Ухвала

від 16.11.2015 по справі 2а-8543/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 листопада 2015 року м. Київ К/800/36096/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: ГоловуючогоНечитайло О.М. СуддівЛанченко Л.В. Пилипчук Н.Г., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 вересня 2012 року

та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2013 року

у справі № 2а-8543/12/2670

за позовом Приватного підприємства «Енерготранс Плюс»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 17 лютого 2012 року,

ВСТАНОВИВ :

Приватне підприємство «Енерготранс Плюс» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 17 лютого 2012 року.

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 10 вересня 2012 року позовні вимоги задовольнив частково, визнав протиправним та скасував податкове повідомлення - рішення від 17 лютого 2012 року №0000892310. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 18 червня 2013 року скасував рішення суду першої інстанції у частині відмови в задоволенні позову. Прийняв в цій частині нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити повністю, визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 17 лютого 2012 року №0000882309. В іншій частині постанову суду першої інстанції залишив без змін.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач на адресу суду касаційної інстанції надіслав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Працівники контролюючого органу провели планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 жовтня 2010 року по 30 червня 2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2010 року по 30 червня 2011 року, про що склали акт від 01 лютого 2012 року №112/2309/34011476, яким встановили порушення позивачем вимог пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість за квітень 2011 року у розмірі 301 317,00 грн.

Крім того, під час перевірки було виявлено неподання позивачем податкової декларації з екологічного податку за І квартал 2011 року та за ІІ квартал 2011 року, чим порушено вимоги пункту 250.2 статті 250 Податкового кодексу України та ненарахування екологічного податку у розмірі 18 642,00 грн., у тому числі за І квартал 2011 року у розмірі 10 842,00 грн., за ІІ квартал 2011 року у розмірі 7 800,00 грн., чим порушено вимоги пункту 249.4 статті 249 Податкового кодексу України.

На підставі вказаних висновків акту перевірки, контролюючий орган прийняв податкові повідомлення-рішення від 17 лютого 2012 року №0000882309, яким збільшив позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 301 318,00 грн., з яких 301 317,00 грн. за основним платежем та 1,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції та № 0000892310, яким збільшив суму грошового зобов'язання з екологічного податку у розмірі 18 983,00 грн., з яких 18 642,00 грн. за основним платежем та 341,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Фактичною підставою для визначення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість спірним податковим повідомленням-рішенням слугував висновок контролюючого органу про безпідставне включення позивачем до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплаченої у ціні товарів (робіт, послуг), придбаних у ТОВ «Інтар 2010» за нікчемним правочином.

Обґрунтовуючи правомірність прийнятого податкового повідомлення-рішення про визначення грошового зобов'язання з екологічного податку, відповідач вказав на те, що позивач є податковим агентом по сплаті екологічного податку з продажу нафтопродуктів, при цьому, вказаний податок не сплатив.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх судових інстанцій щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість перевіреного періоду з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (Покупець) та ТОВ «Інтар 2010» (Постачальник) укладено договір від 11 квітня 2011 року №9/04 на поставку товару. За результатом виконання вказаного договору ТОВ «Інтар 2010» виписало позивачу податкові накладні: від 14 квітня 2011 року №18 на суму 20 432,99грн. (у тому числі ПДВ - 3 405,50 грн.), номенклатура товару: «Дизельне пальне», від 13 квітня 2011 року №14 на суму 570 806,94 грн. (у тому числі ПДВ - 95 134,49 грн.), номенклатура товару: «Дизельне пальне», від 11 квітня 2011 року №12 на суму 1 216 659,60 грн. (у тому числі ПДВ - 202 776,60 грн.), номенклатура товару: «Дизельне пальне».

У відповідності до приписів підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України , податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу .

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України , податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу , та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу , протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України , не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу ) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу .

Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України , датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено, що позивачем податковий кредит сформований у відповідності з зазначеними положеннями Податкового кодексу України , підтверджено відповідними податковими накладними, що виписані контрагентом зареєстрованим платником податку на додану вартість.

Натомість відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до складу податкового кредиту спірної суми податку по господарським операціям з ТОВ «Інтар 2010».

Доводи податкового органу про те, що неможливість проведення перевірки господарської діяльності контрагента позивача або відсутність у нього необхідних ресурсів для здійснення господарської діяльності, свідчать про відсутність у позивача права на включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту не заслуговують на увагу з огляду на те, що чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Також колегія суддів погоджується і з висновками суду апеляційної інстанції щодо протиправності нарахування позивачу екологічного податку, оскільки останній не придбавав пальне у виробника на території України, а також не імпортував його на територію України, а відтак твердження податкового органу про необхідність утримувати екологічний податок на кожній стадії його перепродажу суперечить нормам податкового законодавства.

Так, пунктом 240.2 статті 240 Податкового кодексу України, встановлено, що платниками податку є суб'єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, а також громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють викиди забруднюючих речовин в атмосферу пересувними джерелами забруднення у разі використання ними палива.

Ставки екологічного податку за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин пересувними джерелами забруднення у разі використання палива встановлено статтею 244 Податкового кодексу України.

Із аналізу пункту 240.2 статті 240 та статті 244 Податкового кодексу України вбачається, що чинним податковим законодавством встановлено обов'язок по відношенню до осіб, які використовують паливо в пересувних джерелах забруднення, сплатити певну грошову суму в якості екологічного податку з кожної тони використаного такою особою палива.

Статтею 241 Податкового кодексу України передбачено, що податок, що справляється за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин пересувними джерелами забруднення у разі використання палива, утримується і сплачується до бюджету податковими агентами під час реалізації такого палива.

У свою чергу, пункту 18.1 статті 18 цього Кодексу визначено, що податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов'язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків.

Сукупний аналіз наведених правових норм дозволяє зробити висновок, що податковий агент, з метою виконання вимог Кодексу, повинен забезпечити включення суми екологічного податку в ціну палива, по якій таке паливо реалізується платнику екологічного податку - кінцевому споживачу.

При цьому, податковий агент повинен забезпечити виконання вимог статті 244 Податкового кодексу України, тобто в ціні реалізації палива кінцевому споживачу повинна міститись сума екологічного податку у розмірах, вказаних Податковим кодексом України.

Пунктом 241.2 статті 241 Податкового кодексу України встановлено, що до податкових агентів належать суб'єкти господарювання, які: здійснюють оптову торгівлю паливом; здійснюють роздрібну торгівлю паливом (крім тих, які реалізують паливо, придбане у суб'єктів господарювання, що здійснюють оптову торгівлю).

З урахуванням пункту 18.1 статті 18 та пункту 241.2 статті 241 Податкового кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що обов'язок податкового агента зі сплати екологічного податку покладено на: суб'єктів господарювання, які здійснюють оптову торгівлю паливом, яке було придбано у виробника на території України (перший оптовий продавець); суб'єктів господарювання, які здійснюють оптову торгівлю паливом, яке було імпортовано на митну територію України (перший оптовий продавець палива на території України); суб'єктів господарювання, які здійснюють роздрібний продаж палива, що було придбано у виробника на території України (перший продавець палива кінцевому споживачу - платнику екологічного податку) суб'єктів господарювання, які здійснюють роздрібний продаж палива, що було імпортовано на митну територію України (перший продавець палива кінцевому споживачу - платнику екологічного податку).

Посилання податкового органу про необхідність утримання екологічного податку на кожній стадії оптового перепродажу суперечать нормам чинного законодавства, оскільки, в такому випадку, сплачена платником екологічного податку - кінцевим споживачем сума податку буде знаходитись в прямій залежності від кількості оптових посередників, що, в свою чергу, суперечить нормам статті 244 Податкового кодексу України, статті 67 Конституції України та не відповідає загальним принципам оподаткування, які закладено у підпункті 4.1.2 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, оскільки призводить до подвійного оподаткування.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач придбавав нафтопродукти у І та ІІ кварталах 2011 року, шляхом оптової торгівлі.

При цьому, позивач не придбавав паливо у виробника на території України, а також не імпортував його на територію України. Паливо було придбане у контрагентів, що не є виробниками нафтопродуктів, а займаються оптовою торгівлею паливом, у тому числі і імпортом нафтопродуктів. Контрагенти позивача, які продавали паливо, сплатили відповідні суми екологічного податку.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України , в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

За наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком попередніх судових інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог, а відтак скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до вимог статті 224 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваного судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2013 року у справі № 2а-8543/12/2670 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.