Постанова

від 10.09.2012 по справі 2а-8543/12/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

2а-8543/12/2670   ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И м. Київ  10 вересня 2012 року           16:15           № 2а-8543/12/2670 Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Амельохіна В.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовомПриватного підприємства «Енерготранс Плюс» доДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень –рішень від 17.02.2012р., ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Приватне підприємство «Енерготранс Плюс»(далі по тексту –позивач) звернулось з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби (далі по тексту –відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень –рішень від 17.02.2012р. №0000882309 та №0000892310. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення –рішення прийняті відповідачем протиправно, а тому підлягають скасуванню. В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав. Відповідач проти заявленого позову заперечив, посилаючись на те, що оскаржувані рішення прийняті правомірно. В судовому засіданні 23.08.2012р. суд по справі перейшов в письмове провадження на підставі статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України. Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, - ВСТАНОВИВ: Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Києва проведено перевірку Приватного підприємства «Енерготранс Плюс»за результатами якої 01.02.2012р. винесений акт №112/2309/34011476 про результати планової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2010р. по 30.06.2011р., валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010р. по 30.06.2011р. (далі по тексту –Акт перевірки). Актом перевірки встановлено порушення п. 198.1, 198.2, 198.6 статті 198, п. 2001. статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до заниження ПДВ за квітень 2011 року в сумі 301 317грн., неподання податкової декларації з екологічного податку за 1 квартал 2011 року та за 2 квартал 2011 року, чим порушено п. 250.2 статті 250 ПК України; не нарахування екологічного податку в сумі 18642грн., в тому числі за 1 квартал 2011 року в сумі 10842грн., за 2 квартал 2011 року в сумі 7800грн., чим порушено п. 249.4 статті 249 ПК України. На підставі встановлених порушень відповідачем 17.02.2012р. прийняті податкові повідомлення –рішення №0000882309, яким за порушення п. 198.1, 198.2, 198.6 статті 198, п. 200.1 статті 200 Податкового кодексу України позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ в розмірі 301 318грн., в тому числі 301 317грн. –основний платіж та 1грн. –штрафні санкції та №0000892310, яким за порушення п. 249.4 статті 249. п. 250.2 статті 250 ПК України позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: екологічний податок в розмірі 18 983грн., в тому числі 18 642грн. –основний платіж та 341грн. –штрафні санкції. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Судом встановлено, що між позивачем (Покупець) та ТОВ «Інтар 2010» (Постачальник) укладено договір №9/04 від 11.04.2011р. на поставку товару. ТОВ «Інтар 2010»виписані наступні податкові накладні: №18 від 14.04.2011р. на загальну суму 20432.99грн. (в тому числі ПДВ 3405,5грн.), номенклатура товару: «Дизельне пальне», податкова накладна №14 від 13.04.2011р. на загальну суму 570806,94грн. (в тому числі ПДВ 95134,49грн.), номенклатура товару: «Дизельне пальне», податкова накладна №12 від 11.04.2011р. на загальну суму 1216659,6грн. (в тому числі ПДВ 202776,6грн.), номенклатура товару: «Дизельне пальне». ДПІ у Шевченківському районі м. Києва отримано акт про результати проведення зустрічної звірки ТОВ «Інтар 2010»(код ЄДРПОУ 37090519) з питань підтвердження господарських взаємовідносин, правомірності формування податкового кредиту та податкових зобов'язань за період квітень 2011 року від 31.08.2011р. №2003/155-05-14/37090519/2/01-108. В ході перевірки податковим органом встановлено, що стан ТОВ «Інтар 2010»- триває процедура припинення. Свідоцтво платника ПДВ анульовано 31.08.2011р. Постачальником дизельного палива є ТОВ «Торгівельна компанія «Схід-Інвест-Ойл»(код ЄДРПОУ 36987171). Остання податкова звітність з ПДВ подана за серпень 2011 року. Відповідно до довідки 1-ДФ кількість працюючих на підприємстві складає 3 особи. Підприємством включено до податкового кредиту уми ПДВ вказані в податкових накладних в яких відсутні обов'язкові реквізити, передбачені п. 201.1 статті 201 ПК України. Звіркою встановлено неможливість здійснення господарських операцій між ТОВ «Інтар 2010»та ТОВ «Торгівельна компанія «Схід-Інвест-Ойл», у зв'язку з відсутністю у ТОВ «Інтар 2010»необхідних умов для ведення господарської діяльності, недостатністю основних фондів, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень та транспортних засобів. На підставі вищевикладеного податковий орган дійшов висновку, що діяльність ТОВ «Інтар 2010»спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з отриманням податкової вигоди переважно з контрагентами –посередниками, які не виконували своїх податкових зобов'язань. Відповідно до п. 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. Згідно з статтею 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду. Згідно з статтею 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну, або припинення цивільних прав та обов'язків.   Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також, моральним засадам суспільства, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Статтями 626, 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. При цьому договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно з частиною другою статті 207 Цивільного кодексу України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства та скріплюється печаткою. Частина перша статті 203 Цивільного кодексу України визначає, що зміст правочину не може суперечити Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Відповідно до частини першої статті 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Частиною 2. ст. 228 визначено, що правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Крім того, відповідно до п. 1. статті 215 Цивільного кодексу України „підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу." Відповідно до п. 2 статті 215 Цивільного кодексу України „Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається". Згідно з частиною першою статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Отже, зазначені правочини відповідно до ст. 203, ст. 207, ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України є нікчемним, і в силу ст. 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю. Виходячи з вимог п. 2. ст. 3 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", із змінами та доповненнями, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. При цьому дані податкової звітності ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Згідно п. 1. ст. 9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Згідно п. 2 ст. 9 Закону первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Необхідність   підтвердження   господарських   операцій   первинними   документами, також, визначена пп. 1.2 п. 1, пп. 2.1 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за №168/704. Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 26 вересня 2006 року, правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Це означає, що в результаті виконання сторонами нікчемного правочину не можуть виникати як податкові зобов'язання, так і податковий кредит з податку на додану вартість, а відповідно і не виникає підстав для віднесення відповідних коштів до валових витрат. Також, згідно позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної оглядовому листі від 06.07.2009 р. № 982/13/13-09 та доведеної до адміністративних судів України з метою інформування і врахування під час розгляду справ за участю органів державної податкової служби, - правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг. За відсутності ж останнього, відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість за рахунок валових витрат та податкового кредиту. В інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, рух активів у процесі здійснення господарської операції. При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності. Таким чином, проаналізувавши наявні матеріали справи та норми зазначеного законодавства, суд вважає правомірними висновки відповідача, викладені в Акті перевірки в частині збільшення суми ПДВ. Допустимих доказів, які б спростовували викладенні в Акті перевірки висновки контролюючого (податкового) органу - позивачем до суду надано не було. За змістом пункту 2 Порядку податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника ПДВ. Пунктом 5 цього Порядку визначено, що податкова накладна вважається недійсною   у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 Порядку. За правилами заповнення податкової накладної, встановленими у пункті 18 Порядку, усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.   Крім того, суд бере до уваги практику, викладену в постанові Верховного Суду України від 05.03.2012р. по справі за позовом ТОВ «Нафта»до Шосткинської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області про скасування податкових повідомлень –рішень. Таким чином, на думку суду відповідач виконав покладений на нього обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним податкового повідомлення-рішення від 17.02.2012р. №0000882309, а тому адміністративний позов Приватного підприємства «Енерготранс Плюс»в частині оскарження зазначеного податкового повідомлення - рішення вважається таким, що не підлягає задоволенню. В частині щодо збільшення позивачу екологічного податку в розмірі 18 983грн., суд зазначає наступне. З Акту перевірки судом вбачається, що податковий орган дійшов висновку, що позивач є платником екологічного податку, так як здійснював оптову торгівлю паливом, а тому в порушення п. 250.2 статті 250 ПК України не надав до податкового органу податкові декларації з екологічного податку за 1 квартал 2011 року та 2 квартал 2011 року та в порушення п. 249.4 статті 249 ПК України не нарахував екологічний податок за 1 квартал 2011 року та за 2 квартал 2011 року. За результатами перевірки нараховано екологічний податок в сумі 18642грн., в тому числі за 1 квартал 2011 року в сумі 10842грн., 2 квартал 2011 року в сумі 7800грн. З даними висновками податкового органу суд не погоджується з наступних підстав. Відповідно до п.240.2 ст. 240 Податкового кодексу України, платниками податку є суб'єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, а також громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють викиди забруднюючих речовин в атмосферу пересувними джерелами забруднення у разі використання ними палива. Ставки екологічного податку за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин пересувними джерелами забруднення у разі використання палива встановлені ст. 244 Податкового кодексу України. Статтею 241 Податкового кодексу України передбачено, що податок, що справляється за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин пересувними джерелами забруднення у разі використання палива, утримується і сплачується до бюджету податковими агентами. Пунктом 241.1 ст. 241 Податкового кодексу України, передбачено, що податок, що справляється за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин пересувними джерелами забруднення у разі використання палива, утримується і сплачується до бюджету податковими агентами. Пунктом 241.2 даної статті визначено, що до податкових агентів належать суб'єкти господарювання, які: здійснюють торгівлю на митній території України паливом власного виробництва та/або передають замовнику або за його дорученням іншій особі паливо, вироблене з давальницької сировини такого замовника; здійснюють ввезення палива на митну територію України. Згідно п.18.1 ст.18 даного Кодексу, податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов'язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків. Тобто, податковий агент з метою виконання вимог кодексу, повинен забезпечити утримання суми екологічного податку з вартості кожної тони палива, що була (буде) реалізована кінцевому споживачу - платнику екологічного податку лише один раз. Утримання екологічного податку можливе шляхом включення його в ціну палива, по якій реалізується платнику екологічного податку - кінцевому споживачеві. Як вбачається із матеріалів справи, нафтопродукти продавались позивачем у 1-му та 2-му кварталі 2011 року шляхом оптової торгівлі, при чому позивач не придбавав його у виробника на території України, а імпортував ці нафтопродукти на територію України та придбавав на території України у оптових продавців. Таким чином, податковими агентами по сплаті екологічного податку з продажу нафтопродуктів, що придбавалися позивачем на території України у оптових продавців, є суб'єкти господарської діяльності, що імпортували ці нафтопродукти на територію України і оптом реалізували далі, тобто ними в ціну товару вже включено екологічний податок, задекларований та сплачений до податкових органів. Редакція статті 241 Податкового кодексу України (далі - ПК), яка діяла до 01.10.2011p., визначала, що екологічний податок не може сплачуватись двічі (це вбачається з винятку, який міститься у п. 241.2.2 ПК, тобто роздрібні продавці палива, що придбане у оптових продавців, не повинні сплачувати екологічний податок, адже цей податок вже включений в ціну палива та сплачений до бюджету оптовим продавцем. Така позиція щодо нарахування сплати екологічного податку повторно підтверджується самим законодавцем, зокрема, 07.07.2011 року внесено зміни до ст. 241 Податкового кодексу України, яка викладена наступним чином: п. ст. 241.1. Податок, що справляється за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин пересувними джерелами забруднення у разі використання палива, утримується і сплачується до бюджету податковими агентами. Враховуючи вищевикладені норми законодавства України, встановлено, що екологічний податок має сплачуватись тільки один раз виробником або імпортером. При цьому, будь - які твердження відповідача щодо необхідності утримання екологічного податку на стадії кожного його оптового перепродажу суперечать нормам чинного законодавства, оскільки, в такому випадку сплачена платником екологічного податку - кінцевим споживачем сума податку буде знаходитись в прямій залежності від кількості оптових посередників, що в свою чергу суперечить нормам ст. 244 ПКУ, ст. 67 Конституції України та не відповідає загальним принципам оподаткування, що закладені у п.п. 4.1.2 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України. З урахуванням викладеного суд прийшов до висновку про відсутність обов'язку позивача про сплату екологічного податку, а тому податкове повідомлення –рішення від 17.02.2012р. №0000892310 прийнято відповідачем протиправно та підлягає скасуванню. Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Згідно з частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. З урахуванням викладеного суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог. Частиною третьою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачено, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. У зв'язку з тим, що позивачем не заявлено вимогу про стягнення з бюджету судового збору, суд не присуджує понесені ним судові витрати. На підставі викладеного, керуючись статтями  7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, - ПОСТАНОВИВ: Позов Приватного підприємства «Енерготранс Плюс»задовольнити частково. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 17.02.2012р. №0000892310. В іншій частині відмовити. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів  за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.           Повний текст постанови виготовлений та підписаний 10.09.2012р. Суддя                                                                                                                В.В. Амельохін