Постанова

від 19.09.2012 по справі 2а-3853/12/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-3853/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Амельохін В.В.

Суддя-доповідач: Чаку Є.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

"19" вересня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Чаку Є.В.,

суддів: Маслія В.І., Файдюка В.В.,

за участю секретаря Муханькової Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Рітейл Електронікс»на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.07.2012 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Рітейл Електронікс»до Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Рітейл Електронікс»(далі по тексту - позивач) звернулося з позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби (далі по тексту - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 05.03.2012 року № 0000122301 та № 0000132301.

Окружний адміністративний суд міста Києва своєю постановою від 16.07.2012 року адміністративний позов залишив без задоволення.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про задоволення позовних вимог в повному обсязі. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що є підставою для скасування постанови суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного:

Як вбачається з матеріалів справи, Державною податковою інспекцією у Оболонському районі м. Києва проведено перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Рітейл Електронікс»за результатами якої, 21.02.2012 року складено акт № 127-23-1-37195063 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки повноти обчислення та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість при взаємовідносинах з TOB «Дніпроторгінвест»(код ЄДРПОУ 212565), TOB «Промислова спілка Балтимор»(код ЄДРПОУ 37212696), ПП «Рохат»(код ЄДРПОУ 21867200) та TOB «Персональна Електроніка»(код ЄДРПОУ 36385367) за період з 01.01.2011 року по 31.08.2011 року (далі по тексту - Акт перевірки).

Актом перевірки встановлено порушення п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 статті 198, п. 201.2 статті 201 Податкового кодексу України в результаті чого занижено ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету у розмірі 2 405 317,48 грн. та завищено від'ємне значення з ПДВ за серпень 2011 року - 46 942,23 грн.

На підставі встановлених порушень відповідачем 05.03.2012 року прийнято податкові повідомлення - рішення № 0000122301, яким за порушення п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 статті 198, п. 201.2 статті 201 Податкового кодексу України позивачу збільшено ПДВ в розмірі 2 548 230, 58 грн., в тому числі - основний платіж - 2 405 317,48 грн. та штрафні (фінансові) санкції - 142 913,10 грн. та № 0000132301, яким за порушення п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 статті 198, п. 201.2 статті 201 Податкового кодексу України позивачу зменшено суму від'ємного значення ПДВ в розмірі 46 942,23 грн. за серпень 2011 року.

Як вбачається з матеріалів справи, в перевіряємому періоді позивач мав взаємовідносини з TOB «Дніпроторгінвест»(код ЄДРПОУ 37212565), TOB «Промислова спілка Балтимор»(код ЄДРПОУ 37212696), ПП «Рохат» (код ЄДРПОУ 21867200) та TOB «Персональна Електроніка»(код ЄДРПОУ 36385367).

30.11.2010 року між позивачем то ТОВ «Дніпроторгінвест»був укладений договір купівлі-продажу № 31, відповідно до п.п. 1.1. якого ТОВ «Дніпроторгінвест»(продавець) зобов'язується передати, а ТОВ «Рітейл Електронікс»(покупець) зобов'язується прийняти та оплатити товар.

На виконання умов вказаного договору, ТОВ «Дніпроторгінвест»передавало, а позивач приймав товар (ноутбуки, комп'ютери, телефони, ігри, диски, радіо-, електро-, фототовари та інші непродовольчі товари, кондитерські товари), перелік якого зазначений у видаткових накладних на загальну суму 6 005 346 грн. 29 коп. Суми підтверджуються платіжними дорученнями, які наявні в матеріалах справи.

Колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу на, що ТОВ «Дніпроторгінвест»на момент укладення договору № 31 від 30.11.2010 року з позивачем по справі та здійснення господарських операцій за договором було платником ПДВ, а свідоцтво анульовано 11.04.2011 року.

31.03.2011 року між позивачем та ТОВ «Промислова спілка Балтимор»був укладений договір купівлі продажу № 31-03, відповідно до п.п. 1.1. якого ТОВ «Промислова спілка Балтимор»(продавець) зобов'язується передати, а ТОВ «Рітейл Електронікс»(покупець) зобов'язується прийняти та оплатити товар.

На виконання умов вказаного договору, ТОВ «Промислова спілка Балтимор»передавало, а позивач приймав товар (ноутбуки, комп'ютери, телефони, ігри, диски, радіо-, електро-, фототовари та інші непродовольчі товари, кондитерські товари), перелік якого зазначений у видаткових накладних на загальну суму 2 565 742 грн. 45 коп. За отриманий товар, позивач перерахував дану суму на розрахунковий рахунок ТОВ «Промислова спілка Балтимор». Суми підтверджуються платіжними дорученнями, які наявні в матеріалах справи.

Колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу на, що ТОВ «Промислова спілка Балтимор»на момент укладення договору № 31-03 від 31.03.2011 року з позивачем по справі та здійснення господарських операцій за договором було платником ПДВ, а свідоцтво анульовано 24.05.2011 року.

29.04.2011 року між позивачем та ПП «Рохат»був укладений договір купівлі-продажу № 36, відповідно до п.п. 1.1 якого ПП «Рохат»(продавець) зобов'язується передати, а ТОВ «Рітейл Електронікс»(покупець) зобов'язується прийняти та оплатити товар.

На виконання умов вказаного договору, ПП «Рохат»передавало, а позивач приймав товар (ноутбуки, комп'ютери, телефони, ігри, диски, радіо-, електро-, фототовари та інші непродовольчі товари, кондитерські товари), перелік якого зазначений у видаткових накладних на загальну суму 6 633 760 грн. 71 коп. За отриманий товар, позивач перерахував 5 166 986 грн. 58 коп. на розрахунковий рахунок ПП «Рохат». Суми підтверджуються платіжними дорученнями, які є наявні в матеріалах справи.

ПП «Рохат»на момент укладення договору № 36 від 29.04.2011 року з позивачем по справі та здійснення господарських операцій за договором було платником ПДВ, а свідоцтво анульовано 26.10.2011 року.

Між позивачем і ТОВ «Персональна Електроніка»був укладений договір поставки 01/11-10 від 01.11.2010 року, відповідно до п.п. 1.1. якого ТОВ «Персональна Електроніка»передавало, а позивач приймав товар ноутбуки, комп'ютери, телефони, ігри, диски, радіо-, електро-, фототовари та інші непродовольчі товари, кондитерські товари), перелік якого зазначений у видаткових накладних на загальну суму 202 719 грн. 25 коп. За отриманий товар, позивач перерахував 470 000 грн. 00 коп. на розрахунковий рахунок ТОВ «Персональна Електроніка». Суми підтверджуються платіжними дорученнями, які є наявні в матеріалах справи.

Спростовуючи вказані доводи податкового органу, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України , іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчиняться у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Підставою для недійсності правочину відповідно до ст. 215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу .

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно ст. 228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано доказів про умисність укладення угод між позивачем та його контрагентами, з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Відповідачем, також, не надано до справи рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження «безтоварності»здійснених позивачем господарських операцій, тому висновок відповідача про «безтоварність»господарської операції носить характер припущення, яке не підтверджено належними доказами.

Дана правова позиція, також, викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 16.05.2012 року (К/9991/6340/12).

Разом з тим, на підтвердження фактів реальності угод з контрагентами - TOB «Дніпроторгінвест», TOB «Промислова спілка Балтимор», ПП «Рохат»та TOB «Персональна Електроніка» , позивачем надано суду: видаткові накладні, податкові накладні, платіжні доручення, звіти о роздрібних продажах

За таких обставин, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, що матеріалами справи не підтверджено реальність укладених позивачем з контрагентами договорів купівлі - продажу.

Відповідно до п. 14.1.181. ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу ;

Порядок обчислення та формування податкового кредиту передбачено Розділом V Податкового Кодексу України .

У відповідності до п. 198.1 ст. 198 ПКУ право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2. ст. 198 ПКУ датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Водночас відповідно до п.198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу , та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу , протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 ПКУ ) чи не підтверджені митними деклараціями , іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 ПКУ .

Відповідно до п. 201.1 статті 201 ПК України 201.1 платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Згідно п.п. 201.8, 201.10 статті 201 ПК України 201.8 право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу .

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Чинне законодавство не зобов'язує і не наділяє юридичних осіб правами перевіряти відповідність законодавству установчих документів своїх контрагентів за договорами. Податкова накладна видається для покупця, однак вона є податковим документом постачальника, і саме останній несе персональну відповідальність за порядок її складання та оформлення.

З матеріалів справи вбачається, що підставою для визначення податкового кредиту позивачем є податкові накладні, видані йому постачальником товару (платником ПДВ), що оформлені з дотриманням вимог чинного законодавства. Крім цього, здійснення та оплата наданих послуг підтверджується належним чином оформленими первинними документами, що містяться в матеріалах справи.

У взаємозв'язку з наведеним та наданими позивачем доказами, що містяться в матеріалах справи колегія суддів вважає, що характер спірних операцій відповідає звичайній господарській діяльності позивача.

Також, колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу на те, що між фактом придбання товару у TOB «Дніпроторгінвест», TOB «Промислова спілка Балтимор», ПП «Рохат»та TOB «Персональна Електроніка»та господарською діяльністю позивача існує прямий зв'язок, а саме: придбані у зазначених вище контрагентів товари були реалізовані у магазині позивача, що підтверджується звітами про роздрібні продажі.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу. При цьому, відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кредиту України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас, відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку зокрема придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту визнається факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

В силу п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а і в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (п. 200.3 ст. 200 Податкового кредиту України).

За змістом вказаних норм правомірність декларування від'ємного значення з податку на додану вартість безпосередньо залежить від правомірності формування податкового кредиту, що на думку колегії суддів апеляційної інстанції, доведено позивачем вище.

Отже у податкового органу були відсутні законні підстави для зменшення позивачу суми від'ємного значення з податку на додану вартість згідно з оспорюваним податковим повідомленням-рішенням.

На підставі вищевикладеного, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, та підтверджені в ході апеляційного провадження, через що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а позовні вимоги -задоволенню.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Рітейл Електронікс»-задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.07.2012 року -скасувати та прийняти нову, якою адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Рітейл Електронікс»задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення -рішення № 0000122301 та № 0000132301 від 05.03.2012 року.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя Чаку Є.В.

Судді: Маслій В.І.

Файдюк В.В.