Рішення

від 20.09.2012 по справі 2-4717/11

РІВНЕНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 2-4717/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.09.2012 м. Рівне

20 вересня 2012 pоку м.Рiвне

Рiвненський мiський суд в особi суддi Куцоконя Ю.П.,

з участю: секретаря судового засідання Юхимчук О.Л.,

позивача ОСОБА_2,

представника позивачів ОСОБА_2, ОСОБА_3,

ОСОБА_4 адвоката ОСОБА_5,

представника позивача ОСОБА_2 адвоката ОСОБА_6,

представників Рівненської міської ради Павлова Ю.А.,

Чепиля М.І.,

представника Релігійної громади Української Православної Церкви

Київський Патріархат м.Рівне (Басів Кут) Свято-Троїцька парафія

Голубоки Т.В.,

третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета

спору, ОСОБА_12,

представника третіх осіб ОСОБА_12, ОСОБА_13,

ОСОБА_14 -ОСОБА_15,

розглянувши у відкритому судовому засiданнi в мiстi Рiвному

справу за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_16, ОСОБА_4 до Релігійної громади Української Православної Церкви Київський Патріархат м.Рівне (Басів Кут) Свято-Троїцька парафія, Рівненської міської ради про визнання права власності на квартиру за набувальною давністю, за зустрічним позовом Релігійної громади Української Православної Церкви Київський Патріархат м.Рівне (Басів Кут) Свято-Троїцька парафія до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи на стороні відповідачів, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, Рівненська міська рада, ОСОБА_17, ОСОБА_12, ОСОБА_14, про визнання права власності та за позовом третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, ОСОБА_13, ОСОБА_12, ОСОБА_14 до Релігійної громади Української Православної Церкви Київський Патріархат м.Рівне (Басів Кут) Свято-Троїцька парафія, Рівненської міської ради про визнання права власності на майно за набувальною давністю, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_2 та його представник адвокат ОСОБА_6 в судовому засіданні позов підтримали і просять суд визнати за ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та неповнолітньою ОСОБА_16 (далі -сім'я ОСОБА_16) право спільної власності на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 86,42 кв.м., житловою площею 64,89 кв.м. на підставі статті 344 ЦК України за набувальною давністю, посилаючись на те, що вони є особами, які добросовісно заволоділи майном і продовжують безпосередньо відкрито володіти вказаним нерухомим майном більше десяти років.

Зустрічний позов Релігійної громади Української Православної Церкви Київський Патріархат м.Рівне (Басів Кут) Свято-Троїцька парафія (далі -Релігійна громада) не визнали і просять суд у зустрічному позові відмовити, посилаючись на те, що Релігійною громадою не доведено факту набуття саме нею і саме права власності на спірний будинок.

Позивачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 подали суду письмові доручення, в яких, повністю підтримавши позовні вимоги, доручили ОСОБА_2 представляти їх інтереси у суді.

Третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, ОСОБА_12 та представник третіх осіб ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 -ОСОБА_15 в судовому засіданні свій позов підтримали і просять суд визнати за ОСОБА_12, ОСОБА_14 та ОСОБА_13 (далі -сім'я ОСОБА_14) право власності на квартиру АДРЕСА_2 за набувальною давністю, посилаючись на те, що вже 23 роки добросовісно та безперервно володіють та відкрито користуються даним нерухомим майном, доглядають за будинком та утримують його, постійно роблять у квартирі поточний та капітальний ремонт, оскільки постійно на протязі вказаного часу проживають там.

Представник Релігійної громади Голубока Т.В. в судовому засіданні позови сім'ї ОСОБА_2 та сім'ї ОСОБА_14 не визнала і просить в задоволенні цих позовів відмовити, посилаючись на відсутність умов та підстав набуття за ними права власності на згадані квартири за набувальною давністю, передбачених статтею 344 ЦК України.

Зустрічний позов Релігійної громади підтримала і просить суд визнати за Релігійною громадою право власності на будинок АДРЕСА_1. В обґрунтування позовних вимог за зустрічним позовом посилається на те, що вказаний будинок, який історично належав Релігійній громаді і який був забраний у неї у 1962 року, був повернутий їй у власність у 1991 році. Право власності Релігійної громади на будинок правомірно зареєстровано обласним бюро технічної інвентаризації.

Представник Рівненської міської ради Чепиль М.І. в судовому засіданні вирішення позовів сім'ї ОСОБА_2 та сім'ї ОСОБА_14 покладає на розсуд суду. Вважає, що Рівненська міська рада не може бути відповідачем по цим позовам, оскільки будинок АДРЕСА_1 в комунальній власності міста Рівне не знаходиться. В 1991 році вказаний будинок був переданий з балансу ЖЕК № 3 на баланс Релігійної громади, якій в подальшому було видане реєстраційне посвідчення. Оцінки оформлення права власності Релігійної громади на будинок не дає.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, показання свідків, дослідивши письмові докази по справі, суд прийшов до висновку, що позови сім'ї ОСОБА_2 та сім'ї ОСОБА_14 про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю є безпідставними та недоведеними, а тому задоволенню не підлягають. Зустрічний позов Релігійної громади про визнання права власності на будинок суд визнає обґрунтованим та доведеним, а тому він підлягає задоволенню повністю.

Суд, заслухавши пояснення сторін, показання свідків ОСОБА_18, ОСОБА_19, дослідивши матеріали інвентаризаційних справ на будинковолодіння АДРЕСА_1, надані комунальними підприємствами «Рівненське міське бюро технічної інвентаризації»та «Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації», а також надані сторонами архівні та інші матеріали, встановив наступне.

Будинок АДРЕСА_1, який, згідно архівної довідки державного архіву Рівненської області від 02 вересня 1997 року № 252, належав церковній общині Свято-Троїцької церкви, рішеннями виконавчого комітету Рівненської Ради депутатів трудящихся № 955 від 07 червня 1962 року та № 1109 від 28 червня 1962 року, був переданий на баланс будинкоуправління № 3 міста Рівне і, таким чином, із власності церковної громади перейшов у комунальну власність.

Згідно повідомлення комунального підприємства «Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації»№ 111 від 07 травня 1997 року первинна інвентаризація будинковолодіння АДРЕСА_1 проводилась 13 березня 1963 року, де вказано, що користувачем будинковолодіння є будинкоуправління № 3. Реєстрація будинку проводилась 24 грудня 1983 року за Рівненською міською управою.

Комісією по націоналізації, приватизації державного майна Рівненської міської ради 04 грудня 1991 року прийнято рішення «Про розгляд заяви громадян Святотроїцької церкви», яким, для оперативного вирішення питання по поверненню власності громаді УАПЦ, вирішено фінансово-господарському управлінню до 08 грудня 1991 року підготувати відповідні документи на виконком про поверненню будинків № НОМЕР_1 та АДРЕСА_1 у власність громади Святотроїцької церкви.

Рішенням виконавчого комітету Рівненської міської ради від 11 грудня 1991 року № 482 «Про розгляд пропозицій функціонального управління житлово-комунального господарства»дозволено ЖЕК-3 житлові будинки № НОМЕР_1 та АДРЕСА_1 передати на баланс Рівненській Святотроїцькій Автокефальній Українській православній церкві.

Релігійна громада Української Автокефальної Православної церкви, діяльність якої поширюється на місто Рівне (Басів Кут), була зареєстрована 23 липня 1991 року, про що було видано свідоцтво № 124 про реєстрацію статуту релігійної громади. Згідно свідоцтва керівний орган громади розташований за адресою місто Рівне, вулиця Басівкутська,60.

Актом передачі будинку по АДРЕСА_1 від 18 червня 1993 року, складеним комісією в складі представників ЖЕК-3 та Свято-Троїцької УАПЦ Київського патріархату, будинок по АДРЕСА_1 загальною площею 141,7 кв.м. був переданий на баланс Свято-Троїцької УАПЦ Київського патріархату згідно Указу Президента України «Про заходи щодо повернення релігійним організаціям культового майна»та листа фонду державно-комунального майна від 19 травня 1993 року № 08/478.

Згідно авізо від 18 червня 1993 року будинок по АДРЕСА_1 балансовою вартістю 11183 крб, вартість зносу 9549 крб, переданий від ЖЕК-3 до Свято-Троїцької УАПЦ Київського патріархату безкоштовно.

05 листопада 1997 року комунальне підприємство «Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації»видало реєстраційне посвідчення на об'єкти нерухомого майна, які належать юридичним особам, яким посвідчило, що житловий будинок в цілому, який розташований в місті Рівне по АДРЕСА_1, зареєстрований за релігійною громадою Свято-Троїцькою Українською Автокефальною Православною Церквою Київського патріархату на праві власності на підставі акту передачі від 18 червня 1993 року, рішення № 482 від 11 грудня 1991 року про передачу будинку, свідоцтва про реєстрацію статуту релігійної громади від 23 липня 1991 року за № 124, авізо від 18 червня 1993 року, та записано в реєстрову книгу № 1-88 за реєстровим № 125. В реєстраційному посвідченні зазначено, що об'єкт АДРЕСА_1 в цілому складається з житлового будинку з надвірними будівлями, загальна площа будинку 141,7 кв.м.

Передача у власність Релігійній громаді та реєстрація за нею права власності на будинок АДРЕСА_1 була проведена у відповідності до діючого на той час законодавства, а саме, згідно статті 29 Закону України «Про власність», Положення про порядок передачі підприємства, об'єднань, організацій, установ, будинків і споруд, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР від 28 квітня 1980 року № 285, та Правил державної реєстрації об'єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, затверджених наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству 03 грудня 1995 року № 56 та зареєстрованих в Мінюсті України 19 січня 1996 року за № 31/1056.

З наданих представником Релігійної громади реєстраційних документів, а саме: свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 № 538202, виписки є Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії ААБ № 037777, довідки АА № 142032 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, свідоцтва про реєстрацію статуту релігійної громади № 1299 від 29 січня 2002 року, інформації головного управління статистики у Рівненській області від 09 червня 2011 року беззаперечно слідує, що Релігійна громада Української Православної Церкви Київський Патріархат м.Рівне (Басів Кут) Свято-Троїцька парафія є саме тією юридичною особою (ідентифікаційний код 22560254, місцезнаходження: місто Рівне, вулиця Басівкутська,60), якій був переданий у власність будинок по АДРЕСА_1 в місті Рівне.

Невідповідність у назвах Релігійної громади, зазначених у первісному свідоцтві про реєстрацію від 23 липня 1991 року № 124, реєстраційному посвідченні на право власності на будинок АДРЕСА_1 від 05 листопада 1997 року та у теперішньому найменуванні пояснюється зміною у назві Релігійної громади, яка була проведена у встановленому законодавством порядку.

Згідно статті 41 Конституції України та статті 321 ЦК України право приватної власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

У відповідності до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно,якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами статей 16,386,391 ЦК України.

Об'єктом власності особи може бути, зокрема, житло -жилий будинок, садиба, квартира (статті 379,382 ЦК України).

Права власника жилого будинку, квартири визначені статтею 383 ЦК України, яка передбачає право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб та розпоряджатися житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Згідно статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.

Статтею 392 ЦК України передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який посвідчує його право власності.

Приймаючи до уваги встановлені по справі обставини, а саме, правомірність набуття у власність Релігійною громадою будинку АДРЕСА_1, суд визнає необхідним, з метою захисту цивільного права, визнати за Релігійною громадою право власності на згаданий будинок. При цьому, заперечення позивачів -сім'ї ОСОБА_2 та сім'ї ОСОБА_14 щодо набуття Релігійною громадою права власності на будинок суд до уваги не приймає, оскільки всі вони спростовуються дослідженими по справі доказами.

Позовні вимоги сім'ї ОСОБА_2 та сім'ї ОСОБА_14 про визнання за ними права власності за набувальною давністю на квартири у будинку АДРЕСА_1 суд визнає недоведеними та безпідставними, а тому вони задоволенню не підлягають, оскільки позивачами не доведено і судом не встановлено наявності сукупності умов та підстав для набуття права власності за набувальною давністю, що передбачені положеннями статті 344 ЦК України

Згідно статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

Інститут набувальної давності є одним із первинних способів виникнення права власності, тобто такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, оскільки не базується на попередній власності та відносинах правонаступництва, а базується на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: тривалого, добросовісного, відкритого та безперервного володіння майном як своїм власним.

Право власності на стороні володільця за давністю виникає поза волею і незалежно від волі колишнього власника. За змістом статті 344 ЦК України (особа заволоділа чужим майном) володілець за давністю є незаконним володільцем і не має ніякого права на майно, а лише намагається набути право власності на майно. Позов про право власності за давністю володіння не може пред'явити законний володілець, тобто особа, яка володіє майном по волі власника і завжди знає, хто є власником майна. Неможливе набуття права власності на майно, яке належить володільцю в силу певного титулу -оренди, найму, зберігання, оперативного управління, застави тощо. Такий володілець завжди знає похідний та обмежений характер свого права на майно, знає, що його право має певну підставу -право власності чи речове право іншої особи.

Нерухомим майном, яке потенційно може бути об'єктом права власності давнісного володільця, слід вважати нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно.

Однією з умов володіння з метою набуття права власності на нерухоме майно, яка прямо випливає зі змісту статті 344 ЦК України, є безтитульність такого володіння. Давнісне володіння передбачає його безтитульність уже на момент початку перебігу строку набувальної давності, оскільки для законного володільця набуття права власності за набувальною давністю неможливе.

Набувальна давність пов'язана з фактами безтитульного володіння майном, тобто фактичного володіння, яке не спирається на будь-які правові підстави набувальної давності і розповсюджується на випадки фактичного, безтитульного володіння чужим майном. Володіння нерухомим майном на підставі будь-яких договірних зобов'язань, тобто наявність у володільця, наприклад, договору оренди, найму тощо, виключає застосування інституту набувальної давності.

Стаття 344 ЦК України визначає ознаки володіння, які є необхідними для набуття права власності на річ за набувальною давністю. Володіння майном має бути добросовісним, тобто володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю, інакше кажучи, обставини, у зв'язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву щодо правомірності набуття майна.

Особу, яка заволоділа майном, слід вважати добросовісною, якщо на момент заволодіння майном вона мала всі підстави вважати, що законний власник у майна відсутній, або якщо власник у майна є, то він втратив інтерес до цього майна. Добросовісність володільця такого майна у даному випадку обумовлена відсутністю або власника взагалі, або будь-яких претензій з боку попереднього його володільця.

Разом з тим, в судовому засіданні з пояснень сторін та досліджених письмових доказів достовірно встановлено, що позивачі - сім'я ОСОБА_2 та сім'я ОСОБА_14 спірне житло отримали у володіння від органу місцевого самоврядування та користувалися ним на умовах договору найму з житлово-експлуатаційною організацією виконавчого комітету Рівненської міської ради. З моменту передачі будинку на баланс Релігійної громади позивачі продовжували користуватися займаними жилими приміщеннями на умовах договору найму, з 1993 року по 1999 рік сплачували Релігійній громаді квартирну плату, а з 1999 року і по теперішній час користуються житлом безоплатно. З пояснень сторін слідує, що через фінансову неспроможність Релігійної громади в утриманні будинку, сторони домовились про безоплатне користування житлом.

Отже, спочатку виконавчий комітет Рівненської міської ради передав позивачам право користування жилими приміщеннями, потім це право було надано позивачам Релігійною громадою. При цьому, позивачі знали про обмежений характер свого права на жилі приміщення та про те, що їх право користування має певну підставу -право власності іншої особи, відповідно, органу місцевого самоврядування та Релігійної громади.

Таким чином, і на час заволодіння спірним майном, і на час передачі його у власність Релігійної громади, і на теперішній час будинок АДРЕСА_1 мав власника і цей власник був відомий позивачам, про що свідчать досліджені судом письмові звернення позивачів та їх представників до органів місцевого самоврядування та бюро технічної інвентаризації, що мали місце з 1996 року і по даний час.

Крім того, судом встановлено, що Релігійна громада, як власник будинку АДРЕСА_1, не відмовляється і ніколи не відмовлявся від свого права власності на належне їй нерухоме майно.

Як слідує з листа секретаря Рівненської міської ради від 24 грудня 1997 року № 1-305-Р, листа міського голови міста Рівне від 23 липня 1999 року № ОП-01-449, ще у 1997 році Релігійна громада зверталася до виконавчого комітету Рівненської міської ради з проханням відселити мешканців з будинку АДРЕСА_1. Проте, своїм рішенням від 16 червня 1998 року № 60 виконавчий комітет Рівненської міської ради відмовив у такому проханні та вирішив не проводити відселення мешканців з цього будинку з формальних підстав, а саме, як зазначено у рішенні, «у зв'язку з недоцільністю».

З рішення Рівненського міського суду від 13 грудня 2002 року по справі № 2/291 за позовом ОСОБА_21 до Релігійної громади, Рівненського міськвиконкому та ЖЕК № 3 про дозвіл на приватизацію житла, яким у позові ОСОБА_21 було відмовлено, слідує, що в 1997 році ОСОБА_21 звертався до Релігійної громади з приводу отримання дозволу на приватизацію житла, а саме квартири АДРЕСА_1, і рішенням зборів громади церкви йому в цьому було відмовлено. Заперечуючи позовні вимоги ОСОБА_21, представник Релігійної громади посилався на те, що будинок, де проживав ОСОБА_21 був і є власністю церкви і на час розгляду справи до державного житлового фонду не належить.

Про те, що Релігійна громада не втратила інтересу до свого майна і не відмовляється від свого права власності на будинок, свідчить і сам зустрічний позов Релігійної громади та невизнання нею позовів сім'ї ОСОБА_21 та сім'ї ОСОБА_14.

Викладені обставини свідчать як про титульність володіння позивачами нерухомим майном, так і про недобросовісність його володіння позивачами в контексті статті 344 ЦК України, що виключає існування правових підстав для визнання права власності на це майно за набувальною давністю.

Відповідно до вимог статті 344 ЦК України право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. З цієї норми випливає, що набувальна давність як спосіб набуття права власності на житло застосовується лише з моменту державної реєстрації житла, тобто це є обов'язковою вимогою, яку необхідно виконати для набуття права власності. Якщо право на нерухоме майно не зареєстровано в установленому порядку, то набути право власності за давністю володіння на таке майно неможливо.

Таким чином, необхідною умовою для отримання житла за набувальною давністю є спочатку реєстрація права власності, а потім -дотримання вимог частини першої статті 344 ЦК України та пункту 8 Перехідних та прикінцевих положень цього Кодексу, тобто, добросовісне, відкрите, безперервне володіння чужим майном протягом встановленого строку.

Між тим, судом встановлено, що будинок АДРЕСА_1 зареєстрований як житловий будинок з надвірними будівлями, тобто як домоволодіння, а не як багатоквартирний будинок.

Згідно положень статей 181 та 382 ЦК України право власності на квартиру, як на нерухоме майно і на окремий об'єкт права власності, підлягає державній реєстрації. Однак, державна реєстрація квартир № 2 та № 1, право власності на які за набувальною давністю просять визнати за собою позивачі -сім'я ОСОБА_21 та сім'я ОСОБА_14, не проводилась і доказів щодо наявності такої реєстрації позивачами не надано.

З досліджених судом матеріалів інвентаризаційних справ на будинковолодіння АДРЕСА_1, наданих комунальними підприємствами «Рівненське міське бюро технічної інвентаризації»та «Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації», та архівних матеріалів, наданих Релігійною громадою, слідує, що поділ будинку на квартири є умовним. З планів будинку та експлікацій внутрішніх площ видно, що під час проведення інвентаризацій в період з 1959 року по теперішній час було зафіксовано як різну кількість квартир у будинку (спочатку дві, потім три), так і різну площу цих квартир та окремих приміщень. Технічна документація на окремі квартири будинку АДРЕСА_1 відсутня. Зокрема, згідно листа комунального підприємства «Рівненське міське бюро технічної інвентаризації»№ 275 від 08 лютого 2010 року, право власності зокрема на квартиру № 2 на АДРЕСА_1 в місті Рівне не зареєстроване.

Як слідує з договору найму жилого приміщення в будинках місцевих Рад та акту здачі квартири або кімнати від 16 червня 1962 року, укладених між будинкоуправлінням № 3 міста Рівне і ОСОБА_21, батьком позивача ОСОБА_2, останньому в найм було передано не окрему квартиру, а жиле приміщення з 3-х кімнат та кухні загальною площею 50,5 кв.м. в будинку АДРЕСА_1.

Аналіз інвентаризаційних матеріалів свідчить про наявність перебудов будинку та добудов до нього, підстави та правомірність проведення яких жодними доказами не підтверджуються.

З висновків експертного дослідження № 10426/1 від 26 квітня 2011 року та № 20427/3_ЮШ від 03 квітня 2012 року судових будівельно-технічних експертиз, проведених експертами приватного підприємства «Експерт-Рівне-Консалт»за адвокатськими запитами, слідує, що при визначенні вартості квартири № 2 та № 1 в будинку АДРЕСА_1, дослідження проводилися при відсутності технічної документації на ці квартири, а також документів, які б свідчили про державну реєстрацію права власності на них.

При цьому, наявність прописки (реєстрації) позивачів у конкретних квартирах будинку АДРЕСА_1 та укладання ними договорів про надання житлово-комунальних послуг, в яких також зазначено номери квартир, суд не визнає належними доказами, що свідчать про державну реєстрацію квартир.

Однією з умов виникнення права власності за набувальною давністю, передбачених статтею 344 ЦК України, є також відкритість володіння, тобто очевидне для третіх осіб, які повинні мати можливість це бачити, не перешкоджати доступу до нього інших осіб, які мають право отримувати про це майно інформацію.

Разом з тим, як слідує з пояснень представника Релігійної громади, що об'єктивно підтверджуються дослідженими судом матеріалами інвентаризаційних справ, позивачі у 2006 році та у 2011 році не допустили працівників бюро технічної інвентаризації та представників Релігійної громади до займаних ними приміщень для проведення інвентаризації.

Оцінюючи досліджені по справі докази в їх сукупності та приймаючи до уваги встановлені по справі обставини, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги сім'ї ОСОБА_2 та сім'ї ОСОБА_14 про визнання за ними права власності за набувальною давністю на нерухоме майно, а саме, на квартири № 2 та № 1 в будинку АДРЕСА_1, задоволенню не підлягають, оскільки позивачами не доведено наявності умов та підстав набуття за ними права власності на згадані квартири за набувальною давністю, передбачених статтею 344 ЦК України.

Керуючись ст.ст.10,11,60,88,209,212,214,215,218,223,292,294 ЦПК України, суд, -

В И Р I Ш И В :

В позові ОСОБА_2, ОСОБА_3 в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_16, ОСОБА_4 до Релігійної громади Української Православної Церкви Київський Патріархат м.Рівне (Басів Кут) Свято-Троїцька парафія, Рівненської міської ради про визнання права власності на квартиру за набувальною давністю відмовити повністю за недоведеністю та безпідставністю позовних вимог.

Зустрічний позов Релігійної громади Української Православної Церкви Київський Патріархат м.Рівне (Басів Кут) Свято-Троїцька парафія до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи на стороні відповідачів, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, Рівненська міська рада, ОСОБА_17, ОСОБА_12, ОСОБА_14, про визнання права власності задовольнити повністю.

Визнати за Релігійною громадою Української Православної Церкви Київський Патріархат м.Рівне (Басів Кут) Свято-Троїцька парафія (код ЄДРПОУ 22560254) право власності на будинок АДРЕСА_1.

В позові третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, ОСОБА_13, ОСОБА_12, ОСОБА_14 до Релігійної громади Української Православної Церкви Київський Патріархат м.Рівне (Басів Кут) Свято-Троїцька парафія, Рівненської міської ради про визнання права власності на майно за набувальною давністю відмовити повністю за недоведеністю та безпідставністю позовних вимог.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Релігійної громади Української Православної Церкви Київський Патріархат м.Рівне (Басів Кут) Свято-Троїцька парафія 214 (двісті чотирнадцять) гривень 60 копійок судових витрат.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до апеляцiйного суду Рівненської області через Рiвненський мiський суд. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: < Судд