Постанова

від 15.08.2012 по справі 2а-3394/12/1470

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54002 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

15.08.2012 р. Справа № 2а-3394/12/1470

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Желєзного І.В. секретар судового засідання Салова І.О. розглянувши адміністративну справу

за позовомВідкритого акціонерного товариства "Племзавод ім.Шмідта", (с. Рівне, Очаківський район, Миколаївська область, 57530)

доОчаківської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби, (вул. Шкрептієнка, 27,Очаків,Миколаївська область,57500)

провизнання неправомірної перевірки та скасування податкового повідомлення - рішення № 0000292300 від 11.01.2012 року, ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство «Племзавод імені Шмідта»(далі -ВАТ, підприємство, позивач) звернулося до суду з позовом до Очаківською об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби (далі по тексту ДПІ, контролюючий орган) про визнання неправомірними дій ДПІ з проведення позапланової виїзної перевірки та скасування податкового повідомлення-рішення за №0000292300 від 11.01.2012 року, посилаючись на відсутність у контролюючого органу підстав для проведення перевірки та протиправність оспорюваного рішення, яке базується на висновках про те, що питома вага вартості поставлених підприємством сільськогосподарських товарів, вироблених (наданих) ним на власних або орендованих виробничих потужностях, складала менше 75%, та суджень про безтоварність господарських операцій з ПП «Єксім Трейд».

На обгрунтвання позивач вказав, що підприємство є суб'єктом спеціального режиму оподаткування та платником ПДВ, подає загальну та спеціальні скорочені декларації по тваринництву і рослинництву, питома вага сільськогосподарських товарів і послуг протягом дванадцяти послідовних звітних періодів в середньому складає не менше 95%, згідно зі щорічними розрахунками до заяв про спецрежим оподаткування, ВАТ у виробництві використовував землю громадян - власників земельних ділянок на підставі договорів оренди.

Відповідач позовні вимоги не визнав, зазначивши про законність рішення, що є предметом оскарження, прийнятого контролюючим органом на основі встановлених обставин про те, що сума, одержана від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік не перевищує 75 відсотків загальної суми валового доходу підприємства, а господарські операції з ПП «Єксім Трейд»є безтоварними.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в них фактичні дані, суд приходить до висновку про можливість часткового задоволення позову, виходячи з наступного.

При розгляді справи судом встановлено, що відповідач зареєстрований як суб'єкт спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість (свідоцтво №100193891 НБ №071618 від 18.07.1997 року). В періоді за 2010р.-жовтень 2011р. в користуванні позивача на підставі 331 договору оренди земельних ділянок громадян - власників землі перебувало 4680.73га землі сільськогосподарського призначення, на якій відповідно до свідоцтва №100193891 НБ №071618 здійснювалась діяльність: вирощування зернових та технічних культур (КВЕД01.11.0); вирощування фруктів, ягід, горіхів, культур для виробництва напоїв, прянощів (КВЕД 01.13.0); розведення великої рогатої худоби (КВЕД 01.21.0); розведення овець, кіз, коней (КВЕД 01.22.0); розведення свиней (КВЕД 01.23.0). Крім того, в сільгоспвиробництві підприємством використовувалась земля не сільськогосподарського призначення під будівлями та спорудами (ферми, кошари, майстерні, адмінбудівлі та ін.). Питома вага сільськогосподарських товарів і послуг протягом дванадцяти послідовних звітних періодів (у тому числі і в періоді що перевірявся), складала 95-99%, що підтверджується щомісячними та щорічними звітами і деклараціями, які надавались відповідачу при перевірці.

В період з 21.11.2011 по 09.12.2011року ДПІ на підставі наказу від 16.11.2011 року №803 та направлень від 18.11.2011 року №721/23-006 та №722/23-006 проведено позапланову виїзну перевірку ВАТ «Племзавод ім. Шмідта»з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати ПДВ за період з 01.01.10 по 30.09.11 (акт від 16.12.2011 №572/23/00854908).

За результатами перевірки контролюючим органом встановлено порушення підприємством:

п. 81. 1, п. 81.2, п. 81.6 ст. 81 Закону України «Про податок на додану вартість»(Закон №168/97-ВР), ст.18 Закону України «Про оренду землі»(Закон №161-XIV), у результаті чого ВАТ «Племзавод ім. Шмідта»занижено ПДВ у загальній декларації, по якій здійснюються розрахунки з бюджетом, за період з січня 2010 року по грудень 2010 року на загальну суму 806312,00 грн.;

п. 209.2, п. 209.6, п.п. 209.15.2 п. 209.15 ст. 209 Податкового кодексу України, ст. 18 Закону №161-XIV, у результаті чого ВАТ «Племзавод ім. Шмідта» занижено ПДВ у загальній декларації, по якій здійснюються розрахунки з бюджетом, за період з січня 2011 року по вересень 2011 року на загальну суму 1107066,00 грн.;

ст.203, ст.215, ст.228, ст.662, ст.655, ст.656 Цивільного кодексу України в частині здійснення правочинів з контрагентом ПП «Єксим Трейд», які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними;

п.п. 7.2.4. п 7.2., п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону №168/97-ВР, у

результаті чого підприємством занижено ПДВ на суму 8333,33 грн.

Із акта перевірки слідує, що у періоді з 01.01.10 по 30.09.11 основним видом діяльності підприємства було вирощування зернових та технічних культур, розведення великої рогатої худоби, свиней, овець оптова торгівля зерном, насінням та кормами для тварин. ВАТ «Племзавод ім. Шмідта»здійснювало господарську діяльність з використанням земельних ділянок загальну площу 4680,73 га (сторінка 20 акта) на території Рівненської сільської ради відповідно до договорів оренди. При цьому, контролюючим органом зроблено висновок про те, що позивачем в травні 2010 року допущено обсяг постачання несільськогосподарських товарів (послуг) у розмірі 26,22 відсотки протягом попередніх дванадцяти послідовних звітних податкових періодів сукупно від вартості всіх поставлених товарів (послуг), чим порушено вимоги ст.8 1 Закону України №168/97-ВР (сторінка 27), оскільки договори оренди земельних ділянок, укладені ВАТ «Племзавод ім. Шмідта»з громадянами не були належним чином зареєстровані в Держкомземі, а тому ВАТ «Племзавод ім. Шмідта»не мало права на застосування спеціального режиму оподаткування ПДВ на протязі 2010 року та в січні-вересні 2011 року, так як фактично питома вага вартості поставлених сільськогосподарських товарів, вироблених (наданих) ним на власних або орендованих виробничих потужностях, складала менше 75%. Крім того, в акті перевірки зазначено, що підприємство у складі податкового кредиту відобразило операції з придбання дизельного пального за грудень 2010 року по ПП «Єксим Трейд»(код ЄДРПОУ 30738020) на суму ПДВ 8333,33грн. по нікчемним договорам поставок з вказаним підприємством.

На підставі акта перевірки від 16.12.2011 №572/23/00854908 Очаківською ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 11.01.2012 №0000292300, яким підприємству визначено грошове зобов'язання з ПДВ у сумі 2391722,00 грн., у тому числі 1913378,00грн. основного платежу і 478344,00грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Статтею 8 1 Закону України «Про податок на додану вартість» була передбачена можливість сільськогосподарським підприємствам, що займаються вирощуванням сільськогосподарської продукції бути платником податку на додану вартість за спеціальним режимом оподаткування.

Відповідно до ст.8.2 Закону України «Про податок на додану вартість», згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів (послуг), не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається у розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, а за наявності залишку такої суми податку -для інших виробничих цілей.

Статтею 8.6 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є поставка вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих виробничих потужностях, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів (послуг) становить не менше 75 відсотків вартості всіх товарів ( послуг), поставлених протягом попередніх дванадцяти послідовних звітних податкових періодів сукупно.

Відповідно до статей 1, 2 Закону України «Про фіксований сільськогосподарський податок»особи можуть бути зареєстровані як платники фіксованого сільськогосподарського податку (ФСП), якщо такі особи є сільськогосподарськими підприємствами різних організаційно-правових форм, передбачених законами України, селянські та інші господарства, які займаються виробництвом (вирощуванням), переробкою та збутом сільськогосподарської продукції, у яких сума, одержана від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, перевищує 75 відсотків загальної суми валового доходу.

Статтею 3 Закону України «Про фіксований сільськогосподарський податок»встановлено, що об'єктом оподаткування для платників фіксованого сільськогосподарського підприємства є площа сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ та багаторічних насаджень), переданих сільськогосподарському товаровиробнику у власність або наданих йому у користування, в тому числі на умовах оренди, а також земель водного фонду, які використовуються рибальськими та риболовецькими господарствами для розведення, вирощування та вилову риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах).

Відповідно до п.5 Положення про порядок справляння та обліку фіксованого сільськогосподарського податку, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 23.04.2009 №658, платники податку (сільськогосподарські підприємства) самостійно обчислюють суму такого податку і подають загальний розрахунок фіксованого сільськогосподарського податку на всю площу земельної ділянки органу Державної податкової служби за місцем своєї реєстрації до 1 лютого поточного року.

Відповідно до положень ст.1 закону "Про оренду землі": оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно із ст.3 п.4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визначаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло Законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав.

Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»встановлено, що виробництво -це діяльність, пов'язана з випуском продукції, яка включає всі стадії технологічного процесу, а також реалізацію продукції власного виробництва.

У роз'ясненнях Міністерства аграрної політики та продовольства України від 08.06.2011 року № 37-14-2-15/8770 зазначено, що сільськогосподарська продукція -це товари, зазначені у групах 1-24 УКТ ЗЕД згідно із Законом України «Про Митний тариф України», якщо при цьому такі товари (продукція) вирощуються, відгодовуються, виловлюються, збираються, виготовляються, виробляються, переробляються безпосередньо виробником цих товарів (продукції), а також продукти обробки та переробки цих товарів (продукції), якщо вони були придбані або вироблені на власних або орендованих потужностях (площах).

Відповідно до Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (п.6), затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 року № 984 факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Приписами ст.209 ПКУ визначено, що резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у пункті 209.6 цієї статті (далі -сільськогосподарське підприємство), може обрати спеціальний режим оподаткування. Пункт 209.6 цієї статті зазначає, що сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих виробничих потужностях, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів/послуг становить не менш як 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно.

Відповідно до п.209.2 ст.209 ПКУ згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку -для інших виробничих цілей. Зазначені суми податку на додану вартість акумулюються сільськогосподарськими підприємствами на спеціальних рахунках, відкритих в установах банків у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Згідно ст.187.1. ПКУ датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку -дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої -дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів -дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг -дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Визначення сільськогосподарських товарів наведено в п.209.7 ст.209 ПКУ. Так, сільськогосподарськими вважаються товари, зазначені у товарних групах 1 -24, товарних позиціях 4101, 4102, 4103, 4301 згідно з УКТ ЗЕД, та послуги, які отримані в результаті здійснення діяльності, на яку відповідно до пункту 209.17 цієї статті поширюється дія спеціального режиму оподаткування у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства, якщо такі товари вирощуються, відгодовуються, виловлюються або збираються (заготовляються), а послуги надаються, безпосередньо платником податку -суб'єктом спеціального режиму оподаткування (крім придбання таких товарів/послуг у інших осіб), які поставляються зазначеним платником податку -їх виробником.

Приписами п.302.1. ст.302 ПКУ визначено, що об'єктом оподаткування податком для сільськогосподарських товаровиробників є площа сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень) та/або земель водного фонду (внутрішніх водойм, озер, ставків, водосховищ), що перебуває у власності сільськогосподарського товаровиробника або надана йому у користування, у тому числі на умовах оренди.

Системний аналіз вищезазначених норм податкового законодавства вказує на те, що законодавець пов'язує надання пільг щодо сплати податку на додану вартість при спеціальному режимі оподаткування лише з вартістю та обсягами поставки сільськогосподарських товарів власного виробництва сільськогосподарським підприємством.

При розгляді справи встановлено, що у перевіреному періоді підприємство мало у користуванні земельні ділянки на підставі домовленостей з власниками земельних ділянок (договорів оренди). Сума, одержана підприємством від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за період перевірки та в попередні періоди перевищує 75 відсотків загальної суми валового доходу. Контролюючим органом не встановлено фактів придбання підприємством сільськогосподарської продукції у інших юридичних або фізичних осіб з метою перепродажу. В користуванні підприємства знаходились земельні ділянки сільськогосподарського призначення, сто відсотків яких підприємство правомірно використовувало в господарській діяльності.

Відповідачем не надано фактичних даних на підтвердження правильності встановлення процентного відношення сільськогосподарської продукції, вирощеної на земельних ділянках, що використовувались підприємством на умовах договорів, які не були зареєстровані у відповідних органах на момент проведення перевірки, та всієї вартості реалізованої продукції. Висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки, ґрунтуються на припущеннях не підтверджених достатніми та допустимими доказами.

Невчасна реалізація приписів законодавства щодо державної реєстрації договорів оренди землі не може вважатися підставою для не віднесення виробленої (вирощеної) підприємством сільгосппродукції до продукції власного виробництва.

Вищенаведене вказує на невмотивованість висновків контролюючого органу щодо неправомірності віднесення сільгосппродукції, вирощеної та реалізованої позивачем, до продукції власного виробництва в контекстів вимог ст.209 ПК України.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПКУ податковий кредит -це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 ПКУ право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі у разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 4.1 ст. 4 ПКУ встановлено презумпцію правомірності рішень платника податку в тому, що в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків. Зазначена норма поширюється і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, якщо інше не буде доведено контролюючим органом.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 ПКУ для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Системний аналіз вказаних правових норм вказує на те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Позивачем надано до суду відповідні первинні документи, які вказують на реальні зміни майнового стану суб'єкта господарювання в результаті здійснення господарських операцій. В той же час, відповідачем не надано допустимих та достатніх даних на спростування вказаних обставин, а судження про фіктивність правочинів (договорів ореди) є необґрунтованим припущенням.

Приписами п.302.1. ст.302 ПКУ визначено, що об'єктом оподаткування податком для сільськогосподарських товаровиробників є площа сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень) та/або земель водного фонду (внутрішніх водойм, озер, ставків, водосховищ), що перебуває у власності сільськогосподарського товаровиробника або надана йому у користування, у тому числі на умовах оренди. Платниками фіксованого сільськогосподарського податку не можуть бути господарства, які не мають об'єкту оподаткування, визначеного ПКУ.

Відповідно до п. 306.1. ст. 306 ПКУ сільськогосподарські товаровиробники самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням платника податку та місцем розташування земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу.

Згідно зі ст.20 Закону України «Про оренду землі», укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації.

Відповідно до ст.125 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки виникає з моменту його державної реєстрації.

Згідно ст.22 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення -це землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Приписами ст.14 ПКУ встановлено, що землі сільськогосподарського призначення для цілей глави 2 «Фіксований сільськогосподарський податок»розділу XIV ПК -це землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції; сільськогосподарські угіддя -це рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги (перелік є вичерпним).

Наявність земель за їх категоріями обліковується землевпорядними органами, підпорядкованими Державному комітету України по земельних ресурсах відповідно до Інструкції з заповнення державної статистичної звітності з кількісного обліку земель, затвердженої наказом Держкомстату України від 05.11.98 р. N 377 (форма N 6-зем «Звіт про наявність земель та розподіл їх за власниками землі, землекористувачами, угіддями та видами економічної діяльності»).

Згідно п. 306.5 ст. 306 ПКУ, якщо протягом податкового (звітного) періоду у платника податку змінилася площа сільськогосподарських угідь та/або земель водного фонду у зв'язку з набуттям (втратою) на неї права власності або користування, такий платник зобов'язаний:

- уточнити суму податкових зобов'язань з податку на період починаючи з дати набуття (втрати) такого права до останнього дня податкового (звітного) року;

- подати протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним періодом, органам державної податкової служби за місцезнаходженням платника податку та місцем розташування земельної ділянки декларацію з уточненою інформацією про площу земельної ділянки, а також відомості про наявність земельних ділянок та їх нормативну грошову оцінку.

Платники податку перераховують в установлений строк загальну суму коштів на відповідний рахунок місцевого бюджету за місцем розташування земельної ділянки.

Землекористувачі мають сплачувати фіксований сільськогосподарських податок з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

При цьому, контролюючим органом не виявлено жодного договору оренди земельної ділянки або земельної частки (паю), який би не був включений позивачем до розрахунку фіксованого сільськогосподарського податку.

Крім того, суд погоджується з доводами позивача про те, що контролюючим органом в даному випадку безпідставно застосовано положення цивільного законодавства до податкових правовідносин, оскільки статтею 1 ЦК України визначено, що цивільне законодавство не застосовується до податкових відносин. Отже, сторони повинні керуватись поняттям оренди, яке визначено п.п.14.1.97. ст.14 ПК України, - лізингова (орендна) операція - господарська операція фізичної чи юридичної особи (орендодавця), що передбачає надання основних фондів у користування іншим фізичним чи юридичним особам (орендарям) за плату та на визначений строк. З точки зору податкового законодавства під поняттям "оренди" розуміється "дія з надання основних фондів у користування за плату та на визначений строк, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства", що узгоджується з приписами ст.1 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», якою визначено, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Податковим законодавством для цілей оподаткування не встановлено обов'язковість формального оформлення договорів оренди. Підставою для оподаткування в даному випадку має значення саме вчинення конкретної господарської операції. Фактичне користування суб'єктом господарювання земельними ділянками, вирощування на них сільгосппродукції, сплата за них орендної плати, є господарською операцією яка визначена Кодексом як "оренда" незалежно від додержання формальної процедури реєстрації, яка є пріоритетною в цивільних правовідносинах.

Отже, податкове законодавство пов'язує виникнення прав та обов'язків платників податків не з фактом укладанням договорів (оскільки сам по собі факт укладання договору не є об'єктом оподаткування), а з фактом здійснення господарської операції.

Позивачем були надані відповідні документи на підтвердження легітимності користування земельними ділянками. Отже, врожай вирощений з посівів на цих ділянках є власністю підприємства та, відповідно, продукцією власного виробництва. Натомість, ДПІ не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження самовільного захоплення позивачем будь-яких земельних ділянок або вилучення у нього земельних ділянок у якості застосування адміністративних санкцій за порушення земельного законодавства.

Не дотримання правил реєстрації угод (при встановлені волевиявлення учасників угод на реєстарцію договорів) може бути підґрунтям цивільно-правової відповідальності для сторін по угоді, але не може бути в даному випадку підставою для застосування податкових санкцій, в тому числі в виді визначення податкових зобов'язань, оскільки орендарем виконані всі приписи чинного законодавства щодо порядку визначення фіксованого податку з фактично використаної землі для вирощування сільгосппродукції.

До того ж, відповідачем в основу розрахунку визначення питомої ваги вартості поставлених сільськогосподарських товарів покладено співвідношення загальної кількості орендованих земельних ділянок (площ) до кількості земельних ділянок, договори по яких не пройшли державну реєстрацію. Однак, такий підхід не ґрунтується на приписах законодавства, оскільки п.8-1.6 ст.8-1 Закону України «Про податок на додану вартість»(чинного на час виникнення спірних правовідносин) та ст.209 ПК України визначають питому вагу сільгоспвиробництва як вартість поставлених сільськогосподарських товарів, що має становити не менше 75% загальної кількості поставлених товарів, а не як кількість орендованої землі, яка пройшла етап державної реєстрації по відношенню до загальної кількості орендованих земельних ділянок.

Пунктом 1.7. Наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України №837 від 17.12.2010р. "Про затвердження Розрахунку частки сільськогосподарського товаровиробництва", яким встановлено методику складання розрахунку частки сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий рік, визначено, що при складанні розрахунку питомої ваги сільгосппродукції необхідно керуватися даними бухгалтерського обліку. В той же час, в акті перевірки не наведено фактів невірного складання розрахунку позивачем з посиланням на первинні документи бухгалтерського обліку, чи на інші документи, які б свідчили про постачання позивачем сільгосппродукції не власного виробництва, або іншої продукції чи послуг що привело до неправильного розрахунку частки - питомої ваги, хоча для здійснення донарахування податкових зобов'язань в зв'язку з порушенням питомої ваги, акт повинен містити докази, з посиланням на первинні документи про постачання підприємством несільськогосподарських товарів, або сільськогосподарських товарів не власного виробництва, питома вага яких перевищувала 25%. Таких доказів акт не містить, а відповідачем зазначених доказів суду не надано, натомість із акта перевірки слідує, що фактів придбання позивачем сільськогосподарської продукції у інших юридичних або фізичних осіб перевіркою не встановлено, а сільськогосподарська продукція про яку йдеться у акті перевірки є продукцією власного виробництва позивача.

Отже, судження контролюючого органу щодо неправомірності (без реєстрації договорів) використання позивачем окремих земельних ділянок не спростовують факту виробництва на них позивачем власної продукції, що повинна враховуватись при визначення питомої ваги в загальному товаровиробництві.

Таким чином, донарахування контролюючим органом ПДВ ст.8 та ст.11 Закону України «Про податок на додану вартість»та ст.209 ПК України є незаконним, що є підставою для скасування вказаного рішення контролюючого органу.

Крім того, на підтвердження товарності господарських операцій з ПП «Єксім Трейд»позивач надав всі необхідні первинні документи (договір купівлі-продажу нафтопродуктів, подорожні листи, договір оренди складського приміщення податкові накладні, видаткові накладні, та ін..), із яких слідує, що 15.01.2010 року позивач (покупець) уклав з ПП «Ексім Трейд»(продавець) договір №34 купівлі-продажу нафтопродуктів. Реалізучи домовленість за договором продавець неодноразово паливно-мастильні матеріали, в тому числі в грудні 2010 року за товарними накладними від 27.12.2010 року №№ЕТ-0001651 та ЕТ-0001652 відповідно на 4240 та 2531 л. дизпального. Товар доставлено покупцю транспортом ПП ОСОБА_1.). Про транспортування дизпального свідчить ТТН №3266 від 27.12.2010 року, згідно з якою придбаний товар доставлено покупцю автоцистерною МАЗ -5355 (н.з. ВЕ 9113 АК) з причепом -цистерною (н.з.ВЕ9176 ХХ). Рух придбаного товару (дизпального) відображений в звіті руху матеріальних цінностей за грудень 2010 року, подорожніх листах та лімітно-забірних картах на отримання ПММ. Досліджені фактичні дані свідчать про реальність господарських операцій між ПП «Ексім Трейд»і ВАТ «Племзавод імені Шмідта»та використання отриманих позивачем від контрагента матеріальних цінностей в господарській діяльності.

Відповідно до положень ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судом встановлено, що відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, в правовідношенях, що були предметом судового дослідження в частині прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення, діяв без врахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

В той же час, вимоги позивача про визнання протиправними дії ДПІ щодо проведення перевірки є безпідставними. Так, при розгляді справи встановлено, що позапланову виїзну перевірку підприємства контролюючим органом проведено правомірно з врахуванням отриманої податкової інформації на підставі наказу та направлень на перевірку.

Вищенаведене є підставою для часткового задоволення позову.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 70-71, 86, 122,138, 158 - 163 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити частково.

Скасувати податкове-повідомлення рішення Очаківською об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби №0000292300 від 11.01.2012 року.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути судові витрати в сумі 2146 гривень з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунку Очаківської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби на користь ВАТ „Племзавод ім. Шмідта".

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів в порядку ст. 186 КАС України.

Суддя І. В. Желєзний