Рішення

від 13.09.2012 по справі 7/43/2012/5003

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

13 вересня 2012 р. Справа 7/43/2012/5003

за позовом : Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1

до : Сальницької сільської ради, с.Сальник Калинівський район Вінницька область

про стягнення 25875,35 грн.

Головуючий суддя Банасько О.О.

Cекретар судового засідання Німенко О.І.

Представники:

позивача: ОСОБА_2 - адвокат, довіреність (угода) № 2525 від 25.05.2012 року, посвідчення б/н та б/д, свідоцтво № НОМЕР_6 видане 29.09.2008 року.

ОСОБА_1- паспорт серія АВ НОМЕР_3 виданий Жмеринським РВ УМВС України в Вінницькій області 03 вересня 2012 року.

відповідача: ОСОБА_3 - Сальницький сільський голова, довіреність б/н від 31 липня 2012 року, паспорт серії АА НОМЕР_4 виданий Калинівським РВ УМВС України у Вінницькій області 16.01.1998 року.

ОСОБА_4- НОМЕР_1 виданий Чернівецьким РВ УМВС України у Вінницькій області 19.02.1999 року.

Інші: ОСОБА_5 - паспорт серії АА НОМЕР_5 виданий Калинівським РВ УМВС України у Вінницькій області 02.12.1997 року.

В С Т А Н О В И В :

03.07.2012 року до господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1 до Сальницької сільської ради, с.Сальник Калинівський район Вінницька область про стягнення 25875,35 грн., з яких 25 000,00 грн. основного боргу, 150,00 грн. інфляційних втрат, 406,85 грн. 3 % річних, 318,50 грн. пені в зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору підряду від 01.11.2011 року в частині своєчасності та повноти оплати за виконані роботи.

Ухвалою від 03.07.2012 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 7/43/2012/5003 та призначено до розгляду на 12.07.2012 року.

В зв'язку з неявкою представників сторін, неподанням сторонами витребуваних доказів, необхідністю витребування додаткових доказів розгляд справи відкладався ухвалою суду від 12.07.2012 року до 25.07.2012 року, ухвалою від 25.07.2012 року до 01.08.2012 року, ухвалою від 01.08.2012 року до 03.09.2012 року, ухвалою від 03.09.2012 року до 13.09.2012 року.

Під час розгляду даної справи судом ухвалою від 25.07.2012 року було відхилено клопотання відповідача про залучення в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача громадянина ОСОБА_5.

Ухвалою від 03.09.2012 року продовжено строк вирішення спору на 15 днів на підставі заяви сторін мотивованої можливістю вирішити спір шляхом примирення.

За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

01.11.2011 року між Сальницькою сільською радою Калинівського району Вінницької області (Замовник) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Генпідрядник) укладено договір підряду, згідно п.1.1 якого Замовник доручає, а Генпідрядник приймає на себе виконання робіт, які виконує в межах договірної ціни (згідно п.2.1) власними чи залученими силами і засобами, здає об'єкт "Замовнику", ліквідовує недоробки та пошкодження, що виникли в період гарантійного терміну експлуатації об'єкту із-за неякісно виконаних робіт (а.с.10, т.1).

В п.2.1 Договору сторони визначили вартість улаштування одношарових щебеневих доріг по вулиці Вінницькій від залізничного переїзду 1057 км до вулиці Жовтневої та по вулиці Жовтневій від будинку № 57 до будинку № 32 загальною протяжністю 1400 м площею 5600 м 2 в розмірі 25 000,00 гривень.

Згідно п.3.1 Договору тривалість виконання робіт встановлюється до 31.12.2011 року за умови надання Генпідряднику будівельного об'єкту, погодженої проектно-кошторисної документації, відповідних дозволів на ведення ремонтно-будівельних робіт та перерахування авансу в розмірі передбаченому п.4.3 Договору.

В розділі 4 Договору сторонами врегульовано порядок проведення розрахунків і платежів за ним, зокрема, розрахунок за виконані роботи з Генпідрядником проводиться через 10 днів після підписання акту виконання робіт (п.4.2 Договору).

При цьому Замовник не пізніше 3 днів після підписання контракту перераховує у вигляді авансу 30 % від вартості обсягу робіт (п.4.3 Договору).

В п.4.4 Договору вказано, що в процесі виконання робіт Замовник здійснює 100 % попередню оплату за матеріальні ресурси (в частині, що не покривається авансом).

До вказаного Договору сторонами також підписано протокол договірної ціни та локальний кошторис № 2-1-1 на суму (а.с.15-18, т.1).

Із матеріалів справи слідує, що 01.12.2011 року сторонами було підписано акт приймання виконаних будівельних робіт за листопад 2011 року (типова форма № КБ-2В) та довідку про вартість виконаних будівельних робіт за листопад 2011 року (типова форма № КБ-3) на суму 25 000,00 грн. (а.с.11-14, т.1).

01.06.2012 року позивач надіслав на адресу вимогу про виконання зобов'язання за договором (б/н від 31.05.2012 року) щодо оплати заборгованості, яка була отримана останнім 07.06.2012 року (а.с.19, т.1).

Факт надіслання вимоги позивачем та її отримання відповідачем підтверджується наявними у справі фіскальним чеком, описом вкладення в цінний лист, повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.20, т.1).

За твердженням позивача відповідач відповіді на вимогу не надав, заборгованість в добровільному порядку не сплатив, що спонукало звернутись його з відповідною позовною заявою до суду.

Відповідач у письмових запереченнях на позовну заяву від 03.09.2012 року та письмових поясненнях від 12.09.2012 року позовні вимоги визнає частково - в частині основного боргу в сумі 5 000,00 грн., 50,84 грн. 3 % річних, 63,65 грн. пені, 45,00 інфляційних втрат, а решту позовних вимог просить суд відхилити.

В обгрунтування заперечень на позовну заяву відповідач посилається на передання позивачу громадянином ОСОБА_5 в рахунок попередньої оплати за договором 20 000,00 грн. готівкою, що підтверджується відповідною письмовою розпискою від 01.11.2011 року (а.с.39, т.1).

В письмовому поясненні від 13.09.2012 року позивач вказує на недопустимість підтвердження факту проведення розрахунку третьою особою розпискою від 01.11.2011 року виходячи із приписів ч.2 ст.34 ГПК України, ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ч.1 ст.198 ГК України.

Також у вказаному письмовому поясненні позивач вказує, що в рамках договору від 01.11.2011 року він не отримував жодних грошових коштів.

Беручи до уваги встановлені обставини суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

З підписанням 01.11.2011 року сторонами договору між ним виникли правовідносини регулювання яких здійснюється § 3 (Будівельний підряд) Глави 61 ЦК України (Підряд) (ст.ст.875-886 ЦК України).

Згідно ч.1 ст.875 ЦК України за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

Частиною 4 ст.879 ЦК України встановлено, що оплата робіт провадиться після прийняття замовником збудованого об'єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Згідно зі ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст.628 Цивільного кодексу України). Відповідно до ст.629 цього Кодексу договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Із наданих сторонами документів вбачається, що причиною виникнення спору у справі стало порушення відповідачем взятих на себе за договором від 01.11.2011 року зобов'язань щодо проведення розрахунку за виконані позивачем роботи.

Як зазначалось вище, відповідач заперечуючи проти доводів викладених у позовній заяві щодо непроведення розрахунків за проведені роботи посилався на проведення розрахунку в готівковому порядку на суму 20 000,00 грн. в підтвердження чого надав суду розписку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 від 01.11.2011 року.

Проводячи оцінку вказаної розписки судом було взято до уваги наступні приписи діючого законодавства та положення судової практики вищих судових інстанцій.

В п.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" вказано, що рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого:

- чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;

- чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;

- яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

В п.4 вказаної постанови зазначено, що господарським судам слід виходити з того, що рішення може грунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що у відповідності зі статтею 43 ГПК наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності, і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до п.п.2, 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість , або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях .

Приписами ст.33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст.34 ГПК України "Належність та допустимість доказів" господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Під допустимістю доказів розуміють те, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Як вбачається із матеріалів справи № 7/43/2012/5003, окрім іншого, до предмету доказування у цій справі входить встановлення факту проведення розрахунків за договором від 01.11.2011 року на суму 20 000,00 грн..

При цьому слід наголосити, що умовами вказаного договору сторони не погодили форму та порядок проведення розрахунків (готівковий чи безготівковий розрахунок тощо).

Суд зауважує, що зміст вказаної розписки переконливо свідчить про те, що грошові кошти отримані позивачем за нею в якості передоплати за договором від 01.11.2011 року.

Як вказувалось вище, в п.4.2 Договору сторони погодили, що розрахунок за виконані роботи з Генпідрядником проводиться через 10 днів після підписання акту виконання робіт, при цьому Замовник не пізніше 3 днів після підписання контракту перераховує у вигляді авансу 30 % від вартості обсягу робіт, а також здійснює 100 % попередню оплату за матеріальні ресурси (в частині, що не покривається авансом) (п.п.4.3, 4.4 Договору).

Тобто виходячи із вказаного положення Договору Замовник повинен був попередньо сплатити вартість матеріальних ресурсів, яка виходячи із акту приймання виконаних будівельних робіт за листопад 2011 року, протоколу договірної ціни, локального кошторису 2-1-1 становила 20 503,00 грн., що фактично дорівнює сумі отриманій позивачем згідно розписки ( 20 000,00 грн.).

Окрім того, безпосередньо в розписці зазначено, що позивач отримав передоплату за улаштування дороги в с.Сальник Калинівського району Вінницької області по вулиці Вінницька та вулиці Жовтнева , що повністю співпадає із переліком та місцем проведення робіт визначеному в п.2.1 Договору .

Враховуючи наведене вище твердження позивача про отримання 20 000,00 грн. за розпискою не в рахунок оплати за договором від 01.11.2011 року оцінюється судом критично.

Також не приймається до уваги посилання позивача на недопустимість прийняття судом розписки, як засобу доказування факту проведення грошових розрахунків в господарському процесі виходячи з наступного.

Дійсно, як вказує позивач у своєму письмовому поясненні від 13.09.2012 року, відповідно до ч.1 ст.198 ГК України платежі за грошовими зобов'язаннями, що виникають у господарських відносинах, здійснюються у безготівковій формі або готівкою через установи банків, якщо інше не встановлено законом.

Разом з тим, відповідно до ч.ч.1, 2 ст.1047 ЦК України розрахунки за участю фізичних осіб , не пов'язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, можуть провадитися у готівковій або в безготівковій формі за допомогою розрахункових документів у електронному або паперовому вигляді. Розрахунки між юридичними особами, а також розрахунки за участю фізичних осіб, пов'язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, провадяться в безготівковій формі. Розрахунки між цими особами можуть провадитися також готівкою, якщо інше не встановлено законом.

Як вбачається з розписки, однією із її сторін являється громадянин ОСОБА_5, відносно якого в матеріалах справи відсутні відомості щодо його реєстрації на момент підписання статусу як фізичної особи-підприємця.

Посилання позивача на приписи Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" в контексті невідповідності розписки вимогам, які ставляться до первинних бухгалтерських документів в даному випадку є хибними, оскільки згідно приписів ст.1 названого Закону первинний документ бухгалтерського обліку це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення . Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (ч.1 ст.9 вищевказаного Закону).

Водночас позивач заперечуючи щодо допустимості розписки в якості доказу не врахував положення ч.1 ст.545 ЦК України відповідно до якої прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Як вбачається вказана стаття не містить вимог до форми та змісту розписки.

З огляду на викладені вище законодавчі приписи та встановлені обставини (одією із сторін в розписці є фізична особа) розписка в даному випадку є належним та допустимим доказом виконання зобов'язання відповідача по проведенню попередньої оплати за договором від 01.11.2011 року.

Відхиляється судом твердження позивача про те, що грошові кошти за розпискою були передані не Замовником, а іншою особою яка є невідомою, що на його думку не свідчить про отримання вказаних коштів за договором від 01.11.2011 року.

Так, в розписці від 01.11.2011 року наявні підписи двох осіб - громадянина ОСОБА_5, а також фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, який скріплений відтиском гербової печатки.

Водночас передача коштів позивачу не Замовником, а іншою особою не суперечить діючому цивільному законодавству.

Так, відповідно до ч.1 ст.528 ЦК України виконання обов'язку може бути покладено боржником на іншу особу , якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто. У цьому разі кредитор зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою .

При цьому згідно ч.2 вказаної статті передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання обов'язку боржника іншою особою цей обов'язок боржник повинен виконати сам.

Виходячи з встановлених обставин справи та наведених вище законодавчих приписів, суд вважає, що вимога позивача про стягнення боргу в розмірі 25 000,00 грн. підлягає задоволенню частково - в сумі 5 000,00 грн., з огляду на отримання позивачем 20 000,00 грн. в якості попередньої оплати за договором від 01.11.2011 року згідно розписки.

Також судом розглянуто вимоги позивача про стягнення 150,00 грн. інфляційних втрат нарахованих в період з грудня 2011 року по травень 2012 року включно, 406,85 грн. 3 % річних нарахованих за період з 12.12.2011 року по 12.04.2012 року (198 днів), 318,50 грн. пені нарахованих за період з 12.12.2011 року по 11.01.2012 року (30 днів) в результаті чого суд дійшов наступних висновків.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст. 548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п.6.1 Договору за кожен день прострочення умов Договору винна сторона сплачує пеню іншій стороні в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочки від суми заборгованості, але не більше ніж за 30 днів.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином суд вважає, що вимоги щодо стягнення інфляційних втрат, 3 % річних та пені є правомірними, оскільки відповідають умовам укладеного договору та чинного законодавства.

Перевіркою правильності наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат, 3 % річних та пені виявлено помилки в розрахунках, а саме позивачем невірно визначено існуючу на момент виникнення прострочення суму заборгованості відповідача, яка з врахуванням вищевикладених мотивів становить 5 000,00 грн., а не 25 000,00 грн., як вказав у своїх розрахунках позивач.

Окрім того позивачем невірно визначено кількість днів прострочення при обрахунку 3 % річних, яка станом на 12.04.2012 року з моменту прострочення (12.12.2011 року) становить 123 дні, а не 198 днів, як вказано в розрахунку наведеному в позовній заяві.

Провівши перерахунок інфляційних втрат, 3 % річних та пені із врахуванням того, що сума основного боргу складає 5 000,00 грн., беручи до уваги періоди прострочення визначені позивачем по інфляційним втратам з грудня 2011 року по травень 2012 року включно, 3 % річних з 12.12.2011 року по 12.04.2012 року, пені з 12.12.2011 року по 10.01.2012 року, а також враховуючи те, що кількість днів в 2011 році становить 365 днів, а в 2012 році 366 судом отримано в результаті перерахунку 30,00 грн. інфляційних втрат, 50,43 грн. 3 % річних, 63,65 грн. пені.

Таким чином в стягненні 120,00 грн. інфляційних втрат, 356,42 грн. 3 % річних, 254,85 грн. пені суд відмовляє як заявлених безпідставно.

Суд зауважує, що в наданому відповідачем контррозрахунку також наявні помилки, які полягають в невірному визначенні початку прострочення боржника (12.12.2011 року, а не 11.12.2011 року, який являвся останнім днем сплати згідно п.4.2 Договору), неврахуванні при перерахунку інфляційних втрат індексу інфляції за травень 2012 року, який позивачем включено до періоду прострочення.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду позивач не довів належними засобами доказування заявлений до стягнення розмір заборгованості і не спростував заперечень відповідача щодо проведення ним часткових розрахунків, а відповідач не подав до суду доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу у визначеному судом розмірі в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з врахуванням вищевикладених мотивів щодо часткової відмови в стягненні основного боргу, інфляційних втрат, 3 % річних та пені.

Також при прийнятті рішення судом розглянуто вимоги про стягнення 3 000,00 грн. витрат на послуги адвоката за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

З пункту 10 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" вбачається, що витрати позивачів та відповідачів, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.

Виходячи з викладеного, відшкодування витрат пов'язаних з оплатою послуг адвоката з надання правової допомоги можливе при сукупності наступних підстав: послуги повинні надаватись адвокатом (адвокатським бюро, колегією, фірмою, конторою чи іншими адвокатськими об'єднаннями); реальної оплати таких послуг до прийняття рішення у справі та підтвердження цієї оплати відповідними фінансовими документами.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія цього Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами. Поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в ст. 2 Закону України "Про адвокатуру", де зазначено, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України. Згідно ст.12 вказаного Закону, оплата праці адвоката здійснюється на підставі письмової угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом.

Відповідно до ч.5 ст.49 ГПК України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається із матеріалів справи 25.05.2012 року між адвокатом ОСОБА_2 (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № НОМЕР_6 від 29.08.2008 року) та ФОП ОСОБА_1 укладено договір (угода) про надання правової допомоги та доручення № 2525 (а.с.46, т.1).

Також суду надано квитанцію до прибуткового касового ордеру № 2424 від 24.04.2012 року в підтвердження здійснення оплати послуг адвоката на суму 3 000,00 грн. (а.с.8, т.1).

Виходячи з наведеного суд вважає, що вимоги позивача по відшкодуванню витрат на оплату послуг адвоката є правомірними.

Враховуючи викладене вище витрати на судовий збір та оплату послуг адвоката підлягають віднесенню на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до ч.5 ст. 49 ГПК України.

13.09.2012 року в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, ч.ч.1, 2, 5 ст. 49, ст.ст.75, 82, 84, 85, 87, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Сальницької сільської ради, вул.Колгоспна, 34, с.Сальник Калинівський район Вінницька область, 22460 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 04328714) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1, 23126 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний номер - НОМЕР_2) - 5 000 грн. 00 коп. - боргу, 30 грн. 00 коп. - інфляційних втрат, 50 грн. 43 коп. - 3 % річних, 63 грн. 65 коп. - пені, 319 грн. 97 коп. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою судового збору, 596 грн. 41 коп. - відшкодування витрат пов'язаних із оплатою послуг адвоката.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Відмовити в стягненні 20 000 грн. 00 коп. боргу, 120 грн. 00 коп. інфляційних втрат, 356 грн. 42 коп. 3 % річних, 254 грн. 85 коп. пені.

Повне рішення складено 14 вересня 2012 р.

Суддя Банасько О.О.

віддрук. 1 прим.:

1 - до справи.