Постанова

від 04.12.2013 по справі 5020-440/2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2013 року Справа № 5020-440/2012 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мирошниченка С.В.,

суддів: Алєєвої І.В.,

Картере В.І. (доповідач)

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю спільне російсько-українське підприємство "Севастопольський судноремонтний завод "Лазарєвське адміралтейство"

на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 17.06.2013

у справі № 5020-440/2012 господарського суду міста Севастополя

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Севастопольське підприємство "Ера"

до Товариства з обмеженою відповідальністю спільне російсько-українське підприємство "Севастопольський судноремонтний завод "Лазарєвське адміралтейство"

про визнання права власності

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2012 року Відкрите акціонерне товариство "Севастопольське підприємство "Ера" звернулося до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю спільне російсько-українське підприємство "Севастопольський судноремонтний завод "Лазарєвське адміралтейство" про визнання права власності на кабельну продукцію відповідно до переліку, зазначеному в позовній заяві.

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 14.06.2012 (суддя Щербаков С.О.) у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 17.06.2013 (колегія суддів у складі: суддя Гонтар В.І. - головуючий, судді Борисова Ю.В., Волков К.В.) рішення господарського суду міста Севастополя від 14.06.2012 скасовано. Позов задоволено. Визнано за позивачем право власності на кабельну продукцію відповідно до переліку.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову апеляційного суду від 17.06.2013, а рішення господарського суду першої інстанції від 14.06.2012 залишити в силі. В обґрунтування касаційної скарги скаржник стверджує, що судом при прийнятті оскаржуваної постанови порушено вимоги ст.ст. 202, 203, 631, 632, 712, 840 ЦК України, ст. 265 ГК України.

Перевіривши повноту встановлення обставин у справі та правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України вважає касаційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі встановлено, що:

- 15.01.2003 ВАТ "Севастопольське підприємство "Ера" (виконавець) та ТОВ СП "Севастопольський судноремонтний завод "Лазаревське Адміралтейство" (замовник) був укладений договір № 1620, згідно з п. 1.1 якого виконавець відповідно до листів-замовлень приймає на себе зобов'язання з ремонту електрообладнання та електромонтажних робіт заа замовленням 133/641Б у обсязі кошторисних калькуляцій №№ 2654, 2724, 2733, 2763, а замовник зобов'язується прийняти та сплатити вказані роботи;

- відповідно до п. 2.1. договору № 1620 від 15.01.2003 орієнтовна договірна вартість робіт складає 1389379,44 грн. з урахуванням ПДВ. Пунктом 2.2 договору визначено, що оплата робіт здійснюється ТОВ СП "Севастопольський судноремонтний завод "Лазаревське Адміралтейство" за рахунками ВАТ "Севастопольське підприємство "Ера";

- протоколом розбіжностей до договору № 1620 від 15.01.2003 в редакції ТОВ СП "Севастопольський судноремонтний завод "Лазаревське Адміралтейство" п. 1.5 зазначеного договору було викладено у наступній редакції: "Обладнання, кабельну продукцію поставляє замовник відповідно до наданих виконавцем відомостям замовлення. Поставку допоміжних матеріалів здійснює виконавець";

- у подальшому сторонами у справі були укладені аналогічні договори № 1636 від 28.01.2004, № 1637 від 28.01.2004, № 1727 від 14.02.2006, № 1764 від 15.02.2007, згідно з умовами яких ВАТ "Севастопольське підприємство "Ера" зобов'язалося здійснювати ремонт електрообладнання та електромонтажні роботи за замовленням;

- умовами всіх договорів передбачено, що оплату робіт здійснює ТОВ СП "Севастопольський судноремонтний завод "Лазаревське Адміралтейство" за рахунками ВАТ "Севастопольське підприємство "Ера";

- у пункті 1.6. договору № 1636 від 28.01.2004 визначено, що поставку кабельної продукції здійснює ТОВ СП "Севастопольський судноремонтний завод "Лазаревське Адміралтейство" у строк до 10.02.2004 безпосередньо до цеху ВАТ "Севастопольське підприємство "Ера" із наданням паспортів, сертифікатів та протоколів вхідного контролю;

- пунктом 1.5 договору № 1637 від 28.01.2004 також передбачено, що поставку кабельної продукції здійснює ТОВ СП "Севастопольський судноремонтний завод "Лазаревське Адміралтейство" безпосередньо до цеху ВАТ "Севастопольське підприємство "Ера" із наданням паспортів, сертифікатів та протоколів вхідного контролю;

- у договорі № 1727 від 14.02.2006 сторони також передбачили обов'язок виконавця поставити всю необхідну кабельну продукцію (п. 6.1.2);

- аналогічний обов'язок відповідача сторони визначили і у договорі №1764 від 15.02.2007;

- до кожного з вказаних договорів сторонами були оформлені та підписані специфікації, калькуляції та відомості матеріалів;

- згідно з наказами-накладними, ТОВ СП "Севастопольський судноремонтний завод "Лазаревське Адміралтейство" у період з 2004 по 2005 роки здійснювалась поставка ВАТ "Севастопольське підприємство "Ера" кабельної продукції партіями;

- відповідно до інвентаризаційного опису кабельної продукції ТОВ СП "Севастопольський судноремонтний завод "Лазарєвське адміралтейство", переданої ВАТ "Севастопольське підприємство "Ера", станом на 01.03.2012 у позивача наявна кабельна продукція, передана відповідачем, асортимент якої складає 338 найменувань, загальною кількістю 282024 шт., на суму 4896563,60 грн.

Звертаючись до господарського суду з позовом у даній справі, позивач вказував на те, що поставка ТОВ СП "Севастопольський судноремонтний завод "Лазарєвське адміралтейство" кабельної продукції в межах вказаних договорів є підставою для виникнення у нього права власності на цю продукцію відповідно до ст. 334 ЦК України, оскільки зі змісту укладених сторонами договорів вбачається, що кожен з них є змішаним договором та містить як елементи підряду так і поставки.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову та приймаючи нове рішення про задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції погодився з твердженнями позивача про те, що укладені сторонами у справі договори мають змішаний характер, оскільки окрім умов підряду в них також містяться узгоджені умови щодо поставки. У зв'язку з відсутністю у вказаних договорах зобов'язань позивача щодо повернення відповідачу залишків невикористаної кабельної продукції, а також доведеності добровільної передачі цієї продукції від відповідача набувачеві за договорами - позивачу у справі - в останнього в силу положень ст.ст. 328, 334 ЦК України з моменту отримання спірної кабельної продукції виникло право власності на неї.

З такими висновками апеляційного суду погодитись не можна.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, і ці обставини були встановлені судами попередніх інстанцій, позивач, вважаючи себе власником спірної кабельної продукції, пред'явив позов про визнання за ним права власності на неї, а відповідач, в свою чергу, це право не визнає та оспорює.

Відповідно до ст. 392 ЦК України передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно з ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

У частині 1 ст. 334 ЦК України встановлено, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, у даному випадку право власності на спірну кабельну продукцію може виникнути у позивача на підставі укладення з відповідачем відповідного договору купівлі-продажу (поставки) цієї кабельної продукції.

Наведені вимоги чинного законодавства не були належним чином враховані апеляційним судом, який у цьому ж зв'язку не вжив у повній мірі заходів для з'ясування суті спірних правовідносин сторін.

Зокрема, суд не перевірив обґрунтованість тверджень відповідача про те, що жоден з вказаних договорів не містить умов щодо кількості, асортименту та ціни кабельної продукції, які є істотними умовами для договору поставки, а містить лише умови, за якими відповідач повинен передати позивачу кабельну продукцію саме для здійснення електроремонтних робіт.

Крім цього, у договорах № 1620 від 15.01.2003, № 1636 від 28.01.2004, № 1637 від 28.01.2004, № 1727 від 14.02.2006 та № 1764 від 15.02.2007 відсутні умови щодо обов'язку ВАТ "Севастопольське підприємство "Ера" прийняти кабельну продукцію та сплатити за неї певну грошову суму.

З огляду на викладене, посилання апеляційного суду на те, що відповідач, передаючи позивачу спірну продукцію за договорами, фактично мав волевиявлення добровільно втратити право власності на передану ним продукцію в натурі (в її первинному вигляді) та прагнення за наслідками виконання цих договорів отримати інший речовий результат у вигляді виконаних робіт з використанням перероблених матеріалів, не узгоджується з висновком цієї судової інстанції про наявність у позивача права власності та спірне майно.

Оскільки в ході розгляду справи суд першої інстанції, який дійшов протилежних висновків щодо вирішення спору, також не дослідив усіх умов вказаних договорів, зокрема чи передбачали умови вказаних договорів повну переробку поставленої позивачу кабельної продукції для виконання електромонтажних робіт з цієї продукції, внаслідок якої вона переставала існувати у первинному вигляді та одержувались інші речові результати робіт. Судом першої інстанції також не встановлено чи передбачили сторони порядок повернення цієї продукції або її залишків і якщо так, то яким чином це мало відбуватись з урахуванням того, що згідно з протоколом розбіжностей до договору № 1620 від 15.01.2003 сторонами визначено, що обладнання, кабельну продукцію поставляє ТОВ СП "Севастопольський судноремонтний завод "Лазаревське Адміралтейство" відповідно до наданих виконавцем відомостям замовлення, а поставку допоміжних матеріалів також здійснює ВАТ "Севастопольське підприємство "Ера".

Згідно з ст.ст. 4 7 , 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а судове рішення по справі приймає за результатами обговорення усіх обставин справи.

Отже, сукупність наведеного свідчить про те, що суди допустили неповноту у дослідженні обставин справи, та дійшли суперечливих висновків щодо правового змісту тих правовідносин, які склалися між сторонами з укладенням наведених вище договорів.

В силу приписів ст. 111 7 ГПК України Вищий господарський суд України не має права встановлювати або вважати встановленими обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарських судів попередніх інстанцій, а відтак прийняті у справі рішення господарського суду міста Севастополя від 14.06.2012 та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 17.06.2013 відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 111 9 ГПК України слід скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

В ході нового розгляду господарському суду належить врахувати наведені недоліки, з'ясувати фактичні обставини справи, встановити правову природу відносин сторін і, в залежності від встановленого, прийняти відповідне рішення, виклавши його згідно з вимогами процесуального та матеріального законодавства.

Керуючись статтями 111 7 - 111 12 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю спільне російсько-українське підприємство "Севастопольський судноремонтний завод "Лазарєвське адміралтейство" задовольнити частково.

Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 17.06.2013 та рішення господарського суду міста Севастополя від 14.06.2012 у справі № 5020-440/2012 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду міста Севастополя.

Головуючий суддя:С. Мирошниченко Судді: І. Алєєва В. Картере