Ухвала

від 09.09.2014 по справі 2а-3394/12/1470

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" вересня 2014 р. м. Київ К/800/4590/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя судді за участю секретаря представників сторін: від позивача: від відповідача:Муравйов О. В. Вербицька О. В. Цвіркун Ю. І. Титенко М. П. Бойченко В. Г. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуОчаківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області на постанову та ухвалуМиколаївського окружного адміністративного суду від 15.08.2012 року Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2013 року у справі№ 2а-3394/12/1470 за позовомВідкритого акціонерного товариства «Племзавод ім. Шмідта» доОчаківської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби провизнання неправомірної перевірки та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В :

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 15.08.2012 року у справі № 2а-3394/12/1470, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2013 року, позов задоволено частково. Скасовано податкове повідомлення-рішення Очаківської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби від 11.01.2012 року № 0000292300. в іншій частині в позові відмовлено.

Не погоджуючись із судовими рішеннями у справі, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, прийняти нове про відмову в позові. Свої вимоги заявник обґрунтовує порушенням судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. ст. 203, 215, 216, 228, 640 Цивільного кодексу України, п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України, пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 4.1 ст. 4, пп. 7.2.4 п. 7.2, пп. 7.3.1 п. 7.3, пп. пп. 7.4.1, 7.4.5 ст. 7, п. 8.11 ст. 8-1 Закону України «Про податок на додану вартість», ст. ст. 18, 19, 20 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень».

З урахуванням наданих документів, в силу положень ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України відповідач підлягає заміні правонаступником Очаківською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Миколаївській області.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з вимогами та доводами заявника не погоджується, просить залишити в силі судові рішення у справі.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами проведеної відповідачем позапланової виїзної перевірки ВАТ «Племзавод ім. Шмідта» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати ПДВ, за період з 01.01.2010 року по 30.09.2011 року складено акт від 16.12.2011 року № 572/23/00854908, яким зафіксовано порушення: п. п. 8-1. 1, 8-1.2, 8-1.6 ст. 8-1 Закону України «Про податок на додану вартість», ст. 18 Закону України «Про оренду землі»; п. п. 209.2, 209.6, пп. 209.15.2 п. 209.15 ст. 209 Податкового кодексу України; ст. ст. 203, 215, 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України; пп. 7.2.4. п 7.2., пп. пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

На підставі акта перевірки відповідачем 11.01.2012 року прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000292300, яким підприємству визначено грошове зобов'язання з ПДВ в сумі 2 391 722,00 грн., в тому числі 1 913 378,00 грн. основного платежу та 478 344,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Факт порушення ґрунтується на тому, що позивач здійснював господарську діяльність з використанням земельних ділянок загальною площею 4680,73 га, на території Рівненської сільської ради відповідно до договорів оренди. При цьому, позивачем в травні 2010 року допущено обсяг постачання несільськогосподарських товарів (послуг), у розмірі 26,22 відсотки, протягом попередніх дванадцяти послідовних звітних податкових періодів сукупно від вартості всіх поставлених товарів (послуг), чим порушено вимоги ст. 8-1 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки договори оренди земельних ділянок, укладені ВАТ «Племзавод ім. Шмідта» з громадянами, належним чином не зареєстровані в Держкомземі, а тому ВАТ «Племзавод ім. Шмідта» не мало права на застосування спеціального режиму оподаткування ПДВ на протязі 2010 року та в січні-вересні 2011 року, так як фактично питома вага вартості поставлених сільськогосподарських товарів, вироблених (наданих) ним на власних або орендованих виробничих потужностях, складала менше 75%. Крім того, підприємство у складі податкового кредиту відобразило операції з придбання дизельного пального за грудень 2010 року у ПП «Єксим Трейд» по нікчемним договорам поставок.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що доводи щодо правомірності використання позивачем окремих земельних ділянок не спростовують факту виробництва на них власної сільськогосподарської продукції, що є підставою для застосування спеціального режиму оподаткування. Також судами вставлено підтвердження матеріалами справи фактичного виконання господарських операцій з ПП «Єксим Трейд».

Колегія суддів погоджується з таким висновком, враховуючи наступне.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач зареєстрований як суб'єкт спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість (свідоцтво № 100193891 НБ № 071618 від 18.07.1997 року).

В періоді 2010 року - жовтень 2011 року в користуванні позивача на підставі 331 договору оренди земельних ділянок громадян - власників землі перебувало 4680,73 га землі сільськогосподарського призначення, на якій відповідно до свідоцтва № 100193891 НБ № 071618 здійснювалась діяльність: вирощування зернових та технічних культур (КВЕД01.11.0); вирощування фруктів, ягід, горіхів, культур для виробництва напоїв, прянощів (КВЕД 01.13.0); розведення великої рогатої худоби (КВЕД 01.21.0); розведення овець, кіз, коней (КВЕД 01.22.0); розведення свиней (КВЕД 01.23.0). Крім того, в сільгоспвиробництві підприємством використовувалась земля не сільськогосподарського призначення під будівлями та спорудами (ферми, кошари, майстерні, адмінбудівлі та ін.). Питома вага сільськогосподарських товарів і послуг протягом дванадцяти послідовних звітних періодів (у тому числі і в періоді що перевірявся), складала 95-99%, що підтверджується щомісячними та щорічними звітами і деклараціями, які надавались відповідачу при перевірці.

Статтею ст. 8-1 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачена можливість сільськогосподарським підприємствам, що займаються вирощуванням сільськогосподарської продукції бути платником податку на додану вартість за спеціальним режимом оподаткування.

Пунктом 209.6 статті 209 Податкового кодексу України (аналогічні положення визначені п. 8-1.6 ст. 8-1 Закону України «Про податок на додану вартість»), визначено, що сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих виробничих потужностях, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів/послуг становить не менш як 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно.

Відповідно до п. 209.2 ст. 209 Податкового кодексу України (п. 8-1.2 ст. 8-1 Закону України «Про податок на додану вартість»), згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей. Зазначені суми податку на додану вартість акумулюються сільськогосподарськими підприємствами на спеціальних рахунках, відкритих в установах банків у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Статтями 1, 2 Закону України «Про фіксований сільськогосподарський податок» передбачено, що особи можуть бути зареєстровані як платники фіксованого сільськогосподарського податку (ФСП), якщо такі особи є сільськогосподарськими підприємствами різних організаційно-правових форм, передбачених законами України, селянські та інші господарства, які займаються виробництвом (вирощуванням), переробкою та збутом сільськогосподарської продукції, у яких сума, одержана від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, перевищує 75 відсотків загальної суми валового доходу.

Відповідно до п. 209.6 ст. 209 Податкового кодексу України сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих основних фондах, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів/послуг становить не менш як 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно.

Визначення сільськогосподарських товарів наведено в п. 209.7 ст. 209 Податкового кодексу України, а саме: сільськогосподарськими вважаються товари, зазначені у товарних групах 1 -24, товарних позиціях 4101, 4102, 4103, 4301 згідно з УКТ ЗЕД, та послуги, які отримані в результаті здійснення діяльності, на яку відповідно до пункту 209.17 цієї статті поширюється дія спеціального режиму оподаткування у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства, якщо такі товари вирощуються, відгодовуються, виловлюються або збираються (заготовляються), а послуги надаються, безпосередньо платником податку -суб'єктом спеціального режиму оподаткування (крім придбання таких товарів/послуг у інших осіб), які поставляються зазначеним платником податку - їх виробником.

Для здійснення своєї господарської діяльності, зокрема для виготовлення власної сільськогосподарської продукції та її подальшої реалізації, у період який перевірявся, у користуванні позивача на підставі 331 договорів оренди земельних ділянок громадян - власників землі перебувало 4680,73 га землі сільськогосподарського призначення, на якій відповідно до свідоцтва № 100193891 НБ № 071618 здійснювалась господарська діяльність.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за перевіряємий період сума, одержана підприємством від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки, за період перевірки та в попередні періоди, перевищує 75 відсотків загальної суми валового доходу. Фактів використання сільгосппродукції іншого виробництва в ході перевірки не встановлено.

В даному випадку вся бухгалтерська та податкова звітність формувалась на підставі господарських операцій, а саме вирощування сільгосппродукції на орендованих, у відповідності до договорів, землях, що є фактичною і реальною діяльністю товариства, за наслідком якої сформовано податок на додану вартість.

Вищенаведені норми законодавства не містять жодних застережень щодо включення до складу податкового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній декларації податку у зв'язку із реалізацією продукції, вирощеної на земельних ділянках, що використовуються без належним чином оформлених правовстановлюючих документів.

Враховуючи зазначене, судами першої та апеляційної інстанцій правомірно відхилено посилання відповідача на здійснення позивачем господарської діяльності на орендованих земельних ділянках, на підставі договорів з фізичними особами не зареєстрованими у відповідності до вимог законодавства, як підставу для донарахування податку на додану вартість , адже податкове законодавство пов'язує виникнення прав та обов'язків платників податків не з фактом укладанням договорів (оскільки сам по собі факт укладання договору не є об'єктом оподаткування), а з фактом здійснення господарської операції.

Відсутність порушення щодо формування податку на додану вартість вказує на правомірність використання права на застосування спеціального режиму оподаткування податку на додану вартість, так як загальний обсяг сільськогосподарської продукції власного виробництва перевищує 75 відсотків загальної суми валового доходу, що вказує на дотримання позивачем визначених законодавством критеріїв.

Також в акті перевірки податковим органом зазначено про неправомірне формування податку на додану вартість у взаємовідносинах позивача з ПП «Єксим Трейд».

У відповідності до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Підпунктом 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а в разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Згідно із до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податку на додану вартість» передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата виникнення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків із використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що реальність господарських операцій по виконанню договору купівлі-продажу нафтопродуктів № 34 від 15.01.2010 року, укладеного позивачем та ПП «Ексім Трейд» підтверджується наявними у справі документами, зокрема, подорожніми листами, договором оренди складського приміщення, податковими та видатковими накладними.

За даною угодою продавцем здійснено поставку паливно-мастильних матеріалів у грудні 2010 року за товарними накладними від 27.12.2010 року №№ЕТ-0001651 та ЕТ-0001652 відповідно, на 4240 та 2531 л дизпалива. Товар доставлено покупцю транспортом ПП ОСОБА_6 Про транспортування дизпалива свідчить ТТН № 3266 від 27.12.2010 року, згідно з якою придбаний товар доставлено покупцю автоцистерною МАЗ-5355 (н.з. ВЕ 9113 ХХ), з причепом-цистерною (н.з. ВЕ 9176 ХХ). Рух придбаного товару (дизпалива) відображений в звіті руху матеріальних цінностей за грудень 2010 року, подорожніх листах та лімітно-забірних картах на отримання ПММ.

Враховуючи, що факт придбання товарів підтверджується первинними бухгалтерськими документами, які складено у відповідності до вимог законодавства, та вказують на товарність проведеної операції, а саме наявність операції та передачу товару (надання послуг), яка узгоджується з метою діяльності товариства, висновки про донарахування податку на додану вартість є необґрунтованими.

Доводи касаційної скарги щодо безпідставності формування податкового кредиту позивачем через відсутність фактичного виконання договору із спірним контрагентом, викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судом апеляційної інстанцій, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

Оскільки в порушення ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не доведено обґрунтованості висновку акта перевірки, що стали підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, колегія суддів вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Правомірним є висновок судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позовної вимоги про визнання протиправними дій відповідача щодо проведення перевірки у зв'язку із відсутністю порушень з боку податкового органу.

За таких обставин відсутні підстави для задоволення касаційної скарги.

Керуючись ст. ст. 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Замінити відповідача правонаступником Очаківською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Миколаївській області.

Касаційну скаргу Очаківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 15.08.2012 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2013 року у справі № 2а-3394/12/1470 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О. В. Муравйов

Судді О. В. Вербицька

Ю. І. Цвіркун