Постанова

від 05.09.2012 по справі 30/299

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.09.2012 № 30/299

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Рудченка С.Г.

суддів: Пашкіної С.А.

Кропивної Л.В.

при секретарі судового засідання Чуприні І.В.,

за участю представників учасників судового провадження згідно протоколу судового засідання від 05.09.2012,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Республіканського вищого училища фізичної культури на рішення господарського суду міста Києва від 22.12.2011 (дата підписання 29.12.2011),

у справі № 30/299 (суддя Ващенко Т.М.)

за позовом Республіканського вищого училища фізичної культури

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпривінвест-К»

треті особи 1. Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

2. Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву

про визнання припиненим договору оренди та стягнення 723 788, 94 грн заборгованості,

в с т а н о в и в:

Республіканське вище училище фізичної культури звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпривінвест-К», треті особи Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України, Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву про визнання припиненим договору оренди та стягнення 723 788, 94 грн заборгованості.

Рішенням господарського суду м. Києва від 22.12.2011 у справі № 30/299 в задоволенні позову Республіканського вищого училища фізичної культури відмовлено.

Не погоджуючись із вищевказаним рішенням, Республіканське вище училище фізичної культури звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування вимог, викладених в апеляційній скарзі, заявник апеляційної скарги посилається на те, що при прийнятті оскаржуваного рішення місцевий господарський суд зробив висновки, які не відповідають фактичним обставинам справи, неправильно застосувавши норми матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим останнє підлягає скасуванню з підстав, викладених у тексті скарги.

Так, зокрема, позивач вказує, що відповідачем самостійно робились розрахунки та визначались суми, належних до сплати за спірним договором, платежів без узгодження цих сум з позивачем.

При цьому, заявник зазначає, що господарський суд міста Києва не маючи достатніх спеціальних бухгалтерських знань, упереджено поставився до наданих ним детальних та арифметичних розрахунків орендних платежів, що належать до сплати, прийнявши до уваги лише дані, що були надані відповідачем, які не підтверджені жодними належними доказами.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.01.2012 у справі № 30/299 прийнято до провадження апеляційну скаргу та призначено її до розгляду.

Розпорядженнями секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду неодноразово змінювався склад колегії суддів.

Розпорядженням Керівника апарату Київського апеляційного господарського суду від 03.07.2012 № 02-15/431 у зв'язку з припиненням повноважень судді Борисенко І.В. (судді-доповідача у справі) та обранням її на посаду судді Вищого адміністративного суду України, відповідно до підпунктів 3.1.11, 3.1.13 пункту 3.1 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 30/299.

Згідно відмітки інформаційно - статистичного відділу Київського апеляційного господарського суду від 03.07.2012 проведено автоматичний розподіл справи № 30/299 та передано її на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Рудченко С.Г. (доповідач), судді: Поляк О.І., Кропивна Л.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.07.2012 розгляд апеляційної скарги призначено на 18.07.2012.

Розпорядженням голови Київського апеляційного господарського суду від 18.07.2012 у зв'язку з припиненням повноважень судді Поляк О.І. та обранням її на посаду судді Вищого господарського суду України було внесено зміни до складу колегії суддів у даній справі замість судді Поляк О.І. призначено суддю Коротун О.М.

В судових засіданнях, призначених на 18.07.2012 та 25.07.2012, в порядку ст. 77 ГПК України було оголошено перерву.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 24.07.2012 у зв'язку із перебування судді Коротун О.М. у відпустці змінився склад колегії суду у справі і справа розглядається у складі колегії: головуючого судді Рудченка С.Г., суддів Кропивної Л.В. та Пашкіної С.А.

Представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги, вважає їх законними та обґрунтованими.

Представник відповідача через відділ документального забезпечення суду надав відзив б/н від 18.07.2012, в якому заперечив проти доводів апеляційної скарги та просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представник третьої особи через відділ документального забезпечення суду надав додаткові пояснення, в яких просив рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, заслухавши доводи представників сторін, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, встановила наступне.

Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII ГПК України.

У відповідності до ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судом, між Республіканським вищим училищем фізичної культури (орендодавець/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрпривінвест-К» (орендар/відповідач) було укладено договір оренди спортивної від 28.09.1999, відповідно до умов якого позивач зобов'язався передати, а відповідач прийняти у строкове платне користування спортивну споруду - реабілітаційний центр площею 464 кв.м. з кортами на території Республіканського вищого училища фізичної культури за адресою: м. Київ, вул. Матенюка, 4 з метою використання під спортивно-оздоровчий комплекс (а.с. 16-18 том 2).

Відповідно до п. 2.1 договору розмір орендної плати встановлюється у розмірі 4,5% від суми експертної оцінки вартості орендованого майна і становить 535, 78 грн за серпень місяць, крім того ПДВ 107, 16 грн, а всього до сплати належить 642, 94 грн і щомісяця перераховується орендарем на розрахунковий рахунок орендодавця не пізніше 15-го числа місяця, що слідує за звітним з урахуванням щомісячного індексу інфляції.

Термін дії договору, відповідно до п. 9.1, встановлено з 01.10.1999 до 01.10.2019 строком на двадцять років.

Згідно п. 9.3 договору зміна або розірвання можуть мати місце за погодженням сторін.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрпривінвест-К» звернулось до позивача з листом № 5-к від 31.03.2011, у якому пропонувало розірвати договір оренди від 28.09.1999 з 15.04.2011 (а.с. 43 том 1).

Листом № 148 від 11.04.2011 позивач повідомив відповідача про прийняття пропозиції на розірвання договору оренди від 28.09.1999 (а.с. 44 том 1).

Також, Республіканське вище училище фізичної культури звернулось до відповідача з листом № 225 від 22.06.2011, у якому зазначало про прийняття пропозиції щодо розірвання договору оренди від 28.09.1999 та просило відповідача погасити загальну заборгованість у сумі 723 788, 94 грн (а.с. 45 том 1).

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач зазначає, що договір оренди від 28.09.1999 припинено за домовленістю сторін, однак у зв'язку з тим, що відповідач відмовляється підписати акт приймання-передачі орендованих приміщень, позивачем заявлено вимогу про визнання договору припиненим.

Також позивач зазначає, що у відповідача існує заборгованість з орендної плати у розмірі 723 788, 94 грн, яку він просить стягнути в судовому порядку.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом норм матеріального та процесуального права, при винесені оскаржуваного судового рішення, вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (у редакції, чинній станом на момент укладення спірного договору), орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до п. 4 Перехідних положень Цивільного кодексу України, він застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Аналогічні положення містяться в п. 4 Перехідних положень Господарського кодексу України, в якому зазначається, що до господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями Господарського кодексу України, зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов'язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями.

Таким чином, оскільки термін дії договору оренди від 28.09.1999 встановлено з 01.10.1999 до 01.10.2019, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про застосування положень Цивільного кодексу України до відносин сторін, що виникли за вказаним договором.

Згідно ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України, договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» термін договору оренди визначається за погодженням сторін.

У відповідності до ч. 3 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду, арбітражного суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

Частиною 1 ст. 651 Цивільного кодексу України встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 188 Господарського кодексу України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спірний договір оренди від 28.09.1999 було розірвано з 15.04.2011 за взаємною згодою сторін шляхом обміну листами, а отже вимога про розірвання даного договору в судовому порядку є безпідставною.

Також позивач просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у розмірі 723 788, 94 грн за користування приміщеннями, переданими в оренду за договором оренди від 28.09.1999.

Статтею 286 Господарського кодексу України встановлено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» розмір орендної плати може бути змінено за погодженням сторін. Розмір орендної плати може бути змінено на вимогу однієї з сторін, якщо з незалежних від них обставин істотно змінився стан об'єкта оренди, а також в інших випадках, встановлених законодавчими актами України.

Як вбачається з розрахунку, доданого позивачем до позовної заяви, Республіканське вище училище фізичної культури розраховує заборгованість з орендної плати та відшкодування плати за землю за період з травня 2008 року до травня 2011 року.

Крім того, з вищевказаного розрахунку вбачається, що позивачем враховано суму заборгованості, яка зазначена в акті Контрольно-ревізійного управління в місті Києві від 24.04.2008 за комунальні послуги з 01.10.2000 до 01.10.2002, плату за землю за період з 01.01.2001 до 01.10.2002 (акт Контрольно-ревізійного управління в місті Києві від 29.11.2002 № 03-Р-110/994), плату за землю за період з 01.10.2002 до 01.01.2008 та заборгованість з орендної плати станом на 01.10.2002.

Представником відповідача була подана заява про застосування до правовідносин між сторонами строку позовної давності (а.с. 51 том 2).

Відповідно до ст.ст. 256, 257 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність застосовується тривалістю у три роки.

Частиною 3 ст. 267 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до ст. 267 Цивільного кодексу України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Таким чином, колегія суддів вважає правомірною відмову суду в задоволенні позовних вимог, заявлених за період з 01.10.2002 по 01.01.2008, відображений в акті КРУ, щодо стягнення орендної плати за період, що перевищує трирічний термін до моменту розірвання Договору оренди від 28.09.1999 (15.04.2011).

Також судова колегія погоджується з відмовою у стягненні плати за землю, оскільки між сторонами у спорі не було укладено договору оренди земельної ділянки, на підставі якого відповідач мав би сплачувати орендні платежі, а в договорі оренди від 28.09.1999 не міститься положень щодо обов'язку відповідача відшкодовувати плату за землю, на якій розташований об'єкт оренди за вказаним договором.

З розрахунку до позовної заяви вбачається, що позивач нараховує заборгованість з орендної плати за користування приміщеннями площею 464 кв. м, 23 кв. м та 234, 2 кв. м з посиланням на договір оренди від 28.09.1999 № 15, в той час як об'єктом договору оренди від 28.09.1999 є нежитлові приміщення площею 464 кв. м. по вул. Матенюка, 4 у місті Києві.

Відповідач оплачував вартість орендованого майна - нежитлових приміщень площею 464 кв. м по вул. Матенюка, 4 у місті Києві, вказаною в спірному договорі від 28.09.1999.

Оскільки позивачем не було надано доказів передачі відповідачу нежитлових приміщень площею 23 кв. м та 234, 2 кв. м по вул. Матенюка, 4 у місті Києві та користування ними відповідачем, тобто не доведено наявності правових підстав нарахування орендної плати, суд обґрунтовано зробив висновок про безпідставність позовних вимог в цій частині.

Між іншим, підставою спору у даній справі є, зокрема, питання щодо наявності у позивача права вимагати від відповідача сплати орендної плати за період з 01.01.2008 по 31.12.2011 у розмірі 100 %, без урахування зменшення у розмірі 45 відсотків встановленої ставки, визначеної умовами договору відповідно до Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 1995 року № 786.

Однією з істотних умов договору є орендна плата, яка встановлюється згідно з методикою розрахунку орендної плати. Методика розрахунку пропорції розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем та порядок використання орендної плати для об'єктів, що перебувають у державній власності, визначаються Кабінетом Міністрів України (статті 10, 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (в редакції, яка була чинна на момент укладення договору оренди).

Згідно з ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2009 № 316 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 02.12.2009 № 1341) встановлено, що до 1 січня 2011 року орендні ставки, визначені в додатку 2 до Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 1995 року № 786, крім ставок, визначених пунктами 1 - 3 зазначеного додатка, застосовуються у розмірі 45 відсотків встановленого обсягу; для проведення розрахунків за чинними договорами оренди державного нерухомого майна, що укладені до набрання чинності цією постановою, застосовується орендна ставка, визначена відповідно до пункту 1 цієї постанови.

Тобто, даною постановою змінений не лише порядок застосування орендної ставки, закріпленої у Методиці розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 1995 року № 786, але й також встановлений обов'язок застосувати для проведення розрахунків орендну ставку у розмірі 45 відсотків встановленого обсягу для проведення розрахунків за чинними договорами оренди державного нерухомого майна, що укладені до набрання чинності цією постановою.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 02.12.2009 № 1341 тимчасове зниження орендних ставок було впроваджене до 01.01.2011.

В подальшому, постановою Кабінету Міністрів України від 16.06.2010 № 440 були внесені зміни до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2009 № 316, якими встановлено, що орендні ставки застосовуються у розмірі 45% установленого обсягу для орендарів - суб'єктів малого підприємництва і 80% установленого обсягу - для інших орендарів.

На думку колегії суддів, у орендодавця відсутнє суб'єктивне право на отримання суми орендних платежів в розмірі 100 % за спірний період, оскільки при розрахунку орендної плати останній зобов'язаний був керуватися положеннями постанови Кабінету Міністрів України від 02.12.2009 № 1341 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2009 року № 316».

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України від 11.04.2012 у справі № 5002-17/4583-2010, від 26.10.2011 у справі № 23/8/2011, від 07.09.2011 у справі № 30/5.

Таким чином, оскільки відповідач є суб'єктом малого підприємництва, що підтверджується довідкою від 17.07.2012, ним правомірно були застосовані при розрахунку розміру орендної плати норми, які закріплені у постанові Кабінету Міністрів України від 02.12.2009 № 1341 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2009 року № 316».

Дослідивши вищевикладене в сукупності з іншими доказами та на підставі встановлених обставин справи, колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки позивачем належним чином не доведені обставини, на які він посилається в обґрунтування своїх позовних вимог.

Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року № 6 «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Твердження заявника про порушення і неправильне застосування місцевим господарським судом норм законодавства при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Зважаючи на викладене та обставини справи, колегія апеляційного суду дійшла висновку, що апеляційна скарга Республіканського вищого училища фізичної культури на рішення господарського суду міста Києва від 22.12.2011 не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду міста Києва від 22.12.2011 у справі № 30/299 підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

п о с т а н о в и в:

1. Апеляційну скаргу Республіканського вищого училища фізичної культури на рішення господарського суду міста Києва від 22.12.2011 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 22.12.2011 у справі № 30/299 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 30/299 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Рудченко С.Г.

Судді Пашкіна С.А.

Кропивна Л.В.