Постанова

від 26.09.2012 по справі 5011-35/3877-2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" вересня 2012 р. Справа № 5011-35/3877-2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Козир Т.П., суддівГольцової Л.А., Губенко Н.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Талісман" на рішенняГосподарського суду міста Києва від 06.06.2012 та постановуКиївського апеляційного господарського суду від 23.07.2012 у справі№ 5011-35/3877-2012 господарського судуміста Києва за позовомКомунального підприємства "Мостицький" Подільської районної в м. Києві державної адміністрації доТовариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Талісман" простягнення 57 739,01 грн. за участю представників сторін:

позивача: Тараненко В.М., дов. № 1232 від 27.08.2012;

відповідача: Дворніцький О.Б., дов. від 01.08.2012;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.06.2012 у справі № 5011-35/3877-2012 (суддя Літвінова М.Є.) позов задоволено частково. Суд стягнув з відповідача на користь позивача 48805,18 грн. основного боргу, 4601,14 грн. інфляційних втрат, 1332,69 грн. процентів річних; припинив провадження у справі на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України в частині стягнення 3000,00 грн. основного боргу.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.07.2012 (колегія суддів у складі: головуючий суддя -Іоннікова І.А., судді -Зеленін В.О., Синиця О.Ф.) рішення Господарського суду міста Києва від 06.06.2012 у справі № 5011-35/3877-2012 залишено без змін.

Не погоджуючись з вказаними судовими актами, ТОВ "Компанія "Талісман" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Відповідачем, в порядку ст. 121 1 ГПК України, подано заяву про зупинення виконання судового рішення у даній справі, проте колегія суддів Вищого господарського суду України відмовляє в задоволенні заяви, оскільки не знаходить підстав для її задоволення.

Відзив на касаційну скаргу не надходив, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржувані судові рішення.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню частково, з огляду на наступне.

При вирішенні справи місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що між позивачем (Постачальник) та відповідачем (Замовник) 01.03.2008 укладено договір №45 про надання комунальних послуг для забезпечення експлуатації будинку (приміщення) по вул. Сирецька, 38, за умовами якого є надання Постачальником комунальних послуг Замовнику для забезпечення експлуатації будинку по вул. Сирецька, 38 в м. Києві, а саме: комунальних послуг з центрального опалення, холодного водопостачання, каналізації та електроенергії.

Пунктами 1.2, 1.3 договору визначено, що Замовник відшкодовує Постачальнику вартість отриманих послуг згідно цін і тарифів, які встановлені відповідними комунальними підприємствами для орендарів та банківські послуги. Замовник зобов'язаний вносити плату по даному договору до останнього дня фактично отриманих послуг.

Замовник зобов'язаний щомісячно вносити плату згідно п. 1.2 цього договору, не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним на розрахунковий рахунок Постачальника з урахуванням індексу інфляції (п. 2.1 договору).

У відповідності до п. 2.3 договору Постачальник щомісячно виставляє Замовнику рахунок згідно п. 1.2 цього договору.

Як встановлено судами, позивач послався, обґрунтовуючи позовні вимоги, на неналежне виконання відповідачем договірних зобов'язань в частині перерахування платежів, наслідком чого є заборгованість останнього за період з грудня 2010 по лютий 2011 в сумі 51805,18 грн. Також, позивач просив суд стягнути з відповідача суму інфляційних втрат та 3% річних за період з 01.04.2008 по 31.01.2012.

Як зазначено судами попередніх інстанцій, відповідач після звернення позивача з даним позовом, частково оплатив заборгованість, загалом на суму 3 000,00 грн.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходив з положень ст.ст. 11, 525, 526, 611, 625, 629, 903 ЦК України, ст.ст. 193, 233 ГК України та п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України і дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог за виключенням 3 000,00 грн. -суми, яка сплачена під час розгляду справи до прийняття рішення. В цій частині провадження у справі припинено.

Договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (ст. ст. 11, 626 ЦК України), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору (ст. 526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (ст. 525 ЦК України).

Статтею 614 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Судами досліджено та правомірно встановлено наявність обставин для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості в сумі 48 805,18 грн.

При цьому, ТОВ "Компанія "Талісман" не оскаржує в касаційному порядку суму основної заборгованості, стягнутої на користь позивача судом першої інстанції.

Право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та відсотків річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таке право гарантоване кредитору нормами ст. 625 ЦК України, відповідно до якої боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Проаналізувавши положення вищенаведених норм чинного законодавства, можна дійти до висновку, що передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України відсотки річних та інфляційні можуть нараховуватись кредитором до моменту фактичного виконання боржником грошового зобов'язання, відтак, задовольнивши позовні вимоги позивача (з врахуванням зробленої місцевим господарським судом перевірки правильності нарахування заявлених до стягнення сум інфляційних та відсотків річних), суди діяли в рамках норм чинного законодавства.

За таких обставин посилання відповідача у касаційній скарзі на порушення судами попередніх судових інстанцій положень ст. 625 ЦК України не знайшли свого підтвердження.

При цьому, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовано відмовив в задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру процентів річних та інфляційних втрат, оскільки ст. 233 ГК України, ст. 511 ЦК України та п.3 ст. 83 ГПК України передбачено право суду зменшити у виняткових випадках лише розмір неустойки (штрафу, пені), а інфляційні втрати та проценти річні, стягнення яких передбачено ст. 625 ЦК України, не належать до штрафних санкцій, а є особливим видом цивільно-правової відповідальності, про що зазначено вище.

Крім того, як під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, так і під час перегляду справи судом касаційної інстанції (у доводах касаційної скарги), відповідач посилається, що позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних в будь-якому випадку не можуть бути задоволені, оскільки позивачем пропущений спеціальний строк позовної давності, встановлений п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України.

Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що такі посилання відповідача є необґрунтованими, оскільки за своєю правовою суттю інфляційні нарахування та відсотки річних не відносяться до санкцій за невиконання або неналежне виконання грошових зобов'язань, а є засобом захисту майнових прав та інтересів кредитора (див. позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 16.05.2006 у справі № 10/557-26/155).

Тобто, оскільки інфляційні нарахування та відсотки річних не є неустойкою в розумінні ст. 549 ЦК України, а входять до складу грошового зобов'язання, застосування до них строку позовної давності, встановленого п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, є неможливим, що, в свою чергу, спростовує доводи відповідача про порушення під час прийняття оскаржуваних рішень норм матеріального права, які встановлюють позовну давність.

Що стосується посилання скаржника на обставини, пов'язані із застосуванням загального строку позовної давності до спірних правовідносин, то слід звернути увагу, що згідно з ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

За змістом зазначеної норми відповідну заяву має бути зроблено в суді першої інстанції до моменту прийняття ним рішення по суті заявлених вимог. Інше означало б можливість скасування апеляційною інстанцією рішення місцевого господарського суду (внаслідок застосування позовної давності та в зв'язку з цим необхідності відмови в позові) за відсутності підстав для такого скасування, передбачених статтею 104 ГПК України (п. 32 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 12.03.2009 № 01-08/163 "Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у другому півріччі 2008 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України").

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ч. 1 ст. 32 ГПК України).

У відповідності до ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. 34 ГПК України).

Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 111 5 ГПК України, у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням. Касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ст. 111 7 ГПК України).

В частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів касаційна скарга не відповідає вимогам статті 111 7 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Враховуючи межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані судові рішення відповідають вимогам матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Талісман" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 06.06.2012 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.07.2012 у справі № 5011-35/3877-2012 -без змін.

Головуючий суддя Т.П. КОЗИР

Судді Л.А. ГОЛЬЦОВА

Н.М. ГУБЕНКО