Рішення

від 11.09.2012 по справі 217-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

11.09.2012Справа №5002-32/217-2012

Господарський суд Автономної республіки Крим у складі судді Гризодубової А.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Державного підприємства «Євпаторійський морський торговельний порт» , м. Євпаторія

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Навигатор Юг», м. Сімферополь

Про стягнення 666 956, 85 грн.

За участю представників:

Від позивача - Ярмола С.К., представник, дов. № 43 від 05.01.2012р.

Від відповідача - не з'явився.

у судовому засіданні брали участь : Ярмола С.К., представник, дов. № 43 від 05.01.2012р.

Суть спору: Державне підприємство «Євпаторійський морський торговельний порт» звернулось до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Навігаторі-Юг» про стягнення суми заборгованості за договором № 112, № 113, № 114, від 22.11.2010р. в розмірі 666 954, 08 грн., у тому числі 587 393, 76 грн. - суми основного боргу, 31 199, 06 грн. - пені, 41 117, 56 грн. та 2 547, 31 грн. - штрафних санкцій, 4 699, 16 грн. - інфляційних нарахувань.

Ухвалою господарського суду від 23.01.2012 року порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 06.02.2012 року, про що сторони були своєчасно та належним чином повідомлені.

Розгляд справи відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем обов'язків за договорами в частині повної та своєчасної оплати послуг, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість, що і стало приводом для звернення позивача до суду із позовом про стягнення вказаної заборгованості у примусовому порядку.

У судовому засіданні 20.02.2012р. представник позивача надав заяву в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України про зменшення позовних вимог, відповідно до якої просив суд стягнути з відповідача 579 313, 66 грн., серед яких 452 749, 18 грн. - суми основного боргу, 6 051, 19 грн. - штрафу, 117 716, 83 грн. - пені, 2 796, 46 грн. - інфляційних втрат.

Частиною 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України передбачено право позивача до прийняття рішення по справі зменшити розмір позовних вимог.

Частиною 6 статті 22 Господарського процесуального кодексу України господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують будь - чиї права і охоронювані законом інтереси.

Як вбачається з матеріалів справи, зменшення розміру позовних вимог спричинено частковими оплатами відповідача, проте як зазначив сам позивач у розрахунку, всі оплати відповідачем здійснені до звернення позивача до суду ( 18.01.2012р. згідно зі штампом поштового відділення на поштовому конверті, в якому надійшла позовна заява.

За таких обставин, в даному випадку мало місце необґрунтоване звернення до суду за стягненням суми , на яку позивач зменшив позовні вимоги, отже й відповідно, суд не приймає таке зменшення та подальший розгляд справи здійснюватиметься в межах первісно заявлених позовних вимог.

Відповідач явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, не зважаючи на те, що був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду даної справи рекомендованою поштою.

Судом кореспонденція направлялась, зокрема за адресою, вказаною у Витягу з ЄДРЮОФОП на відповідача, залученому до матеріалів справи . ( а.с. 39 т.1 ).

Господарським судом виконані всі можливі заходи щодо сповіщення відповідача про час та місце судового засідання.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідач не скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

У зв'язку з тим, що відповідач не використав наданого законом права на участь у судовому засіданні, подання відзиву на позов та доказів, а матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін і неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України - за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

22.11.2010р. між Державним підприємством «Євпаторійський морський торговельний порт» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Навигатор Юг» був укладений договір № 113 ( а.с. 14-15 т.1 )

У відповідності до пункту 1.1 Договору Порт ( позивач) надає Підприємству ( відповідачу) послуги з надання перевантажувальної техніки.

У відповідності до пункту 3.4 наведеного договору рахунки виставляються на підставі замовлень на перевантажувальну техніку, карго-маніфестів, актів виконаних робіт, підписаних представниками Підприємства та Порту. Акти виконаних робіт оформлюються в день закінчення вивантаження завантаження судна.

У відповідності до пункту 3.5 Договору оплата здійснюється протягом 3-х днів з моменту виставлення рахунків.

22.11.2010р. між Державним підприємством «Євпаторійський морський торговельний порт» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Навигатор Юг» був укладений договір № 114 ( а.с. 18-19 т.1 )

У відповідності до пункту 1.1 Договору, Порт ( позивач) доручає, а Підприємство ( відповідач) зобов'язується надати своїми послугами із стягнення плати за в'їзд, стоянку та логістику пересування по території Порта автотранспорту, збереження та зважування вантажів на території Порту, а також плати за пропуск та плати за використання причалів та територією порту.

У відповідності до пункту 3.3 Договору сума грошових коштів у відповідності до реєстру платежів підлягає перерахуванню на розрахунковий рахунок порту щодекадно, у відповідності до виставлених рахунків протягом 3-х банківських днів з моменту виставлення рахунку.

Згідно із пунктом 3.4 Договору Підприємство щомісячно на підставі актів виконаних робіт виставляє Порту рахунки по компенсації витрат на стягнення грошових коштів, підтверджених калькуляцією фактичних витрат з п'ятивідсотковою знижкою ( в редакції додаткової угоди № 1 від 01.06.2011р. ( а.с. 20 т.1) , які підлягають оплаті Портом протягом 5-ти банківських днів.

22.11.2010р. між Державним підприємством «Євпаторійський морський торговельний порт» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Навигатор Юг» був укладений договір № 112 ( а.с. 54-56 т.1 )

У відповідності до пункту 1.1 Договору Порт надає Підприємству можливість проведення завантажувально-розвантажувальних робіт з вантажем та багажем за умовою суворого дотримання діючих в Порту правил та дійсного Договору.

За своєю правовою природою, зазначені договори є договорами надання послуг.

Згідно частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписи статті 32 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

У відповідності до статті 42 Господарського процесуального кодексу України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Враховуючи великий період утворення заборгованості, значну кількість первинної бухгалтерської документації, на підставі якої нараховується сума заборгованості, часткові оплати, суд призначив судову економічну експертизу задля точного та вірного встановлення розміру існуючої заборгованості.

Так, як підтверджується первинною бухгалтерською документацією та висновком судової експертизи, відповідач не оплатив отримані послуги за договором № 113 від 22.11.2010р. на суму 9 716, 40 грн., за договором № 114 від 22.11.2010р. на суму 441 474, 57 грн.

За договором № 112 від 22.11.2010р. заборгованість відповідача перед позивачем відсутня.

Таким чином, суд дійшов висновку про обґрунтованість суми заборгованості в розмірі 451 190, 97 грн.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 6 825, 62 грн. - 3% річних та 5 305, 43 грн. інфляційних втрат.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України щодо встановлення обов'язку боржника по сплаті на користь кредитора 3% річних від простроченої суми суд вважає таким, що кореспондується зі статтями 536 та 692 Цивільного кодексу України, які встановлюють, що в разі прострочення оплати товару, продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Судом встановлено, що за договором № 113 від 22.11.2010р. за період з 27.11.2010р. по 18.01.2012р. сума 3 % річних становить 160, 58 грн., за договором № 114 від 22.11.2010р. за період з 30.11.2010р. по 18.01.2012р. - 9 976, 41 грн.

Інфляційні втрати підтвердились за договором № 113 від 22.11.2010р. в розмірі 260, 64 грн., за договором № 114 від 22.11.2010р. в сумі 4 486, 06 грн. за період з листопада 2010 р. по грудень 2011р.

Крім того позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 85 320, 61 грн. та 41 117, 56 грн. - 7% штрафу.

Частиною 1 статті 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов'язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов'язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов'язань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов'язувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 1 статті 547 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчинюється у письмовій формі.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Отже, застосування такої міри відповідальності до боржника, як стягнення з нього пені, можливе у разі погодження сторонами у договорі розміру пені, що підлягає стягненню з особи, що прострочила виконання грошового зобов'язання.

Посилання позивача на приписи статті 231 Господарського кодексу України, як на підставу нарахування пені та штрафу не можуть бути прийняті судом, з огляду на наступне:

Так, у відповідності до частини 2 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Проте застосування приписів наведеної статті в даному випадку є необґрунтованим з огляду на те, що в даних правовідносинах мало місце порушення строків виконання грошового зобов'язання, тоді як частина 2 статті 231 ГК України застосовується до негрошових зобов'язань.

Така правова позиція викладена в Постанові Верховного суду України від 06.12.2010р.

Аналогічної позиції дотримується й Вищий господарський суд України, що вбачається з інформаційних листів № 01-06/249 від 15.03.2011р, від 01.04.2012р.

В даному ж випадку, умови договорів № 113 та № 114 не передбачають нарахування пені у випадку порушення сторонами обов'язків за договором, також не визначають розміру штрафу, доказів того, що між сторонами був укладений правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання позивачем не надано, а отже у суду відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог в цій частині.

Судові витрати покладаються на сторін пропорційно до розміру задоволених позовних вимог відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 11.09.2012р. оголошено вступну і резолютивну частини рішення. Повне рішення складене 12.09.2012р.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 32-34, 49, статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Навигатор Юг» на користь Державного підприємства «Євпаторійський морський торговельний порт» 451 190, 97 грн. суми основного боргу, 10 136,99 грн. - 3% річних, 4 746, 70 грн. - інфляційних втрат, 9 321, 49 грн. судового збору, 11 180, 92 грн. витрат на проведення судової експертизи.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Наказ видати в порядку статтей 116, 117 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки передбачені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України. Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя А.М. Гризодубова