Ухвала

від 16.11.2015 по справі 2а/0270/2573/12

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 листопада 2015 року м. Київ К/9991/58379/12

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Пилипчук Н.Г.

Цвіркуна Ю.І.

за участю секретаря Ковтун О.С.

представника позивача Лисенка О.В., Гловацької О.М., Загрії Т.С.

відповідача Янушкевича А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Вінницькій області (правонаступника Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби)

на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 19.07.2012 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 29.08.2012

у справі №2а/0270/2573/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аквавіт -А»

до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 19.07.2012, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 29.08.2012, позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Вінницької ОДПІ Вінницької області ДПС №00000042300, №0000052300 від 31.01.2012.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового рішення про відмову в позові повністю, з підстав порушення норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст.55 КАС України у справі проведено заміну сторони відповідача Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби на правонаступника Вінницьку об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Вінницькій області.

Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем проведена планова виїзна перевірка з питань дотримання позивачем вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 по 30.09.2011, за наслідками якої складений акт від 13.01.2012 №83/2301/31414953.

За висновками акта перевірки позивачем допущено порушення:

- пп. 5.3.9 п. 5.3, пп. 5.4.10 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 №334/94-ВР у редакції Закону від 22.05.2007 №283/97-ВР, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся всього у сумі 42974 грн., у тому числі: за 2010 в сумі 33219 грн.; за 1 квартал 2011 року в сумі 9755 грн.;

- пп.138.10.3 п. 138.10 статті 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся всього у сумі 21073 грн., в т.ч.: за 2-3 квартали 2011 року в сумі 21073 грн.;

- пп.7.4.3 п. 7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997року №168/97-ВР «Про податок на додану вартість», в результаті чого підприємством занижено чисту суму по податку на додану вартість в періоді, що перевірявся в розмірі 62269 грн., в томі числі: за січень 2010 року в сумі 4608 грн.; за лютий 2010 року в сумі 4553 грн.; за квітень 2010 року в сумі 7336 грн.; за травень 2010 року в сумі 6484 грн.; за червень 2010 року в сумі 3957 грн.; за липень 2010 року в сумі 4592 грн.; за вересень 2010 року в сумі 8922 грн.; за жовтень 2010 року в сумі 4087 грн. за листопад 2010 року в сумі 4029 грн.; за січень 2011 року в сумі 8706 грн.; за лютий 2011 року в сумі 4995 грн.;

- п.199.1, п.199.3 ст.199 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VІ, в результаті чого підприємством занижено чисту суму по податку на додану вартість в періоді, що перевірявся в розмірі 43480 грн., в томі числі: за квітень 2011 року - 10843 грн.; за червень 2011 року - 13971 грн.; за серпень 2011 року - 11931 грн.; за вересень 2011 року -6735 грн.;

- п. 2.8 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою правління Національного банку України від 15.12.2004 № 637, перевищення встановленого ліміту залишку готівки в касі станом на кінець робочого дня 23.06.2010 в сумі 2034,62 грн.

Підставою для таких висновків стало те, що ТОВ «Аквавіт-А» придбавало паливно-мастильні матеріали та забезпечувало паливом особисті автомобілі працівників за рахунок підприємства. Позивачем виписувались працівникам підприємства подорожні листи службового легкового автомобіля типової форми №3 на легкові автомобілі, які знаходяться у приватній власності працівників та враховувалась вартість палива у складі валових витрат відповідних звітних періодів, а суми ПДВ з вартості палива -у складі податкового кредиту відповідних звітних періодів. Зазначені операції ТОВ «Аквавіт-А» відобразило по регістрах бухгалтерського обліку товариства записом: Дт93 «Витрати на збут» Кт 203 «Паливо».

На підставі акта перевірки прийняті оскаржувані податкове повідомлення-рішення від 31.01.2012 №0000042300, яким позивачу визначене податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств у загальному розмірі 72353 грн., у тому числі за основним платежем 64047 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 8306 грн. та- податкове повідомлення-рішення від 31.01.2012 №0000052300, яким позивачу визначене податкове зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 200559 грн., у тому числі за основним платежем 105749 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 16810 грн.

За наслідками адміністративного оскарження скарги платника залишені без задоволення, а самі рішенні - без змін.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, на які посилається відповідач у касаційній скарзі, та вважає, що судами повно встановлені обставини у справі, яким надана правильна правова оцінка на підставі законодавства, яке врегульовує спірні відносини.

Спірним є питання правомірності включення позивачем до складу валових витрат та формуванням за рахунок цього податкового кредиту витрат на паливо для легкових автомобілів, які використовувалися в господарській діяльності підприємства позивача, та водночас знаходилися у приватній власності працівників без оформлення з ТОВ «Аквавіт-А» відповідних договорів оперативної оренди.

За висновками податкового органу, експлуатацію автомобілів в господарській діяльності підприємства можливо підтвердити лише договором оперативної оренди та дорожніми листами. Оскільки договори оперативної оренди автомобілів у позивача відсутні, то підстав для включення до валових витрат витрат на паливо для вказаних автомобілів немає.

Пунктом 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з п.п.5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до п.п.5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», зокрема, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковій платіжними та іншими документами.

Підпунктом 5.4.10 п.5.4 ст. 5 названого Закону визначено, що не включаються до складу валових витрат витрати платника податку пов'язані з стоянкою та паркуванням легкових автомобілів, а також 50 відсотків витрат на придбання пально-мастильних матеріалів для легкових автомобілів та оперативну оренду легкових автомобілів.

Суд першої інстанції, з доводами якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що матеріалами справи підтверджено використання позивачем легкових автомобілів працівників у власній господарській діяльності, що обумовлено тим, що виконання посадових обов'язків менеджерів зі збуту вимагає здійснення ними службових поїздок на постійній основі, наказом позивача від 02.01.2010 №2/01/10 встановлено роз'їзний характер праці менеджерів зі збуту на підприємстві, використання власних автомобілів менеджерів зі збуту в службових цілях оформлено наказами позивача, з вказаними працівниками укладено договори на забезпечення автомобілів працівників паливно-мастильними матеріалами, облік використання працівником отриманого пального здійснюється на підставі подорожнього листа легкового автомобіля за типовою формою №3, затвердженою наказом Деркомстату України від 17.02.1998 №74, який заповнюється працівником із додаванням чеків АЗС, що друкуються в POS-терміналів та засвідчують факт відпуску паливно-мастильних матеріалів працівнику.

З метою підтвердження факту використання особистих автомобілів працівників в господарській діяльності підприємства та документального підтвердження розміру витрат пального позивачем надано відповідні первинні документи, які були оцінені судом з дотриманням вимог ст.86 КАС України, а саме подорожні листи та квитанції на пальне; маршрути покриття території для обслуговування менеджером із збуту; переліки клієнтів позивача для обслуговування менеджером із збут; акти списання пального; накази про норми списання палива на легкові автомобілі, що використовуються менеджерами зі збуту для виконання службових обов'язків у господарській діяльності підприємства; акти приймання передачі паливної картки WOG, які документально підтверджують розмір витрат пального (із врахуванням норм списання), пробіг автомобіля в кілометрах та безпосередній зв'язок здійснення витрат на забезпечення пальним автомобілів працівників із господарською діяльністю позивача.

Положення підпункту 138.10.3 статті 138 Податкового кодексу України та п. 19. Положення (стандарт) бухгалтерського облік, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року № 3181916, «Витрати» не містять вичерпного переліку витрат на збут, та дозволяють платникам податків враховувати такі витрати в складі витрат, визначених підпунктом «з» пп. 138.10.3 п. 138.10. статті 138 Податкового кодексу України як інші витрати, пов'язані зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Згідно із визначенням, що наведено в пп. 14.1.27 п.14.1 статті 14 Податкового кодексу України, витрати це - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пп. 14.1.36. п.14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

З огляду на викладене слід погодитись з висновками судів попередніх інстанцій, що до складу податкових витрат, що визначені підпунктом «з» пп. 138.10.3 п. 138.10. статті 138 Податкового кодексу України як інших витрат, пов'язаних зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг, відносяться будь-які витрати для провадження господарської діяльності платника податку, що пов'язані зі збутом товарів, в тому числі і витрати на придбання паливно-мастильних матеріалів для легкових автомобілів працівників для забезпечення їх діяльності із просування продажу товарів серед клієнтів підприємства, оскільки така діяльність забезпечує реалізацію функції збуту на підприємстві, при цьому безпосередньо пов'язана з господарською діяльністю позивача та підтверджена первинними документами.

За підтвердження факту правомірності формування позивачем валових витрат за операціями придбання паливно-мастильних матеріалів для легкових автомобілів працівників підприємства, слід погодитись і з висновками судів попередніх інстанцій, що формування податкового кредиту за рахунок сум сплаченого податку на додану вартість у вартості палива у відповідних звітних періодах, є правомірним.

При цьому податковим органом не оспорюється наявність у позивача належно оформлених податкових накладних та сплата сум податку у звітних періодах у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва, що в силу діючого податкового законодавства є підставою для формування податкового кредиту.

Доводи касаційної скарги правильності висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

З огляду на викладене, судова колегія вважає, що суди першої та апеляційної інстанції, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили справу у відповідності з нормами матеріального права та постановили обґрунтоване рішення, що повно відображає обставини, які мають значення для справи, підстав для їх скасування, з мотивів викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Вінницькій області залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 19.07.2012 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 29.08.2012 - без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-239 1 КАС України безпосередньо до Верховного Суду України.

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді Н.Г.Пилипчук

Ю.І.Цвіркун