Постанова

від 18.09.2012 по справі 5021/426/12

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" вересня 2012 р. Справа №5021/426/12

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Істоміна О.А. , суддя Барбашова С.В. , суддя Білецька А.М.

при секретарі Острась Н.М.

за участю представників сторін:

позивача - Шпаков А.О., дов. б/н від 15.03.2012р.

відповідача - не з'явився

третьої особи - Шпаков А.О., дов. б/н від 15.03.2012р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ДП "Агрофірма "Діамант", с. Сула, Сумський район, Сумська область (вх. №2705С/3-10)

на рішення господарського суду Сумської області від "21" червня 2012 року по справі № 5021/426/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Стаут-Портос", м. Суми

до ДП "Агрофірма "Діамант", с. Сула, Сумський район, Сумська область

третя особа , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Агроінвест Плюс ЛТД", м.Київ

про стягнення 270963,90 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2012 року ТОВ "Стаут-Портос", м. Суми звернулось до господарського суду Сумської області з позовом про стягнення з ДП "Агрофірма "Діамант", с. Сула суми основного боргу в розмірі 184184,55 грн. за договором купівлі-продажу права вимоги б/н від 27.12.2011р., пеню в розмірі 16871,15 грн., інфляційні збитки в розмірі 8267,80 грн., три відсотки річних в розмірі 6385,03 грн. та 30 відсотків штрафу в розмірі 55255,37 грн., а також судовий збір в розмірі 5419,28 грн.

Рішенням господарського суду Сумської області від 21 червня 2012 року (суддя Лущик М.С.) позов задоволено частково. Стягнуто з ДП "Агрофірма Діамант" на користь ТОВ "Стаут - Портос" 171971,12 грн. основного боргу, 4717,30 грн. інфляційних збитків, 4860,69 грн. три відсотки річних, 15956,50 грн. пені, 51591,34 грн. штрафу та 4981,40 грн. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Відповідач з рішенням господарського суду Сумської області від "21" червня 2012 року по справі № 5021/426/12 не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить рішення господарського суду Сумської області від 21 червня 2012 року по справі № 5021/426/12 в частині стягнення 51591,34 грн. штрафу та 4860,69 грн. трьох відсотків річних скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким в позові відмовити. В іншій частині рішення залишити без змін. Зокрема, апелянт не погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з нього 3% річних, оскільки вважає, що нормами господарського судочинства передбачено стягнення з боржник штрафних санкцій (неустойки, штрафу, пені) та не передбачено додаткового стягнення суми в розмірі 3% річних. Отже, апелянт вважає, що стягуючи окрім пені ще і 3% річних, місцевий господарський суд застосував до нього двічі один і той же вид відповідальності. Також відповідач, посилаючись на ст.ст 1, осилаючись 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», заперечує проти нарахування йому 30% штрафу, оскільки вважає, що вказаним законом не передбачено одночасне нарахування пені та штрафу.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, вважає наведені відповідачем доводи необґрунтованими та безпідставними, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Відповідач в судове засідання свого представника не направив, про час та місце розгляду справи був повідомлений, оскільки з матеріалів справи вбачається, що представник відповідача Лермонтова Ю.О., за довіреністю б/н від 28.08.2012р., виданою директором ДП «Агрофірма Діамант»Щіпотіним А.В., отримав нарочно ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 29.08.2012р. про прийняття апеляційної скарги по справі №5021/426/12 до провадження та призначення її до розгляду на 11.09.2012р. об 11-30 год. Відповідач про неможливість прибуття суд належним чином не повідомив.

Враховуючи, що всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте відповідач не скористався своїм правом, передбаченим статтею 22 ГПК України та враховуючи, що участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, колегія суддів вважає можливим розглянути справу по суті в судовому засіданні 11.09.2012 року за відсутністю представника відповідача за наявними у справі матеріалами.

Обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши наявні у справі матеріали на предмет їх юридичної оцінки судом першої інстанції, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права при винесенні оскарженого рішення, заслухавши представника позивача та третьої особи, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, виходячи з наступних обставин.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції 27.12.2011р. між ТОВ "СТАУТ - ПОРТОС" та ТОВ "Агроінвест Плюс ЛТД" було укладено договір купівлі-продажу права вимоги б/н. Відповідно до п. 1.1. ТОВ "Агроінвест Плюс ЛТД" бере на себе зобов'язання передати у власність позивача право грошової вимоги на суму 184184,55 грн. до Дочірнього підприємства "Агрофірма Діамант", а позивач зобов'язується сплатити за нього встановлену договором суму. Право грошової вимоги виникло на підставі договорів поставки засобів захисту рослин, укладених між продавцем (ТОВ "Агроінвест Плюс ЛТД") та боржником протягом 2010-2011р.р.

Пунктом 1.3 вказаного договору було встановлено, що ТОВ "СТАУТ - ПОРТОС" одержує право (замість ТОВ "Агроінвест Плюс ЛТД") вимагати від ДП "Агрофірма "Діамант" сплати суми основного боргу у розмірі 184184,55 грн., а також право вимагати стягнення штрафних санкцій, 3% річних, інфляційних витрат, збитків та вживати будь-яких інших заходів щодо притягнення відповідача до відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань.

Пунктом 3.1 договору купівлі-продажу права вимоги б/н від 27.12.2011р., ТОВ "Агроінвест Плюс ЛТД" зобов'язалось передати позивачу всі документи, які засвідчують права, що передаються та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, протягом двох календарних днів з дня набрання чинності цим договором, в тому числі про заперечення, які існують у боржника (відповідача у справі) на момент підписання даного договору, і які можуть бути висунуті проти вимог позивача, а також про зміст листування і переговорів між ТОВ "Агроінвест Плюс ЛТД"та відповідачем.

На виконання умов договору купівлі-продажу права вимоги б/н від 27.12.2011р., ТОВ "Агроінвест Плюс ЛТД" передано позивачеві договори поставки товару, видаткові накладні, рахунки -фактури та акт звіряння розрахунків.

Позивач листом №5 від 02.03.2012р. повідомив відповідача про укладення між ним та ТОВ "Агроінвест Плюс ЛТД" договору купівлі-продажу права вимоги б/н від 27.12.2011р. та запропонував вжити заходів щодо перерахування заборгованості в розмірі 184 184, 55 грн. на розрахунковий рахунок позивача протягом семи календарних днів з дати отримання даного листа.

Судом першої інстанції також встановлено, що між ТОВ "Агроінвест Плюс ЛТД" (третьою особою) та відповідачем було укладені договори поставки товару б/н від 24.03.2010р., № 46 від 11.04.2011р., № 2604 від 26.04.2011р., № 78 від 10.05.2011р. На виконання вказаних договорів, ТОВ "Агроінвест Плюс ЛТД" передало, а відповідач прийняв товари на загальну суму 548611,79 грн., що підтверджується відповідними видатковими накладними. Оскільки відповідач в повному обсязі оплату за отриманий товар не здійснив, то станом на 23.03.2012 року заборгованість відповідача перед позивачем склала 184184,55 грн. Вказані обставини стали підставою для звернення позивача з позовом до господарського суду про стягнення суми заборгованості за поставлений товар в сумі 184184,55 грн., а також нарахованих пені в розмірі 16871,15 грн., інфляційних збитків в розмірі 8267,80 грн., 3% відсотків річних в розмірі 6385,03 грн. та 30 % штрафу в розмірі 55255,37 грн., а також судового збору в розмірі 5419,28 грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивачем була надана копія акту звіряння взаємних розрахунків за період 01.01.2010р. -16.12.2011р., а ткож копії видаткових накладних № 136 від 10.05.2011р., № 113 від 26.04.2011р., № 224 від 23.05.2011р.; рахунків на оплату № 78 від 10.05.2011р., № 2604 від 26.04.2011р., № 123 від 23.05.2011р.; виписок банку за період з 01.03.2010р. по 17.04.2012р. та з 21.07.2011р. по 14.04.2012р.; довіреностей на отримання товару № 50 від 26.04.2011р., № 56 від 10.05.2011р. та податкових накладних від 23.05.2011р., від 10.05.2011р., від 26.04.2011р., від 29.03.2010р.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, а відповідно до ч. 2 ст. 9 вказаного Закону, первинні облікові документи повинні мати такі обов'язкові реквізити, серед яких особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Проте, як вбачається з наданого позивачем акту звіряння взаємних розрахунків за період 01.01.2010р. -16.12.2011р. від ДП "Агрофірми Діамант" він був підписаний Пахотіною С.Ю., але не зазначено інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу та не визначено її повноваження на підписання від імені відповідача зазначеного акту звіряння. Оригінал вказаного акту звіряння взаємних розрахунків суду на огляд та дослідження позивачем не надавався, отже, судом першої інстанції було правомірно визнано, що даний акт не можна вважати належним доказом у справі в розумінні ст. ст. 34, 36 Господарського процесуального кодексу України.

Досліджуючи надану позивачем видаткову накладну № 224 від 23.05.2011р. на суму 16 935 грн. 00 коп., суд першої інстанції дійшов висновку, що особа, яка її підписала у графі "отримав", відповідачем на отримання товару не уповноважувалася, оскільки докази в підтвердження її повноважень в матеріалах справі відсутні та позивачем не надані. Також позивач не надав в якості доказів підтверджуючих правомірність позовних вимог в розмірі 624 грн. 00 коп. видаткову накладну № АІ-0000010 від 29.03.2010р. та довіреність на отримання відповідачем товару за вказаною накладною.видаткових накладних № 136 від 10.05.2011р., № 113 від 26.04.2011р., № 224 від 23.05.2011р.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про те, що надані позивачем документи в обґрунтування позовних вимог на суму 16 935,00 грн. за видатковою накладною №224 від 23.05.2011р. не є належними доказами в підтвердженням факту поставки та отримання товару відповідачем на вказану суму, і не являються достатніми доказами в обґрунтування позовних вимог в цій частині. а стосовно видаткової накладної № АІ-0000010 від 29.03.2010р. на суму 624 грн., то вказана господарська операція взагалі не підтверджена відповідними первинними документами, які фіксують факти здійснення господарських операцій у відповідності до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність".

Судом першої інстанції також було встановлено, що п. 3.1 договорів поставки товару б/н від 24.03.2010р., №46 від 11.04.2011р., №2406 від 26.04.2011р., №78 від 10.05.2011р., сторони домовились, що розрахунки за кожну партію товару здійснюються в безготівковому порядку протягом трьох календарних днів з моменту поставки товару. А відповідно до виписок банку за період з 01.03.2010р. по 17.04.2012р. та з 21.07.2011р. по 14.04.2012р. відповідачем частково погашено заборгованість перед позивачем за отриманий товар за вищевказаними видатковими накладними, зокрема:

- за видатковою накладною № 136 від 10.05.2011р. на суму 215 297 грн. 88 коп. на підставі рахунку № 78 від 10.05.2011р. на суму 215 297 грн. 88 коп., відповідачем сплачено позивачеві в рахунок погашення боргу 93 648 грн. 15 коп. (12.05.2011р. - 48 015 грн. 00 коп., 21.09.2011р. 38 033 грн. 15 коп. та 7 600 грн. 00 коп.), залишок боргу по даній видатковій накладній складає 121 649 грн. 73 коп.;

- за видатковою накладною № 113 від 26.04.2011р. на суму 94 957 грн. 39 коп. на підставі рахунку № 2604 від 26.04.2011р. на суму 94 957 грн. 39 коп. 26.04.2011р. відповідачем сплачено позивачеві в рахунок погашення боргу 44 636 грн. 00 коп., залишок боргу по даній видатковій накладній складає 50 321 грн. 39 коп.

Таким чином, з урахуванням встановлених обставин справи та наданих позивачем в підтвердження його позовних вимог доказів, суд першої інстанції дійшов висновку, що правомірними і такими, що підлягають задоволенню є вимоги позивача щодо стягнення основного боргу за договорами поставки, згідно з видатковими накладними №136 від 10.05.2011р. та №113 від 26.04.2011р., в розмірі 171 971 грн. 12 коп.. Колегія суддів погоджується з таким висновком та вважає правомірним висновок суду першої інстанції про відмову в іншій частині позовних вимог стосовно стягання основного боргу, оскільки факт наявності боргу відповідача в цій частині не підтверджено позивачем належними доказами у відповідності до чинного законодавства.

З матеріалів справи вбачається, що договорами на поставку товарів була встановлена відповідальність сторін, зокрема за несвоєчасну оплату поставленого товару покупець сплачує пеню на користь постачальника в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення оплати товару та штраф у розмірі 30% суми поставленого, але не сплаченого товару.

Частиною 2 ст. 217 Господарського кодексу України встановлено, що одним із видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 ГК України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 цього ж Кодексу, встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань"та частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 6 статті 232 Господарського Кодексу України встановлює, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань"№ 2921-ІІІ від 10.01.2002р., розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

Згідно Постанови Національного банку України від 09.08.2010 № 377 "Про регулювання грошово-кредитного ринку" з 10 серпня 2010 року установлено облікову ставку в розмірі 7,75% річних.

Оскільки нарахування пені ґрунтується на умовах договору, відповідає вимогам чинного законодавства, а вимога про стягнення заборгованості в розмірі 171971 грн. 12 коп. доведена позивачем належними доказами, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача пені в розмірі 15 956 грн. 50 коп. за періоди з 14.05.2011р. по 14.11.2011р. та з 30.04.2011р. по 30.10.2011р., яку нараховано позивачем на суму простроченої заборгованості за накладними № 136 від 10.05.2011р. та № 113 від 26.04.2011р.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Оскільки факт прострочення відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань із оплати поставленого товару є доведеним позивачем, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 30% штрафу в розмірі 51 591 грн. 34 коп. за видатковими накладними № 136 від 10.05.2011р. та № 113 від 26.04.2011р.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимоги кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором, або законом, отже законодавством визначено підстави одночасного стягнення встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми.

Враховуючи те, що простроченою відповідачем є сума заборгованості в розмірі 171 971 грн. 12 коп., то позовні вимоги позивача про стягнення 3% річних та інфляційних збитків, а саме: 3% річних в розмірі 4 860 грн. 69 коп. та інфляційні збитки в розмірі 4717 грн. 30 коп. за періоди з 14.05.2011р. по 15.03.2012р. та з 30.04.2011р. по 15.03.2012р. є правомірними.

В апеляційній скарзі відповідач вказує про те, що суд першої інстанції не мав права застосовувати норми цивільного законодавства до господарських відносин.

Колегія суддів зазначає, що ч. 2 ст. 175 Господарського кодексу України встановлено, що майнові зобов*язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).

Згідно з ч.2 ст. 9 Цивільного кодексу України законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Предметом даного господарського спору є матеріально-правова вимога про стягнення з відповідача боргу за договором поставки товару, отже вказані відносини повінні регулюватись Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених господарським кодексом України.

Таким чином, колегія суддів вважає правомірним застосування судом першої інстанції до вказаних правовідносин норм цивільного законодавства з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України та Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Також скаржник стверджує, що відповідальність для суб'єктів господарювання за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань регулюється спеціальним Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»і одночасне стягнення пені і штрафу цим законом не передбачено. Крім того, зазначеним Законом встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Колегія суддів не може погодитись із таким твердженням відповідача, оскільки можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено ч.2 ст. 231 Господарського кодексу України. Крім того, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Приймаючи до уваги вищезазначене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга відповідача позбавлена фактичного та правового обґрунтування на її підтвердження, рішення господарського суду Сумської області від 21.06.2012 року по справі №5021/426/12 прийняте без порушень норм матеріального та процесуального права, а доводи відповідача з яких подана апеляційна скарга про скасування рішення, не можуть бути підставою для його зміни чи скасування.

Таким чином, враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 33, 43, 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ДП "Агрофірма "Діамант", с. Сула, Сумський район, Сумська область залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Сумської області від 21.06.2012 року по справі № 5021/426/12 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України в двадцятиденний термін.

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Барбашова С.В.

Суддя Білецька А.М.

Повний текст постанови підписано 17.09.2012р.