Постанова

від 06.06.2012 по справі 2а/0470/5665/11

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2012 р. Справа № 2а/0470/5665/11 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючий суддя Парненко В.С.

при секретарі судового засідання Орлові О.В.

за участю:

представник позивача Димчик В.С.

представник відповідача 1 Утємісова Д.Т.

представник відповідача 2 не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Криворізької південної міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області державної податкової служби до товариства з обмеженою відповідальністю «Екоресурси», товариства з обмеженою відповідальністю «СВП-Торгснаб»про стягнення суми коштів,-

ВСТАНОВИВ:

У травні 2011 року Південна міжрайонна державна податкова інспекція у м. Кривому Розі (надалі - Позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Екоресурси» (надалі - Відповідач 1), товариства з обмеженою відповідальністю «СВП-Торгснаб» (надалі - Відповідач 2), в якому просить:

1. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Екоресурси» в дохід Державного бюджету кошти, одержані без установлених законом підстав у сумі: 6897336,72 грн.(р/р 31112106700020, Адміністративні штрафи та інші санкції, код платежу 21081100, одержувач УДК у м.Кривому Розі, ОКПО 24230992, банк одержувача УДКУ у Дніпропетровській обл., МФО 805012);

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СВП - Торгснаб» в дохід Державного бюджету кошти, одержані без установлених законом підстав у сумі: 6897336,72 грн.(р/р 31112106700020, Адміністративні штрафи та інші санкції, код платежу 21081100, одержувач УДК у м.Кривому Розі, ОКПО 24230992, банк одержувача УДКУ у Дніпропетровській обл., МФО 805012).

Ухвалою судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 червня 2011 року провадження в адміністративній справі №2а/0470/5665/11 було зупинено до вирішення Дніпропетровським окружним адміністративним судом адміністративної справи № 2а/0470/4134/11 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Екоресурси» до Південної міжрайонної державної податкової інспекції у м. Кривому Розі про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, та набрання законної сили судовим рішенням, ухваленим за наслідками розгляду цієї справи.

Ухвалою судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 травня 2012 року провадження в адміністративній справі №2а/0470/5665/11 було поновлено та призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 травня 2012 року в адміністративній справі за позовом Південної міжрайонної державної податкової інспекції у м. Кривому Розі до товариства з обмеженою відповідальністю «Екоресурси», товариства з обмеженою відповідальністю «СВП-Торгснаб» про стягнення суми коштів було замінено первинного позивача Південну міжрайонну державну податкову інспекцію у м.Кривому Розі на його правонаступника Криворізьку південну міжрайонну державну податкову інспекцію Дніпропетровської області державної податкової служби.

Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що відповідно до акту Південної МДПІ у м.Кривому Розі від 03.03.2011 №223/232/35229928 «Про результати планової виїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «Екоресурси» (код за ЄДРПОУ 35229928) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період 01.10.2009р. по 30.09.2010р., валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009р. по 30.09.2010р.» встановлені порушення вимог чинного законодавства, а саме: операції по придбанню товарів (послуг) у TOB «СВП - Торгснаб» та реалізації даних товарів (послуг) в адресу ВАТ «Маріупольський МК ім. Ілліча» та TOB «ПІК «Енерго - інвест» заключені без мети настання реальних наслідків та суперечать моральним засадам суспільства. Отже, зазначені операції, відповідно до ч.1, ч.2 ст.215, частин 1, 5 ст.203, 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України є нікчемними, і в силу ст.216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю. В звязку з тим, що діяльність TOB «Екоресурси» в частині придбання у TOB «СВП - Торгснаб» товарів та їх реалізації не мала правових наслідків, є нікчемною, направленою на отримання податкової вигоди третіх осіб, то відповідно транспортування даних товарів, здійснене СПД ОСОБА_5 та виставлене в адресу ВАТ «Маріупольський МК ім. Ілліча», TOB «ПІК «Енерго - інвест», не повязаною з господарською діяльністю підприємства та не підлягає включенню до складу податкових зобовязань по податку на додану вартість підприємства.

Представник позивача в судове засідання з'явився, позов підтримав, на задоволенні позовних вимог наполягав.

Представник відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Екоресурси» в судове засідання з'явився, проти задоволення позовних вимог заперечував, надав суду відзив на адміністративний позов, в якому зазначив, що висновки Позивача щодо нікчемності є незаконними та такими, що порушують права та інтереси Відповідача 1, у задоволенні позову просив відмовити.

Представник відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «СВП - Торгснаб» в судове засідання не з'явився, про дату та час судового засідання повідомлявся належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Частиною 4 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Розглянувши подані документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Екоресурси" (надалі - TOB «Екоресурси») зареєстровано виконавчим комітетом Криворізької міської ради за №12271020000009392 від 15.08.2007; взятий на облік як платник податків Південною МДПІ у м.Кривому Розі 16.08.2007 №5202.

Товариство з обмеженою відповідальністю «СВП-Торгснаб" (надалі - TOB «СВП-Торгснаб») зареєстровано виконавчим комітетом Миколаївської міської ради за №15521020000019081 від 27.08.09р, свідоцтво про державну реєстрацію від 24.11.09 №А01 125072.

TOB «СВП-Торгснаб" перебуває на податковому обліку в ДПІ у Центральному районі м.Миколаєва.

Управлінням податкового контролю юридичних осіб Південної МДПІ проведена планова виїзна перевірка ТОВ «Екоресурси» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період 01.10.2009 по 30.09.2010, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 по 30.09.2010.

Згідно з актом від 03.03.2011 №223/232/35229928 «Про результати планової виїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «Екоресурси» (код за ЄДРПОУ 35229928) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період 01.10.2009р. по 30.09.2010р., валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009р. по 30.09.2010р.» встановлені порушення ТОВ «Екоресурси» вимог чинного законодавства, а саме:

1. операції по придбанню товарів (послуг) у TOB «СВП-Торгснаб», TOB «Модель JIK» та реалізації даних товарів (послуг) в адресу ВАТ «Маріупольський МК ім. Ілліча» та TOB «ПІК «Енерго - інвест» заключені без мети настання реальних наслідків та суперечать моральним засадам суспільства. Отже, зазначені операції, відповідно до ч.1, ч.2 ст.215, частин 1, 5 ст.203, 228, 662. 655, 656 Цивільного кодексу України є нікчемними, і в силу ст.216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

2. п.1.32 ст. 1, п.4.1 ст.4 .п.5.1, п.п.5.2.1 п.п.5.2.5 п.5.2 ст.5, п.п.8.3.1 п.8.3 ст.8, п.п.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.94 p. № 334/94 -BP (зі змінами та доповненнями, в результаті чого встановлено його завищення за 4 кв.2009р. (звітна за 2009р.) на суму 81729 грн., за 1кв.2010р. на суму 6843 грн., 2кв.2010р. на суму 18827грн. (всього за півріччя 2010р. на 25670 грн.) та заниження за 3 квартал 2010р. на суму 208108 грн. (з "Врахуванням завищення за півріччя 2010р. на 25670 грн.)

3. п.п.3.1.1 п.3.1 ст.З, п.4.1 ст.4, п.п.7.2.3 п.7.2, п.п.7.3.1 п.7.3 п.п.7.4.1, гі.п.7.4,3. п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про ПДВ» від 03.04.1997 року №168/97-ВР, зі змінами та доповненнями, в результаті чого підприємством занижено суму податку на додану вартість у розмірі 91515, грн., за рахунок його заниження (+) та завищення (-): Жовтень 2009р. (+) 1421 грн., Листопад 2009р. (+)95 грн.. Березень 2010р.(-)5474 грн., Квітень 2010р. (-)30896 грн., Травень 2010р. (-)52449 грн., Червень 2010р. (+)20191 грн., Липень 2010р. (+)49537грн., Серпень 2010р. (+)63069 грн., Вересень 2010р. (+)46021 грн.

Дослідивши письмові докази, проаналізувавши чинне законодавство, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи із наступного.

П.1.32 ст.1 ЗУ „Про оподаткування прибутку підприємств" встановлює, що господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

У відповідності до статуту товариства Відповідач 1 здійснює господарську діяльність з метою отримання прибутку, що підтверджується фінансовою звітністю.

Так, за 2009 рік чистий прибуток від звичайної діяльності склав - 342,8 тис. грн.; за 9 місяців 2010 року чистий прибуток від звичайної діяльності склав - 599,0 тис. грн.

Згідно довідки з ЄДРПОУ до основних видів діяльності Відповідача 1 відносяться: 60.10.2 діяльність вантажного залізничного транспорту, 14.11.0 добування декоративного та будівельного каменю, 51.52.1 оптова торгівля рудами заліза та кольорових металів, 13.10.0 добування залізних руд, 13.20.0 добування руд кольорових металів, 60.24.0 діяльність автомобільного вантажного транспорту.

Згідно наданих для проведення перевірки документів, встановлено, що ТОВ «Екоресурси» реалізовував у березні 2010 року, квітні 2010 року, травні 2010 року в адресу ВАТ «Маріупольський МК ім. Ілліча» та ТОВ «ПІК Енерго-інвест» товари, послуги, придбані у ТОВ «СВП-Торгснаб», ТОВ «Модель ЛК» та СПД ОСОБА_5 всього на суму:

Березень 2010 року - 2685320грн., в т.ч. ПДВ 447553,33 грн.

Квітень 2010 року - 14243701,20 грн., в т.ч. ПДВ 2373950,2 грн.

Травень 2010 року - 13723551,70 грн., в т.ч. ПДВ 2287258,62 грн.

TOB „Екоресурси" було укладено договір поставки № 25/03.2010 від 25.03.2010, за якими Відповідач 1 зобов'язувався прийняти та оплатити TOB «СВП Торгснаб» продукцію, яка вказана в Специфікаціях до договору.

Згідно договору №25/03.2010 від 25.03.2010 ТОВ «Екоресурси» - покупець в особі директора Василенко C.B, діючого на підставі статуту, з однієї сторонни, та TOB «СВП - Торгснаб» - Продавець, в особі директора Сєдих В.П., діючого на підставі статуту, з іншої сторони, заключили даний договір щодо поставки концентрату залізорудного.

П.5.2 договора №25/03.2010 від 25.03.2010 визначає, що поставка продукції ТОВ «СВП - Торгснаб» в адресу TOB «Екоресурси» здійснюється (у відповідності з «Інкотермс-2000») на умовах: FСА- станція «Правда», Придніпровської залізниці, тобто TOB «СВП - Торгснаб» повинен передати товар у власність TOB «Екоресурси» на станції «Правда», Придніпровської залізниці.

Позивач зазначає, що TOB «Екоресурси» не надало для проведення перевірки підтверджуючих документів щодо відрядження представника для отримання товару в м. Дніпродзержинськ (звіт про відрядження, пропуск на територію ВАТ «ДКХЗ» або інші документи), не надано журнал обліку довіреностей на отримання товару, запит №5406/10/23-246 від 23.02.2011, про надання відповідних документів отримано головним бухгалтером TOB «Екоресурси» Кандибою A.B. 25.02.2011.

Складські приміщення та умови для зберігання продукції у TOB «СВП-Торгснаб» відсутні.

Перевіркою встановлено, що операції з оприбуткування, приймання-передачі товарів від TOB «СВП - Торгснаб» до TOB «Екоресурси» не проводились, оскільки у ході перевірки не виявлено факту передачі товарів від продавця до покупця.

В спростування зазначених тверджень, Відповідач 1 зазначив наступне.

Ст. 626, 629 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків. При цьому договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Ст. 712 ЦК України встановлює, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно п.1 ст.664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Судом встановлено, що передача продукції за договором поставки здійснювалась у м. Дніпродзержинськ (місцезнаходження товару) по видатковим накладним, без оформлення довіреностей.

Відповідно до п.13 абз.3 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 р. №99, при централізовано-кільцевих перевезеннях цінностей підприємствам їх відпуск постачальниками може здійснюватися без довіреності, якщо одержувач цінностей за підписом керівника і головного бухгалтера підприємства або інших осіб, які уповноважені підписувати довіреності, повідомив постачальника про зразок печатки (штампу), якою матеріально відповідальна особа, що буде приймати цінності, завіряє на супровідних документах (накладній, акті, ордері тощо) свій підпис про одержання цінностей.

Відповідач 1 після укладення договору поставки направив TOB „СВП Торгснаб" гарантійні листи, в яких повідомив, що уповноваженою матеріально-відповідальною особою на отримання продукції є директор TOB „Екоресурси", зразок підпису якого надавався.

Так, директор TOB „Екоресурси" на власному автомобілі прямував до м.Дніпродзержинська (шлях від м.Кривого Рогу до м.Дніпродзержинська складає 2 год.), не оформлював командировочні посвідчення, за рахунок яких не збільшувалися валові витрати підприємства, та за місцезнаходженням продукції здійснював огляд та прийняття останньої, підписуючи видаткові накладні.

При завершенні поставки між Відповідачем 1 та TOB „СВП Торгснаб" підписувалися акти приймання-передачі продукції за кожну місячну поставку для усунення заперечень щодо якості та кількості продукції. В свою чергу, TOB „Екоресурси" здійснював оплату продукції згідно платіжних доручень.

Відповідно до п.5.1. ст.5 ЗУ „Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Правила формування податкового кредиту визначені пунктом 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Відповідно до зазначеного пункту податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

· придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

· придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Отже, визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку.

Під час судового розгляду підтверджено, що Відповідач 1 виконуючи вимоги податкового законодавства, правомірно здійснив відображення господарської операції - придбання продукції - в бухгалтерському обліку, включив до складу валових витрат вартість продукції, сплаченої за договорами поставки, та сформував податковий кредит, оскільки метою придбання товару було подальше його використання в господарській діяльності.

Враховуючи вищезазначене, суд робить висновок, що договір поставки, укладений між Відповідачем 1 та TOB „СВП Торгснаб" відповідає вимогам ст.203 ЦК України, а саме: не суперечить вимогам законодавства (дотримані істотні умови договору); направлений на реальне настання правових наслідків та фактично виконаний сторонами по договору (ланцюг передачі товару від Продавця Покупцю підтверджується підписаними видатковими накладними, актами приймання-передачі, платіжними дорученнями та виданими податковими накладними); дієздатність осіб, підписавших договори не обмежена.

Відповідачем 1 надано суду всю первинну документацію на підтвердження реальності укладення договору №25/03.2010 від 25.03.2010, отже висновок Позивача, зазначений в позові, щодо визнання правочинів, укладених TOB „СВП Торгснаб" з TOB „Екоресурси", нікчемними у зв'язку з тим, що вони не спрямовані на реальне настання правових наслідків та суперечать інтересам держави, є безпідставними та не доведеними.

Свої доводи щодо нікчемності правочину, які викладені в позові та акті перевірки, Позивач обґрунтовує тим, що TOB „СВП Торгснаб" не сплачені податок на прибуток, податок на додану вартість, внаслідок порушення встановленого порядку формування валових доходів, валових витрат, податкового зобов'язання та податкового кредиту, є дохідною частиною державного бюджету, власністю держави.

Згідно акту перевірки TOB «СВП - Торгснаб» здійсненої ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва від 27.07.2010 №1179/23-300/36622192 за період з 01.02.2010р. по 31.04.2010р. встановлено:

«TOB «СВП-Торгснаб» на сьогоднішній час має «4» стан - порушено провадження у справі про банкрутство, а на момент здійснення вищезгаданих операцій в лютому-квітні 2010 року не знаходилось за юридичною адресою, не мало основних засобів (складських приміщень, автотранспорту земельних ділянок, обладнання, інше) для здійснення господарських операцій з купівлі-продажу будь-якого товару у обсягах, що задекларовані, не має найманих працівників для здійснення відповідної діяльності, а також, використовувало у своїй діяльності підприємства, що є вірогідними «податковими ямами» та не виконують податкових зобов 'язань перед бюджетом.

Правочини, здійснені TOB «СВП-Торгснаб» з контрагентами-постачальниками є такими, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків (п.5 cm.203 ЦК України), та згідно ч.І ст.203 ЦК України можуть суперечити інтересам держави і мають ознаки нікчемних.

Таким чином, несплачений підприємством, податок на прибуток, податок на додану вартість внаслідок порушення встановленого порядку формування валових доходів, валових витрат, податком зобов 'язання та податкового кредиту, є дохідною частиною державного бюджету, власністю держави.

Отже, TOB «СВП-Торгснаб» надавались видаткові та податкові накладні, акти виконаних робіт (послуг) без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків, в зв 'язку з чим дії підприємства призвели до втрат дохідної частини Державного бюджету України.

Підприємством порушено cт.228 ЦК України щодо укладення правочину, який суперечить моральним засадам суспільства, а також порушує публічний порядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже є нікчемним.

Перевіркою встановлено порушення ст.ст.203, 215, 228, 662, 655, 656 ЦК України в частині недодержання правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними. Дані, наведені у декларації з податку на додану вартість за травень 2010 року про обсяги придбання та продажу (а отже і про задекларовані податковий кредит та зобов'язання) є недійсними».

Однак, суд наголошує, що у відповідності до роз'яснень Листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011р. №742/11/13-11 установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі, якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Крім того, висновки позивача спростовуються нормами цивільного законодавства та практикою його застосування. Відповідно до приписів ЦК України сторони можуть укласти будь-який договір, передбачений актами цивільного законодавства, визначивши його зміст (права і обов'язки) самостійно, але не виходячи за межі норм цивільного законодавства, які мають імперативний характер. Таким чином, однією із вимог, що висуваються до договорів, в якості правочинів, вважаються вимоги їх дійсності.

Статтею 204 ЦК України встановлена презумпція правомірності будь-якого правочину, до того моменту, поки не буде доведена його недійсність, або якщо вона прямо не зазначена в законі.

Правочин вважається нікчемним лише в тому разі, якщо це прямо передбачено в законі (наприклад, ст.ст. 219, 220 тощо). Всі інші правочини є оспорюваними і їх недійсність може бути доведена в суді лише за наявності до цього певних підстав.

Згідно частин 2, 3 статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний дравочин). Визнання правочину недійсним судом не вимагається лише у тому випадку, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Посилання у позові та акті перевірки податкового інспектора на ч. 1,5 ст. 203 та ч.1 ст. 215 ЦК дозволяє зробити висновок про можливу недійсність, а не нікчемність такого правочину і як наслідок обов'язковість доведення в суді його недійсності, а саме невідповідності моральним засадам суспільства та спрямування його на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним.

В позові існує посилання на ст. 228 ЦК і нікчемність вчинених правочинів, про які говорилося вище, внаслідок порушення публічного порядку, так як вони були спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Таке посилання необгрунтованим у зв'язку з наступним.

Відповідно до Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» встановлений перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Акт перевірки не тільки не містить таких посилань, а й не доводить умислу Відповідачів щодо порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає.

Для визнання правочину недійсним необхідно встановлювати наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним. Тобто, повинні існувати докази того, що, вчиняючи правочин, сторони діяли з метою, яка була спрямована на порушення публічного порядку (умисні дії, наявність яких може бути підтверджена дише обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили або іншим рішенням, яке матиме преюдиціальний характер), факт порушення норм податкового законодавства, зазначеного в акті перевірки (можливе лише у разі, коли платників податків не оскаржив відповідне повідомлення рішення, або правильність нарахування штрафних санкцій, зазначених в акті перевірки підтверджена рішенням суду).

Відповідна думка окреслена і в ухвалі Вищого адміністративного суду України у справі № К-7987/09 від 01.12.2009 р., зокрема зазначено, що необхідною умовою для визнання угоди недійсною внаслідок її укладення з метою завідомо суперечливою інтересам держави і суспільства є з'ясування, у чому конкретно полягала така мета та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. Крім того, судовою практикою вже давно визначено, що порушення сторонами договору законодавства про податки не є підставою для визнання його недійсним.

Що стосується твердження податкової про те, що операція поставки продукції без довіреності є недійсною, то не може вважатися недійсною операція, якщо вона здійснена в належній формі - у даному випадку у письмовій формі (п. 4 ст. 203 ЦКУ, ст. 208 ЦКУ). Тобто якщо є договір поставки, укладений згідно з вищезгаданими нормами, така угода є дійсною та підтверджує факт відвантаження товару.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Модель ЛК» поставив в адресу ТОВ «Екоресурси» концентрат залізорудний та сировину для агломераційного виробництва в травні 2010 року на суму 12289114грн. згідно договорів №03.05.(1.2010) від 03.05.2010 та №03.05.(2.2010) від 03.05.2010.

В подальшому ТОВ «Екоресурси» реалізує отриманий залізорудний концентрат та сировину для агломераційного виробництва в адресу:

1. ВАТ «Маріупольський МК ім.Ілліча», код ЄДРПОУ 00191120, згідно договору №2717 від 01.05.2008.

2. ТОВ ПІК «Енерго - Інвест» згідно договору №17/2 від 01.04.2010.

Позивач стверджує, що TOB «Екоресурси» був обізнаний про виробника (постачальника) концентрату та сировини - TOB «Текс К», який зареєстрован у Південній МДПІ м.Кривого Рога юридична адреса м.Кривий Ріг (тобто TOB «Текс К» розташовано поруч з ТОВ «Екоресурси», а TOB «СВП-Торгснаб» знаходиться в м.Миколаєві).

Згідно акту перевірки TOB «Текс К» № 1155/232/31987470 від 29.09.2010, здійсненої Південною МДПІ у м. Кривому Розі, вартість концентрату та сировини поставлених TOB «Текс К» в адресу TOB «СВП-Торгснаб» складає в березні 2010 року - 132 грн, в т.ч. ПДВ за тону, в квітні-2010 року - 96 грн, в т.ч. ПДВ за тону. Вартість концентрату та сировини придбаних TOB «Екоресурси» у TOB «СВП-Торгснаб» складає в березні 2010 року - 294 грн, в т.ч. ПДВ за тону , в квітні 2010 року - 380,4грн. - 413,5 грн, в т.ч. ПДВ за тону.

Таким чином вартість сировини та концентрату при перепродажу за участю TOB «СВП-Торгснаб» збільшувалась понад 4 рази в порівнянні з ціною TOB «Текс К». При застосуванні TOB «СВП-Торгснаб» в ланцюгу постачання від TOB «Текс К» до ВАТ «Маріупольський МК ім. Ілліча», TOB «ПІК «Енерго - інвест» в 4 рази збільшуються валові витрати та податковий кредит кінцевого споживача - вигодонабувача- ВАТ «Маріупольський МК ім. Ілліча», TOB «ПІК «Енерго - інвест», а валові доходи та податкові зобовязання від завищеної вартості TOB «СВП-Торгснаб» до бюджету не сплачуються- підприємство не знаходиться за юридичною адресою, не декларує в повному обсязі податкові зобовязання та не сплачує їх до бюджету.

В ході проведення перевірки не встановлено факту передачі ТМЦ від продавця TOB «СВП- Торгснаб» до покупця TOB «Екоресурси», документів, що засвідчують, зберігання продукції та фактичного отримання товарів.

На думку позивача, правочини укладені між TOB «Екоресурси» та підприємством постачальником TOB «СВП-Торгснаб» та покупцями TOB «ПІК «Енерго - інвест», ВАТ «Маріупольський МК ім. Ілліча» не спричинили реального настання юридичних наслідків, виходячи із наступного:

Відповідно до баз даних ДПС податкової, звітності та інших джерел інформації, одержаних в ході проведення перевірки, встановлено укладання цивільно-правових відносин та проведення операцій, спрямованих на надання податкової вигоди для третіх осіб з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту.

Суд встановив, що здійснюючи господарську діяльність з метою отримання прибутку Відповідачем 1 був укладений договір поставки №2717 від 01.05.2008 з ВАТ „Маріупольський МК ім. Ілліча" (Покупець), за яким TOB „Екоресурси" зобов'язувалося передати у власність Покупця залізорудний концентрат.

Сторони при укладенні договору прийшли до згоди, що TOB „Екоресурси" здійснює поставку продукції згідно з правилами „Інкотермс-2000" на умовах ст. "Правда", Придніпровської залізної дороги, а ВАТ „Маріупольський МК ім. Ілліча" відшкодовує вартість залізодорожнього тарифу.

П.5.4. Договору № 2717 від 01.05.2008 встановлює, що датою Поставки товару є дата на штемпелі ст. "Правда" Придніпровської залізної дороги.

Для здійснення поставки продукції Відповідачем 1 був укладений договір про надання послуг №2904 від 29.04.2008 р. з СПД ОСОБА_5, за яким останній приймав на себе зобов'язання з надання послуг у підготовці до відправки, навантаженню і відправці товару залізодорожнім транспортом.

Статтею 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 р. № 996-ХІУ, із змінами та доповненнями, зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Виходячи зі змісту пункту 2 статті 3 цього ж Закону бухгалтерський облік є обов'язковим видом який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена підпунктом 1.2 пункту 1, підпункту 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення. статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 р. № 996-ХІУ, із змінами та доповненнями, встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені піл час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.95 р. за № 168/704 первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Відповідно до пунктів 2.15, п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Суд встановив, що п.1.3, 1.4. договору про надання послуг №2904 від 29.04.2008 зазначає, що кількість товару, що належить відправленню, адреса вантажоодержувача та інші данні, які необхідні для своєчасної відправки товару вказується Замовником в заявці. Заявка надається шляхом письмового повідомлення, телефонограмою чи засобами факсимільного зв'язку.

На виконання умов договору поставки СПД ОСОБА_5, за заявками Відповідача 1, здійснював відправку продукції ВАТ „Маріупольський МК ім. Ілліча", що підтверджується залізодорожніми накладними, в яких вантажовідправником зазначено СПД ОСОБА_5

П.б ст.267 ГК України встановлює, що договором може бути передбачено відвантаження товарів вантажовідправником, що не є постачальником.

Згідно п.2.1., 2.5. договору про надання послуг №2904 від 29.04.2008, Відповідач 1 на підставі актів виконаних робіт здійснював компенсацію СПД ОСОБА_5 витрат, пов'язаних з оплатою залізодорожнього тарифу, подачею та прибиранням вагонів, переваженням вантажів, простою вагонів під завантаження.

Положення (стандарту) бухгалтерського обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 р. № 318, встановлює, що до витрат на збут включають такі витрати пов'язані з реалізацією продукції. як витрати на транспортування перевалку і страхування готової продукції (товарів), транспортно- експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки.

Керуючись ЗУ „Про оподаткування прибутку підприємств" та Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку Відповідач 1 правомірно відображав у своєму бухгалтерському обліку (Аналіз рахунку 79) витрати, що компенсувалися СПД ОСОБА_5 згідно договору про надання послуг.

У свою чергу, витрати, сплачені Відповідачем 1 СПД ОСОБА_5, були перевиставлені ВАТ „Маріупольський МК ім. Ілліча" відповідно до умов договору поставки.

П.1 ст.526 ЦК України встановлює, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Сторонами договору поставки №2717 від 01.05.2008 належним чином та своєчасно виконувалися взяті зобов'язання з поставки товару та його оплати, що підтверджується відповідними документами (видатковими, податковими та залізо дорожніми накладними, платіжними дорученнями).

Згідно п.п.4.1.1 п.4.1 ст.4 ЗУ „Про оподаткування прибутку підприємств" валовий доход включає загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів участі, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, сертифікатів фондів операцій з нерухомістю (за винятком операцій з їх первинного випуску (розміщення), операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації) та операцій з консолідованим іпотечнім боргом відповідно до закону).

Відповідачем 1 в судовому засіданні підтверджено, що кошти отримані Відповідачем 1 від господарської операції - поставки товару за договором №2717 від 01.05.2008 - відображалися в податковому обліку з податку на прибуток як валовий дохід від господарської діяльності, на підставі якого формувалися податкові зобов'язання TOB „Екоресурси" та сплачувалися податки в дохід державного бюджету.

Відповідно до Порядку заповнення і подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 30 травня 1997 року N 166, платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в декларації. Дані, наведені в декларації, повинні відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника (пункт 3.4 Порядку), оскільки, як визначено п.2 ст.З ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

З огляду на викладене аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Отже, висновок Позивача відносно того, що поставка товару ВАТ „Маріупольський МК ім. Ілліча" не відноситься до господарської діяльності Відповідача 1 є неправомірним та таким, що не відповідає дійсним обставинам справи, оскільки:

- Відповідачем 1 здійснювалася поставка продукції, що належала йому на праві власності, що підтверджується договорами поставки № 25/03.2010 від 25.03.2010, № 01/04.2010 від 01.04.2010, №03.05 (1.2010), №03.05 (2.2010) від 03.05.2010. Так, ч.1 ст.328 ЦК України встановлює, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Згідно ст.658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару.

- поставка продукції - це господарська операція Відповідача 1, для здійснення якої активи на балансі підприємства зменшувалися, виникали податкові зобов"язання за рахунок отримання доходів, оскільки згідно зі cm. 1 ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

- належним чином оформлював первинні документи, а саме видаткові накладні, що відповідають вимогам закону. Так, за змістом ст. 9 ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву підприємства, установи, від імені яких складено документ, назву документа (форми), дату і місце складання, зміст, обсяг та одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність їх оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Тобто, до документів, що підтверджують рух товарно-матеріальних цінностей відноситься, зокрема, накладна.

З метою отримання прибутку Відповідачем 1 був укладений договір на поставку продукції №17/2 від 01.04.2010, за яким Відповідач 1 зобов'язувався поставити в адресу TOB «ПІК «Енерго - інвест» сировину для агломераційного виробництва.

Виконуючи свої зобов'язання за договором Відповідач 1 уповноважив СПД ОСОБА_5, що надавав послуги у підготовці до відправки, навантаженню і відправці товару залізодорожнім транспортом, здійснювати відправку продукції TOB «ПІК «Енерго - інвест».

Відповідач 1, за надані послуги СПД ОСОБА_5, на підставі виставлених рахунків та актів виконаних робіт, здійснював оплату вартості наданих послуг, сума яких включалась до складу валових витрат, пов'язаних з господарською діяльністю, а саме: виконання договору поставки.

Вартість продукції, що поставлялася TOB «ПІК «Енерго - інвест», включала також і компенсацію витрат на транспортування товару.

Сплачені кошти TOB «ПІК «Енерго - інвест» відображалися Відповідачем 1 в податковому обліку з податку на прибуток як валовий дохід від господарської діяльності, на підставі якого формувалися податкові зобов'язання TOB „Екоресурси".

З огляду наведеного вбачається, що господарська операція з поставки товару TOB «ПІК «Енерго - інвест» була виконана належним чином, що підтверджується відповідними документами (видатковими, податковими, залізодорожніми накладними) та правомірно включена до податкового обліку Відповідача 1, в якому сформовані податкові зобов'язання останнього.

Отже, з вищевикладеного випливає, що:

1. Відповідачем 1 були укладені договори поставки, зміст яких та форма відповідають чинному законодавстві.

2. Реальність настання наслідків за договорами поставки підтверджується первинними документами бухгалтерського обліку про рух продукції від постачальника до покупця, платіжними дорученнями.

3. Господарські операції із поставки продукції здійснюються з метою отримання прибутку, що підтверджується калькуляцією ціни (додається до матеріалів справи).

4. За підсумками виконаних договорів поставки в бухгалтерському та податковому обліку відображуються валові витрати та доходи, формується податковий кредит та податкові зобов"язання, що належним чином погашаються Відповідачем 1.

Крім того, ч.1 чт.72 КАС України встановлює, що обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

При дослідженні документів, наданих Відповідачем 1, суд з'ясував, що постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.06.2011 та ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2011, які набрали законної сили, при розгляді справ між тими ж сторонами, позовні вимоги яких ґрунтувалися також на акті № 223/232/35229928 від 03.03.2011 про результати планової виїзної перевірки TOB „Екоресурси" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.09.2009 по 30.09.2010, було встановлено: «Матеріали справи не містять доказів узгодженості дій позивача з його контрагентами та контрагентами останніх з метою незаконного отримання податкових вигод, у акті перевірки не містяться посилання на вину позивача, яка виразилась у намірі порушити публічний порядок, доказів наявності умислу у позивача порушити публічний порядок тощо. Натомість позивач, як покупець товару, не має відповідних повноважень та обов'язку здійснювати контроль за дотриманням продавцем вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, вимог податкового законодавства тощо.

Отже, відповідач, зробивши висновок у акті від 03.03.2011 про нікчемність правочинів, не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, його позиція про те, що ці правочини очевидно суперечать інтересам держави, не підкріплені належними доказами, а саме: рішеннями суду про визнання їх такими або вироком суду про визнання вини посадових осіб позивача».

З вищенаведеного вбачається, що Дніпропетровським окружним адміністративним судом було встановлено, а Дніпропетровським апеляційним адміністративним судом підтверджено, що висновки Позивача щодо нікчемності є незаконними та такими, що порушують права та інтереси Відповідача1.

Суд вважає за необхідне зазначити, що Відповідачем 1 надано суду всю первинну документацію на підтвердження реальності укладення договорів №2717 від 01.05.2008 та №17/2 від 01.04.2010, отже висновок Позивача, що операції TOB „Екоресурси" по придбанню товарів (послуг) у TOB «СВП - Торгснаб» та реалізації даних товарів (послуг) в адресу ВАТ «Маріупольський МК ім.. Ілліча» та TOB «ПІК «Енерго - інвест» заключені без мети настання реальних наслідків та суперечать моральним засадам суспільства та є нікчемними у зв'язку з тим, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків та суперечать інтересам держави, є безпідставними та не доведеними.

Крім того суд наголошує, що відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Частиною 3 ст. 215 Цивільного кодексу України визначено: якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Такий правочин не є нікчемним в силу вимог закону.

За змістом приписів ст. 228 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

З огляду на викладене, органи державної податкової служби могли звертатися до судів із позовами на підставі ч. 1 ст. 208 Господарського процесуального кодексу України про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

Згідно частини 1 статті 207 Господарського кодексу України (далі-ГК України) господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Для застосування санкцій, передбачених частиною 1 статті 208 ГК України Кодексу, необхідним є умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Вказана норма Закону встановлює наслідки визнання господарського зобов'язання недійсним як такого, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, в залежності від наявності наміру у обох сторін чи лише у однієї із сторін, а також в залежності від виконання зобов'язання однією стороною або обома сторонами.

Податковим органом заявлені позовні вимоги про:

1. Стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Екоресурси» в дохід Державного бюджету коштів, одержані без установлених законом підстав у сумі: 6897336,72 грн;

2. Стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «СВП - Торгснаб» в дохід Державного бюджету коштів, одержані без установлених законом підстав у сумі: 6897336,72 грн.

Матеріально-правовими підставами для такого позову податкова інспекція, серед інших, визначила 207, 208 Господарського кодексу України. При цьому податкова інспекція фактично посилається на існування наміру на вчинення господарського зобов'язання з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, лише у однієї зі сторін - Товариства з обмеженою відповідальністю «Екоресурси».

Зважаючи на те, що у разі наявності наміру лише у однієї зі сторін частиною першою статті 208 Господарського кодексу України передбачено конфіскаційну адміністративно-господарську санкцію у вигляді повернення усього одержаного такою стороною другій стороні, а одержаного останньою або належного їй на відшкодування виконаного - стягненню за рішенням суду в доход держави, дані позовні вимоги не могли бути задоволеними з огляду на відсутність правових підстав.

Крім того, для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно виявилась завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, і хто з її учасників мав намір на досягнення цієї мети.

За відсутності таких доказів наявність умислу у юридичної особи не може вважатися встановленою.

Сам по собі факт допущення суб'єктом господарювання порушень певних встановлених законом правил господарської діяльності, здійснюваної на підставі певного договору, також не є виключною підставою для висновку про укладення такого договору з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства.

Як зазначалось раніше, органи державної податкової служби могли звертатися до судів із позовами на підставі ч. 1 ст. 208 Господарського процесуального кодексу України про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

Подання позову податковим органом про стягнення коштів за нікчемним договором з підстав суперечності змісту такого правочину Цивільному кодексу України та іншим актам цивільного законодавства та з підстав укладення учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), не узгоджується із завданням та функціями органів державної податкової служби, покладеними Законом України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 р. № 509-XII, та не може бути наслідком для стягнення коштів із застосуванням ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України.

При цьому, право органів державної податкової служби, вказаних в абзаці першому ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», звертатись до судів з позовами про застосування штрафних санкцій за нікчемними правочинами на підставі пункту 11 цієї статті виникає коли умисел пов'язаний з ухиленням від сплати податків.

Відповідно до чинного законодавства органи державної податкової служби подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.

Отже, у зв'язку з вищезазначеним, суд приходить до висновку, що Криворізька південна міжрайонна державна податкова інспекція Дніпропетровської області державної податкової служби відповідно до вимог чинного законодавства не мала права звертатися з даними позовними вимогами до товариства з обмеженою відповідальністю "Екоресурси", товариства з обмеженою відповідальністю "СВП-Торгснаб", у зв'язку з чим суд вважає за необхідне у задоволенні позовних вимог відмовити.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Керуючись статтями 160-163, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову Криворізької південної міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області державної податкової служби до товариства з обмеженою відповідальністю «Екоресурси», товариства з обмеженою відповідальністю «СВП-Торгснаб» про стягнення суми коштів - відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд в порядку та строки, визначені ст. 186 КАС України та набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України.

Повний текст постанови складено 25.05.2012.

Суддя В.С. Парненко