Постанова

від 12.09.2012 по справі 42/608

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.09.2012 № 42/608

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Чорної Л.В.

суддів: Тищенко О.В.

Мартюк А.І.

при секретарі

Дмитрина Д.О.

за участю представників сторін:

від позивача - Гаркавенко С.В. (представник за довіреністю);

від відповідача - Литвин В.В. (представник за довіреністю);

Печенюк А.В. (представник за довіреністю)

розглянувши апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська фінансово-будівельна компанія»

на рішення

господарського суду

міста Києва

від

23.05.2012 року

по справі

№ 42/608 (суддя - Паламар П.І.)

за позовом

Публічного акціонерного товариства «Київенерго»

до

Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська фінансово-будівельна компанія»

про

стягнення боргу, неустойки, сум за прострочення виконання боржником грошового зобов'язання, ціна позову 598 855,07 грн.

В С Т А Н О В И В :

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.05.2012 року позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Київенерго» задоволені частково. Провадження у справі № 42/608 в частині вимог про стягнення 14198,33 грн. боргу припинено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська фінансово-будівельна компанія» на користь Публічного акціонерного товариства «Київенерго» 5 649,27 грн. збитків внаслідок інфляції за час прострочення, 538,84 грн. три проценти річних з простроченої суми, 500 грн. пені, 66,88 грн. витрат по оплаті державного мита, 2,64 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. У позові в іншій частині відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Київська фінансово-будівельна компанія» звернулось до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 23.05.2012 року по справі № 42/608 в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення, яким відмовити в частині вимог щодо стягнення на користь ПАТ «Київенерго» 5 649,27 грн. збитків внаслідок інфляції за час прострочення, 538,84 грн. 3 % річних з простроченої суми, 500,00 грн. пені.

Апеляційна скарга мотивована тим, що в матеріалах справи відсутня заява ПАТ «Київенерго» про зменшення позовних вимог чи відмову від частини вимог або подана до початку розгляду справи по суті заяви про зміну підстав позову, суд першої вийшов за межі позовних вимог та прийняв рішення щодо стягнення з відповідача сум, не заявлених позивачем, та на інших підставах ніж заявлені ПАТ «Київенерго».

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.07.2012 року відновлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Київська фінансово-будівельна компанія» строк подання апеляційної скарги, апеляційну скаргу прийнято до провадження.

Апелянтом подані додаткові пояснення до апеляційної скарги.

Так, апелянт зазначає, що позивачем не доведено та матеріалами справи не підтверджено наявності заборгованості у відповідача на момент звернення до суду, а також прострочення платежу та вини відповідача в цьому, а отже, відсутні й правові підстави для нарахування відповідних сум за прострочення платежу.

Публічне акціонерне товариство «Київенерго» своїх представників в судове засідання не направило, про причини неявки суд не повідомило, докази належного повідомлення в матеріалах справи відсутні.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду змінено склад колегії суддів.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, апеляційний господарський суд встановив наступне.

01 січня 2009 року між Публічним акціонерним товариством «Київенерго», як правонаступником Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго» - Енергопостачальна компанія та Товариством з обмеженою відповідальністю «Київська фінансово-будівельна компанія» - Абонент було укладено договір № 4341070 на постачання теплової енергії у гарячій воді, відповідно до умов якого позивач зобов'язався постачати теплову енергію для потреб опалення торгівельно-ділового та житлово-офісного комплексу по вул. Гетьмана, 1 м. Києві в обсязі 7267,10 Гкал/рік, а відповідач -до початку розрахункового періоду (місяця) сплачує позивачу вартість заявленої у договорі кількості теплової енергії на розрахунковий період. При перевищенні фактичного використання теплової енергії понад заявленого, відповідач сплачує різницю до 28 числа поточного місяця. /а.с. 16-29/.

Облік споживання відповідачем теплової енергії за договором передбачено проводити по приладах обліку.

Згідно пункту 7 додатку № 4 до договору Абоненту на суму боргу на початок кожного розрахункового періоду (місяця) «Енергопостачальною компанією» нараховується пеня в розмірі 0,5 % за кожний день, до моменту його повного погашення, але не більше суми обумовленої чинним законодавством України.

Строк дії договору відповідно до умов розділу 8 договору встановлений з дня його підписання до 15 квітня 2009 р.

Пунктом 8.3. договору встановлено, що припинення дії договору не звільняє Абонента від обов'язку повної оплати теплової енергії.

Під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що між сторонами відсутні розбіжності щодо обсягів спожитої теплової енергії. Зазначене сторонами не заперечується.

Так, рішенням Господарського суду м. Києва від 6 квітня 2010 року у справі № 42/573 між цими ж сторонами, встановлено, що вартість частини поставленої в спірний період теплової енергії, зокрема, за січень та лютий 2009 року, позивач визначив на підставі тарифів, встановлених розпорядженнями Київської міської державної адміністрації №№ 1780/1 від 25 грудня 2008 року, 127, 128 від 5 лютого 2009 року.

Згідно з Указами Президента України відповідно №№ 1199/2008 від 24 грудня 2008 року, 65/2009 від 3 лютого 2009 року, 76/2009 від 9 лютого 2009 року зазначені розпорядження Київської міської державної адміністрації були скасовані як такі, що суперечать Конституції та Законам України.

Нарахування плати за теплову енергію, спожиту протягом січня та лютого 2009 року за проводиться по тарифам згідно розпорядження Київської міської державної адміністрації № 86 від 31 січня 2007 року, в редакції розпорядження № 715 від 18 червня 2007 рку, яке було чинне в указаний період.

Таким чином, вартість поставленої теплової енергії протягом січня-лютого 2009 року на підставі чинних на час передачі тарифів на виробництво теплової енергії, встановлених розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 86 від 31 січня 2007 року, становить 339 708,45 грн., зокрема, в січні 2009 року 183 541,70 грн. (891,22141 Гкал х 171,62 х 20%ПДВ), в лютому 2009 року 156 166,75 грн. (758,29717 Гкал х 171,62 х 20 %ПДВ).

За березень 2009 року, відповідно до вимог чинного законодавства та умов договору на підставі даних особових карток (табуляграм) споживання теплової енергії вартість спожитої теплової енергії становить 251 094,86 грн.

Отже, загальна вартість спожитої протягом січня-березня 20009 року теплової енергії становить 590 803,31 грн.

Платіжними дорученнями № 14 від 19 лютого 2009 року, № 8 від 03 лютого 2009 року відповідач сплатив 576 604,98 грн. за спожиту теплову енергію згідно договору № 4341070 від 01.01.2009 року. /а.с. 109-110/.

За таких обставин, в цій частині позовних вимог суд правомірно відмовив у їх задоволенні.

Разом з цим, заявлена до стягнення сума боргу в розмірі 14 198,33 грн. відповідачем сплачена після звернення позивача в суд з указаним позовом, предмет спору в цій частині між сторонами відсутній, то провадження у справі в цій частині вимог відповідно до вимог п. 11 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України підлягає припиненню.

Вимоги про стягнення сум за прострочення виконання боржником грошового зобов'язання на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України стягнуто частково з урахуванням фактичного розміру прострочених сум, за заявлений період.

Крім того, Господарський суд міста Києва зменшив розм'як пені до 500,00 грн. відповідно до умов п. 7 додатку 4 договору.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується із висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується та зазначає наступне.

Відповідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.

Згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконану роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно до ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу. Зазначене знайшло своє відображення у постанові Верховного суду України від 12.09.2011 року у справі № 6/433-42/183.

Враховуючи те, що на день звернення позивача із даним позовом до суду мала місце наявна заборгованість у розмірі 14 198,33 грн. за спожиту теплову енергію, то суд першої інстанції правомірно стягнув пеню, інфляційні витрати та 3 % річних, з урахуванням фактичного розміру прострочених сум.

У відповідності до постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України. Якщо відповідні санкції застосовуються не у зв'язку з порушенням зобов'язання, а з інших передбачених законом підстав (наприклад, за порушення вимог конкурентного законодавства), їх розмір не може бути зменшено судом.

Таким чином, твердження апелянта про те, що суд вийшов за межі позовних вимог є безпідставними.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи, колегія суддів приходить до висновку, що Господарським судом міста Києва правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, повно з'ясовано та доведено обставини, що мають значення для справи, зроблені висновки відповідають дійсним обставинам справи.

Доводи наведені в апеляційній скарзі колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

З наведених у даній постанові обставин, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що відсутні підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду міста Києва від 23.05.2012 року у справі № 42/608.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.05.2012 року у справі № 42/608 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

2. Матеріали справи № 42/608 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Копію постанови надіслати сторонам у справі.

Головуючий суддя Чорна Л.В.

Судді Тищенко О.В.

Мартюк А.І.

17.09.12 (відправлено)