Постанова

від 03.09.2012 по справі 5011-30/2810-2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" вересня 2012 р. Справа № 5011-30/2810-2012

Вищий господарський суд у складі колегії суддів: головуючого суддіПрокопанич Г.Г., суддівАлєєвої І.В., Євсікова О.О., розглянувши касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Військово-страхова компанія" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 30.05.2012 р. (головуючий суддя: Смірнова Л.Г., судді: Тищенко О.В., Чорна Л.В.) у справі№ 5011-30/2810-2012 Господарського суду міста Києва за позовомПриватного акціонерного товариства "Військово-страхова компанія" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Платинум Груп" простягнення 21.939,28 грн., за участю представників: позивачаГілевич Л.О., Гарбуз Н.А., відповідачаСтоцький О.Л., Срібний В.А.,

В С Т А Н О В И В:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Приватного акціонерного товариства „Військово-страхова компанія" до Товариства з обмеженою відповідальністю „Платинум Груп" про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за Договором № 01-10 оренди нежитлового приміщення від 01.01.2010 р. в сумі 21.939,28 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.04.2012 р. у справі № 5011-30/2810-2012 позовні вимоги задоволено повністю: стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Платинум груп" на користь Приватного акціонерного товариства "Військово-страхова компанія" 21.939 грн. 28 коп. -основного боргу, 1.609 грн. 50 коп. -судового збору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.05.2012 р. рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2012 р. у справі № 5011-30/2810-2012 скасовано, прийнято нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства „Військово-страхова компанія".

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить вказану постанову апеляційного суду скасувати, а рішення місцевого суду залишити в силі.

Вимоги касаційної скарги мотивовані тим, що судом апеляційної інстанцій було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми процесуального та матеріального права, зокрема ст. 43 ГПК України, ст.ст. 212, 613ЦК України.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що апеляційним судом не було враховано того, що ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні ст. 212 ЦК України та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 ЦК України, а тому наявність або відсутність рахунку не звільняє відповідача від обов'язку здійснити оплату за договором.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги, проте в судове засідання представники учасників судового процесу не з'явились.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників учасників судового процесу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарським судом апеляційної інстанції норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 01.01.2010 р. між Закритим акціонерним товариством "Військово-страхова компанія" (правонаступником якого є позивач) (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Платинум груп" (Орендар) укладено Договір № 01-10 про оренду нежитлового приміщення (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) Орендодавець передає, а Орендар приймає в тимчасове користування нежитлове приміщення площею 12 кв. м за адресою: м. Київ, вул. Андрющенка 4 (літера Б).

Згідно з пунктом 2.1 Договору орендодавець надає Орендарю приміщення, вказане в п. 1.1 даного договору, в дводенний термін з дня підписання даного договору.

Відповідно до пункту 2.2 Договору передача приміщення в оренду і по закінченню оренди проводиться за актом прийому-передачі.

На виконання пункту 2.2. Договору сторонами був складений акт приймання-передачі нежитлового приміщення від 01.01.2010 р.

Відповідно до пункту 5.1 Договору вартість орендної плати складає 120,00 (сто двадцять доларів США 00 центів), з розрахунку 10 доларів США за 1 кв. м на момент укладання договору.

Згідно з пунктом 5.2 Договору оплата за кожний подальший місяць визначається по офіційному курсу долара на день платежу.

Пунктом 5.4 Договору передбачено, що оплата проводиться щомісячно до 10 числа місяця, наступного за звітнім.

Згідно з пунктом 5.5 Договору підставою для розрахунку Орендаря з Орендодавцем є рахунок-фактура.

Розділом 7 Договору сторони передбачили порядок повернення приміщення. Відповідно до пункту 7.2 приміщення вважається фактично переданим Орендодавцю з моменту підписання акту здачі-прийому.

Пунктом 8.1 сторони домовились, що даний договір може бути змінений або достроково розірваний письмовою угодою сторін.

Відповідно до пункту 10.1 Договору договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2010 року з можливою пролонгацією.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач вказує на те, що всупереч умовам зазначеного вище Договору оренди та законодавству України відповідачем не було в повному обсязі та вчасно проведено розрахунки перед позивачем за користування приміщенням, у зв'язку з чим заборгованість відповідача перед позивачем за період з 10.04.2010 р. по 10.02.2012 р. становить 21.939,28 грн.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем було порушено покладений на нього Договором обов'язок зі сплати орендної плати за користування нежитловим приміщенням.

На думку колегії суддів, суд апеляційної інстанції обґрунтовано не погодився з висновком місцевого господарського суду з огляду на наступне.

Пунктом 5.5 Договору встановлено, що підставою для розрахунку Орендаря з Орендодавцем є рахунок-фактура.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Апеляційний судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні рахунки-фактури, які відповідно до умов договору мали надаватися позивачем для оплати відповідачу. Відсутність таких рахунків визнається скаржником і в касаційній скарзі.

Відповідно до приписів статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання.

Частиною 3 вищезазначеної статті закріплено, що у разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право, зокрема, зупинити виконання свого обов'язку.

Колегія суддів погоджується з апеляційним судом, що місцевий господарський суд дійшов хибного висновку про те, що ТОВ „Платинум Груп" порушило зобов'язання за Договором, оскільки в матеріалах справи відсутні докази того, що ПАТ „Військово-страхова компанія" належним чином виконувало свої зобов'язання за договором в частині виставлення ТОВ „Платинум Груп" відповідних рахунків-фактур за фактом користуванням майном. За таких обставин відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на обмеженість процесуальних дій касаційної інстанції, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, колегія суддів відхиляє всі інші доводи скаржника, які фактично зводяться до переоцінки доказів та необхідності додаткового встановлення обставин справи.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

На думку колегії суддів, висновок апеляційного суду про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постановленої у справі постанови апеляційної інстанції не вбачається.

Керуючись статтями 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Військово-страхова компанія" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.05.2012 р. у справі № 5011-30/2810-2012 -без змін.

Головуючий суддя Г.К. Прокопанич суддіІ.В. Алєєва О.О. Євсіков