Рішення

від 04.09.2012 по справі 5006/19/49пд/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

04.09.12 р. Справа № 5006/19/49пд/2012

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Демідової П.В.

При секретарі судового засідання Самойловій К.Є.

Розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю „Капіталстрой Груп", м. Донецьк

до відповідача-1: Публічного акціонерного товариства „Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" в особі філії „Головне управління ПАТ Промінвестбанк в Донецькій області", м. Донецьк

до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю „Компанія з управління активами „Ізі Лайф", м.Київ

про визнання недійсним договору відступлення права вимоги №39/128 від 26.11.2010р., укладеного між відповідачами; визнання відсутнім права відповідача-2 на стягнення з позивача всіх сум, отриманих в результаті відступлення права вимоги в межах кредитного договору про відкриття кредитної лінії №15-93/17-4701/07 від 07.11.2007р.

За участю представників сторін:

Від позивача: Деркунський М.В. за довіреністю.

Від відповідачів: Хорошилов І.І. за довіреністю.

Суд перебував в нарадчій кімнаті

04.09.2012р. з 10.40 год. по 10.50 год.

Суть справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Капіталстрой Груп» звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Публічного акціонерного товариства „Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" в особі філії „Головне управління ПАТ Промінвестбанк в Донецькій області", м. Донецьк та Товариства з обмеженою відповідальністю „Компанія з управління активами „Ізі Лайф", м.Київ про визнання недійсним договору №39/128 від 26.11.2010р., укладеного між відповідачами; визнання відсутнім права відповідача-2 на стягнення з позивача всіх сум, отриманих в результаті відступлення права вимоги в межах кредитного договору про відкриття кредитної лінії №15-93/17-4701/07 від 07.11.2007р.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на невідповідність договору відступлення права вимоги №39/128 від 26.11.2010р. приписам закону з огляду на відсутність у нового кредитору статусу, визначеного ст. 1079 ЦК України для здійснення послуг факторингу.

Ухвалою суду від 14.08.2012р. за вказаним позовом порушено провадження по справі №5006/19/49пд/2012.

27 серпня 2012р. від відповідачів надійшов спільний відзив на позов, в якому вони заперечили проти задоволення позовних вимог, посилаючись помилковість висновку позивача щодо визнання оспорюваного правочину договором факторингу.

27 серпня 2012р. через канцелярію суду засновником ТОВ «Капіталстрой Груп», дії якого схвалені протоколом загальних зборів учасників зазначеного товариства від 27.08.2012р., подано клопотання про зупинення провадження по справі №5006/19/49пд/2012 до вирішення пов'язаної справи №5006/19/46пд/2012 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Капіталстрой Груп", м. Донецьк до Публічного акціонерного товариства „Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" в особі філії „Головне управління ПАТ Промінвестбанк в Донецькій області", м. Донецьк та Товариства з обмеженою відповідальністю „Компанія з управління активами „Ізі Лайф", м.Київ про визнання недійсним кредитного договору про відкриття кредитної лінії №15-93/17-4701/07 від 25.10.2007р. Аналогічне за змістом клопотання подано представником позивача за довіреністю 04.09.2008р.

03 вересня 2012р. відповідачами надані пояснення по справі №5006/19/49пд/2012, в яких вони заперечили проти зупинення провадження у зазначеній справі.

За змістом ч.1 ст.79 ГПК України, господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, тобто законної підставою для зупинення провадження у господарській справі є саме неможливість її вирішення до розгляду іншої справи іншим судом.

Як вбачається зі змісту позовної заяви ТОВ «Капіталстрой Груп» за якою порушено провадження по справі №5006/19/46пд/2012, в обґрунтування недійсності кредитного договору №15-93/17-4701/07 від 25.10.2007р. позивач посилається на його укладення під впливом тяжкої обставини на вкрай невигідних умовах. Водночас, як зазначалось вище, підставою для визнання недійсним договору відступлення права вимоги №39/128 від 26.11.2010р. в межах справи №5006/19/49пд/2012 позивачем визначено наявність в ньому ознак факторингу.

З огляду на вищевикладене, суд робить висновок, що встановлені рішенням суду по справі №5006/19/46пд/2012 факти не входять до предмету доказування, а відтак - і дослідження господарським судом в межах справи №5006/19/49пд/2012 через обмеженість позовних вимог певними предметом та підставою. Зокрема, визнання недійсним кредитного договору №15-93/17-4701/07 від 25.10.2007р. внаслідок недотримання встановлених п.3 ст.203 ЦК вимог до правочину не вплине на вирішення справи №5006/19/49пд/2012, оскільки в останній оспорюється правомірність відступлення прав за вищевказаним кредитним договором, який на думку позивача є недійсним з огляду на порушення законодавчо встановлених вимог до його суб'єктного складу.

Суд врахував, що визнання недійсним основного договору не тягне за собою нікчемність договору відступлення прав за цім договором. За таких обставин та враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що можливе рішення по справі №5006/19/49пд/2012 за умови ухвалення рішення на користь позивача, є самостійною, окремою підставою для звернення до суду з позовом про визнання недійсним договору відступлення.

З огляду на наведені обставини та беручи до уваги неможливість зміни позивачем підстав позову по справі №5006/19/49пд/2012 внаслідок початку її розгляду по суті 04.09.2012р., клопотання позивача про зупинення провадження по справі №5006/19/49пд/2012 судом не задоволено.

Перед початком розгляду справи по суті представників сторін було ознайомлено з правами та обов'язками, передбаченими ст.22 ГПК України. За клопотанням позивача, судом здійснювалось фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу згідно з ч.7 ст.81-1 ГПК України.

У відповідності до п.п.2, 3, 4 ч.2 ст.129 Конституції України, ст.ст.42,43 ГПК, ст. 33 ГПК України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. За приписами ст.43 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд

Встановив:

25 жовтня 2007р. між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (закрите акціонерне товариство), далі - банк, правонаступником якого є відповідач-1, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Капіталстрой Груп» (далі - позичальник) був укладений кредитний договір про відкриття кредитної лінії №15-93/17-4701/07 (далі - кредитний договір), відповідно до п.1.1 якого банк надає позичальнику фінансовий кредит шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії у сумі, яка не може перевищувати 30 000 000,00 грн., на умовах, передбачених цим договором.

Дата остаточного повернення всіх отриманих в межах кредитної лінії сум кредиту - 19.10.2010р. або протягом 10 днів з моменту настання випадків, вказаних у п.3.3.4 кредитного договору (п.1.2).

Згідно з п.2.2, відсотки за користування кредитом нараховуються банком на суму фактичного щоденного залишку заборгованості за отриманими коштами та сплачуються позичальником, виходячи зі встановленої банком відсоткової ставки в розмірі 12% річних.

Згідно з п.п.5.1, 5.5 договору, він набирає чинності з дати його підписання повноважними представниками сторін та діє до повного повернення позичальником отриманих сум кредитних коштів, сплати в повному обсязі процентів за користування ним та повного виконання позичальником будь-яких інших грошових зобов'язань, прийнятих ним на себе згідно з умовами цього договору.

26 листопада 2010р. між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (далі - первісний кредитор) та ТОВ «Компанія з управління активами «Ізі Лайф» (далі - новий кредитор) був укладений договір відступлення права вимоги №39/128, в порядку та на умовах якого первісний кредитор передає (продає) новому кредитору належне первісному кредитору право вимоги за укладеним з Товариством з обмеженою відповідальністю «Капіталстрой Груп» кредитним договором про відкриття кредитної лінії №15-93/17-4701/07 від 25.10.2007р. (разом з договорами про внесення змін до нього, перелік яких наведений в п.1.1.1 договору відступлення права вимоги).

За змістом п.п.1.3, 1.4 договору відступлення, до нового кредитора переходять всі без винятку права та обов'язки первісного кредитора за кредитним договором, в тому числі - право вимагати від боржника належного та реального виконання наступних обов'язків: повернення грошових коштів в розмірі 29 820 000,00 грн., повернення нарахованих станом на дату укладення цього договору процентів за користування кредитом в сумі 9 163 557,03 грн., повернення нарахованої, але неотриманої комісійної винагороди в сумі 26 000,00 грн., сплати неустойки у формі та розмірі, визначених кредитним договором.

Згідно з п.4.1, договір відступлення набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за ним.

Згідно з п.1 ч.1 ст.512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Проте, як зазначає позивач, договір відступлення права вимоги №39/128 від 26.11.2010р. є договором факторингу та підпадає під правове регулювання Глави 73 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Третьою частиною ст.1079 ЦК України встановлені спеціальні вимоги до суб'єктного складу договору факторингу, зокрема, фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Водночас, згідно з ч.1 ст.5 Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", фінансові послуги, до яких п.10 ст.4 цього закону віднесено факторинг, надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності

Відсутність у відповідача-2 ліцензії на право здійснення фінансових послуг визначена позивачем правовою підставою для визнання недійсним договору відступлення права вимоги №39/128 від 26.11.2010р.

Проте, проаналізувавши сутність правових відносин, що склались між відповідачами на підставі оспорюваного правочину, судом встановлено наступне.

Відповідно до п.2.1.1 договору відступлення права вимоги, відповідач-2 (новий кредитор) перерахував відповідачу-1 (первісному кредитору) грошові кошти в сумі 39 009 529,22 грн., при цьому зустрічні однорідні вимоги про стягнення заборгованості в сумі 27,81 грн. були ними зараховані за актом від 26.11.2010р., у зв'язку з чим набув всі права та обов'язки останнього, які витікають з кредитного договору про відкриття мультивалютної кредитної лінії №15-93/17-4701/07 від 25.10.2007р.

Беручи до уваги п.1.3 договору відступлення права вимоги, судом встановлено, що сума сплаченого позивачем відшкодування фактично дорівнює сумі кредитної заборгованості, право вимагати сплати якої відступлено за цим договором. З наведеного вбачається відсутність ознаки оплатності в договорі відступлення права вимоги №39/128 від 26.11.2010р., яка відповідно до ст.1077 ЦК України притаманна договору факторингу та характеризує таку фінансову послугу.

Разом з цим, наявність ознак факторингу в договорі відступлення права вимоги в більшості випадків притаманне професійній діяльності фінансових установ з викупу боргових зобов'язань за сумою, значно нижчу номіналу. Оскільки з укладанням договору відступлення права вимоги №39/128 від 26.11.2010р. новим кредитором фактично лише придбані права вимоги до позичальника в сумі номіналу вимоги на час придбання, спірний правочин не підпадає під визначення факторингу та є юридичною формою заміни кредитора у договорі №15-93/17-4701/07 від 25.10.2007р.

Крім того, судом враховано, що місце договору факторингу в системі цивільно-правових договорів, які опосередковують передачу права вимоги, має суттєве значення, оскільки, серед іншого, таке розмежування визначає необхідність дотримання спеціальних вимог щодо особи, яка виступає фактором. За наведеним визначенням договору факторингу, цей договір спрямований на фінансування однією стороною іншої сторони шляхом передачі в її розпорядження певної суми грошових коштів. Зазначена послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу. Тому оскаржуваний договір не є договором факторингу, а є договором уступки права вимоги.

Аналогічної правової позиції з цього приводу дотримується Вищий господарський суд України, про що зазначено в постановах №2/49-НМ від 28.01.2010р., №50/20-4/210 від 03.03.2011р.

Отже, беручи до уваги наведені обставини, суд дійшов висновку, що за відсутності в оспорюваному правочині ознак факторингу, його укладання не потребує наявності у сторін спеціального правового статусу, зокрема, реєстрації нового кредитора в якості фінансової установи.

Водночас, виходячи зі змісту п.1.3 статуту, Товариство з обмеженою відповідальністю „Компанія з управління активами „Ізі Лайф", цивільно-правову дієздатність якого позивачем поставлено під сумнів, є фінансовою установою на підставі Законів України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (ст.1 пп.1), „Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)" та включено 08.11.2007р. за №1164 до державного реєстру фінансових установ, які надають фінансові послуги на ринку паперів (а.с.25).

Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги, що інших правових підстав для визнання укладеного між відповідачами договору відступлення права вимоги №39/128 від 26.11.2010р. позивачем не визначено, суд вважає вимоги позивача в цій частині такими, що не відповідають чинному законодавству та спростовуються матеріалами справи, тому відмовляє в їх задоволенні.

Згідно зі ст.514 Цивільного кодексу України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні за змістом положення містяться в п.1.4 договору відступлення права вимоги №39/128 від 26.11.2010р.

Як встановлено судом, платіжним дорученням №146 від 26.11.2010р. відповідач-2 перерахував відповідачу-1 грошові кошти в сумі 39 009 529,22 грн., при цьому зустрічні однорідні вимоги про стягнення заборгованості в сумі 27,81 грн. були ними зараховані за актом від 26.11.2010р., внаслідок чого на підставі п.п.1.7, 2.1.1 договору відступлення права вимоги №39/128 від 26.11.2010р. набув права первісного кредитора за кредитним договором про відкриття кредитної лінії №15-93/17-4701/07 від 25.10.2007р., в тому числі - право вимагати від позичальника повернення отриманих в межах кредитної лінії сум кредиту, сплати процентів та неустойки.

Відтак, вимоги позивача про визнання відсутнім права відповідача-2 на стягнення зазначених сум через підстави, визначені позовною заявою є неправомірними, тому суд відмовляє в їх задоволенні.

Крім того, відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є способом захисту порушених прав, проте позивачем не доведено в чому саме полягає порушення його прав внаслідок укладання спірного договору.

Беручи до уваги викладені вище обставини, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „Капіталстрой Груп" в повному обсязі.

Відповідно до ст.49 ГПК України, судові витрати підлягають віднесенню на позивача повністю.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.129 Конституції України, ст.ст. 202-203, 215, 626-629 Цивільного кодексу України, ст.ст.1, 4, 22, 33-35, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „Капіталстрой Груп", м. Донецьк до Публічного акціонерного товариства „Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" в особі філії „Головне управління ПАТ Промінвестбанк в Донецькій області", м. Донецьк та Товариства з обмеженою відповідальністю „Компанія з управління активами „Ізі Лайф", м.Київ про визнання недійсним договору відступлення права вимоги №39/128 від 26.11.2010р., укладеного між відповідачами; визнання відсутнім права відповідача-2 на стягнення з позивача всіх сум, отриманих в результаті відступлення права вимоги в межах кредитного договору про відкриття кредитної лінії №15-93/17-4701/07 від 07.11.2007р. - відмовити повністю.

Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю „Капіталстрой Груп" (83076, м. Донецьк, вул. Тіпанова, 16, ЄДРПОУ 33756079) надмірно сплачений судовий збір в сумі 29,00 грн.

Постановити ухвалу про повернення судового збору після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 04.09.2012р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст рішення за правилами ст.ст.84-85 ГПК України підписано 10.09.2012р.

Суддя Демідова П.В.