Рішення

від 14.09.2012 по справі 5004/796/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" вересня 2012 р. Справа № 5004/796/12

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Максіма Сервіс",м.Київ

до відповідача приватного підприємства "Вестрембуд-Волинь",м.Луцьк

про стягнення 87 574,12 грн.

Суддя Вороняк А.С.

при секретарі Чорному С.О.

за участю представників сторін:

від позивача: Желінський В.М. -директор (протокол №7 від 12.05.2010р.)

від відповідача: н/з

Суть спору: товариство з обмеженою відповідальністю "Максіма Сервіс" звернулось до господарського суду з позовом про стягнення з приватного підприємства "Вестрембуд-Волинь" 87 574,12 грн., в тому числі 79 917,80 грн. суми попередньої оплати, проценти за користування коштами в сумі 4 868,41 грн. з 10.09.2011р. по 25.06.2012р., 883,02 грн. суми інфляційних втрат (за період з 10.09.2011р. по 25.06.2012р.) та 1 904,89 грн. трьох процентів річних за період прострочення платежів з 10.09.2011р. по 25.06.2012р., нарахованих у відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України.

Ухвалою господарського суду Волинської області від 04.07.2012 р. за вказаним позовом було порушено провадження у справі та призначено розгляд останньої в судовому засіданні на 24.07.2012 р.

Ухвалою господарського суду Волинської області від 24.07.2012 р. у зв'язку з неявкою відповідача в судове засідання та неподанням витребуваних судом доказів розгляд справи було відкладено на 21.08.2012 р.

Ухвалою господарського суду Волинської області від 21.08.2012 р. строк вирішення спору продовжено до 18.09.2012 р. та у зв'язку з клопотанням позивача про відкладення розгляду справи, через неявку відповідача в судове засідання та неподанням витребуваних судом доказів розгляд справи було відкладено на 11.09.2012 р.

Заявою від 27.08.2012 року позивач -Товариство з обмеженою відповідальністю Максіма Сервіс" керуючись ст. 22 ГПК України уточнив позовні вимоги(відмовившись від частини позовних вимог та змінивши підставу позову) до відповідача приватного підприємства "Вестрембуд-Волинь" та просив стягнути 84 786,21 грн., з них 79 917, 80 грн. неповернутих авансових платежів, 4 868, 41 грн. процентів за користування коштами та 1 751, 03 грн. сплаченого судового збору по справі.

В підтвердження заявлених вимог саме до приватного підприємства "Вестрембуд-Волинь" позивач надав суду копію договору поставки товару №01/03-11 від 16.03.2011р., копії рахунків-фактури №01.03.2011 від 16.03.2011 року, №2 від 16.03.2011 р., №40603 від 16.03.2011 р., копії товарно-транспортних накладних серії ЛГ №000112, серії ЛГ №000113, серії ЛГ №000114, серії ЛГ №000115, копії платіжних доручень №31 від 17.03.2011 р., №33 від 22.03.2011 р., №39 від 30.03.2011 р., №41 від 14.04.2011 р., №46 від 20.04.2011 р., виписки з особового рахунку видані ПАТ «Діамантбанк» за 17.03.2011 р., 22.03.2011р., 31.03.2011 р., 15.04.2011 р., 20.04.2011 р., копії претензій на підтвердження їх направлення за №799 від 02.09.2011 р, №8/2012 від 31.01.2012 р.

На вимогу ухвали суду від 04.07.2012 року позивач надав суду копію довідки ПАТ «Діамантбанк»за вих. №6107/45-50.5 про відправку коштів позивачем та не повернення їх, копію замовлень на поставку товару за №557 від 17.03.2011 р., №564 від 17.03.2011 р., №569 від 21.03.2011 р., №592 від 30.03.2011 р., №677 від 01.04.2011 р., №696 від 22.04.2011 р., №702 від 09.05.2011 р.

На вимогу ухвали суду від 24.07.2012 року позивач подав суду засвідчені копії листа № 18/09/11 від 19.08.2011 року, акту звірки взаєморозрахунків від 02.09.2011р., листа №44/2012-8 від 10.08.2012р., карток складського обліку матеріалів.

В судовому засіданні представник позивача просив згідно наданих уточнень до позову припинити провадження в частині стягнення з відповідача трьох процентів річних в сумі 1 904, 89 грн. та інфляційних втрат в сумі 883,02 грн. через відмову від цих вимог. Повідомив, що просить стягнути з відповідача суму авансових платежів в розмірі 79 917, 80 грн. та проценти за користування коштами за період з 10.09.2011 року по 25.06.2012 р. в сумі 4 868, 41 грн., які досі не повернуті відповідачем.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи, вимог ухвали суду не виконав.

Разом з тим, до суду повернулися з поштового відділення рекомендовані повідомлення з відміткою «закінчення терміну зберігання» №4301030890030 від 19.07.2012 р., №4301030943494 від 06.08.2012 р., №4301031001387 від 04.09.2012 р., що підтверджується направлення судових повісток та ухвал суду за юридичною адресою відповідача.

Відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 року № 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Як наголошується в п.19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

На першому примірнику ухвали, яка наявна в справі, є штамп суду з відміткою про відправку документа. Дана відмітка оформлена відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України наведених вище, а тому суд дійшов висновку, що вона є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам.

На підставі викладеного суд вважає, що вжив усіх необхідних заходів для повідомлення відповідача про час слухання справи, та з урахуванням вимог ст. 69 ГПК України справу розглянуто за наявними матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

Розглянувши наявні матеріали по справі та заслухавши уповноваженого представника позивача, суд -

ВСТАНОВИВ

Позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення попередньої оплати в сумі 79 917, 80 грн., процентів за користування коштами в сумі 4868,41 грн. нарахованої відповідачу з 10.09.2011р. по 25.06.2012р., 883,02 грн. суми інфляційних (за період з 10.09.2011р. по 25.06.2012р.) та 1904,89 грн. трьох процентів річних за період прострочення платежів з 10.09.2011р. по 25.06.2012р.за договором поставки №01/03-11 від 16.03.2011 року, який був укладений між сторонами -товариством з обмеженою відповідальністю "Максіма Сервіс"(покупець) та приватним підприємством "Вестрембуд-Волинь"(постачальник).

На адресу суду 27.09.2012 року надійшла заява, до розгляду справи по суті від позивача про уточнення позовних вимог(відмова від частини позовних вимог та зміна підстави позову) до відповідача приватного підприємства "Вестрембуд-Волинь" та просив стягнути 84 786,21 грн., з них 79 917, 80 грн. неповернутих авансових платежів, 4 868, 41 грн. процентів за користування коштами та 1 751, 03 грн. сплаченого судового збору по справі).

Господарський суд, розглянувши заяву про уточнення позовних вимог, прийняв її, оскільки останнє відповідає вимогам ст. 22 Господарського процесуального кодексу України. При цьому враховано наступне.

Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права, які визначені, наприклад, у ст. 16 ЦК.

Під способами захисту прав слід розуміти заходи, прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб'єктивних цивільних прав та (або) усунення наслідків такого порушення.

Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.

Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача. Зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.

Вищий господарський суд України в п. 3.7 роз'яснення від 18.09.97 р. N 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" (із змінами, внесеними Рекомендаціями Президії Вищого господарського суду України від 31.05.2007 р. N 04-5/103 "Про внесення змін та доповнень до деяких роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України і роз'яснень та рекомендацій президії Вищого господарського суду України і про визнання таким, що втратило чинність, роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України") зазначав: зміна предмета позову означає зміну матеріально-правової вимоги позивача. Зміна підстави позову означає зміну обставин, якими позивач обґрунтовує свою вимогу до відповідача.

Виходячи із змісту заявленого клопотання, суд дійшов висновку про зміну підстави позовної вимоги, водночас предмет позову залишився незмінним. Отже, вказана заява не суперечить процесуальним нормам чинного законодавства України.

У п. п. 5, 6 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року" із змінами і доповненнями, внесеними Інформаційними листами Вищого господарського суду України від 10 грудня 2007 року N 01-8/963, від 21 квітня 2008 року N 01-8/241, зазначено, що приписами частини четвертої статті 22 ГПК, які передбачають право позивача, зокрема, на відмову від позову, не виключають можливості часткової відмови від позову. Однак, вона можлива лише у випадку, якщо позивачем заявлено дві чи більше вимог, і позивач відмовляється не від усіх цих вимог. У разі такої відмови та її прийняття судом провадження зі справи підлягає припиненню на підставі пункту 4 частини першої статті 80 ГПК у частині тих вимог, стосовно яких заявлено відмову, а решта вимог розглядається судом у загальному порядку.

Виходячи з викладеного, прийнявши відмову позивача від частини позовних вимог, керуючись п.4 ч.1 ст. 80 ГПК України, суд дійшов висновку про припинення провадження у справі в частині стягнення з відповідача трьох процентів річних в сумі 1 904, 89 грн. та інфляційних втрат в сумі 883,02 грн.

Відповідно до п.1.1 зазначеного договору постачальник зобов»язувався передавати у власність покупця товар -ліс -пиловник(сосна) діаметром від 18 до 40 см., партіями у відповідності до замовлень покупця, а покупець зобов»язувався проводити оплату за товар та приймати його на умовах договору.

Відповідно до п.4.3 зазначеного договору передача товару постачальником і його приймання покупцем по асортименту, кількості, ціні здійснюється на відставі відповідної накладної.

Сторонами у порядку п.5.1 вказаного договору погоджено вартість товару, яка формується в національній валюті України та вказується у рахунках-фактурах та накладних.

П.5.3 вказаного договору стверджується, що розрахунки покупець проводить по факту завантаження товару в місці його виготовлення та приймання представником покупця, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок продавця.

Проте, у березні -квітні 2011 року між сторонами досягнуто домовленості та згідно телефонограм було погоджено, що покупцем буде сплачено кошти попередньо(тобто перед здійсненням поставки товару) для того, щоб постачальник міг здійснити всі необхідні дії для забезпечення потрібної кількості товару на місці поставки.

На підставі платіжних доручень № 31 від 17.03.2011р., № 33 від 22.03.2011р., № 39 від 31.03.2011р., № 41 від 15.04.2011р., №46 від 20.04.2011 р. товариства з обмеженою відповідальністю "Максіма Сервіс" здійснило перерахування коштів в сумі 108 730,35 грн. на користь приватного підприємства "Вестрембуд-Волинь". Вказана сума була перерахована позивачем згідно умов договору, як передоплата за товар, який відповідач зобов'язався їм поставити.

А натомість, відповідачем згідно товарно-транспортних накладних серії ЛГ №000112 від 18.03.2011 р., серії ЛГ №000113 від 21.03.2011 р., серії ЛГ №000114 від 23.03.2011 р., серії ЛГ №000115 від 23.03.2011 р. було поставлено товару на суму 29 812, 55 грн.

Різниця між сумою сплачених коштів та сумою на яку був поставлений товар становить 79 917,80 грн., яку позивач просить стягнути.

Листами - претензіями товариства з обмеженою відповідальністю "Максіма Сервіс" вих. №799 від 02.09.2011 р. та №8/2012-1 від 31.01.2012 р. вимагали до 07.02.2012 року повернути надмірно авансовані платежі та суми інфляційних втрат, трьох процентів річних за період прострочення платежів та сплатити штраф, які були залишені відповідачем без відповіді.

Копією довідки №6107/45-50.5 від 16.07.2012 року виданою ПАТ «Діамантбанк»стверджується, що на розрахунковий рахунок приватного підприємства "Вестрембуд-Волинь" були перераховані кошти згідно платіжних доручень № 31 від 17.03.2011р., № 33 від 22.03.2011р., № 39 від 31.03.2011р., № 41 від 15.04.2011р., №46 від 20.04.2011 р. товариством з обмеженою відповідальністю "Максіма Сервіс", які назад не поверталися.

Крім того, як доказ не повернення коштів та не здійснення поставки товару, позивач посилається на копію листа директора ПП «Вестрембуд-Волинь»В.Г. Єлисеєва про визнання заборгованості в сумі 79 917, 80 грн., що не мають можливості повернути суму отриманої попередньої оплати або поставити замовлений товар через відсутність коштів.

Копією акта звірки взаємних розрахунків станом на 01.09.2011 року підписаного та скріпленого печатками сторін по справі стверджується, що кінцеве сальдо на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Максіма Сервіс" становить 79 917,80 грн.

Відповідно до ст. 144 Господарського кодексу України, ст.11 Цивільного кодексу України обов'язки суб'єктів господарювання виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов. Таким чином, для того щоб договір був укладений, необхідно дотриматися двох умов -укласти договір у належній формі та передбачити в ньому всі істотні умови. Належною формою договорів поставки є проста письмова форма: згідно з ч. 5 ст. 265 ГК України, поставка товарів без укладення договору поставки може здійснюватися лише у випадках і в порядку, передбачених законом. Відповідно до ст. 208 ЦК України, у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами, а також правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених ч. 1 ст. 206 ЦК України. У свою чергу, згідно з цією нормою, усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами в момент їх вчинення, за винятком правочинів, що підлягають нотаріальному посвідченню та(або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Таким чином, в основному, якщо виконання зобов'язання за договором не збігається з моментом його укладення (а в договорах поставки ці моменти якраз не збігаються), договір має бути укладений у письмовій формі, тому твердження позивача про укладення між ними змін до договору в усній формі судом не приймаються.

Положеннями ст. ст. 570, 571 Цивільного кодексу України передбачено, що правила про залишення завдатку особі, яка його одержала, або стягнення суми завдатку застосовується в таких випадках, коли між сторонами укладено договір, проте він не виконується з вини однієї із сторін.

У разі коли сторони лише домовились про укладення договору, але відповідно його не оформили, сплачені в рахунок виконання договору платежі визнаються авансовими і повертаються в тому розмірі, в якому вони надавалися.

Такої ж правової позиції дотримується і Верховний Суд України (судова палата в цивільних справах) у своїх ухвалах від 26.02.2004 року, 21.06.2006 року, 18.06.2008 року.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що оскільки між сторонами досягнуто тільки домовленість згідно телефонограм та було погоджено, що покупцем буде сплачено кошти авансом, для того, щоб постачальник міг здійснити всі необхідні дії для забезпечення потрібної кількості товару на місці поставки, а змін до договору поставки № 01/03-11 від 16.03.2011 року, які б за своєю формою та змістом відповідали вимогам закону, сторонами укладено не було, сплачені в рахунок виконання договору товариством з обмеженою відповідальністю "Максіма Сервіс" грошові кошти у сумі 79 917,80 грн. за своєю правовою природою є авансом і підлягають поверненню.

Суд вважає необґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача відсотків за користування чужими грошовими коштами у розмірі 4 868,41 грн. за період з 10.09.2011 по 25.06.2012 р. в розмірі відповідно до ст.1048 Цивільного кодексу України з наступних підстав.

Розмір відсотків за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (ст. 536 Цивільного кодексу України).

Умовами договору поставки товару №01/03-11 від 16.03.2011 року, укладеного між сторонами у справі, розмір відсотків за користування чужими грошовими коштами не встановлений, чинним законодавством не передбачена можливість застосування до договору на виконання науково-дослідних робіт положень договору про позику.

Договір поставки і договір позики є різними по своїй правовій природі і регулюють різні види правовідносин, тому застосування до спірних правовідносин положень ст. 1048 Цивільного кодексу України є безпідставним.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 27.12.2010 у справі № 3-65гс10.

Відповідно до ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги про стягнення заборгованості в розмірі 87 574,12 грн., в тому числі 79 917,80 грн. неповернутих авансових платежів, проценти за користування коштами в сумі 4 868,41 грн., 883,02 грн. суми інфляційних втрат та 1 904,89 грн. трьох процентів річних за період прострочення платежів підлягають до часткового задоволення в розмірі 79 917,80 грн. неповернутих авансових платежів.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується ст.49 ГПК України та постановою № 18 від 26.12.11р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції". Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, судові витрати покладаються на відповідача в розмірі 1 598, 36 грн.( 2 % від 79 917,80 грн.).

Керуючись ст.ст. 11, 206, 208, 536, 570, 571, 638, 1048 Цивільного кодексу України, ст.ст. 144, 265, Господарського кодексу України, ст.ст. 32-34, 44, 49, п.4 ч.1 ст.80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд Волинської області,-

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити частково.

2. Провадження у справі в частині стягнення 883,02 грн. суми інфляційних втрат та 1 904,89 грн. трьох процентів річних припинити.

3. Стягнути з приватного підприємства "Вестрембуд-Волинь" ( юридична адреса Волинська область м. Луцьк, вул. На Таборищі, 3/5, код ЄДРПОУ 33170354) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Максіма Сервіс" (04070, м. Київ, вул. Братська, буд. 6 оф.404 код ЄДРПОУ 33347638) 79 917,80(сімдесят дев»ять тисяч дев»ятсот сімнадцять гривень вісімдесят копійок) грн. неповернутих авансових платежів.

4. Стягнути з приватного підприємства "Вестрембуд-Волинь" ( юридична адреса Волинська область м. Луцьк, вул. На Таборищі, 3/5, код ЄДРПОУ 33170354) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Максіма Сервіс" (04070, м. Київ, вул. Братська, буд. 6 оф.404 код ЄДРПОУ 33347638) 1 598, 36 ( одну тисячу п»ятсот дев»яносто вісім гривень тридцять шість копійок ) грн. сплаченого судового збору.

5. В решті позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю "Максіма Сервіс" щодо стягнення з приватного підприємства "Вестрембуд-Волинь" процентів за користування коштами в сумі 4 868,41 грн. та 152,67 грн. сплаченого судового збору відмовити.

6. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду, у відповідності до ст.85 ГПК України, набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст.84 цього Кодексу.

Апеляційна скарга подається через господарський суд Волинської області до Рівненського апеляційного господарського суду протягом 10 днів з моменту підписання повного тексту рішення.

Суддя А. С. Вороняк

Повний текст рішення

складено та підписано

14.09.12