Постанова

від 24.09.2012 по справі 5020-608/2012

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2012 року Справа № 5020-608/2012

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Фенько Т.П.,

суддів Євдокімова І.В.,

Котлярової О.Л.,

розглянувши апеляційну скаргу Спеціалізованого санаторію ім. М.О. Семашка на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Юріна О.М.) від 26.06.2012 у справі № 5020-608/2012

за позовом Спеціалізованого санаторію ім. М.О. Семашка

до товариства з обмеженою відповідальністю "Бкрейніан Білдінг Компані"

про визнання недійсним договору від 02.03.2012 про внесення змін до договору купівлі-продажу нерухомого майна від 15.02.2012,

ВСТАНОВИВ:

Спеціалізований санаторій ім. М.О. Семашка звернувся до господарського суду міста Севастополя із позовом до ТОВ "Юкрейніан Білдінг Компані" про визнання недійсним договору від 02.03.2012 про внесення змін до договору купівлі-продажу нерухомого майна від 15.02.2012.

Позовні вимоги з посиланням на статті 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) обґрунтовані тим, що зміст спірного договору суперечить нормам частини четвертої статті 13 Бюджетного кодексу України, підпункту "а" пункту 187.1 статті 187 і пункту 87.1 статті 87 Податкового кодексу України.

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 26.06.2012 у справі № 5020-608/2012 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що спірні правовідносини врегульовані нормами бюджетного і податкового права, та є відповідно бюджетними та податковими правовідносинами, а оскільки до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, відтак відсутні правові підстави для визнання спірного договору недійсним.

Не погодившись з рішенням суду, позивач звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Вимоги апеляційної скарги мотивовані тим, що оскаржуване рішення прийнято судом першої інстанції з порушенням норм матеріального права.

Зокрема, заявник апеляційної скарги вказує на те, що оспорюваний договір суперечить Бюджетному та Податковому кодексам, а тому повинен бути визнаний недійсним на підставі статті 203 ЦК України та статті 207 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Також, заявник апеляційної скарги зазначає, що посилання господарського суду на те, що в Окружному адміністративному суді Автономної Республіки Крим розглядається спір щодо дотримання податкового законодавства, є неспроможними, оскільки зазначений спір стосувався оскарження рішень органів Державної податкової служби України, а даний спір стосується визнання недійсним цивільно-правової угоди.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 06.08.2012 апеляційну скаргу Спеціалізованого санаторію ім. М.О. Семашка було прийнято до провадження суду та справу призначено до розгляду у складі колегії суддів: головуючого судді Фенько Т.П., суддів Євдокімова І.В., Заплава Л.М.

За розпорядженням в.о. секретаря судової палати від 24.09.2012 у зв'язку із відпусткою судді Заплава Л.М. її було замінено на суддю Котлярову О.Л.

До суду апеляційної інстанції від представника ТОВ "Юкрейніан Білдінг Компані" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він висловлює позицію про обґрунтованість рішення суду першої інстанції та неспроможність доводів заявника апеляційної скарги.

У судове засідання, призначене на 24.09.2012, сторони явку уповноважених представників не забезпечили, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином рекомендованою кореспонденцією (а.с. 123-124).

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Судова колегія визнала можливим розглянути справу за відсутності представників сторін за наявними документами у матеріалах справи.

Розглянувши справу повторно у порядку статті 101 ГПК України, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права і відповідність висновків суду обставинам справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, та вбачається з матеріалів справи, 15.02.2012 Держава в особі Міністерства праці та соціальної політики України, від імені якого на праві оперативного управління діє Спеціалізований санаторій ім. М.О. Семашка (Продавець), та ТОВ "Юкрейніан Білдінг Компані" (Покупець) уклали договір купівлі-продажу нерухомого майна (а.с.11-14) (далі - Договір), який був посвідчений приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу Мукатіним В.С. 15.02.2012 та зареєстрований в реєстрі за № 263. Державна реєстрація Договору у Державному реєстрі правочинів проведена 15.02.2012 (№ 4882822) (а.с.14 (зворотній бік) -15).

Відповідно до розділу 1 Договору продавець продає, а покупець купує об'єкт нерухомого майна - нежитлові будівлі, що знаходяться за адресою: АР Крим, м. Ялта, смт. Сімеїз, вул. Володимира Луговського (вул. Морська), буд. 3, згідно з описом відчужуваного нерухомого майна (далі - нерухоме майно).

Право державної власності на нерухоме майно, яке закріплене за позивачем на праві оперативного управління, підтверджувалось Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, виданим 14.04.2011 Виконавчим комітетом Сімеїзської селищної ради на підставі рішення Сімеїзської селищної ради від 13.04.2011 № 47, зареєстрованим в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 14.04.2011, що підтверджується Витягом про державну реєстрацію прав за № 29669220 від 14.04.2011 (а.с. 103-104).

Зазначене нерухоме майно знаходиться на земельній ділянці, площею 5,4777 га, кадастровий номер 0111949300:01:001:0118, яка перебуває у користуванні Спеціалізованого санаторію ім. М.О. Семашка на підставі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 000301, виданого 05.10.2005.

Згідно із пунктом 1.8 Договору відчуження майна шляхом його продажу на аукціоні здійснено за згодою (дозволом) Міністерства соціальної політики України наказ від 20.01.2012 № 28, за погодженням Фонду державного майна України згідно з листом від 20.01.2012 № 10-24-998, на підставі наказу Спеціалізованого санаторію ім. М.О. Семашка від 23.01.2012 № 37-А, листа Міністерства соціальної політики України від 20.01.2012 № 38/0/15-12/4 за погодженням Першим Віце-прем'єром-Міністром України - Міністром економічного розвитку і торгівлі України від 01.02.2012 за № 3264/1/1-12, відповідно до Порядку відчуження об'єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2007 № 803.

Підставою для укладення Договору став протокол № 1 від 14.02.2012 проведення аукціону, організованого Товарною біржею "ІННЕКС".

Згідно з пунктом 2.1 Договору продаж майна вчинено за ціною, яка склалася за підсумками проведеного аукціону, у розмірі 7079226,00 грн., у тому числі ПДВ 20% - 1179871,00 грн.

Відповідно до розділу 3 Договору гарантійний внесок учасника аукціону від 14.02.2012 з продажу державного майна у розмірі 643566,00 грн. без ПДВ, який враховується як сплата за придбане нерухоме майно перерахований організатором аукціону на спеціальний розрахунковий рахунок продавця у казначействі (платіжне доручення № 579 від 14.02.2012).

Суму, вказану у пункті 2.1 Договору (7079226,00 грн., у тому числі ПДВ 20% - 1179871,00 грн.) за вирахуванням попередньо внесеного гарантійного внеску (643566,00 грн. без ПДВ) розміром 6435660,00 грн., яка складається з: 5255789,00 грн., ПДВ 20% від ціни нерухомого майна - 1179871,00 грн., покупець зобов'язаний сплатити протягом 30 календарних днів з дати підписання Договору.

Пунктом 3.3 сторони визначили, що всі розрахунки за нерухоме майно здійснюються покупцем шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на рахунок продавця за відповідними реквізитами.

За пунктами 4.1, 4.2 Договору продавець зобов'язаний передати майно покупцю у триденний строк після сплати ним коштів у повному обсязі за придбане майно, на підтвердження чого складається акт приймання-передачі. Право власності на нерухоме майно покупець набуває після сплати ним у повному обсязі належної суми грошових коштів за придбане майно з моменту державної реєстрації Договору, але не раніше нотаріального посвідчення Договору.

16.02.2012 сторони уклали договір про внесення змін до Договору (а.с.16), який був посвідчений приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу Мукатіним В.С. 16.02.2012 та зареєстрований в реєстрі за № 289. Державна реєстрація цього договору у Державному реєстрі правочинів проведена 16.02.2012 (а.с.17). Цим договором про внесення змін до Договору внесені зміни до пункту 3.3 Договору щодо платіжних реквізитів Продавця.

За платіжним дорученням № 16 від 15.02.2012 покупець сплатив за нерухоме майно 6435660,00 грн. (а.с. 81).

Передача нерухомого майна відбулась 15.02.2012 за актом приймання-передачі об'єкту нерухомого майна - нежитлової будівлі та споруди від 15.02.2012 (а.с. 15 зворотній бік). Згідно з цим актом нерухоме майно оплачено відповідачем у повному обсязі.

02.03.2012 сторони уклали договір про внесення змін до Договору (далі - Договір про внесення змін від 02.03.2012) (а.с.18-19), який був посвідчений приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу Мукатіним В.С. 02.03.2012 та зареєстрований в реєстрі за №375. Державна реєстрація цього договору у Державному реєстрі правочинів проведена 02.03.2012 (а.с.19 (зворотній бік) - 20).

Цим договором про внесення змін від 02.03.2012 Договір доповнено підпунктом 5.1.5 щодо обов'язку Продавця наступного змісту: "У двадцятиденний термін з моменту укладення цього Договору (за умови підписання сторонами акту приймання-передачі об'єкту нерухомого майна), надати Покупцю відповідний оригінал податкової накладної на суму ПДВ, що вказана у п. 3.2 цього Договору, зареєстрованої у встановленому порядку у Єдиному реєстрі податкових накладних, а також здійснити інші необхідні дії з декларування цих податкових зобов'язань у органах державної податкової інспекції відповідно до чинного законодавства України".

Згідно з довідкою Управління державної казначейської служби України у місті Ялті від 01.03.2012 № 03.0-12/802 грошові кошти у розмірі 876571,20 грн., перераховані спеціалізованим санаторієм ім. М.О. Семашка, у повному обсязі зараховані 29.02.2012 до Державного бюджету на рахунок № 31110115700039, відкритий у Головному управлінні Державної казначейської служби України в АР Крим м. Сімферополь, код банку 824026, за кодом доходів 24060300 "Інші надходження" (а.с. 22).

Згідно з довідкою Управління державної казначейської служби України в м. Ялті від 06.04.2012 № 03.0.12/1092 грошові кошти в розмірі 6435660,00 грн., перераховані відповідачем, зараховані у повному обсязі 15.02.2012 до Державного бюджету на рахунок № 31110115700039, відкритий у Головному управлінні Державної казначейської служби України в АР Крим м. Сімферополь, код банку 824026, за кодом доходів 24060300 "Інші надходження" (а.с. 99).

Згідно з Листом Управління державного казначейства у місті Ялті Головного управління державного казначейства України в АР Крим від 06.03.2012 № 05.2-12/837, адресованим позивачу - надходження від реалізації нерухомого майна в якості власних надходжень бюджетної установи не відповідають встановленим кодам класифікації доходів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 14.01.2011 № 11 "Про бюджетну класифікацію", грошові кошти від продажу нерухомого майна не можуть бути зараховані як власні надходження Спеціалізованого санаторію ім. М.О. Семашка, і , як слідство, не можуть стати джерелом уплати ПДВ за даною операцією (а.с. 23).

Відповідно до акту Державної податкової служби у м. Ялта від 13.04.2012 № 488/22-01/05450268/64 "Про результати документальної позапланової виїзної перевірки Спеціалізованого санаторію ім. М.О. Семашка з питань дотримання податкового законодавства з податку на додану вартість за лютий 2012 року" перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України, яке виразилось у заниженні податкового зобов'язання з податку на додану вартість за лютий 2012 у сумі 1607047 грн. (а.с. 56-62).

Позивач оспорює дійсність Договору про внесення змін від 02.03.2012 з тієї підстави, що його зміст суперечить нормам частини четвертої статті 13 Бюджетного кодексу України, підпункту "а" пункту 187.1 статті 187 і пункту 87.1 статті 87 Податкового кодексу України.

Так, предметом доказування у даній справі є встановлення наявності чи відсутності підстав для визнання недійсним договору про внесення змін до договору купівлі-продажу нерухомого майна.

Відповідно до пункту 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 № 9 цивільні відносини щодо недійсності правочинів регулюються Цивільним кодексом України та іншими актами законодавства. При розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів, визначених у даній статті, є визнання правочину недійсним.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори). Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. (стаття 204 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути, на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади, визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 № 9 судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Згідно роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 № 02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Однак, як вбачається з оспорюваного договору, він був укладений у письмовій формі між юридичними особами, які мають відповідну правоздатність, крім того договір був посвідчений приватним нотаріусом та зареєстрований, про що свідчить витяг з Державного реєстру правочинів від 02.03.2012.

На підставі вищевикладеного, судова колегія дійшла висновку, що, посилаючись на норми статті 203 ЦК України та статті 207 ГК України, заявник апеляційної скарги не довів підстави для визнання оспорюваного договору недійсним.

Посилання позивача на неправомірність відмови у задоволенні позову, оскільки це суперечить положенням частини другої статті 4 ЦК України та постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання угод недійсними", судова колегія вважає необґрунтованими, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Поняття "акт цивільного законодавства України" визначено у статті 4 ЦК України, відповідно до якої основу цивільного законодавства України становить Конституція України; основним актом цивільного законодавства України є ЦК України; актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу; цивільні відносини можуть регулюватись актами Президента України у випадках, встановлених Конституцією України; актами цивільного законодавства є також постанови Кабінету Міністрів України; якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону; інші органи державної влади України, органи влади Автономної Республіки Крим можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом; цивільні відносини регулюються однаково на всій території України.

Колегія суддів зазначає, що матеріалами справи підтверджено належне виконання сторонами умов Договору в рамках діючого законодавства України, а саме: продавцем було передано нерухоме майно покупцю за актом приймання-передачі, а покупцем внесено оплату за нього, а тому Договір є укладеним та умови його виконаними.

Посилання Спеціалізованого санаторію ім. М.О. Семашка на те, що зміст договору про внесення змін від 02.03.2012 суперечить саме бюджетному та податковому законодавству, не знайшли свого підтвердження, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 2 Бюджетного кодексу України власні надходження бюджетних установ - це кошти, отримані в установленому порядку бюджетними установами як плата за надання послуг, виконання робіт, гранти, дарунки та благодійні внески, а також кошти від реалізації в установленому порядку продукції чи майна та іншої діяльності.

Частиною четвертою статті 13 Бюджетного кодексу України встановлено перелік власних надходжень бюджетних установ за групами та підгрупами, що відповідають кодам доходів бюджетної класифікації, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 14.01.2011 № 11 "Про бюджетну класифікацію".

Судова колегія вважає, що невідповідність кодам класифікації надходжень доходів від реалізації нерухомого майна, не є достатньою підставою для визнання недійсним спірного договору у порядку статей 203, 215 ЦК України, враховуючи те, що усі істотні умови Договору відповідають вимогам законодавства України, умови Договору не порушують інтересів осіб, Договір виконаний сторонами у повному обсязі.

До того ж факт порушення позивачем вимог Бюджетного та Податкового законодавства встановлений вищезазначеним Актом від 13.04.2012 № 488/22-01/05450268/64 "Про результати документальної позапланової виїзної перевірки Спеціалізованого санаторію ім. М.О. Семашка, з питань дотримання податкового законодавства з податку на додану вартість за лютий 2012 року".

Отже, враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, у зв'язку з чим правомірно, з урахуванням усіх обставин справи відмовив в його задоволенні.

Судове рішення є законним і обґрунтованим та не може бути скасовано з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

Все вищеперелічене дає судовій колегії право для висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись статтями 99, 101, пунктом 1 частини першої статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Спеціалізованого санаторію ім. М.О. Семашка залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Севастополя від 26.06.2012 у справі № 5020-608/2012 залишити без змін.

Головуючий суддя Т.П. Фенько

Судді І.В. Євдокімов

О.Л. Котлярова

Розсилка:

1. Спеціалізований санаторій ім. М.О. Семашка (вул. Луговського, 6,Сімеїз, м. Ялта,98680)

2. Товариство з обмеженою відповідальністю "Бкрейніан Білдінг Компані" (вул. Новикова, 33,Севастополь,99043)