Постанова

від 28.08.2012 по справі 2а-6191/11/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-6191/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Каракашьян С.К.

Суддя-доповідач: Собків Я.М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

"28" серпня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого -судді : Собківа Я.М.,

суддів: Борисюк Л.П., Усенка В.Г.,

при секретарі: Муханьковій Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 серпня 2011 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Центральний військовий універмаг»до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва про скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2011 року позивач -Товариство з обмеженою відповідальністю «Центральний військовий універмаг»звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 23.09.2010 року № 0007172304/0, яким ТОВ «Центральний військовий універмаг»визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 500 374,00 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкцій в сумі 250 187,00 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 серпня 2011 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Центральний військовий універмаг»задоволено повністю.

Відповідач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні вимог даного позову.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися до суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню , а рішення суду першої інстанції -скасуванню, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст.202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, службовими особами Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва було проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «Центральний військовий універмаг»(код ЄДРПОУ 32961814) в частині дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «Світ Бізнес Система» (код ЄДРПОУ 35139358) за період з 01.01.2008 р. по 31.12.2008 р.

В ході проведення перевірки було виявлено порушення позивачем вимог пп.7.4.5 п.7.4. та пп. 7.7.1. п.7.1. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на суму 500 374,00 грн.

За результатами проведення перевірки відповідачем було складено акт від 13.09.2010 р. №2398/23-04/32961814, на підставі якого прийнято податкове повідомлення-рішення від 23.09.2010р. №0007172304/0, яким ТОВ «Центральний військовий універмаг» визначено суму податкового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість у розмірі 750 561,00 грн. (з яких 500 374,00 грн. - основний платіж та 250 187,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Позивач не погоджуючись з вищевказаним податковим повідомленням-рішенням розпочав процедуру його адміністративного оскарження.

За результатами розгляду первинної скарги позивача № 18 від 27.09.2010 року, ДПІ у Шевченківському районі міста Києва було винесено рішення № 8766/10/25-026 від 29.11.2010 року про залишення скарги позивача без задоволення, а спірного податкового повідомлення-рішення без змін.

За результатами розгляду послідуючих скарг позивача, ДПА у місті Києві та ДПА України були прийняті рішення від 01.02.2011 року № 893/10/25-114 та від 31.03.2011 року № 6286/6/25-0115 відповідно, якими скарги ТОВ «Центральний військовий універмаг»залишені без задоволення, а спірне податкового повідомлення-рішення без змін.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи колегія суддів зважає на наступне.

Платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, визначаються Законом України «Про податок на додану вартість»від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР.

Згідно з пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, датою виникнення податкових зобов'язань з продажу товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, а в разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

- або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Із системного аналізу пункту 1.4 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»випливає, що поставка товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів.

Тобто з метою оподаткування фактом поставки товарів визнається як операція, в результаті якої за умовами договору між постачальником та покупцем передача товару вже відбулася (у покупця виникло право власності на товар), так і операція, в результаті якої виникнення права власності на товар ще має відбутися при виконанні певних умов договору, тобто оплати товару чи отримання товару покупцем.

Таким чином, визначення дати виникнення податкових зобов'язань при здійсненні операцій з продажу товарів не залежить від дати переходу права власності на товар, що поставляється, а вжите в пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону № 168/97-ВР поняття відвантаження товарів слід розуміти не як визначення факту виникнення права власності на товар, а як визначення початку процесу фізичного переміщення товару від місця його постійного знаходження (зберігання) у постачальника.

В свою чергу, податковий кредит звітного періоду у відповідності до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (у редакції Закону України від 30.11.2006 р. № 398-V), визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку із придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до абз. 1 п. 7.4.5 цієї ж норми Закону (у редакції Закону України від 25.03.2005 р. N 2505-IV), не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, обов'язковою умовою, з якою Закон пов'язує право платника на включення сплачених у складі вартості придбаних товарів (основних фондів), робіт, послуг сум ПДВ до податкового кредиту, є використання цих товарів (основних фондів), робіт, послуг у господарській діяльності такого платника.

Так, під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3 ГК України) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

У розумінні пункту 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств " господарська діяльність -будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Обов'язковими ознаками господарської діяльності у розумінні приписів статті 3 Господарського кодексу України, пункту 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності -продукція, роботи чи послуги -мають вартісний характер і цінове вираження.

Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має суто економічні властивості, що неможливо без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків. Тому така ознака результатів господарської діяльності, як цінова визначеність, наявна в абсолютній більшості випадків, хоча в некомерційній господарській діяльності можливе безкоштовне надання результатів останньої.

Отже, вирішення спорів, пов'язаних із правомірністю формування платниками податку податкового кредиту, а також сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, потребує встановлення всіх фактичних обставин, що підтверджують реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких визначено суми податкового кредиту або бюджетного відшкодування.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

При дослідженні матеріалів справи колегією суддів було встановлено, що 10 березня 2008 року між ТОВ «Центральний військовий універмаг»та ТОВ «Світ Бізнес Система»було укладено договір комісії №1003-47/70, за умовами якого ТОВ «Світ Бізнес Система»(Комітент) передав ТОВ «Центральний військовий універмаг»(Комісіонер) партії товарів на реалізацію. Про передачу даних товарів свідчать виписані ТОВ «Світ Бізнес Система» податкові накладні на загальну суму 3 002 245,00 грн., у тому числі ПДВ -500 374,00 грн., суму якого позивачем було включено до складу податкового кредиту за березень-червень 20008 року.

За твердженням відповідача, ТОВ «Центральний військовий універмаг»в порушення вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 та підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»безпідставно було включено до складу податкову кредиту під час взаємовідносин з ТОВ «Світ Бізнес Система»суму ПДВ в розмірі 500 374,00 грн., що на думку відповідача призвело до заниження податкового зобов'язання з ПДВ на вказану суму.

Крім цього, відповідач посилається на наявність вироку Шевченківського районного суду міста Києва від 30 жовтня 2008 року, постановленого у кримінальній справі № 1-1142/08, за яким громадянина ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 205 КК України та призначено йому покарання у вигляді 3 років позбавлення волі (згідно ст. 75 КК України призначено покарання з випробуванням, призначивши йому іспитовий строк 2 роки). В рамках розслідування кримінальної справи №-1142/08 зокрема було встановлено, що ТОВ «Світ Бізнес Система»було створене з метою прикриття незаконної діяльності, учасниками якої були громадянин ОСОБА_2 та громадянин ОСОБА_3, який за грошову винагороду погодився прийняти участь у реєстрації ТОВ «Світ Бізнес Система»та в подальшому виступав як засновник та одночасно директор даного Товариства.

Так, зі змісту вироку Шевченківського районного суду міста Києва від 30 жовтня 2008 року вбачається, що громадянин ОСОБА_3 діяльністю ТОВ «Світ Бізнес Система»не займався, назва вказаного підприємства йому не відома, договори, акти виконаних робіт та інші фінансово- господарські документи, як директор, він не підписував.

На думку відповідача, вказані докази свідчать про нікчемність укладеного сторонами правочину, оскільки ТОВ «Світ Бізнес Система»було створене громадянином ОСОБА_3 з метою корисливих спонукань та приховування незаконної діяльності та без наміру займатися підприємницькою діяльністю.

Відповідно до ст. 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається недійсним в судовому порядку. В розумінні даної норми цивільного закону характеризуючими ознаками фіктивного правочину є те, що сторони вчиняють його лише для вигляду, знаючи заздалегідь що він не буде виконаний. Тобто, при вчинені фіктивного правочину учасники мають інші цілі, ніж ті що передбачені самим правочином, не маючи на меті встановлення його правових наслідків. При цьому, фіктивним можна визнати правочин тільки за умови, що обидві сторони діяли без наміру як створення так і досягнення відповідних цивільно-правових наслідків.

В свою чергу, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині (ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України).

Якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін -у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави (частина 1 статті 208 Господарського кодексу України).

Положення статей 207 та 208 Господарського кодексу України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з частиною 1 статті 203, частиною 2 статті 215 Цивільного кодексу України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому статті 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», можуть на підставі пункту 1 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина: 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Крім цього, відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Згідно статті 33 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу, перетворення (реорганізації) або в результаті ліквідації за рішенням, прийнятим засновниками (учасниками) юридичної особи або уповноваженим ними органом, за судовим рішенням або за рішенням органу державної влади, прийнятим у випадках, передбачених законом.

Юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

Так, згідно акту про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість від 22.05.2009 року № 9151/29-203, ТОВ «Світ Бізнес Система»було визнано банкрутом згідно ухвали Господарського суду міста Києва від 22.04.2009 року у справі № 49/38-б, що в подальшому призвело до анулювання реєстрації платника податку на додану вартість (а.с. 180-181).

Дана обставина, на думку колегії суддів, свідчить про відсутність факту придбання товарів (робіт, послуг) у ТОВ «Світ Бізнес Система», що дає підстави стверджувати про неможливість їх фактичного отримання ТОВ «Центральний військовий універмаг».

З підстав вищенаведених обставин та наявних у справі доказів, колегія суддів приходить до висновку про фіктивність господарської операції позивача з ТОВ «Світ Бізнес Система», яка була оформлена Договором комісії від 10 березня 2008 №1003-47/70, оскільки дана операція не мала товарного характеру, реалізації партії товарів були оформлені лише документально, однак не були спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Таким чином, дії платника податку ТОВ «Центральний військовий універмаг»свідчать про його недобросовісність, а вчинені ним господарські операції викликають сумнів в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту.

За таких обставин, вимоги даного позову колегія суддів знаходить необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції ухвалена з порушенням норм матеріального права, доводи апеляційної скарги повністю спростовують висновки суду першої інстанції, а тому вбачаються підстави для скасування постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 серпня 2011 року та ухвалення нового рішення, яким в задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Центральний військовий універмаг»слід відмовити.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва -задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 серпня 2011 року -скасувати.

Прийняти нову постанову, якою задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Центральний військовий універмаг»до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва про скасування податкового повідомлення-рішення - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Собків Я.М.

Судді: Борисюк Л.П.

Усенко В.Г.