Постанова

від 25.09.2012 по справі 5010/420/2012-17/39

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.09.12 Справа № 5010/420/2012-17/39

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Давид Л.Л.

Суддів Данко Л.С.

Мурської Х.В.

при секретарі судового засідання Карнидал Л.Ю.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Науково - виробничого підприємства «Інтернафта», б/н від 06.07.2012р. (вх. № Львівського апеляційного господарського суду 526 від 25.07.2012р.)

на рішення господарського суду Івано -Франківської області від 25.06.2012р.

у справі № 5010/420/2012-17/39 (суддя -Неверовська Л.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Західноукраїнська Бізнес - Ліга», м. Луцьк

до Товариства з обмеженою відповідальністю Науково -виробничого підприємства «Інтернафта», смт. Рожнятів, Івано -Франківська область

про стягнення 51809 грн. 50 коп., в т.ч. 34450 грн. основний борг, 13780 грн. штраф, 2530 грн. 90 коп. пені, 275 грн. 60 коп. інфляційних втрат, 773 грн. 3 % річних

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явились;

від відповідача: не з'явились;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Івано - Франківської області від 25.06.2012 р. у справі № 5010/420/2012-17/39 (суддя -Неверовська Л.М.) позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Західноукраїнська Бізнес -Ліга»до Товариства з обмеженою відповідальністю науково -виробничого підприємства «Інтернафта»про стягнення 51809,50 грн. задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю науково -виробничого підприємства «Інтернафта»(надалі -відповідач) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Західноукраїнська Бізнес -Ліга»34450 грн. основного боргу, 275,60 грн. інфляційних втрат, 773 грн., 3 % річних, 13780 грн. штрафу, 2530, 90 грн. пені, 1609,50 грн. судового збору.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що доказів сплати заборгованості в сумі 34450 грн., що становить предмет позову відповідач суду не подав, доводи позивача щодо підстав виникнення спору не спростував, а відтак позовні вимоги підлягають до задоволення, оскільки такі документально обґрунтовані наявною в матеріалах справи накладною про одержання відповідачем товару від позивача на загальну суму 34450 грн.

Відповідач -Товариство з обмеженою відповідальністю науково - виробниче підприємство «Інтернафта», не погодившись з винесеним рішенням, подав апеляційну скаргу без номера від 06.07.2012 р., в якій посилається на те, що останнє прийнято з порушенням норм чинного матеріального та процесуального права, виходячи з наступного. Для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». В даному випадку видаткова накладна не є первинним документом, який підтверджує факт поставки товару згідно Договору № КП -18/0511. Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог. Позивачем не подано суду копії податкової накладної, копію реєстру отриманих та виданих податкових накладних за травень 2011 р., копії довіреності на отримання товарно -матеріальних цінностей, а відтак позивачем не доведено факту реальності поставки товарно -матеріальних цінностей, що зазначені у видатковій накладній.

Дані обставини, на думку скаржника, є безумовною підставою для скасування рішення місцевого господарського суду.

Розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 24.09.2012 р. у зв'язку з перебуванням судді Юрченка Я.О. у відпустці у склад колегії суддів для розгляду справи №5010/420/2012-17/39 господарського суду Івано -Франківської області введено суддю Мурську Х.В.

В судове засідання 25.09.2012 р. представники сторін не з'явились, хоча належним чином були повідомленні про час та місце судового засідання ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 21.08.2012 р., про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 120,121).

Ухвалою суду від 21.08.2012 р. участь представників сторін визначено на власний розсуд та попереджено сторони, що у разі відсутності їх уповноважених представників, справа буде розглянута по суті за наявними у ній матеріалами.

Позивач свої правом, наданим ст. 96 Господарського процесуального кодексу не скористався, відзиву на апеляційну скаргу не подав.

25 вересня 2012 р. додаткових доказів та клопотань про відкладення по справі не поступало, а відтак судова колегія Львівського апеляційного господарського суду ухвалила розглядати справу по наявних у ній матеріалах.

Вивчивши матеріали справи в сукупності з апеляційною скаргою, оцінивши зібрані докази, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду прийшла до висновку про відповідність рішення господарського суду Івано -Франківської області нормам чинного законодавства, матеріалам та обставинам справи, виходячи з наступного.

18 травня 2011 р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Західноукраїнська бізнес -Ліга»(надалі -«Постачальник») та Товариство з обмеженою відповідальністю НВП «Інтернафта»(надалі -«Покупець») уклали договір №КП-18/05/11 (а.с.9), згідно п. 1.1. якого в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Постачальник зобов»язується передати у власність Покупця товарно -матеріальні цінності (в подальшому -Товар) у строк до 20 травня 2011 року, а Покупець в порядку та на умовах, визначених цим Договором, зобов»язується оплатити та прийняти товар.

Товар вважається доставленим позивачем з моменту передачі товару відповідачу. Товар вивозиться відповідачем на умовах самовивозу. Вивіз товару може здійснюватись партіями (п. 3.1. Договору).

Пунктом 3.2. Договору сторони погодили, що приймання -передача товару по кількості та якості здійснюється представниками обох сторін на терміналах позивача (Постачальника) із складанням видаткових документів.

Так, на виконання умов Договору позивач поставив відповідачу товар згідно видаткової накладної № ПН -0000046 від 18.05.2011 р. на загальну суму 34450, 00 грн., в тому числі ПДВ, з яких: стіл робочий (14 шт.) на загальну суму 13557,60 грн.; стелаж -вітрина (8 шт.) на загальну суму 7910,40 грн.; пенал для документів (11 шт.) на загальну суму 8157,99 грн.; тумба (4 шт.) на загальну суму 1598,40 грн.; контейнер (7 шт.) на загальну суму 3225,60 грн. (а.с. 10). Дана видаткова накладна підписана сторонами та скріплена відтисками їх печаток.

19 травня 2011 р. сторонами підписано акт звірки взаєморозрахунків, за яким заборгованість позивача становить 34450 грн. (а.с. 11).

Відповідно до п. 4.1. Договору, загальна вартість договору складає 34450 грн., в тому числі ПДВ -20 %

Пунктом 5.2. Договору встановлено, що розрахунки за товар здійснюються шляхом оплати протягом 35 календарних днів з моменту укладення договору.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідач за поставлений товар не розрахувався, заборгувавши позивачу 34450,00 грн.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України (надалі -ЦК України) та ст. 193 Господарського кодексу України (надалі ГК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку в натурі.

Частиною 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до положень ст. 526 ЦК України та ч.1 ст. 193 ГК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог-відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 2 статті 712 ЦК України встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю -продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 692 ЦК України покупець зобов»язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Докази, що підтверджують виконання відповідачем зобов'язань щодо оплати вартості поставленого йому товару в повному обсязі і відновлення тим самим порушених майнових прав кредитора на момент розгляду спору судом, у матеріалах справи відсутні.

За таких обставин, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду вважає доводи позивача про порушення його майнових прав на заявлену суму основної заборгованості за поставлений товар правомірними, документально підтвердженими та не спростованими відповідачем в установленому законом порядку, а тому, згідно ст. 15 Цивільного кодексу України, порушене право позивача підлягає судовому захисту шляхом примусового стягнення з відповідача 34450,00 грн. боргу за отриманий товар згідно Договору №КП -18/05/11 від 18.05.2011 р.

Відповідно до норм ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій . Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Отже, виконання господарського договору підтверджується первинними документами, до яких відносяться також видаткові накладні. Для встановлення факту підтвердження виконання господарської операції за конкретним господарським договором на підставі видаткової накладної, остання, зокрема має бути складена у період дії договору, на виконання якого така накладна складається для підтвердження господарської операції, та містити інформацію, згідно якої ідентифікується здійснення господарської операції на виконання певного господарського договору.

Відповідно до норм ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання ; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції , одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Господарські операції -це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Отже, видаткова накладна є первинним документом та має містити дані з посиланням на договір, у межах виконання якого складається така накладна на підтвердження здійснення господарської операції за цим договором.

Окрім цього, судова колегія зазначає, що згідно інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права»вказується на те, що підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положень про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першої статті 692 ЦК України.

Як вбачається з матеріалів справи, видаткова накладна № ПН -0000046 від 18.05.2011 р. та Договір № КП-18/05/11 підписані Барвиш І.В., а у відповідності до Наказу № 15, Барвиш І.В.-директор Товариства з обмеженою відповідальність науково -виробничого підприємства «Інтернафта», якого звільнено із займаної посади з 04.09.2011 р. Отже, Договір № КП-18/05/11 укладений 18.05.2011р. та видаткова накладна № ПН -0000046 від 18.05.2011 р. є такими, що підписані уповноваженою особою (а.с. 39).

З огляду на вище викладене, судова колегія зазначає, що укладений між сторонами Договір поставки № КП -18/05/11 від 18.05.2011 р. скріплений підписами уповноважених на це осіб (директорами) та затверджений печатками підприємств, сторонами погоджено усі умови договору та досягнуто згоди щодо виконання умов останнього, тому дотримання положень такого є обов'язковим як для позивача, так і для відповідача. Вказаний Договір, укладений між сторонами в межах чинного законодавства України -є правомірним, оскільки його недійсність прямо не встановлена законом та він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Пунктом 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки.

Статтею 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пунктом 5.2. Договору передбачено, що розрахунки за товар здійснюються шляхом здійснення оплати протягом 35 календарних днів з моменту укладення даного Договору.

Відповідно до п. 6.3. Договору Покупець за порушення строку здійснення оплати, що передбачений п. 5.2 даного Договору протягом 10 календарних днів, зобов'язаний сплатити Постачальнику штраф у розмірі 40% від вартості неоплаченого товару. У випадку порушення строку здійснення оплати товару, що передбачений п. 5.2. даного Договору більше 10 календарних днів, Покупець зобов'язаний сплатити Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

У відповідності до вимог ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов»язань»- розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Судова колегія зазначає, що нарахована позивачем пеня в сумі 2530,90 грн. та штраф в сумі 13780 грн. згідно поданого розрахунку, перевіреного судовою колегією грунтується на фактичних обставинах, приписах законодавства та обумовлених сторонами умовах Договору, що регламентує спірні правовідносини. За таких обставин, в цій частині заявлені позовні вимоги місцевий господарський суд задоволив правомірно.

Також, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо підставності стягнення з відповідача 275,60 грн. інфляційних втрат, 773 грн. трьох відсотків річних за порушення зобов'язань щодо оплати товару за Договором № КП-18/05/11 від 18.05.2011р.

Судова колегія зазначає, що в даному випадку передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника за порушення виконання зобов'язання.

Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання та підлягають задоволенню.

У відповідності до вимог ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, чого скаржником не зроблено.

Оцінивши докази в їх сукупності, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду прийшла до висновку про необґрунтованість доводів апеляційної скарги та відповідність рішення господарського суду Івано -Франківської області нормам чинного законодавства, матеріалам та обставинам справи.

Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, -

Львівський апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Івано - Франківської області від 25.06.2012 р. у справі №5010/420/2012-17/39 залишити без змін, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Науково - виробничого підприємства «Інтернафта», б/н від 06.07.2012р. (вх. № Львівського апеляційного господарського суду 526 від 25.07.2012р.) - без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

3. Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України в порядку та строки, передбачені статтями 109-110 Господарського процесуального кодексу України.

4. Справу № 5010/420/2012-17/39 повернути господарському суду Івано - Франківської області.

Повний текст постанови складено та підписано 25.09.2012 р.

Головуючий суддя Давид Л.Л.

Суддя Данко Л.С.

Суддя Мурська Х.В.