Рішення

від 14.06.2012 по справі 5020-440/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД М. СЕВАСТОПОЛЯ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2012 року справа № 5020-440/2012 за позовом Відкритого акціонерного товариства «Севастопольське підприємство «ЕРА»

(вул. Індустріальна,12, м. Севастополь, 99040),

до Товариства з обмеженою відповідальністю Спільне російсько-українське підприємство «Севастопольський судноремонтний завод «Лазаревське Адміралтейство»

(вул. Гер. Севастополя,13, м. Севастополь, 99001),

про визнання права власності ,-

суддя Щербаков С.О.

за участю:

представників позивача -Квишко О.І., довіреність б/н від 03.01.2012; Арістархова О.К., довіреність б/н від 03.01.2012;

представника відповідача - не з`явився;

Суть спору:

19.04.2012 відкрите акціонерне товариство «Севастопольське підприємство «ЕРА»(далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Севастополя з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю Спільне російсько-українське підприємство «Севастопольський судноремонтний завод «Лазаревське Адміралтейство»про визнання права власності на кабельну продукцію відповідно до переліку, зазначеному в позовній заяві.

Позовні вимоги із посиланням на ст.ст. 320, 334, 628 Цивільного кодексу України, ст.265 Господарського кодексу України, а також на умови договорів, укладених між позивачем та відповідачем, обґрунтовані тим, що на думку позивача, зазначені договори за характером передбачених ними робіт є змішаними договорами, які містять як елементи підряду так і поставки позивачу кабельної продукції, яка використовувалась при виконанні електромонтажних та ремонтних робіт, а тому у позивача виникло право власності на отриману продукцію, яке не визнається та оспорюється відповідачем.

Ухвалою Господарського суду міста Севастополя від 20.04.2012 було прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено до розгляду в судовому засіданні на 14.05.2012.

Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в судовому засіданні 14.05.2012 оголошувалась перерва до 05.06.2012, та розгляд справи 05.06.2012 відкладався на 14.06.2012.

Представники позивача в судовому засіданні наполягали на задоволенні позовних вимог.

Також у судове засідання з`явився Молчанов А.О., який на підтвердження своїх повноважень в якості представника відповідача надав довіреність б/н від 29.03.2010 підписану керівником підприємства - Михайлюком В.І.

Відповідно до статті 28 Господарського процесуального кодексу України, справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють в межах повноважень, наданих їм законодавством та установочними документами, через свого представника.

Вищевказана особа не була допущена в судове засідання в якості представника відповідача, оскільки згідно зробленого судом спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців встановлено, що керівником відповідача є інша особа -Кріц М.С.

Раніше, 11.05.2012 представник відповідача надав відзив на позов, в якому, зокрема, вказує, що між сторонами не укладались договори, якими б передбачалось перехід права власності на спірну кабельну продукцію, оскільки позивач отримав зазначену продукцію для виконання електроремонтних робіт, а тому у нього не виникло право власності на неї.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору. Враховуючи те, що відповідач про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутністю відповідача за наявними у справі матеріалами.

На підставі ст.85 ГПК України в судовому засіданні 14.06.2012 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників позивача, суд, -

ВСТАНОВИВ:

15.01.2003 між відкритим акціонерним товариством «Севастопольське підприємство «ЕРА»(Виконавець) та товариством з обмеженою відповідальністю Спільне російсько-українське підприємство «Севастопольський судноремонтний завод «Лазаревське Адміралтейство»(Замовник) був укладений договір №1620, згідно п.1.1 якого виконавець відповідно до листів-замовлень приймає на себе зобов'язання з ремонту електрообладнання та електромонтажних робіт на замовленні 133/641Б у обсязі кошторисних калькуляцій №2654, 2724, 2733, 2763, а замовник прийняти та сплатити вказані роботи (т.1 а.с.17-19).

Згідно з п.2.1. договору №1620 від 15.01.2003 орієнтовна договірна вартість робіт складала 1389379,44 грн. з урахуванням ПДВ.

Пунктом 2.2 договору №1620 від 15.01.2003 визначено, що оплата робіт здійснюється замовником по рахункам виконавця.

Протоколом розбіжностей до договору №1620 від 15.01.2003 в редакції замовника пункт 1.5 зазначеного договору було викладено у наступній редакції: «Обладнання, кабельну продукцію поставляє замовник за наданими виконавцем відомостям замовлення. Поставку допоміжних матеріалів здійснює виконавець» (т.1 а.с. 20-21).

У подальшому між відкритим акціонерним товариством «Севастопольське підприємство «ЕРА»та товариством з обмеженою відповідальністю Спільне російсько-українське підприємство «Севастопольський судноремонтний завод «Лазаревське Адміралтейство»були укладені аналогічні договори №1636 від 28.01.2004, №1637 від 28.01.2004, №1727 від 14.02.2006, №1764 від 15.02.2007, згідно яких позивач (виконавець) зобов'язувався здійснювати ремонт електрообладнання та електромонтажні роботи на замовленні (т.1 а.с. 32-35, 57-60, 92-95, 103-106).

Всіма договорами передбачено, що оплату робіт здійснює замовник за рахунками виконавця.

У пункті 1.6. договору №1636 від 28.01.2004 визначено, що поставку кабельної продукції здійснює замовник у строк до 10.02.2004 безпосередньо у цех виконавця із наданням паспортів, сертифікатів та протоколів вхідного контролю.

Пунктом 1.5 договору №1637 від 28.01.2004 також передбачено, що поставку кабельної продукції здійснює замовник безпосередньо у цех виконавця із наданням паспортів, сертифікатів та протоколів вхідного контролю.

У договорі №1727 від 14.02.2006 сторони передбачили обов'язок виконавця поставити всю необхідну кабельну продукцію (п.6.1.2). Аналогічний обов'язок відповідача сторони визначили і у договорі №1764 від 15.02.2007.

По кожному з вказаних договорів сторонами були оформлені та підписані специфікації, калькуляції та відомості матеріалів.

Згідно наказів-накладних, відповідачем в період з 2004 по 2005 здійснювалась поставка позивачу кабельної продукції партіями (а.с.116-169).

Відповідно до інвентаризаційного опису кабельної продукції ТОВ СРК «Лазаревське Адміралтейство», переданої ВАТ «Севастопольське підприємство «ЕРА», станом на 01.03.2012 у позивача наявна кабельна продукція, передана відповідачем, асортимент якої складає 338 найменувань, загальною кількістю 282024 шт., на суму 4896563,60 грн.

На думку позивача, поставка відповідачем кабельної продукції в межах вищевказаних договорів є підставою для виникнення у нього права власності на цю продукцію відповідно до статті 334 Цивільного кодексу України, оскільки із змісту укладених між сторонами договорів вбачається, що кожен з них є змішаним договором та містить як елементи підряду так і поставки.

Оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи суд дійшов до наступних висновків.

Згідно з ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України встановлено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 392 Цивільного кодексу України передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Позивач, вважаючи себе власником спірної кабельної продукції, пред'явив позов про визнання за ним права власності на неї, а відповідач в свою чергу не визнає це право та оспорює його.

Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

У частині 1 статті 334 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, у даному випадку право власності на спірну кабельну продукцію може виникнути у позивача лише за умови укладення між ним та відповідачем відповідного договору купівлі-продажу (поставки) цієї кабельної продукції.

Стаття 509 Цивільного кодексу України та стаття 173 Господарського кодексу України визначають зобов'язання (в тому числі господарське зобов'язання) як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Статтею 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зміст договорів згідно статті 628 ЦК України становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно частини 1 та 2 статті 837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Закон не розкриває змісту робіт, які можуть виконуватися за договором підряду. Безперечним, однак, є те, що предметом договору підряду є індивідуалізований результат праці підрядника, який набуває тієї чи іншої матеріалізованої форми, оскільки робота виконується з матеріалів сторін і здається у вигляді, придатному для оцінки. Предметом договору підряду може бути будь-яка робота, у процесі виконання якої створюється результат, що передається замовнику.

Істотними у договорі підряду є умови, що стосуються його предмета, ціни та строку виконання. Саме вони визнають зміст підряду, його особливості.

Зі змісту договорів №1620 від 15.01.2003, №1636 від 28.01.2004, №1637 від 28.01.2004, №1727 від 14.02.2006 та №1764 від 15.02.2007 вбачається, що їх предметом є виконання позивачем як підрядником електромонтажних робіт та ремонту електрообладнання на замовлення відповідача. Також зазначеними договорами передбачений обов'язок відповідача прийняти та сплатити роботи, що є предметом договору.

Отже, між сторонами виникли правовідносини, що витікають з договору підряду.

Згідно з частиною 2 статті 628 Цивільного кодексу України, сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Якщо виходити із буквального тлумачення ч. 2 ст. 628 ЦК, то змішаний договір може містити елементи саме різних договорів, а не одного типу. Суть змішаного договору зводиться до того, що в ньому поєднуються елементи саме різних типів договорів, і це зумовлює відповідне правило про застосування до такого договору положень актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у ньому.

Частинами 1 та 2 статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Основні вимоги щодо укладення та виконання договорів поставки встановлюються положеннями Господарського кодексу України (статті 179-187, 193-201, 265-270), іншими законодавчими актами ( в тому числі ЦК).

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона -постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні -покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 266 Господарського кодексу України визначено, що предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

Статтями 267, 268 Господарського кодексу України обумовлено необхідність визначення строку, порядку поставки та якості товарів, що поставляються.

Таким чином, істотними умовами договору поставки є асортимент, кількість, якість товару, строки поставки і ціна.

Аналізуючи пункти 1.5., 3.5.2. договору №1620 від 15.01.2003, 1.6., 3.5.3. договору №1636 від 28.01.2004, 1.5., 3.5. договору №1637 від 28.01.2004, 1.2., 6.1.2. договору №1727 від 14.02.2006, 1.2., 6.1.2. договору №1764 від 15.02.2007 на які посилається позивач у позовній заяві, а також умови договорів, суд дійшов висновку, що жоден з вказаних договорів не містить елементів договорів поставки, зокрема умов щодо кількості, асортименту та ціни кабельної продукції, які є істотними умовами для договору поставки та передбачені статтею 266 Господарського кодексу України , а містить лише умови, за якими відповідач повинен передати позивачу кабельну продукцію саме для електроремонтних робіт.

Крім цього, у договорах №1620 від 15.01.2003, №1636 від 28.01.2004, №1637 від 28.01.2004, №1727 від 14.02.2006 та №1764 від 15.02.2007 відсутні умови щодо обов'язку позивача прийняти кабельну продукцію та сплатити за неї певну грошову суму.

Таким чином, враховуючи викладене, а також положення частини 2 статті 628 Цивільного кодексу України, суд вважає, що зазначені договори не є змішаними, оскільки предметом даних договорів є виконання позивачем підрядних електротехнічних робіт за завданням та за рахунок відповідача, що повністю відповідає умовам договору підряду, та в них не поєднуються елементи різних договорів, зокрема договору поставки.

Згідно пунктів 1.6. договорів №1636 від 28.01.2004, №1637 від 28.01.2004, пунктів 6.1.2 договорів №1727 від 14.02.2006, №1764 від 15.02.2007 відповідач (замовник) дійсно зобов'язався здійснювати поставку кабельної продукції позивачу, однак як вбачається з цих договорів, поставка зазначеної продукції здійснювалась відповідачем саме для виконання позивачем робіт по ремонту електрообладнання та електромонтажних робіт за вказаними договорами, тобто вона фактично є інструментом виконання робіт, а тому на думку суду, у позивача не виникло підстав для визнання за ним права власності на зазначену кабельну продукцію в розумінні ст.334 ЦК України.

Посилання позивача на накази-накладні в підтвердження поставки відповідачем кабельної продукції позивачу не можуть бути прийняті судом, оскільки у зазначених наказах-накладних відсутнє посилання на вищевказані договори, на які він посилається у позовній заяві.

Також слід зазначити, що згідно договору №121 від 20.10.2003, укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю «Азовська кабельна компанія»та відповідачем, додатку до договору №1 від 20.10.2003 та додаткової угоди №2 до нього (т.2 а.с.8-25), останній на законних підставах придбав спірну кабельну продукцію у ТОВ «Азовська кабельна компанія», тобто він є єдиним законним власником спірного майна в силу статті 334 Цивільного кодексу України.

З урахуванням викладеного у суду відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог відкритого акціонерного товариства «Севастопольське підприємство «ЕРА».

За правилами статті 49 Господарського процесуального кодексу України при відмові в задоволенні позову витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на позивача.

Керуючись ст. 22, 49, 58, 82-85, 123, 124 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні позову відмовити повністю .

Рішення складено відповідно до вимог

статті 84 Господарського процесуального

кодексу України та підписано 19.06.2012.

Суддя С.О. Щербаков