Постанова

від 06.09.2012 по справі 13/32/5022-1655/2011

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" вересня 2012 р. Справа № 13/32/5022-1655/2011

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Добролюбової Т.В. суддів за участю представників позивача: відповідачів:Гоголь Т.Г., Швеця В.О. Шеліга С.М. -голова господарства, не з'явились, повідомлені належно, розглянувши матеріали касаційної скаргиПублічного акціонерного товариства "Промислово-фінансовий банк" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 21.06.12 у справі№13/32/5022-1655/2011 за позовомФермерського господарства "ЛАН-2005" до 1. Публічного акціонерного товариства "Промислово-фінансовий банк" 2. Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Тернопільській області про стягнення 75000 грн. заборгованості, 5565 грн. інфляційних втрат, 2372 грн. -3% річних

Розпорядженням Секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 05.09.12 для розгляду касаційної скарги у цій справі призначено колегію суддів у складі: Добролюбової Т.В. - головуючого, Гоголь Т.Г., Швеця В.О.

Фермерське господарство "ЛАН-2005" звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Промислово-фінансовий банк" та Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Тернопільській області про стягнення солідарно з відповідачів 75000 грн. заборгованості за договором відповідального зберігання майна від 05.12.06, 5565 грн. інфляційних втрат, 2372 грн. -3% річних. Позивач вказував на те, що ним на виконання договору зберігання від 05.12.06 були надані відповідачеві-1 послуги зі зберігання обладнання, проте плата за фактичний час зберігання за період з листопада 2009 року до листопада 2011 року відповідачем-1 не проводилася. Позивач з огляду на приписи статті 59 України "Про виконавче провадження" вважав підставним стягнення і з відповідача-2 спірних коштів. Позов обґрунтований приписами статей 625, 938, 946, 948 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, статті 59 Закону України "Про виконавче провадження".

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 27.01.12 (суддя Стопник С.Г.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Промислово-фінансовий банк" на користь Фермерського господарства "ЛАН-2005" 75000 грн. заборгованості, 4489,68 грн. інфляційних втрат, 2372 грн. 3% річних. Задовольняючи позов, місцевий господарський суд виходив з факту несплати відповідачем-1 плати за зберігання обладнання за спірний період. В цій частині судове рішення обґрунтоване приписами статей 526, 625, 937, 946 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України. В решті позовних вимог до відповідача-1 в позові відмовлено через помилковість здійсненого позивачем розрахунку інфляційних втрат. В частині позову заявленого до Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Тернопільській області відмовлено у зв'язку з його необґрунтованістю. При цьому, суд виходив з відсутності між зберігачем та державним виконавцем відповідної угоди про визначення розміру винагороди за зберігання майна.

Львівський апеляційний господарський суд постановою від 21.06.12 (судді: Орищин Г.В., Галушко Н.А., Краєвська М.В.) перевірене рішення суду першої інстанції залишив без змін з тих же підстав.

Публічне акціонерне товариство "Промислово-фінансовий банк" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення та постанову у справі та відмовити у позові. Обґрунтовуючи свої вимоги скаржник вказує на порушення судами приписів статі 953 Цивільного кодексу України, статей 15, 17, 33, 43, 58, 81, 104 Господарського процесуального кодексу України. Банк вважає, що справу судами розглянуто з порушенням правил підвідомчості і підсудності. Водночас скаржник посилається на те, що позовна заява не відповідає вимогам закону до неї, у зв'язку з чим суд повинен був залишити її без розгляду. Окрім того, на думку банку є доведеним факт повідомлення позивача про повернення майна із зберігання.

Від позивача і відповідача-2 відзивів на касаційну скаргу судом не отримано.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г., пояснення представника позивача, переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами вимог чинного законодавства, відзначає наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій установлено та підтверджено матеріалами справи, що 05.12.06 між Акціонерним комерційним "Промислово-фінансовим банком" (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Промислово-фінансовий банк) - поклажодавцем та Фермерським господарством "ЛАН-2005" - зберігачем було укладено договір відповідального зберігання майна. За умовами цього договору поклажодавець передав, а зберігач прийняв на відповідальне зберігання обладнання для виробництва плодоовочевої консервації. Відповідно до пункту 2.1 договору зберігач зобов'язаний прийняти всі необхідні міри для забезпечення зберігання обладнання в належному стані в період дії цього договору; нести відповідальність за втрату або ушкодження обладнання поклажодавця, що знаходиться в нього, незалежно від причини ушкодження або втрати, з моменту одержання обладнання від поклажодавця до закінчення терміну його зберігання; повернути обладнання поклажодавцю за першою вимогою. Пунктами 4.1, 4.2 договору передбачено, що за зберігання майна зберігачем, поклажодавець щомісячно перераховує на поточний рахунок позивача 3000 грн.; розрахунки за виконану роботу здійснюються поклажодавцем не пізніше 5 числа кожного місяця. Строк дії договору сторонами установлений до 01.07.07 року, та, як установили суди, був пролонгований. Спірне обладнання було передано поклажодавцем зберігачу за актом прийому-передачі майна від 05.12.06. Господарськими судами також установлено, що відповідач-1 не направляв позивачеві вимоги про повернення обладнання зі зберігання та не здійснював оплату за його зберігання у відповідності до умов договору за період з листопада 2009 року до листопада 2011 року. Судами також установлено, що даний спір виник внаслідок невиконання господарського зобов'язання, а відтак, з урахуванням характеру спірних правовідносин, підвідомчий господарським судам (що, в свою чергу, спростовує довід касаційної скарги про зворотнє). Як убачається з матеріалів справи, предметом даного судового розгляду є вимога Фермерського господарства "ЛАН-2005" заявлена до Публічного акціонерного товариства "Промислово-фінансовий банк" та Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Тернопільській області про стягнення солідарно з відповідачів 75000 грн. заборгованості за договором відповідального зберігання майна від 05.12.06, 5565 грн. інфляційних втрат, 2372 грн. -3% річних за період з листопада 2009 року до листопада 2011 року. Ухвалюючи судове рішення у справі, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення спірної суми з відповідача-1 та визнав необґрунтованими вимоги, заявлені до відповідача-2. Відповідно до приписів статті 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Згідно зі статтею 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона, зберігач, зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною, поклажодавцем, і повернути її поклажодавцеві у схоронності. За приписами статті 938 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний зберігати річ упродовж строку, встановленого у договорі зберігання; якщо строк зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк. Статтею 946 названого Кодексу унормовано, що плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. Згідно зі статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. За приписами статті 34 цього ж Кодексу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Дослідивши усі обставини справи та надавши оцінку наявним в матеріалах справи доказам, судами попередніх інстанцій установлено, що на виконання умов договору зберігання від 05.12.06 відповідачем-1 передано, а позивачем прийнято на зберігання спірне обладнання, що підтверджується актом приймання-передачі від 05.12.06 (підписаним без зауважень та скріпленим печаткою відповідача-1). Позивач за умовами спірного договору зобов'язався повернути майно за першою вимогою відповідача-1. Між тим, така вимога, як установили суди, відповідачем-1 не виставлялася позивачеві. Установлено судами обох інстанцій і те, з підтвердженням матеріалами справи, що оплата за зберігання спірного обладнання за договором від 05.12.06 упродовж листопада 2009 року до листопада 2011 року відповідачем-1 не проводилася, а відтак заборгованість останнього складає 75000 грн. Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Згідно з приписами статі 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Виходячи з того, що судами установлений факт порушення відповідачем-1 зобов'язань за спірним договором зберігання в частині обов'язку зі сплати за зберігання обладнання, висновок судів про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості, 3% річних та інфляційних втрат (зменшених судом) є правомірним. Водночас визнається підставною і відмова судів у позові заявленому до відповідача-2, оскільки позовна вимога ґрунтується на договорі, сторонами в якому є позивач і відповідач-2, а спір, як вже зазначалося, виник у зв'язку з невиконанням останнім своїх договірних зобов'язань щодо здійснення плати за зберігання. Довід скаржника про порушення судами правил територіальної підсудності не може бути підставою для скасування судових актів у справі, оскільки він був предметом розгляду апеляційним господарським судом та правомірно відхилений ним як необґрунтований і недоведений. Водночас визнається неспроможними і посилання скаржника на невідповідність позовної заяви вимогам до неї, оскільки, як установили суди і це підтверджено матеріалами справи, позовна заява підписана уповноваженим представником позивача. Інші доводи, викладені в касаційній скарзі також не можуть бути підставою для скасування судових рішень, оскільки зводяться до переоцінки доказів та не спростовують установленого судами. Відповідно до приписів статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішення чи постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Таким чином підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги не вбачається.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 8 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 21.06.12 у справі №13/32/5022-1655/2011 залишити без змін.

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Промислово-фінансовий банк" залишити без задоволення.

Головуючий суддя Т.Добролюбова

Судді Т.Гоголь

В.Швець