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковій платіжними та іншими документами.

Підпунктом 5.4.10 п.5.4 ст. 5 названого Закону визначено, що не включаються до складу валових витрат витрати платника податку пов'язані з стоянкою та паркуванням легкових автомобілів, а також 50 відсотків витрат на придбання пально-мастильних

матеріалів для легкових автомобілів та оперативну оренду легкових автомобілів.

Розглядом адміністративної справи встановлено, що публічно-правовий спір в цілому виник навколо правомірності чи протиправності включення позивачем до складу валових витрат та формуванням за рахунок цього податкового кредиту витрати на паливо легкових автомобілів, які використовувалися в господарській діяльності підприємства позивача, водночас знаходилися у приватній власності працівників без оформлення з ТОВ «Аквавіт-А»відповідних договорів оперативної оренди.

На думку податкового органу, експлуатацію автомобілів в господарській діяльності підприємства в силу діючого законодавства можливо підтвердити лише відповідними документами: договором оперативної оренди та дорожніми листами. Оскільки договори оперативної оренди автомобілів у позивача відсутні, то підстав для включення до валових витрат витрати на паливо для вказаних автомобілів не має.

Проте, суд не може погодитися з наведеними відповідачем доводами, враховуючи наступне.

Зі змісту викладених положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»вбачається, що формування платником податків валових витрат вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг чи товарів з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг чи товарів, при цьому господарській операції з придбавання товарів чи послуг мають бути оформлені відповідними первинними документами, які б підтверджували фактичне виконання цих послуг та їх взаємозв'язок з господарською діяльністю позивача.

Під час розгляду справи судом встановлено, що у позивача були наявні усі визначені законодавством правові підстави для віднесення до складу валових витрат витрати на пальне для автомобілів, котрі ним експлуатувалися.

По-перше, матеріалами справи підтверджено використання легкових автомобілів працівників ТОВ «Аквавіт-А»саме в господарській діяльності останнього.

Зокрема, враховуючи, що виконання посадових обов'язків менеджерів зі збуту вимагає здійснення ними службових поїздок на постійній основі, наказом ТОВ «Аквавіт-А»від 02.01.2010 року №2/01/10 встановлено роз'їзний характер праці менеджерів зі збуту на підприємстві (а.с.128, т.с.1).

Використання власних автомобілів менеджерів зі збуту в службових цілях оформлено наказами позивача про можливість використання працівниками власних автомобілів в службових цілях у господарській діяльності підприємства (а.с.129-137, т.с.1).

Разом із тим, з вказаними працівниками укладено договори на забезпечення автомобілів працівників паливно-мастильними матеріалами (а.с.138-145, т.с.1). Пунктом 1.1 договорів передбачено, що на забезпечення паливно-мастильними матеріалами у зв'язку із роз'їзним характером праці, працівник, який займає посаду менеджера зі збуту погоджується використовувати для виконання своїх службових обов'язків господарській діяльності підприємства власний легковий автомобіль, а підприємство зобов'язується забезпечувати автомобіль працівника паливно-мастильними матеріалами. Пунктами 3.3 та 4.1 укладених договорів визначено, що отримані паливно-мастильні матеріали використовуються працівниками лише у випадках використання автомобіля у господарській діяльності підприємства, а облік використання працівником отриманого пального здійснюється на підставі подорожнього листа легкового автомобіля за типовою формою №3, затвердженою наказом Деркомстату України від 17.02.1998 року №74, який заповнюється працівником із додаванням чеків АЗС, що друкуються в POS-терміналів та засвідчують факт відпуску паливно-мастильних матеріалів працівнику.

Таким чином, наявними у справі доказами підтверджено, що витрати на паливно-мастильні матеріали для легкових автомобілів працівників позивача нерозривно та безпосередньо пов'язані з веденням його господарської діяльності, оскільки пальне використовувалося виключно у випадках використання працівниками власних автомобілів для виконання дорученої їм роботи, пов'язаної із обслуговуванням клієнтів підприємства на території м. Вінниці та Вінницької області з метою забезпечення збуту товарів.

По-друге, в матеріалах адміністративної справи наявна первинна документація на підтвердження та конкретизацію витрат підприємства на паливно-мастильні матеріали.

Статтею 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-Х1V зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно із законодавством.

Відповідно до вимог пункту 3.2 статті 3 вищезазначеного Закону, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Порядком складання декларації з податку на прибуток підприємства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 29 березня 2003 року №143, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 08 квітня 2003 року №271/7592, визначено, що дані, наведені в декларації, повинні підтверджуватись первинними документами обліку та відповідати податковому обліку (звітності).

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з вимогами Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операцій, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити : назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно із пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05 червня 1995 року за №168/704, первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Також необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена і пунктом 1.2 статті 1, пунктом 2.1 статті 2 наведеного Положення.

Крім того, відповідно до пункту 2.1 статті 2 Положення, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Таким чином, для надання первинним документам юридичної сили і доказовості, вони повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства. Понесені витрати на послуги повинні оформлятись відповідними документами, які б підтверджували фактичне виконання тієї чи іншої послуги.

Єдиний порядок застосування подорожнього листа службового легкового автомобіля типової форми N 3 при виконанні службових поїздок, а також для обліку транспортної роботи службових легкових автомобілів визначено Інструкцією про порядок застосування подорожнього листа службового легкового автомобіля та обліку транспортної роботи, затвердженою наказом Державного комітету статистики України від 17.02.1998 року №74.

Розділом 3 названої Інструкції передбачено порядок застосування подорожнього листа.

Як встановлено судом, позивачем з метою підтвердження факту використання особистих автомобілів працівників в господарській діяльності підприємства та документального підтвердження розміру витрат пального надано відповідні подорожні листи та квитанції на пальне (а.с.165-174, т.с.1); маршрути покриття території для обслуговування менеджером із збуту (а.с.148-156, т.с.1); переліки клієнтів позивача для обслуговування менеджером із збуту (а.с.157-165, т.с.1); акти списання пального (а.с.180-200); накази про норми списання палива на легкові автомобілі, що використовуються менеджерами зі збуту для виконання службових обов'язків у господарській діяльності підприємства; акти приймання передачі паливної картки WOG.

На думку суду, вказані первинні документи є належними, допустимими та достовірними докази, які документально підтверджують розмір витрат пального (із врахуванням норм списання), пробіг автомобіля в кілометрах та безпосередній зв'язок здійснення витрат на забезпечення пальним автомобілів працівників із господарською діяльністю ТОВ «Аквавіт-а».

Втім, зважаючи на положення Інструкції про порядок застосування подорожнього листа службового легкового автомобіля та обліку транспортної роботи, застосування подорожнього листа до автомобілів працівників підприємства під час їх експлуатації не є обов'язковим, оскільки вони не є службовим транспортом, водночас їх використання в даних випадках не суперечить діючому податковому законодавству, встановленим правила ведення бухгалтерського та податкового обліку. При цьому, на думку суду, використання вказаних первинних документів об'єктивно, достовірно та детально відображає здійснення господарської операції, її реальність, чим стверджує доцільність використання.

Крім того, у підпункті 5.4.10 п.5.4 ст. 5 названого Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»поряд із не включенням до складу валових витрат витрати платника податку пов'язані з стоянкою та паркуванням легкових автомобілів, а також 50 відсотків витрат на придбання пально-мастильних матеріалів на оперативну оренду, ведеться мова про не включення до валових витрат 50 відсотків витрат на придбання пально-мастильних матеріалів на легкові автомобілі. Разом із тим, не конкретизовано на якій підставі використання останніх має бути документально оформлено для участі у господарській діяльності платника.

Таким чином, посилання відповідача на обов'язковість договору оперативної оренди автомобілів для включення вказаних витрат до валових, судом залишається поза увагою.

Також, перевіряючими не спростована правильність розрахованих позивачем показників витрат паливно-мастильних матеріалів, та не встановлено їх перевищення над передбаченими нормами витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті. З огляду на що, дані питання залишаються поза межами предмету розгляду, і оскільки не доведено протилежного вважаються достовірними.

За викладених вище обставин, судом не встановлено правових підстав для не включення до валових витрат позивача витрат на забезпечення автомобілів працівників паливно-мастильними матеріалами. Відтак, висновок податкового органу щодо порушення позивачем пп.5.3.9 п. 5.3, пп. 5.4.10 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»є необґрунтованим.

Що стосується порушень позивачем п.п.138.10.3 п. 138.10 статті 138 Податкового кодексу України, слід відзначити наступне.

Із веденням в дію положень Податкового кодексу України, позивач з 01 квітня 2011 року до складу податкових витрат, передбачених п. «з»п.п.139.1.9 ст.139 ПК України, включав витрати на придбання паливо-мастильних матеріалів для легкових автомобілів своїх працівників.

За висновками акту перевірки витрати на паливно-мастильні матеріали прямо не передбачені в складі витрат, що визначені в п.п.138.10.3 п. 138.10 статті 138 ПК України, при цьому підприємством не надано нотаріально посвідчених договорів оренди легкових автомобілів, що призвело до порушення п.п. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 ПК України.

Однак, і в даному випадку суд не погоджується із висновками контролюючого органу, з огляду на таке.

Як уже встановлено судом, витрати на паливно-мастильні матеріали для легкових автомобілів працівників, пов'язані виключно з ведення господарської діяльності ТОВ «Аквавіт-А», оскільки пальне використовується лише у випадках використання працівниками вказаних автомобілів для дорученої їм роботи.

Положення підпункту 138.10.3 статті 138 Податкового кодексу України та п. 19. Положення (стандарт) бухгалтерського облік, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року № 3181916, «Витрати»не містять вичерпного переліку витрат на збут, та дозволяють платникам податків враховувати такі витрати в складі витрат, визначених підпунктом «з» п.п. 138.10.3 п. 138.10. статті 138 Податкового кодексу України як інші витрати, пов'язані зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Згідно із визначенням, що наведено в пп. 14.1.27 п.14.1 статті 14 Податкового кодексу України, витрати це - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пп. 14.1.36. п.14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Таким чином, до складу податкових витрат, що визначені підпунктом «з» п.п. 138.10.3 п. 138.10. статті 138 Податкового кодексу України як інших витрат, пов'язаних зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг, на думку суду, можливо відносити будь-які витрати для провадження господарської діяльності платника податку, що пов'язані зі збутом товарів, в тому числі і витрати на придбання паливно-мастильних матеріалів для легкових автомобілів працівників для забезпечення їх діяльності із просування продажу товарів серед клієнтів підприємства, оскільки така діяльність забезпечує реалізацію функції збуту на підприємстві, при цьому безпосередньо пов'язана з господарською діяльністю позивача та підтверджена первинними документами.

Разом із тим, враховуючи, що в судовому засіданні знайшов своє підтвердження факт правомірності формування валових витрат за рахунок придбання паливно-мастильних матеріалів для легкових автомобілів працівників підприємства, правомірним, на думку суду, є формування податкового кредиту за рахунок сум сплаченого податку на додану вартість з придбаного палива у відповідних звітних періодах, оскільки процес формування податкового кредиту є похідним та на пряму залежить від правомірного формування валових витрат.

При цьому слід відмітити, що податковим органом не запеперечується і не оспорюється наявність належно оформлених податкових накладних та сплата сум податків у звітних періодах у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва, що в силу діючого податкового законодавства є підставою для сформування податкового кредиту. А це у свою чергу, за відсутності непідтверджених висновків перевірки, свідчить про правомірність формування бюджетного відшкодування та об'єктивність податкової звітності з податку на додану вартість.

Таким чином, не приймаються судом до уваги як обґрунтовані висновки акту перевірки щодо порушення позивачем положень п.п.7.4.3 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»та п.п.138.10.3 п. 138.10, п.п.139.1.9 п. 139.1 статті 139 ПК України

Частиною 2 ст. 19 Конституції України та ч. 3 ст. 2 КАС України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

При цьому відповідно до ст. 86 цього Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Згідно із п.1 ч.2 ст.162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень.

Надавши правову оцінку оскаржуваним рішення в контексті вимог ч.3 ст.2 КАС України, судом встановлено, що останні прийняті не на підставі та не у спосіб, що визначені законом, відтак є протиправними, а тому підлягають скасуванню.

Виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача підтверджені матеріалами справи, а тому позов підлягає задоволенню в повному обсязі з розподілом судових витрат за правилами ст.94 КАС України.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України

На підставі викладеного, керуючись статтями 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби № 00000042300, № 0000052300 від 31.01.2012 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Аквавіт-А" (м. Вінниця, провул. К.Маркса, 13, код ЄДРПОУ 31414953, п/р 26000017410976 в філії ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" м. Вінниця, МФО 302429) судові витрати в розмірі 1950,00 грн. (одна тисяча дев'ятсот п'ятдесят гривень) шляхом їх безспірного списання органом Державної казначейської служби України з рахунку Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Бошкова Юлія Миколаївна