Рішення

від 06.09.2012 по справі 26/086-12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"06" вересня 2012 р. Справа № 26/086-12

Господарський суд Київської області у складі судді Лилака Т.Д., розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Спліт", Київська обл., м. Біла Церква до Закритого акціонерного товариства „Росава", Київська обл., м. Біла Церква про стягнення 72 992,56 грн., за участю представників:

позивача:Дорошенко Ю.Є., директор; відповідача:Колісніченко С.В., довіреність № 05-01 від 04.01.2012 року;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У липні 2012 року позивач звернувся до господарського суду Київської області з позовною заявою до відповідача про стягнення 53 131,41 грн. інфляційної складової боргу та 19 860,94 грн. 3% річних за період з 02.07.2009 року по 07.09.2011 року у зв'язку з неналежним виконанням останнім зобов'язань з оплати поставленого товару за контрактом № 1086 від 25.11.2002 року.

Ухвалою господарського суду Київської області від 09.07.2012 року порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 09.08.2012 року.

Через канцелярію суду 09.08.2012 року відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечував, та заявив клопотання про застосування при вирішенні даного спору наслідків порушення строків позовної давності, у зв'язку з чим просив у задоволені позову відмовити повністю.

Ухвалами господарського суду Київської області від 09.08.2012 року та 23.08.2012 року розгляд справи було відкладено відповідно на 23.08.2012 року та 06.09.2012 року.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Рішенням господарського суду Київської області від 29.06.2004 у справі № 119/7-04 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Спліт" до Закритого акціонерного товариства „Росава" про стягнення 312284,45 грн. встановлено, що 25.11.2002 між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) було укладено контракт № 1086, за умовами якого, позивач зобов'язався продати, а відповідач - купити електродвигуни у відповідності до специфікацій, які є невід'ємною його частиною.

Також, вищевказаним рішенням встановлено факт неналежного виконання Закритим акціонерним товариством „Росава" свого зобов'язання з оплати заборгованості в сумі 303 199,79 грн. з оплати поставленого Товариством з обмеженою відповідальністю „Спліт" товару (електродвигун СДРЗ-14-59-6УЗ заводський номер №18414) за контрактом № 1086 від 25.11.2002 року, яке мало бути виконане в строк до 31.12.2003 року, та стягнуто з Закритого акціонерного товариства „Росава" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Спліт" 303 188,79 грн. основного боргу та 2 666,40 грн. 3% річних за період з 31.12.2003 року по 15.04.2004 року.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.03.2011 року у справі № 199/7-04 рішення господарського суду Київської області від 29.06.2004 року у справі № 119/7-04 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року у справі № 119/7-04 постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.03.2011 року у справі № 119/7-04 залишено без змін.

03.06.2011 року господарським судом Київської області видано наказ на примусове виконання рішення у справі № 119/7-04.

Однак вказане судове рішення було виконано у повному обсязі лише 08.09.2011 року, що підтверджується банківською випискою з рахунку позивача, копія якої міститься в матеріалах справи.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зокрема, стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Оскільки чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків суд приходить до висновку про наявність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень ст. 625 ЦК України (аналогічна позиція, викладена у постанові Верховного суду України від 14.11.2011 у справі № 12/207 та у постанові Верховного суду України від 24.10.2011 у справі № 16/5/5022-103/2011(2/43-654).

З урахуванням наведеного суд вважає, що позивач мав правові підстави для нарахування інфляційних витрат та 3 % річних у період, коли грошове зобов'язання не виконувалось відповідачем й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Разом з тим, відповідно до ст. 256 ЦК України особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу у межах строку позовної давності.

Частиною 5 статті 261 ЦК України встановлено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.

Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч. 3 ст. 267 ЦК України).

Згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмові у позові.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач у відзиві на позовну заяву, поданому через канцелярію суду 09.08.2012 року просить застосувати позовну давність до позовних вимог про стягнення інфляційних витрат у розмірі 53 131,41 грн. та 3 % річних у розмірі 19 860,94 грн. за період з 02.07.2009 року по 07.09.2011 року.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно, для стягнення сум в порядку ст. 625 ЦК України необхідним є наявність самого боргу на момент звернення з позовом (аналогічна позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України у справі № 15/318 від 09.01.2010).

При цьому, вимога про сплату інфляційних витрат та 3% річних в розумінні ст. 625 ЦК України є додатковою вимогою до вимоги про сплату основного боргу. Положеннями статті 266 ЦК України встановлено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливає і до додаткової вимоги (аналогічна позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України у справі № 14/107-08 від 28.07.2008).

Як вбачається з відбитку календарного штемпеля поштового відділення позивач звернувся з позовом до суду 03.07.2012 року.

Тобто вимога про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на прострочений борг, що виник 31.12.2003 року, заявлена поза межами строку позовної давності, який сплинув 31.12.2006 року.

Питання про відновлення пропущеного строку позовної давності позивачем не ставилось.

Оскільки, як було встановлено вище, відповідач до прийняття рішення у справі заявив клопотання про застосування строку позовної давності, то в задоволенні позову слід відмовити.

Судовий збір відповідно до статті 49 ГПК України покладаються на позивача.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до вимог ст. 85 ГПК України.

Повне рішення складено 10.09.2012 р.

Суддя Т.Д. Лилак