Постанова

від 15.08.2012 по справі 2а-4285/12/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

15 серпня 2012 року 16:45 № 2а-4285/12/2670

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі: головуючого судді Патратій О.В. за участю секретаря судового засідання Висоцької Ю.М. та представників сторін:

від позивача: Андрюхіна Д.В.,

від відповідача: Коновал Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Федкомінвест-Україна» доДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби провизнання нечинними податкових повідомлень -рішень від 17 жовтня 2007 року №0007812309/0, від 15 листопада 2007 року № 0007812309/1, від 31 січня 2008 року № 0007812309/2 -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У лютому 2008 року Закрите акціонерне товариство «Федкомінвест-Україна»звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень -рішень від 17 жовтня 2007 року №0007812309/0, від 15 листопада 2007 року № 0007812309/1, від 31 січня 2008 року № 0007812309/2.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 червня 2008 року позов задоволено у повному обсязі, визнано недійсними податкові повідомлення -рішення від 17 жовтня 2007 року №0007812309/0, від 15 листопада 2007 року № 0007812309/1, від 31 січня 2008 року № 0007812309/2.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2009 року рішення суду першої інстанції було скасовано та постановлено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27 лютого 2012 року касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства «Федкомінвест-Україна» задоволено частково, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 червня 2009 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2009 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Як наголошено судом касаційної інстанції, при новому розгляді справи суду слід установити той рівень звичайної ціни на спірний товар, який сформувався при поставках товару саме у межах митної території України, та з'ясувати, чи була дотримана відповідачем процедура нарахування підприємству податкових зобов'язань та встановлення їх розміру.

Відповідно до ч. 5 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи. Відтак, вказані вище висновки суду касаційної інстанції враховуються судом під час вирішення даної справи.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав та в обґрунтування позовних вимог зазначив, що відображені в акті перевірки висновки про перевищення рівня звичайних цін на шкіряний напівфабрикат «Вет-блу»не відповідають дійсності та нормам чинного законодавства, що підтверджується наданими доказами, а тому, оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 17.10.2007 р. №0007812309/0, від 15.11.2007 р. № 0007812309/1 та від 31.01.2008 р. № 0007812309/2 підлягають скасуванню.

Позивач вважає, що ним вірно визначено розмір податкового кредиту від суми операцій з купівлі товару, оскільки відповідні операції здійснювались ним з застосуванням звичайних цін, визначених на підставі п.п.1.20.1 п.1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 № 334/94-ВР, відповідно до якого, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг) визначена сторонами договору і якщо не доведено протилежне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Позивач зазначив, що не може вважатись належним доказом невідповідності ціни, по якій був придбаний товар - шкіряний напівфабрикат «Вет-блу», лист Державного інформаційно-аналітичного центру моніторингу зовнішніх товарних ринків України Міністерства економіки України від 27.09.2007 року №682/08-07, оскільки дана організація здійснює моніторинг зовнішніх експортних ринків і цін, тому її висновок не є належним доказом рівня цін на ідентичні (однорідні) товари на внутрішньому ринку.

Окрім того, Позивач зазначив, що Відповідачем неправомірно здійснено визначення податкового зобов'язання за непрямим методом, оскільки, відповідно до п.п. 4.3.5. п. 4.3. ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.20 року №2181-ІІІ рішення про застосування непрямих методів приймається податковим органом за місцезнаходженням платника податків за наявності підстав, визначених у п.п. 4.3.1. п. 4.3. ст.4 цього закону. Нарахування податкових зобов'язань з використанням непрямого методу здійснюється виключно податковими органами. Рішення про сплату податкових зобов'язань приймається у судовому порядку за поданням керівника (його заступника) відповідного податкового органу. Тому самостійно визначивши податкове зобов'язання ДПІ порушила визначену законом процедуру донарахування податкових зобов'язань та вийшла за межі наданих їй законом повноважень.

Представник відповідача проти позову заперечував та просив відмовити у його задоволенні з посиланням на висновки акту перевірки № 4034/23-09/31484491 від 08.10.2007 року, винесеного за результатами невиїзної документальна перевірка ЗАТ «Федкомінвест-Україна»з питань взаємовідносин з ПП «Альтернатива-С»за періоди з 01.01.2007 року по 30.06.2007 року, якою встановлено порушення Позивачем п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме у 2007 році було віднесено до складу податкового кредиту суму ПДВ, у зв'язку з придбанням напівфабрикату «Вет-блу», вартість якого більше ніж на більше 20 відсотків перевищує звичайну ціну на даний вид товару.

З огляду на виявлені під час перевірки порушення, відповідач вважає, що застосовані до позивача штрафні (фінансові) санкції на підставі п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податку перед бюджетами та державними цільовим фондами»в розмірі 512 400,00 гривень відповідають чинному законодавству.

В ході судового розгляду було змінено найменування позивача -з Закритого акціонерного товариства Федкомінвест-Україна»на Товариство з обмеженою відповідальністю «Федкомінвест-Україна»зі збереженням ідентифікаційного коду юридичної особи за ЄДРПОУ (31484491), що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 137109 від 24.04.2012р.

Враховуючи вибуття первинного відповідача у справі -ДПІ у Шевченківському районі м. Києва -зі спірних правовідносин, судом на підставі ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України здійснено заміну відповідача на його правонаступника -Державну податкову інспекцію у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби.

Запис розгляду судової справи здійснювався за допомогою технічних засобів: програмно -апаратного комплексу «Діловодство суду».

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 15 серпня 2012 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Федкомінвест-Україна»(код за ЄДРПОУ 31484491) зареєстроване як юридична особа Шевченківською районною у місті Києві державною адміністрацією 13.06.2001 року та перебуває на податковому обліку в ДПІ у Шевченківському районі міста Києва ДПС.

Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Києва була проведена невиїзна документальна перевірка позивача з питань взаємовідносин з ПП «Альтернатива-С» за періоди з 01.01.2007 року по 30.06.2007 року, за результатами якої прийнято акт № 4034/23-09/31484491 від 08.10.2007 року (далі - Акт перевірки)

В Акті перевірки було встановлено порушення позивачем, п.п.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року №68/97-ВР із змінами та доповненнями, в результаті чого встановлено заниження чистої суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість за період, що перевіряється в сумі 341 600,0 у т.ч. по періодах: лютий 2007 року в сумі 143461,0 гривень, червень 2007 року в сумі 86 609,0 гривень, липень 2007 року в сумі 110 974,0 гривень, серпень 2007 року 556,0 гривень.

17.10.2007 року а підставі Акта перевірки прийняте податкове повідомлення-рішення № 0007812309/0 , яким позивачу було визначено податкове зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 512 400,00 грн., за основним платежем 341 600,00 грн., та 170 800,00 грн. штрафних санкцій.

Позивач оскаржив зазначене податкове повідомлення-рішення в адміністративному порядку та подав скаргу до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва. Рішенням про результати розгляду первинної скарги №5983/10/25-007 від 12.11.2007р. було відмовлено у задоволенні первинної скарги та прийнято нове податкове повідомлення-рішення від 15.11.2007 року №0007812309/1 , аналогічне за змістом.

Не погоджуючись з прийнятим податковим повідомленням рішенням позивач не одноразово звертався до податкового органу зі скаргою, за результатами розгляду якої прийнято рішення №192/10-25-11 від 21.01.2008 року, яким було скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 17.10.2007 року №0007812309/0 та від 15.11.2007 року №0007812309/1 в частині 235015,00 грн. донарахованої суми податку на додану вартість та в частині 117507,5 грн. застосованої фінансової санкції, в іншій частині зазначені рішення залишено без змін.

У зв'язку з частковим задоволенням повторної скарги позивача податковою інспекцією було прийнято податкове повідомлення-рішення від 31.01.2008 року №0007812309/2 , яким позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 159 877,50 грн. (106 585,00 грн. основного платежу та 53 292,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій).

В податкових повідомленнях-рішеннях зазначено, що позивач порушив норми п.п. 7.4.1. п.7.4, 7.7.1. п.7.7. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»№ 168/97-ВР від 0З.04.1997 року (зі змінами та доповненнями, далі - Закон № 168/97-ВР).

Порушення, на думку ДПІ у Шевченківському районі м. Києва, полягало у тому, що позивачем завищено податковий кредит та відповідно занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету по взаєморозрахунках з ПП «Альтернатива С».

Відповідач вважає, що завищення податкового кредиту відбулося через те, що позивач включив до податкового кредиту суму ПДВ сплачену в рамках договірної ціни ПП «Альтернатива -С», а договірна ціна визначена за напівфабрикат «Вет-Блу»між позивачем та ПП «Альтернатива -С»в договорі постачання № 14/02 відрізняється більше ніж на 20%.

Крім того, середня звичайна ціна шкіряного напівфабрикату хромового дубління «Вет-блу»без подальшої обробки, нєдвоєний, 1-2 гатунків у вологому стані, площею 2,6 кв.м, із шкур ВРХ розвісом 2-8 кг з урахуванням інформації Державного інформаційно-аналітичного центру моніторингу зовнішніх товарів ринків Міністерства економіки України (лист № 682/08-07 від 27.09.2007 р.). Середня звичайна ціна шкіряного напівфабрикату хромового дубління «Вет-блу»складає 6,2 дол. США за 1 кг, що у гривневому еквіваленті складає 31,3 грн. за 1 кг, про що зазначено в Акті про результати невиїзної документальної перевірки позивача з питань взаємовідносин з ПП «Альтернатива -С»(код ЄДРПОУ 34464284) за періоди з 01.01.2007р. по 30.06.2007.

Надаючи оцінку оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням суд виходить із наступного.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та ПП «Альтернатива-С»було укладено договір постачання №14/02 від 14.01.2007 року шкіряного напівфабрикату «Вет-блю»1-2 ґатунку вагою 2-8 кг на загальну суму 3 552 000,0 гривень з урахуванням податку на додану вартість.

Виконання вище зазначеного договору підтверджується виписками з банківського рахунку, податковими накладними, копії яких містяться в справи.

Відповідно до банківських виписок від 02.04.2007 року; 05.04.2007 року; 16.04.2007 року; 17.04.2007 року; 19.04.2007 року; 24.04.2007 року; 27.04.2007 року - позивач повністю оплатив вартість шкіряного напівфабрикату Вет-блю згідно договору постачання та Специфікації № 1.

26.02.2007 року ПП «Альтернатива-С»виписало позивачу податкову накладну № 3 на загальну суму 3 552 000,00грн. , включаючи ПДВ у розмірі 592 000,00грн.

Крім того, між позивачем та ПП «Тасіс-XXI»14.02.2007 р. було укладено договір комісії №3 на продаж шкіряного напівфабрикату «Вет-Блу»1-2 ґатунку вагою 2-8 кг на загальну суму 2.960.000,0 грн. (без урахування податку на додану вартість).

Згідно акту прийому-передачі товару на комісію №1 позивачем 26.02.2007 р. було передано ПП «Тасіс-ХХІ»шкіряний напівфабрикат «Вет-Блу»1-2 ґатунку вагою 2-8 кг на загальну суму 2.960.000,0 грн. (без урахування податку на додану вартість).

Нормативно-правовим актом, який регулював у період виникнення спірних правовідносин питання, пов'язані з застосуванням звичайних цін, був Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 № 334/94-ВР та Закон України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року № 168/97-ВР.

Відповідно до положень п. 1.18. Закону України «Про податок на додану вартість», звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 вказаного Закону, якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Згідно з підпунктом 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 вказаного Закону обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Порядок визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) регламентований підпунктом 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону, в межах якого податковий орган зобов'язаний діяти при визначенні рівня звичайних цін.

Цією нормою Закону передбачено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах.

За змістом цієї норми, використовуючи таку інформацію для мети оподаткування операції з купівлі-продажу товарів за звичайними цінами, податковий орган повинен враховувати такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

У разі коли на відповідному ринку товарів (робіт, послуг) не здійснюються операції з ідентичними (у разі їх відсутності - однорідними) товарами (роботами, послугами), або якщо неможливо визначити їх ціну через відсутність або недоступність відповідної інформації, відповідно до пп.1.20.6 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», звичайною ціною вважається ціна договору.

Суд відзначає, що лише наявність сумніву у податкового органу щодо невідповідності ціни договору, що розглядається, ще не є підставою для застосування правил про звичайні ціни без дотримання вимог Закону про порядок і визначені законом випадки їх застосування.

В обґрунтування положень про застосування звичайних цін при здійснено операцій з купівлі-продажу шкіряного напівфабрикату «Вет-блю»1-2 ґатунку вагою 2-8 кг, ДПІ посилається на інформацію Державного інформаційно-аналітичного центру моніторингу зовнішніх товарних ринків від 27.09.2007 року № 682/08-07, в якій звичайна ціна шкіряного напівфабрикату хромового дубління «Вет-Блу»складає 31,3 гривень за 1 кг., що відрізняється від ціни купівлі вказаного товару ЗАТ «Федкомінвест-Україна», яке придбало даний товар за ціною 74,00 гривень за 1 кг.

Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків був створений на підставі Указу Президента України «Про заходи щодо вдосконалення кон'юнктурно-цінової політики у сфері зовнішньоекономічної діяльності» № 124/96 10 лютого 1996 року. Пункт 6 вищезазначеного Указу визначає, що на Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків покладаються наступні функції: моніторинг зовнішніх експортних товарних ринків та цін , що складаються на таких ринках, формування кон'юнктурно-інформаційної системи, сертифікації експертних організацій у сфері зовнішньоекономічної діяльності, надання інформаційної, консультативної та експертної допомоги підприємствам, установам та організаціям при здійсненні ними зовнішньоекономічної діяльності, підготовки експертних висновків для Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України під час проведення Міністерством офіційних експертиз.

Тобто висновки Державного інформаційно-аналітичного центру моніторингу зовнішніх товарних ринків Міністерства економіки України стосуються середніх звичайних цін при експорті товару , у той час як у розглядуваних операціях відбувалось придбання позивачем шкіряного напівфабрикату Вет-блю у ПП «Альтернатива-С»на внутрішньому ринку України.

При цьому, слід враховувати, що середній рівень звичайних цін на внутрішньому та зовнішньому ринках формується під впливом різних чинників, зокрема різної ринкової кон'юнктури, а відтак, може суттєво відрізнятися.

Відтак, встановленню під час перевірки підлягав той рівень звичайної ціни на спірний товар, який сформувався при поставках товару саме у межах митної території України.

Відповідно до п.13 Указу Президента України «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності»індикативні або звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку. Індикативні або звичайні ціни не можуть встановлюватися органами виконавчої влади, які використовують їх для нарахування та стягнення податків і зборів (обов'язкових платежів) та неподаткових платежів, крім випадків відсутності статистичних даних про рівень цін на окремі види товарів (робіт, послуг).

Отже, виходячи з приписів наведеної норми законодавства, звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях мають бути установлені на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України , проведеної уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку.

Враховуючи той факт, що норми Указу Президента України «Про заходи щодо вдосконалення кон'юнктурно-цінової політики у сфері зовнішньоекономічної діяльності»не покладають на Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків Міністерства економіки України функції проводити оцінку рівня цін реалізації товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України можна дійти висновку, що такими повноваженнями даний орган не наділений.

Таким чином, при визначенні рівня звичайних цін на шкіряний напівфабрикат Вет-блю податковий орган діяв не у межах наведених норм Закону № 334/94-ВР, оскільки не використовував інформацію про укладені на момент продажу такого товару договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах ; не порівняв вартість шкіряного напівфабрикату Вет-блю, придбаного позивачем у ПП «Альтернатива-С», з цінами, що діяли на ці напівфабрикати на внутрішньому ринку на момент їх придбання позивачем.

Стаття 70 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Стаття 71 вищезазначеного Кодексу передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Підпунктом 1.20.8 пункту 1.20 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції чинній на дату видачі податкового-повідомлення рішення) передбачено, що обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому Законом.

Слід зазначити, що під час проведення перевірки, податковий орган має право звернутись з запитом, а платник податків зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатись на норму абз.1 п.п.1.20.1 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Однак, відповідач таким своїм правом не скористався, натомість, визначив звичайну ціну за операцією з придбання шкіряного напівфабрикау «Вет-блю»1-2 ґатунку виходячи із інформації, наданої «Держзовнішінформ»в листах від 27.09.2007 року вих. № 683/08-07 та № 649/-8-07, який не може бути розцінений судом як належний доказ у даній справі з підстав, наведених вище. При цьому Акт перевірки не містить положень та визначених законом підстав для застосування правил про звичайні ціни.

На виконання ухвали Вищого адміністративного суду України від 27 лютого 2012 року, Окружним адміністративним судом міста Києва на підставі судового запиту витребувано від Торгово-промислової Палати України та Державного комітету статистики України інформацію про середній рівень звичайних цін на внутрішньому ринку України на товар: шкіряний напівфабрикау «Вет-блю»1-2 ґатунку протягом січня -березеня 2007 року.

Відповідно до листа Торгово-промислової Палати України та листа Державного комітету статистики України від 10.05.2012 року вих. № 908/08.2-8, інформація щодо рівня середніх цін на внутрішньому ринку України на товар: шкіряний напівфабрикау «Вет-блю»1-2 ґатунку протягом періоду -січень березень 2007 року відсутня.

Підпунктом 1.20.6 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»передбачено: у разі коли на відповідному ринку товарів (робіт, послуг) не здійснюються операції з ідентичними (у разі їх відсутності - однорідними) товарами (роботами, послугами), або якщо неможливо визначити їх ціну через відсутність або недоступність відповідної інформації, звичайною ціною вважається ціна договору .

Таким чином, якщо не доведене зворотне, звичайною вважається ціна, визначена сторонами договору. При цьому обов'язок доведення невідповідності ціни договору рівню звичайних цін покладається на податковий орган.

Як передбачено частиною 1 ст. 632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Статтею 6 Господарського кодексу України визначено, що загальними принципами господарювання в Україні є … забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб'єктів господарювання; свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом; вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України; обмеження державного регулювання економічних процесів у зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави; захист національного товаровиробника; заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

У відповідності до ст. 19 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству.

Згідно ст. 43 Господарського кодексу України, підприємництво в Україні здійснюється на основі вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, остання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Згідно ст. 189 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни - граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін.

Вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні ціни. Вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб'єкта господарювання (ст. 190 ГК України).

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про ціни і ціноутворення»вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів, послуг, за винятком тих, за якими здійснюється державне регулювання цін і тарифів.

Як видно з матеріалів справи, операція з купівлі-продажу шкіряного напівфабрикату, з його наступним експортом повністю відповідає визначенню господарської діяльності, яка наведена в пункті 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»: господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою, оскільки в результаті цієї господарської операції позивачем отримало не тільки доход в грошовій формі, але й певну суму прибутку.

Ціна в договорі з ПП «Альтернатива-С»встановлена за домовленістю сторін, що відповідає положенням частини 1 ст. 632 Цивільного кодексу України і відповідач згідно Цивільного кодексу України не уповноважений встановлювати (визначати) ціну по виконаному договору по якому вона не є стороною чи зацікавленою особою.

З огляду на те, що відповідачем не було представлено статистичної оцінки рівня цін реалізації ідентичних або однорідних товарів, які б вказували на заниження позивачем ціни продажу вказаних товарів у співставних умовах, суд приходить до висновку, що донарахування позивачу податкових зобов'язань з податку на додану вартість з підстав придбання продукції у контрагента за цінами нижче звичайних є помилковим.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем в ході розгляду справи не надано належного обґрунтування його правової позиції та, відповідно, правомірності прийняття спірних податкових повідомлень-рішень. Судом встановлено, що відповідач діяв всупереч принципам податкового законодавства та без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

На підставі викладеного, суд прийшов до висновку, що податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби від 17 жовтня 2007 року №0007812309/0, від 15 листопада 2007 року № 0007812309/1, від 31 січня 2008 року № 0007812309/2 прийняті всупереч нормам ч.3 ст. 2 КАС України, а позовні вимоги про його скасування підлягають задоволенню.

Керуючись вимогами ст.ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби від 17 жовтня 2007 року №0007812309/0, від 15 листопада 2007 року № 0007812309/1, від 31 січня 2008 року № 0007812309/2.

3. Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Федкомінвест»судові витрати у розмірі 10,20 грн. (десять гривень 20 копійок).

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Патратій О.В.

Повний текст постанови складено та підписано: 31 серпня 2012 року.