Постанова

від 01.08.2012 по справі 10/288

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.08.2012 № 10/288

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Федорчука Р.В.

суддів: Лобаня О.І.

Ткаченка Б.О.

секретар судового засідання Криворотько В.В.,

за участю представників сторін, згідно протоколу судового засідання від 01.08.2012 року

розглянувши матеріали апеляційної скарги

фірми «Т.М.М.» - товариства з обмеженою відповідальністю

на рішення господарського суду міста Києва від 22.05.2012 року

у справі №10/288 (суддя Котков О.В.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг»

до фірми «Т.М.М.» - товариства з обмеженою відповідальністю

про стягнення грошових коштів, -

встановив:

Рішенням господарського суду міста Києва від 22.05.2012 року у справі №10/288 позов задоволено повністю. Присуджено до стягнення з фірми «Т.М.М.» - ТОВ на користь ТОВ «Ласка Лізинг» 137 967,00 грн. основного боргу, 7 021,00 грн. неустойки, 1 146,19 грн. інфляційних втрат, 1 051,29 грн. 3% річних.

Не погодившись із вказаним рішенням, відповідач подав до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 22.05.2012 року у справі №10/288 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач не скористався своїм правом згідно ч. 1 ст. 96 Господарського процесуального кодексу України та не надав суду відзив на апеляційну скаргу позивача, що, згідно ч. 2 ст. 96 Господарського процесуального кодексу України, не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.06.2012 року у справі №10/288 апеляційну скаргу фірми «Т.М.М.» - ТОВ прийнято до провадження та призначено її до розгляду в судовому засіданні 16.07.2012 року за участю уповноважених представників сторін.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.07.2012 року розгляд справи №10/288 відкладено на 01.08.2012 року.

Представник позивача приймав участь у судових засіданнях та надав свої пояснення, в яких в яких заперечував проти доводів, що викладені позивачем в апеляційній скарзі і просив апеляційну скаргу фірми «Т.М.М.» - ТОВ залишити без задоволення; представник відповідача в судові засідання не з'являвся, про причини неявки колегію суддів апеляційної інстанції не повідомив, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Відповідно до п 3.6. роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 року №02-5/289 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

З врахуванням викладеного, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду, дійшла висновку про можливість розглянути справу за відсутності представника відповідача.

У відповідності до ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, в судовому засіданні 01.08.2012 року, було оголошено вступну та резолютивну частини постанови Київського апеляційного господарського суду.

Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ Господарського процесуального кодексу України.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, розглянувши матеріали апеляційної скарги, дослідивши наявні докази у справі, вислухавши пояснення представника позивача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про задоволення позовних вимог у зв'язку з наступним.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та як підтверджується матеріалами справи, 18.12.2007 року між ТОВ «Ласка Лізинг» (далі - лізингодавець) та фірмою «Т.М.М.» - ТОВ (далі - лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу №1123/12/2007 (далі - договір), відповідно до умов якого лізингодавець зобов'язується придбати в свою власність транспортний засіб згідно з встановленою лізингоодержувачем специфікацією продавця та передати його без надання послуг по управлінню та технічній експлуатації лізингоодержувачу в якості предмету лізингу в тимчасове володіння та користування за плату, а лізингоодержувач зобов'язувався прийняти його на умовах даного договору. Предметом лізингу є грузовий автомобіль ISUZU NQR 71 борт-тенд (три одиниці), 2007 року випуску (п. 1.1. договору).

В пункті 7.1. договору сторони домовились, що валютою договору є умовна одиниця (далі - «у.о.»). Під умовною одиницею розуміється сума, виражена в гривнях України та дорівнює одному долару США по курсу згідно до п. 7.1.1. договору.

Згідно з п. 7.1.1 договору для цілей даного договору вводяться поняття: «Курс 1» - курс, встановлений НБУ для одного долара США на 18.12.2007 року. «Курс 2» - курс, встановлений НБУ для одного долара США на дату, встановлену для проведення чергового лізингового платежу згідно графіку внесення платежів (додаток №1) до даного договору.

Відповідно до 2.3. договору сторони погодили, що вартість майна, що передається лізингодавцем лізингоодержувачу, складає суму еквівалентну 103 011,00 «у.о», в тому числі ПДВ в розмірі 20% - 17 168,50 «у.о.», виражена в гривнях України. Вартість майна (враховуючи ПДВ), що передається лізингодавцем лізингоодержувачу, в гривнях складає суму авансу, внесеного у відповідності з п. 7.4 договору, загальну суму платежів в погашення вартості майна, вказану в графі 4 графіка внесення платежів по курсу 1 та викупну вартість, вказану в додатку №1 до договору по курсу 1.

Згідно з п. 7.3. договору загальна сума лізингових платежів, що підлягає сплаті лізингоодержувачем лізингодавцю, складає: 135 315,21 «у.о.», враховуючи ПДВ в розмірі 20% від суми, що відноситься в погашення вартості майна 16 835,17 «у.о.».

Як стверджує відповідач, договір фінансового лізингу від 18.12.2007 року №1123/12/2007 є нечинним, оскільки його ціну виражено у доларах США, що, на переконання скаржника, суперечить законодавству України.

Колегія суддів не погоджується з такими твердженнями з огляду на наступне.

Так, згідно ч. 1 ст. 524 Цивільного кодексу України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.

Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті (ч. 2 ст. 524 Цивільного кодексу України).

Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна визначається в договорі у гривнях (ч. 2 ст. 189 Господарського кодексу України).

Відповідно д ч. 1 ст. 533 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (ч. 2 ст. 533 Цивільного кодексу України).

Пунктом 1 Постанови Кабінету міністрів України «Про удосконалення порядку формування цін» від 18.12.1998 року №1998 встановлено, що формування, встановлення та застосування суб'єктами підприємництва вільних цін на території України здійснюється виключно у національній грошовій одиниці. Вважати під час формування цін обґрунтованим врахування витрат у доларовому еквіваленті лише в частині імпортної складової структури ціни.

Згідно п. 1 Класифікатора іноземних валют та банківських металів, затверджених постановою Правління Національного Банку України від 04.02.1998 року №34, валюта долар США, так само як і євро, віднесена до вільно конвертованої валюти, яка широко використовується для здійснення платежів за міжнародними операціями та продається на головних валютних ринках світу і дозволяється для здійснення інвестицій в Україну, та банківські метали (1 група).

При цьому, жодних обмежень щодо можливості використання співвідношення курсу іноземної валюти при проведенні індексації плати за надання майна в користування ані вказаною постановою, ані іншими нормами законодавства не передбачено, про що вірно зазначено судом першої інстанції.

Натомість, на переконання колегії суддів, чинне законодавство обмежує лише застосування іноземної валюти як засобу платежу в розрахунках між резидентами і не містить положень щодо заборони на вираження грошових зобов'язань і визначення ціни продукції, робіт чи послуг в іноземній валюті.

При цьому, колегія суддів зазначає, що положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 04.07.2011 року у справі №12/149, що, відповідно до ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України, є обов'язковим для всіх судів України.

Поряд із тим, у відповідності до п. 3.1. договору передача лізингодавцем майна, а також необхідного приладдя та документів, що є невід'ємною частиною майна, та прийняття його лізингоодержувачем на правах володіння та користування здійснюється шляхом підписання акту здачі-приймання майна. Приймання майна лізингоодержувачем повинне бути здійснене протягом п'яти робочих днів після отримання повідомлення лізингодавця про готовність майна до передачі, про що лізингодавець повідомляє лізингоодержувача шляхом направлення відповідного повідомлення.

Сторонами договору було погоджено та підписано графік внесення лізингових платежів (додаток №1 до договору).

31.01.2007 року на підставі видаткової накладної №РН-0000025 лізингодавець передав, а лізингоодержувач в особі Розпорня О.П., що діяв на підставі довіреності ЯОР №350120 від 31.01.2007 року, прийняв предмет лізингу: грузовий автомобіль ISUZU NQR 71 борт-тенд у кількості три штуки.

30.07.2009 року між сторонами укладено додаткову угоду до договору №1123/12/2007/R, відповідно до п. 1 якої графік внесення платежів викладено в новій редакції.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України та п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону та договору. Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України та п. 7 ст. 193 Господарського кодексу України одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Згідно ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Частина 2 ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачає, що за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Факт виконання позивачем своїх зобов'язань по договору та передачі майна у лізинг підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором, а пунктом 3 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Згідно п. 7.7. договору лізингоодержувач зобов'язаний вносити всі грошові суми в рахунок оплати лізингових платежів в об'ємі та в строки, встановлені в графіку внесення платежів, незалежно від виставлення або отримання рахунків лізингодавця, а також незалежно від фактичного користування майном, в тому числі, в період технічного обслуговування ремонту, втрати майна, протягом строку лізингу або до моменту дострокового припинення договору.

Згідно графіку внесення лізингових платежів (в редакції додаткової угоди від 30.07.2009 року) та з урахуванням вимог п. 7.7. договору відповідач зобов'язаний був сплатити на користь позивача лізингові платежі з 23 по 29 періоди, які визначені у графіку внесення платежів, у розмірі 137 967,00 грн.

Також, як вбачається з матеріалів справи, відповідно до висновку судово-економічної експертизи №12742/12743/11-44 від 23.04.2012 року у справі №10/288, заборгованість лізингоодержувача перед лізингодавцем за договором по сплаті лізингових платежів з 23 по 29 періоди, які визначені у графіку внесення платежів, що є додатком №1, складає 137 967,00 грн.

Відповідачем не надано суду доказів в порядку ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження здійснення сплати лізингових платежів за спірні періоди, а тому висновок суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у розмірі 137 967,00 грн. колегія суддів вважає законним та обґрунтованим.

Також, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 7 021,00 грн. неустойки, 1 146,19 грн. інфляційних втрат та 1 051,29 грн. 3% річних.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України). Згідно ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Місцевим господарським судом вірно встановлено факт прострочення відповідачем сплати лізингових платежів у спірний період.

Частиною 1 ст. 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 9.5. договору сторони передбачили, що у разі якщо лізингоодержувач у встановлені договором строки не здійснює оплати встановлених договором платежів, то лізингодавець має право вимагати оплати неустойки в розмірі 0,25% від суми простроченого платежу за кожний день прострочки платежу в перші п'ять днів прострочки та 0,5% від суми простроченого платежу за кожний день прострочки платежу, починаючи з шостого дня прострочки, а лізингоодержувач зобов'язаний її сплатити.

При цьому, відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Враховуючи наведені норми чинного законодавства та п. 9.5. договору, колегія суддів дійшла висновку про правомірність стягнення судом першої інстанції з відповідача на користь позивача неустойки у розмірі 7 021,00 грн.

Оскільки відповідачем прострочено виконання грошового зобов'язання, визначеного у гривні, нарахування 3% річних та інфляційного збільшення суми боргу є правомірним.

Враховуючи наведену норму чинного законодавства, колегія суддів дійшла до висновку про правомірність стягнення судом першої інстанції з відповідача на користь позивача 1 146,19 грн. інфляційних втрат та 1 051,29 грн. 3% річних.

З огляду на викладене вище, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла до висновку про те, що місцевий господарський суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, в рішенні місцевого господарського суду повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що обставини, на які посилається скаржник, не можуть бути підставою для скасування рішення господарського суду міста Києва від 22.05.2012 року у справі №10/288.

Керуючись статтями 33, 34, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

постановив:

1. Апеляційну скаргу фірми «Т.М.М.» - товариства з обмеженою відповідальністю на рішення господарського суду міста Києва від 22.05.2012 року у справі №10/288 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 22.05.2012 року у справі

№10/288 залишити без змін.

3. Справу №10/288 повернути до господарського суду міста Києва.

4. Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.

5. Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено протягом 20 днів до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 109 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Р.В. Федорчук

Судді Б.О. Ткаченко

О.І. Лобань

Повний текст постанови виготовлено та підписано 06.08.2012 року.

Головуючий суддя Федорчук Р.В.

Судді Лобань О.І.

Ткаченко Б.О.