Ухвала

від 18.09.2012 по справі 2270/3512/12

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2270/3512/12

Головуючий у 1-й інстанції: Блонський В.К.

Суддя-доповідач: Залімський І. Г.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2012 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Залімського І. Г.

суддів: Білоуса О.В. Мельник-Томенко Ж. М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Дунаєвецької міжрайонної державної податкової інспекції Хмельницької області на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 31 травня 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Маро Воір" до Дунаєвецької міжрайонної державної податкової інспекції Хмельницької області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000102340 від 22.03.2012 року , -

В С Т А Н О В И В :

В травні 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю "МАРО ВОІР" звернулось до Хмельницького окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Дунаєвецької міжрайонної державної податкової інспекції Хмельницької області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000102340 від 22.03.2012 року.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 31 травня 2012 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 31 травня 2012 року скасувати, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованої постанови.

Сторони у справі повноважних представників у судове засідання не направили, хоча повідомлялись про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, що підтверджується матеріалами справи.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, колегія суддів визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу на рішення у справі в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, посадовими особами Дунаєвецької міжрайонної державної податкової інспекції Хмельницької області було проведено документальну позапланову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю "МАРО ВОІР" з питань дотримання податкового законодавства при взаємовідносинах з приватним підприємством "ЕНЛІЛЬ-М" за жовтень 2009 року та січень 2010 року.

За результатами перевірки складено акт перевірки від 15 березня 2012 року № 179/2240/34725607, на підставі висновків якого відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення № 0000102340 від 22 березня 2012 року, яким позивачу було визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість всього в сумі 22533,75 грн., в тому числі за основним платежем в сумі 18027 грн., та штрафними санкціями в сумі 4506,75 грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги ТОВ "МАРО ВОІР" та скасовуючи податкове повідомлення-рішення № 0000102340 від 22 березня 2012 року, виходив з того, що податковим органом підчас проведення перевірки не встановлено всіх обставин справи та винесено необґрунтоване та протиправне рішення, яке підлягає скасуванню.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з правовою позицією суду першої інстанції у даній справі з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, при перевірці податковим органом зроблено висновок, що позивачем занижено належну до сплати суму податку на додану вартість та неправомірно сформовано податковий кредит за результатами господарських взаємовідносин позивача з "ЕНЛІЛЬ-М", так як вказані правочини є нікчемними адже не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені цими правочинами.

Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується із даними висновками податкового органу, з огляду на наступне.

Відповідно до положень п.п. 7.4.4. п. 7.4 ст. 7 Законом України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної вартості товарів (робіт, послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" визначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Як встановлено судом першої інстанції, за усною домовленістю між покупцем-ТОВ "МАРО ВОІР" та продавцем-ПП "ЕНЛІЛЬ-М", ТОВ "МАРО ВОІР" отримало від продавця товарно-матеріальні цінності згідно видаткових накладних № 2/10 від 02.10.2009 року та № 13/01 від 13.01.2010 року. Позивач на підставі отриманих податкових накладних сформував податковий кредит за звітні періоди в розмірі відповідно 13992 грн., у жовтні 2009 року та 4784,40 грн., у січні 2010 року, а всього за вказаний період в сумі 18776,40 грн.

В обґрунтування власної позиції апелянт вказує а відсутність первинних документів, що підтверджують реальність здійснення господарських операцій ТОВ "МАРО ВОІР" із ПП "ЕНЛІЛЬ-М".

Судом встановлено, що позивачем надані документи бухгалтерського обліку, зокрема видаткові накладні, рахунки на оплату отриманого товару, податкові накладні, реєстр отриманих податкових накладних, платіжні доручення про перерахування коштів за отриманий товар, копії актів списання закуплених товарів при використанні їх у виробному процесі, забірних карток на отримання матеріалів зі складу, звітів швейних цехів про використання отриманих матеріалів, які підтверджують рух закупленого товару в подальшому для використання у виробничому процесі. Разом з цим, податковим органом не надано жодних доказів того, що відомості в таких документах не відповідають дійсності.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" від 16.07.1999 року № 996-14 зі змінами і доповненнями встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З урахуванням наведених обставин, колегія суддів приходить до висновку, що документи, пред'явлені для перевірки документи та надані в подальшому є первинними документами у розумінні вищенаведених положень чинного законодавства та повністю підтверджують факт здійснення господарських операцій між ТОВ "МАРО ВОІР" та ПП "ЕНЛІЛЬ-М".

Не беруться до уваги також доводи апелянта щодо необхідності підтвердження вказаних операцій товарно-транспортними накладними, оскільки обов'язкова наявність у підприємства-покупця товарно-транспортних накладних не передбачена правилами податкового обліку.

Крім того, аналіз норм Закону України "Про автомобільний транспорт", "Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні", дає можливість зробити висновок, що обов'язковою умовою виготовлення товарно-транспортних накладних є укладання договору про перевезення, та наявність вантажовідправника та вантажоодержувача, кожний з яких може бути замовником та перевізником. Так як необхідності укладати договір перевезення між ПП "ЕНЛІЛЬ-М" та покупцем-ТОВ "МАРО ВОІР" не було, оскільки товар був доставлений ПП "ЕНЛІЛЬ-М" безпосередньо на підприємство, як це було передбачено умовами усної домовленості сторін.

Згідно статті 201 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. В силу частини 4 та частини 5 статті 203 ЦК України правочин має вчинятись у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. За правилами, встановленими у статті 205 ЦК України, правочин вважається вчиненим , якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Статтею 206 встановлено, що усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Відповідно до ст.215 Цивільного Кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Статтею 228 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Таким чином, виходячи з вищенаведеного суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що правочин, в даному випадку укладений в усній формі договір перевезення між ПП "ЕНЛІЛЬ-М" та покупцем-ТОВ "МАРО ВОІР", не може бути визнаний в розумінні ст.203 ЦК України, як нікчемний, так як його зміст не суперечить діючим нормам законодавчих актів та не порушує моральні засади суспільства, укладений виходячи із волевиявлення і відповідає внутрішній волі його учасників та спрямований на реальне настання правових наслідків.

Окрім того, апелянт зазначив, що контрагент позивача не здійснює господарської діяльності , а тому вищевказані операції є фіктивними.

В цій частині колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу апелянта на наступне.

Загальним принципом юридичної відповідальності є вина в порушенні законодавчо встановленого імперативного правила поведінки. Закон не передбачає відповідальності за винні дії іншої особи.

Невиконання контрагентом свого зобов'язання зокрема зі сплати ПДВ до бюджету тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення позивача як платника ПДВ права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Зазначене підтверджується також практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, а тому підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 198 та статті 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, судова колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Дунаєвецької міжрайонної державної податкової інспекції Хмельницької області, - залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 31 травня 2012 року, - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. ст. 212, 254 КАС України.

Головуючий Залімський І. Г.

Судді Білоус О.В.

Мельник-Томенко Ж. М.