Ухвала

від 25.09.2012 по справі 25/172

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44 тел. 284-18-98

У Х В А Л А

Справа № 25/172 25.09.2012 За розглядом заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Івент Юей»та Фізичної особи-підприємця Мусієнко Тараса Ігоровича про затвердження мирової угоди в справі №25/172

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Івент Юей»

до Фізичної особи-підприємця Мусієнко Тараса Ігоровича

про стягнення 136 000,00 грн.,

суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від позивача: Нікітенко А.С. (представник за довіреністю від 31.08.2012р.)

від відповідача: Мусієнко Т.І. (фізична особа-підприємець)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 136 000,00 грн. за Договором оренди обладнання від 22.03.2010р.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.06.2010р. у справі №25/172 позовні вимоги задоволено повністю, стягнуто з Фізичної особи-підприємця Мусієнко Тараса Ігоровича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Івент Юей»грошові кошти у розмірі 136 000,00 грн. та 1 596,00 грн. судових витрат.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.09.2010р. рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2010р. у справі №25/172 залишене без змін.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 16.11.2010р. касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Мусієнко Тараса Ігоровича на постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.09.2010р. повернуто заявнику, а справу №25/172 -Господарському суду міста Києва.

29.11.2010р. на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2010р. у справі №25/172, яке набрало законної сили згідно постанови Київського апеляційного господарського суду від 22.09.2010р. було видано відповідний наказ.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Івент Юей»звернулось до Господарського суду міста Києва з заявою про затвердження мирової угоди у справі №25/172 на стадії виконання рішення. В підтвердження обставин, викладених в заяві, позивачем додано мирову угоду від 01.08.2012р., підписана позивачем та відповідачем, однак завірена лише печаткою позивача.

Ухвалою від 17.09.2012 розгляд заяви позивача про затвердження мирової угоди в справі №25/172 було призначено на 25.09.2012р.

Дослідивши матеріали справи, умови укладеної сторонами мирової угоди, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до вимог ст. 78 Господарського процесуального кодексу України умови мирової угоди сторін викладаються в адресованих господарському суду письмових заявах, що долучаються до справи. Ці заяви підписуються відповідно позивачем, відповідачем чи обома сторонами.

До затвердження мирової угоди сторін господарський суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи є повноваження на вчинення цих дій у представників сторін. Мирова угода може стосуватися лише прав і обов'язків сторін щодо предмету позову. Про затвердження мирової угоди сторін господарський суд виносить ухвалу, якою одночасно припиняє провадження у справі.

Статтею 121 Господарського процесуального кодексу України також передбачена можливість укладення сторонами мирової угоди у процесі виконання судового рішення. Так, за частиною четвертою вказаної статті мирова угода, укладена сторонами у процесі виконання судового рішення, подається на затвердження господарського суду, який прийняв відповідне судове рішення. Про затвердження мирової угоди господарський суд виносить ухвалу.

Таким чином, Господарський процесуальний кодекс України розрізняє дві можливості укладення сторонами мирової угоди та її затвердження судом: до винесення рішення та на стадії виконання судового рішення.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодесу України (надалі -ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із ст 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

Як свідчать матеріали справи та встановлено рішенням Господарського суду м. Києва від 10.06.2010р. між позивачем та відповідачем 22 березня 2010 року було укладено договір оренди обладнання, за умовами якого відповідач зобов'язався передати в користування позивачу обладнання, а позивач зобов'язався його прийняти та оплатити.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Надалі статтями 599 -609 Цивільного кодексу України передбачені випадки та умови припинення зобов'язання (виконанням, переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, та ін.).

Таким чином, під час виконання зобов'язання сторони вільні у визначенні умов такого виконання та умов припинення цього зобов'язання, у порядку, встановленому договором та нормами Цивільного кодексу України.

Згідно із ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У відповідності до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Як свідчать матеріали справи, у зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язання за Договором щодо передачі позивачу оплаченого останнім обладнання та не виконання роботи, позивач звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 68 000,00 грн., та 68 000,00 грн. штрафу.

До винесення рішення у справі сторонами не укладалася мирова угода та не подавалася на затвердження до Господарського суду м. Києва.

10.06.2010р. Господарський суд м. Києва виніс рішення у справі №25/172, яким позовні вимоги задовольнив повністю, стягнув з відповідача 68 000,00 грн. основного боргу, 68 000,00 грн. штрафу та 1 596,00 грн. судових витрат.

Згідно із ст. 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Відповідачем 24.06.2010р. була подана апеляційна скарга на рішення Господарського суду м. Києва від 10.06.2010р. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.09.2010р. вказана апеляційна скарга залишена без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 10.06.2010р. -без змін.

Відповідачем 15.07.2010р. була подана касаційна скарга Постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.09.2010р., проте вказана касаційна скарга була повернута заявнику Ухвалою Вищого господарського суду України від 16.11.2010р.

Таким чином, рішення Господарського суду м. Києва від 10.06.2012р. набрало законної сили та є чинним.

У відповідності до ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Статтею 115 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Таким чином, рішення суду, яким врегульовується спір між сторонами щодо порушення зобов'язання однією із сторін, є обов'язковим до виконання актом, виконання якого забезпечується примусовою силою держави. Тому з прийняттям рішення суду припиняється договірне врегулювання правовідносин сторін щодо виконання порушеного зобов'язання, та починаються правовідносини щодо виконання рішення суду.

Як слідує із змісту наданої сторонами Мирової угоди від 01.08.2012р., сторони домовились про наступне:

«1. Стягувач заявляє а Боржник визнає, що повна сума заборгованості Боржника за рішенням Господарського суду м. Києва №25/172 від 10.06.2010р. перед Стягувачем становить всього 40 000 (сорок тисяч) грн. 00 коп., замість стягнутих на підставі відповідного судового рішення з Боржника 136 000 (сто тридцять шість тисяч) грн. 00 коп.

2. Стягувач заявляє, що заборгованість, яка дорівнює 20 000 (двадцять тисяч) грн. 00 коп., погашена Боржником у день укладання цієї Мирової Угоди а саме «01 » серпня 2012 року.

3. Боржник заявляє, а Стягувач визнає, що повна сума заборгованості Боржника яка залишається після підписання цієї Мирової угоди, а саме 20 000 (двадцять тисяч) грн. 00 коп., буде погашена та сплачена Боржником протягом 2-х календарних днів після затвердження судом цієї Мирової угоди.

4. З моменту погашення Боржником боргу у повному обсязі, а саме у розмірі 40 000 (сорок тисяч) грн. 00 коп., Стягувач визнає належне виконання цієї Мирової угоди та рішення Господарського суду м. Києва №25/172 від 10.06.2010р. Боржником і заявляє, що не матиме у майбутньому будь-яких жодних немайнових та майнових претензій до Боржника, пов'язаних із стягненням з останнього грошової суми за рішенням Господарського суду м. Києва №25/172 від 10.06.2010р., зокрема стягнення відсотків, інфляційних витрат за період з 10 червня 2010 року і по день затвердження даної мирової угоди Господарським судом м. Києва, тощо.»

Зважаючи на те, що Мирова угода була укладена сторонами та подана відповідачем вже після винесення рішення, суд виходить з того, що така мирова угода подається до суду в порядку ст. 121 ГПК України, як укладена сторонами у процесі виконання судового рішення.

Однак передбачені в умовах поданої Мирової угоди визнання відповідачем позову та відмова позивача від частини позовних вимог не відповідають ст. 78 ГПК України, оскільки такі права можуть бути реалізовані тільки до винесення рішення.

Крім того, порядок виконання судового рішення чітко врегульований Господарським процесуальним кодексом України та Законом України «Про виконавче провадження». Вказаними нормами не передбачено такого способу виконання рішення, як прощення боргу, припинення зобов'язання за домовленістю сторін, тощо. Також законодавством не передбачено можливості зміни рішення суду сторонами на стадії його виконання. Умови ж Мирової угоди фактично змінюють зміст рішення Господарського суду м. Києва від 10.06.2010р. щодо розмірів сум заборгованості, що підлягають стягненню з відповідача.

За таких умов, умови Мирової угоди щодо визнання позову та відмови від позовних вимог не відповідають процесуальному законодавству, зокрема ст. 78, 115 Господарського процесуального кодексу України, ст. 124 Конституції України та Закону України «Про виконавче провадження».

Статтею 121 Господарського процесуального кодексу України передбачена можливість укладення сторонами мирової угоди у процесі виконання судового рішення. Як встановлено ст. 115 Господарського процесуального кодексу України виконання рішення здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження». Однак сторонами не надано до суду доказів того, що рішення Господарського суду м. Києва від 10.06.2010р. знаходиться на виконанні в органах державної виконавчої служби в порядку, передбаченому вказаним законом.

Як вказано в інформаційному листі Вищого господарського суду України №01-08/369 від 29.06.2010р., частиною четвертою статті 121 Господарського процесуального кодексу передбачено затвердження господарським судом (шляхом винесення відповідної ухвали) такої мирової угоди, яку сторонами укладено саме у процесі виконання судового рішення. Отже, будь-які угоди, укладені сторонами у справі поза процесом такого виконання згідно із Законом України «Про виконавче провадження», незалежно від їх назви («мирова» чи інша) не підлягають затвердженню господарським судом.

Зважаючи на все вищевикладене, умови поданої сторонами Мирової угоди від 01.08.2012р. не відповідають вимогам чинного законодавства. А тому заява про затвердження вказаної Мирової угоди не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 78, ст. 115, ст. 121, ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Івент Юей» та Фізичної особи-підприємця Мусієнко Тараса Ігоровича про затвердження Мирової угоди від 01.08.2012р. в справі №25/172 відмовити.

Суддя С.М. Морозов