Рішення

від 20.08.2012 по справі 5006/47/10пд/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

20.08.12 р. Справа № 5006/47/10пд/2012

Господарський суд Донецької області у складі колегії суддів:

головуючого Фурсової С.М.,

суддів Величко Н.В., Архипенка О.М.

при секретарі судового засідання Коржевій Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі господарського суду справу за позовом Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Донецькобленерго» (84601, Донецька область, місто Горлівка, проспект Леніна, будинок № 11; код ЄДРПОУ - 00131268)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Артемівське виробничо-комерційне об'єднання здорового харчування «Еко продукт» (84500, Донецька область, місто Артемівськ, вулиця Корсунського, будинок № 73; код ЄДРПОУ - 33771799)

про визнання недійсним пункту 7.3 договору про постачання електричної енергії № 3120 від 06 липня 2010 року

за участю представників сторін:

від позивача: Снігаренко Н.Ю., яка діє на підставі довіреності № 60-12 «Д» від 03.04.2012

від відповідача: Андрєєва О.А., яка діє на підставі довіреності б/н від 09.01.2012

від НКРЕ: Радченя Д.П., який діє на підставі довіреності б/н від 26.06.2012

С У Т Ь С П О Р У :

Публічне акціонерне товариство «ДТЕК Донецькобл?енерго» звернулося до господа?рського суду Донецької облас?ті з позовом, в якому просить визнати недійсним пункт 7.3 договору про постачання електричної енергії № 3120 від 06 липня 2010 року, укладеного між публічним акціонерним товариством «ДТЕК Донецькобленерго» та товариством з обмеженою відпо?відальністю «Артемівське виробничо-комерційне об'єднання здорового харчування «Еко п?родукт».

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач надав суду копію договору про постачання електричної енергії № 3120 від 06 липня 2010 року та статутні документи підприємства.

Позивач нормативно обґрунтовує свої вимоги статтями 203, 215 Цивільного кодексу України, статтями 20, 173 Господарського кодексу України та Правилами користування електричною енергією.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 23 травня 2012 року позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі та її призначено до розгляду у судовому засіданні на 08 червня 2012 року.

08 червня 2012 року через канцелярію суду від відповідача надійшло заперечення на позовні вимоги № 501 від 08.06.2012, в яких представник відповідача просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, з огляду на те, що спірний пункт не суперечить діючому законодавству, зокрема, і Закону України «Про електроенергетику». Таким чином, відповідач вважає, що спірний пункт повністю відповідає пунктам 3.4, 6.21 ПКЕЕ, і не може бути визнаний недійсним.

Вказане заперечення прийнятий судом до уваги та долучено до матеріалів справи.

08 червня 2012 року в судовому засіданні оголошено перерву до 14 червня 2012 року.

13 червня 2012 року через канцелярію суду від позивача надішли письмові пояснення № 51юр-5614/12 від 12.06.2012, в яких представник зазначає, що спірний пункт слід визнати недійним, з моменту вчинення правочину.

Письмові пояснення прийняті судом до уваги та долучені до матеріалів справи.

14 червня 2012 року в судовому засіданні оголошено перерву до 26 червня 2012 року.

25 червня 2012 року через канцелярію суду від позивача надішли письмові пояснення № 51юр-5858/12 від 21.06.2012, в яких представник зазначає, що згідно пункту 5.2 ПКЕЕ при укладанні договору на постачання електричної енергії сторони визначають його зміст на основі типового договору. Сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови. Дані норми за своїм змістом є імперативними нормами права, які є обов'язковими для виконання сторонами.

Письмові пояснення прийняті судом до уваги та долучені до матеріалів справи.

Розгляд справи відкладався за правилами статті 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Так, ухвалою господарського суду Донецької області від 26 червня 2012 року розгляд справи відкладено до 11 липня 2012 року у зв'язку із викликом у судове засідання спеціаліста НКРЕ.

11 липня 2012 року в судовому засіданні оголошено перерву до 18 липня 2012 року.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 18 липня 2012 року за клопотанням представника позивача розгляд справи було продовжено на 15 днів, та розгляд справи відкладено до 26 липня 2012 року у зв'язку з ненадходженням на адресу суду письмових пояснень від НКРЕ.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 26 липня 2012 року розгляд справи відкладено до 06 серпня 2012 року у зв'язку з необхідністю надання НКРЕ додаткових письмових роз'яснень.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 06 серпня 2012 року розгляд справи відкладено до 20 серпня 2012 року у зв'язку з невиконанням НКРЕ вимог ухвали суду від 26 липня 2012 року.

Розпорядженням в.о. голови господарського суду Донецької області від 06 серпня 2012 року призначено колегіальний розгляд справи № 5006/47/10пд/2012 у складі: головуючого судді Фурсової С.М., суддів Величко Н.В., Сажневої М.В.

Розпорядженням голови господарського суду Донецької області від 20 серпня 2012 року змінено склад колегії суддів у справі № 5006/47/10пд/2012, суддю Сажневу М.В. на суддю Архипенка О.М.

Представник позивача Снігаренко Н.Ю. в судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі, надала пояснення, аналогічні викладеним у позові та наданих суду письмових поясненнях.

Представник позивача Андрєєва О.М. в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимоги, надала пояснення, аналогічні викладеним у відзиві.

Заслухавши уповноважених представників сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши надані суду докази в порядку статті 43 ГПК України, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, яки є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, господарський суд -

В С Т А Н О В И В :

Частиною першою статті 67 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України (ч. 2 ст. 67 ГК України).

Згідно зі статтями 11, 629 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до пункту сьомого статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Так, 06 липня 2010 року між відкритим акціонерним товариством «Донецькобленерго» (далі - позивач або постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю «Артемівське виробничо-комерційне об'єднання здорового харчування «Еко продукт» (далі - відповідач або споживач) було укладено договір про постачання електричної енергії № 3120 (далі - Договір), відповідно до умов якого постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача із загальною (за всіма об'єктами) приєднаною потужністю 3200,0 кВт, а споживач оплачує вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору.

26 квітня 2011 року у відповідності до положень Закону України «Про акціонерні товариства» від 17.09.2008 № 514-VI здійснено реорганізацію організаційно-правової форми відкритого акціонерного товариства «Донецькобленерго» на публічне акціонерне товариство «Донецькобленерго».

30 березня 2012 року державним регістратором Виконавчого комітету Горлівської міської ради Донецької області був зареєстрований у новій редакції статут публічного акціонерного товариства «ДТЕК Донецькобленерго», у відповідності до якого відбулась зміна найменування юридичної особи - публічного акціонерного товариства «Донецькобленерго» на публічне акціонерне товариство «ДТЕК Донецькобленерго».

Статтею 1 Закону України «Про електроенергетику» передбачено, що електрична енергія є товарною продукцією, призначеною для купівлі-продажу.

Згідно статті 26 Закону України «Про електроенергетику» та пункту 1.3 Правил користування електричною енергією (далі - Правила), споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником. Споживач енергії несе відповідальність за порушення умов договору з енергопостачальником. Правила регулюють взаємовідносини, які виникають в процесі продажу і купівлі електричної енергії між виробниками або постачальниками електричної енергії та споживачами (на роздрібному ринку електричної енергії). Споживач зобов'язаний виконувати умови договору, Правил користування електричною енергією, інших нормативно-правових актів та технічних документів, а у разі їх порушення несе відповідальність згідно з законодавством України. Дія Правил поширюється на всіх юридичних осіб та фізичних осіб (крім населення).

Пунктом другим статті 275 ГК України та пунктом 5.1 Правил передбачено, що відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Договір про постачання електричної енергії є основним документом, який регулює відносини між постачальником електричної енергії за регульованим тарифом, що здійснює свою діяльність на закріпленій території, і споживачем та визначає зміст правових відносин, прав та обов'язків сторін. Споживання електричної енергії без договору не допускається.

Відповідно до пункту 9.5 Договору, даний договір набирає чинності з дня його підписання і укладається на строк до 31 грудня 2010 року. Договір вважається щорічно продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії Договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов. Договір може бути розірвано і в інший термін за ініціативою будь-якої із сторін у порядку, визначеному законодавством України.

Оскільки в матеріалах справи відсутні докази надіслання на адреси сторін заяв про припинення Договору, та сторонами підтверджується, що вказані заяви не надсилались, суд приходить до висновку, що строк дії Договору було пролонговано на той самий термін і на тих самих умовах, які були ним передбачені, та на теперішній час Договір є чинним.

Розділом 2 Договору передбачено, що під час виконання умов цього Договору, а також вирішення всіх питань, що не обумовлені цим Договором, сторони зобов'язані керуватися чинним законодавством України, зокрема Правилами користування електричною енергією.

У пункті 7.3 Договору сторони визначили, що якщо середньомісячне споживання електроенергії споживача за будь-якою точкою обліку протягом 2 послідовних місяців нижче визначеного пунктом 3.4 ПКЕЕ, постачальник протягом 10 днів наступного розрахункового місяця звертається до власника відповідних засобів обліку щодо приведення стану обліку у відповідність до вимог нормативно-технічних документів. У разі звернення до власника засобів обліку споживача або електропередавальної організації, або постачальника електричної енергії щодо невідповідності обліку вимогам ПУЕ або технічним характеристикам заводу-виробника засобів обліку сторонами складається акт про невідповідність метрологічних характеристик, у якому, в тому числі, зазначається термін приведення засобів обліку їх власником за його рахунок у відповідність до вимог ПУЕ або технічних характеристик заводу-виробника засобів обліку. Термін приведення обліку у відповідність до вимог ПУЕ або технічних характеристик заводу-виробника засобів обліку має не перевищувати 1 місяць (для обліку в мережах 0,4 кВ) та 3 місяця (для обліку в мережах 6 кВ). У разі відмови представника власника засобу обліку від підпису в акті робиться відповідний запис. У цьому випадку акт вважається дійсним, які він підписаний не менш ніж трьома уповноваженими представниками сторони, що складає акт. До закінчення одного повного розрахункового періоду з дня надання такої вимоги вперше розрахунки за спожиту електричну енергію проводяться за показами встановлених засобів обліку. Після закінчення цього терміну та за умов, що розрахунковий облік належить споживачу та не буде приведений у відповідність до вимог нормативно-технічних документів у терміни зазначені в акті, то визначення обсягу та вартості спожитої електроенергії здійснюються згідно додатка 4 «Порядок визначення обсягу електричної енергії та його вартості у разі завантаження схеми обліків нижче мінімально допустимого рівня та у разі невідповідності температурного режиму експлуатації засобів обліку вимогам, визначеним нормативно-технічними документами та/або паспортними даними засобів обліку» до цього Договору.

Позивач просить визнати пункт 7.3 Договору недійсним, оскільки він не передбачений типовим договором на постачання електричної енергії, затвердженим НКРЕ та не відповідає нормам ПКЕЕ, затверджених постановою НКРЕ від 31 липня 1996 року № 28, зокрема пункту 6.21 даних Правил. Вважає, що норми спірного пункту суперечать нормам законодавства, а саме ПКЕЕ та позбавляють позивача права на отримання від відповідача плати за спожиту електроенергію у період приведення ним розрахункового обліку у відповідність до нормативно-технічних документів.

Під час розгляду даної позовної вимоги, господарський суд виходить з наступного.

Право на захист розглядається як суб'єктивне цивільне право, яке виникає у особи у разі порушення належних їй цивільних прав та інтересів, невизнання цього права або оспорювання цивільного права.

Відповідно до статті 2 ГПК України, господарський суд порушує справи за позовними заявами осіб, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав мають особи встановлені статтею 1 ГПК України.

Частиною другою статті 20 ГК України встановлено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються, зокрема, шляхом: визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом. Вказана норма кореспондується статтею 16 ЦК України.

Загальні умови укладання господарських договорів передбачені статтею 179 ГК України, зокрема, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту. Суб'єкти господарювання, які забезпечують споживачів, зазначених у частині першій цієї статті, в тому числі, електроенергією, зобов'язані укладати договори з усіма споживачами їхньої продукції (послуг). Законодавством можуть бути передбачені обов'язкові умови таких договорів. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Загальний порядок укладання господарських договорів передбачений статтею 181 ГК України.

Згідно статті 180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Чинним законодавством чітко визначені підстави для визнання правочину недійсним.

Так, відповідно до статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (статті 627 ЦК України).

При укладанні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати за своїм розсудом будь-які умови договору, що не суперечать чинному законодавству. Вільний вибір умов договору означає, що сторони на власний розсуд визначають зміст цього договору, формують конкретні умови тощо. Це відповідає загальним принципам господарювання, закріпленим у статті 6 ГК України: свобода підприємницької діяльності в межах, визначених законом; вільний рух капіталів, товарів і послуг на території України; заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

Приписи постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику про визнання угод недійсними» від 06.11.2009 № 9 передбачають, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом; в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (абзац третій пункту 1 роз'яснень Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними»).

Крім того, судова колегія звертає увагу сторін на той факт, що заявляючи позов про визнання недійсним спірного пункту Договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним і настання відповідних наслідків.

Отже, з наведених норм випливає, що для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

Звертаючись із даним позовом та вимагаючи визнати недійсним пункт 7.3 Договору, позивач посилається на те, що вказаний пункт суперечить ПКЕЕ та позбавляє права на отримання від відповідача плати за спожиту електроенергію в період приведення ним розрахункового обліку у відповідність до нормативно-технічних документів.

За приписами статті 207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця. Виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Відповідно до статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Частиною першою статті 181 ГК України передбачено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Укладання господарського договору - це зустрічні договірно-процедурні дії двох або більше суб'єктів господарського права щодо вироблення умов договору, які відповідають їх реальним намірам та економічним інтересам, і оформлення його як правового акта. Договір вважається укладеним, коли сторони досягли за усіма істотними умовами згоди і оформили її належним чином. Письмові угоди повинні бути підписані особами, які їх укла дають.

Як вбачається з матеріалів справи, сторони підписали договір про постачання електричної енергії № 3120 від 06 липня 2010 року без жодних зауважень (розбіжностей) до нього, скріпили його своїми печатками та по теперішній час виконують умови саме цього Договору.

Відтак, в процесі узгодження умов щодо укладення Договору, сторонами досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Позивач поставив свій підпис та печатку на Договорі, а отже фактично погодився на всі узгоджені умови.

З огляду на викладене, сторони досягли згоди за всіма істотними умовами та договір вважається укладеним і набував обов'язкової сили для сторін. Причому договір укладений за умови збігу волевиявлень сторін, яке опосередковується поняттям згода. Зміст цивільно-правового договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Отже, з моменту укладення договору сторони вважаються зобов'язаними за цим договором щодо виконання його умов, що визначається загальним принципом: договори повинні виконуватись (pacta sunt servanda).

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Будь-яких виключень та/або переліку додатків, які укладені на виконання умов Договору та не є обов'язковими для виконання сторонами, в матеріалах справи не міститься.

Вимогами діючого законодавства України, зокрема статті 6 ЦК України, сторонам надано право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Досліджуючи зміст пункту 6.21 ПКЕЕ, Додатку № 3 ПКЕЕ «Типовий договір про постачання електричної енергії», спірний пункт 7.3 Договору, судова колегія вважає, що зміст Договору не суперечить ПКЕЕ, оскільки сторони в Договорі передбачили диференціацію строку виконання вимог про приведення обліку відповідно до вимог нормативних актів в залежності від ступеня напруги в мережах споживача, та застосували таке узгодження в спірній ситуації, що склалася.

А тому, зміст пункту 7.3 Договору щодо спірного строку є таким, що відповідає вимогам діючого законодавства України.

Крім того, зазначений факт встановлений постановою Донецького апеляційного господарського суду від 07 серпня 2012 року у справі № 5006/25/9пд/2012 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Артемівське виробничо-комерційне об'єднання здорового харчування «Еко продукт» до публічного акціонерного товариства «ДТЕК Донецькобленерго» в особі невідокремленого підрозділу «Артемівський РЕМ відокремленого підрозділу «Центральні електричні мережі» ПАТ «ДТЕК Донецькобленерго» про зобов'язання відповідача припинити донарахування позивачу до мінімального рівня завантаження приладів обліку плату за електричну енергію; зобов'язання відповідача підписати акти приймання-передавання товарної продукції за січень 2012 року, лютий 2012 року, березень 2012 року на кількість електричної енергії фактично спожиту позивачем у зазначені розрахункові періоди; зобов'язання відповідача зробити перерахунок вартості проданої позивачу електричної енергії на підставі кількості фактично купленої (спожитої) електричної енергії споживачем у відповідності до умов договору про постачання електричної енергії № 3120 від 06.07.2010; зустрічним позовом: публічного акціонерного товариства «ДТЕК Донецькобленерго» в особі невідокремленого підрозділу «Артемівський РЕМ відокремленого підрозділу «Центральні електричні мережі» ПАТ «ДТЕК Донецькобленерго» до товариства з обмеженою відповідальністю «Артемівське виробничо-комерційне об'єднання здорового харчування «Еко продукт» про стягнення заборгованості за активну електроенергію за лютий 2012 року в сумі 100 927,90 гривень.

Статтею 35 ГПК України передбачено, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

З пояснень представника НКРЕ Радченя Д.П. вбачається, що обсяг електричної енергії та її вартість у разі завантаження схеми обліку нижче мінімально допустимого рівня та у разі невідповідності температурного режиму експлуатації засобів обліку вимогами, визначеним нормативно-технологічними документами та/або паспортними даними засобів обліку, врегульовані додатком № 4 до Договору. З урахуванням зазначеного, не має необхідності у конкретизації умов Договору, зокрема, абзацу п'ятого пункту 7.3 Договору.

Колегія судів вважає за необхідне зазначити, що матеріали справи та позовна заява не містять посилань на фактичне порушення прав позивача з боку відповідача внаслідок дії спірного пункту Договору та доказів на підтвердження фактів порушення права. Також слід зазначити, що умовами Договору передбачено право кожної із сторін відмовитись від продовження строку Договору, повідомивши про це іншу сторону за місяць до закінчення терміну його дії.

Відповідно до пунктів 2-4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 4-2, 4-3, 33 ГПК України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободі в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами статті 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За наведених обставин, судова колегія дійшла висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Судові витрати покладаються на позивача відповідно до статті 49 ГПК України.

На підставі ст. 129 Конституції України, ст. ст. 11, 16, 203, 204, 215, 626, 627, 629, 712 ЦК України, ст. ст. 6, 67, 179, 180, 181, 207, 275 ГК України, Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 31 липня 1996 року № 28 (у редакції постанови Національної комісії регулювання електроенергетики України від 17 жовтня 2005 року № 910), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02 серпня 1996 року за № 417/1442, Закону України «Про електроенергетику», керуючись ст. ст. 1, 2, 33, 34, 35, 43, 49, 82, 84, 85 ГПК України, господарський суд -

В И Р I Ш И В :

У задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Донецько?бленерго» до Товариства з обмежено?ю відповідальністю «Артемівське виробничо-комерційне об'єднання здорового харчування «Еко продукт» про визнання недійсним пункту 7.3 договору про постачання електричної енергії № 3120 від 06 липня 2010 року - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили через десять днів з дня складення та підписання повного його тексту та може бути оскаржене через господарський суд Донецької області до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня складення та підписання повного тексту рішення.

У судовому засіданні 20.08.2012 проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 27.08.2012.

Суддя Фурсова С.М.

Суддя Величко Н.В.

Суддя Архипенко О.М.