Рішення

від 17.09.2012 по справі 5020-818/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД М. СЕВАСТОПОЛЯ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2012 року справа № 5020-818/2012

Господарський суд міста Севастополя у складі судді Харченка І.А., розглянувши матеріали справи

За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

(99003, АДРЕСА_1),

до Приватного акціонерного товариства "Швейна фабрика імені

Ніни Онілової"

(99011, м.Севастополь, вул. Айвазовського,3)

про стягнення 164 214,36 грн,

за участю представників:

позивача (ФОП ОСОБА_1.) - ОСОБА_3, довіреність № 217 від 29.03.2012;

відповідач (ПАТ "Швейна фабрика імені Ніни Онілової") - Небога І.О. , довіреність б/н від 01.08.2012.

Суть спору:

18.07.2012 Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі-Позивач) звернулась до господарського суду міста Севастополя (далі - суд) із позовом до Приватного акціонерного товариства "Швейна фабрика імені Ніни Онілової" (далі -Відповідач) про стягнення 164 214,36 грн.

Ухвалою суду від 20.07.2012 порушено провадження у справі та у порядку статті 65 Господарського процесуального кодексу України зобов'язано сторін надати суду документи, необхідні для вирішення спору. Розгляд справи призначено на 07.08.2012.

Ухвалою суду від 07.08.2012 розгляд справи відкладено у порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 06.09.2012 оголошено перерву до 17.09.2012.

Відповідач скористався правом, наданим йому статтею 59 Господарського процесуального кодексу України та надав суду відзив на позовну заяву. Позов визнали частково, у розмірі 6 250,00 грн, щодо вимоги Позивача про повернення надмірно сплаченої орендної плати за період з липня 2002 року по лютий 2012 року просив застосувати строк позовної давності за період з липня 2002 по 07.06.2009.

У судовому засіданні представник Позивача позов підтримали у повному обсязі, просив його задовольнити, надав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві.

Представник Відповідача позов визнав частково, надав пояснення, аналогічні викладеним у відзиві на позов.

На підставі статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

В с т а н о в и в:

02.01.2002 між Позивачем (Орендар) та Відповідачем (Орендодавець) було укладено договір оренди нежитлового приміщення - цокольного полупідвального приміщення минулої їдальні фабрики ім. Ніни Онілової, загальною площею 50 кв.м по адресу: м.Севастополь, вул. Айвазовського,5 (том 1 арк. с 10-11).

Відповідно до пункту 4.1. Договору від 02.01.2002 Орендар повинен сплачувати Орендодавцю щомісячно орендну плату у розмірі 750,00 грн.

01.07.2002 між Позивачем (Орендар) та Відповідачем (Орендодавець) було укладено аналогічний договір оренди нежитлового приміщення - цокольного полупідвального приміщення минулої їдальні фабрики ім. Ніни Онілової, загальною площею 50 кв.м по адресу: м.Севастополь, вул. Айвазовського,5 (том 1 арк. с 12-13).

Відповідно до пункту 4.1. Договору від 01.07.2002 Орендар повинен сплачувати Орендодавцю щомісячно орендну плату у розмірі 500,00 грн.

Рішенням господарського суду м.Севастополя від 22.03.2011 по справі №5020-308/2011, рішенням господарського суду м.Севастополя від 09.06.2011 по справі №5020-724/2011, залишеним без змін Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 24.10.2011 та Постановою Вищого господарського суду України від 15.03.2012 (том 1 арк. с 16-17), рішенням господарського суду м.Севастополя від 15.11.2011 по справі №5020-1157/2011 від 15.11.2011, залишеним без змін Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 10.01.2012 встановлено, що Позивач орендував у Відповідача нежитлове приміщення за Договором від 01.07.2002 (том 1 арк. с 14-19).

07.02.2012 орендоване приміщення звільнено Позивачем, що підтверджується актом Відділу державної виконавчої служби Ленінського РУЮ м.Севастополя (том 1 арк. с. 67 ).

Позивач вважає, що до моменту винесення зазначених вище рішень він не міг знати про те, що дійсним між сторонами є Договір від 01.07.2002 , а отже продовжував сплачувати орендну плату за Договором від 02.01.2002 у розмірі 750, 00 грн щомісячно, тобто у завищеному розмірі. Зазначене стало підставою звернення Позивача до суду з відповідною вимогою про перерахування надмірно сплаченої суми орендної плати за Договором від 02.01.2002 та стягнення її з Відповідача.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши представників сторін, суд дійшов висновку що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 220 Цивільний кодекс Української РСР, дійсного на час укладення Договору від 01.07.2002 , встановлено, що зобов'язання припиняється угодою сторін, зокрема угодою про заміну одного зобов'язання іншим між тими ж особами .

Виходячи зі змісту зазначеної статті, суд приходить до висновку, що Позивач повинен був знати, що при укладанні Договору від 01.07.2002 сторони дійшли згоди про заміну зобов'язання за Договором від 02.01.2002 на зобов'язання за Договором від 01.07.2002 .

Крім того, заміна зобов'язання за Договором від 02.01.2002 на зобов'язання за Договором від 01.07.2002 встановлено рішенням господарського суду м.Севастополя від 09.06.2011 по справі №5020-724/2011, залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 24.10.2011 та постановою Вищого господарського суду України від 15.03.2012 (том 1 арк. с 16-17).

Посилання Позивача на те, що раніше рішеннями суддів по справах №5020-11/014, № 5020-5/166, № 5020-12/561-4/261 та №5020-4/236 встановлено, що Позивач правомірно користувався орендованим приміщенням на підставі Договору від 02.01.2002 не може бути прийняте судом з тих підстав, що дійсність Договору від 01.07.2002, а також правовідносини, що з нього випливають, не були предметом розгляду у зазначених судових справах по яких об'єктом дослідження був Договір від 02.01.2002, а тому відсутні підстави для застосування положень частини другої статті 35 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, відповідно до виписок про рух грошових коштів, починаючи з 06.08.2002 від Позивача на поточний рахунок Відповідача надходили оплати у розмірі 500,00 грн з підставою платежу «за Договором б/н від 01.07.2002 за оренду приміщення», що, на думку суду, підтверджує визнання Позивачем дії Договору від 01.07.2002 та усвідомленість щодо необхідності внесення плати за оренду приміщення відповідно до умов Договору від 01.07.2002. Належним чином засвідчені виписки долучені до матеріалів справи, оригінали оглянуті судом у судовому засіданні (том 1 арк. с 60-66).

01.07.2011 Договір від 01.07.2002 припинив свою дію. Факт припинення дії Договору від 01.07.2002 у зв'язку із закінченням строку оренди встановлено рішенням суду по справі № 5020-1157/2011 від 15.11.2011, залишеним без змін Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 10.01.2012.

Відповідно до частини другої статті 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Отже суд вважає посилання Позивача на безпідставне виставлення Відповідачем Позивачу рахунків на оплату оренди приміщення та отримання орендної плати у розмірі 750 грн щомісячно за Договором від 02.01.2002 та вимогу щодо повернення надмірно сплаченого розміру орендної плати за Договором від 01.07.2002 обґрунтованими.

Посилання Відповідача на те, що Позивачем не вказано норму, на підставі якої останній вимагає стягнення з Відповідача надмірно сплаченої орендної плати, у зв'язку з чим у задоволені позову необхідно відмовити, суд відхиляє, оскільки пунктом 3.12. постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»зазначено, що посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог.

У зв'язку з зазначеним, суд вважає необхідним застосовування до даних обставин справи положень статті 1212 Цивільного кодексу України незважаючи на те, що Позивач у своїй позовній заяві не посилається на норми чинної статті.

Відповідно до статей 256, 257 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з частиною 1 статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до частин 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

В даному випадку, Відповідач у відзиві на позов від 05.09.2012 (том 1 арк. с 122-124) заявив про застосування позовної давності до позовних вимог.

Приймаючи до уваги той факт, що позов у даній справі було заявлено 18.07.2012, суд приходить до висновку про необхідність застосування позовної давності до позовних вимог про стягнення надмірно сплаченої орендної плати за період з липня 2002 по лютий 2012 року включно та необхідність стягнення орендної плати за період з липня 2009 року по липень 2011, що становить 25 місяців.

Судом встановлено, що Відповідачем за період з 10.07.2009 по 01.07.2011 фактично оплачено 18 750 грн орендної плати за орендовані приміщення, оригінали платіжних документів, підтверджуючих зазначене, судом оглянуто у судовому засіданні. Зазначена обставина Відповідачем визнається.

За таких обставин, суд вважає підтвердженим факт переплати Відповідачем розміру орендної плати за Договором від 01.07.2002 за період з 10.07.2009 по 01.07.2011 на суму 6 250,00 грн, які підлягають поверненню Позивачу як надмірно сплачені ( 18750- 25*500=6 250).

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України при частковому задоволенні позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись статтями 49, 82, 82-1, 84, 85, 87, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України,

В и р і ш и в :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Швейна фабрика імені Ніни Онілової" (99011, м.Севастополь, вул. Айвазовського,3, р/р 26009000017073 в СФ ВАТ «Укрексімбанк»м.Севастополя МФО 384986, код ЄДРПОУ 00309460) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (99003, АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) надмірно сплачену суму орендної плати за Договором б/н від 01.07.2002 оренди нерухомого майна - нежитлового приміщення цокольного полупідвального приміщення минулої їдальні фабрики ім. Ніни Онілової, загальною площею 50 кв.м по адресу: м.Севастополь, вул. Айвазовського,5 у розмірі 6 250,00 грн (шість тисяч двісті п'ятдесят гривень),а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 125,00 грн (сто двадцять п'ять гривень).

Видати наказ після набрання рішенням законної сили

3. В іншій частині позову відмовити

Повний текст рішення складено 24.09.2012

Суддя І.А. Харченко