Постанова

від 22.01.2013 по справі 5020-608/2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" січня 2013 р. Справа № 5020-608/2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Запорощенка М.Д., суддів:Акулової Н.В., Владимиренко С.В. -доповідач, розглянув касаційну скаргу Спеціалізованого санаторію ім. М.О. Семашка на постановуСевастопольського апеляційного господарського суду від 24.09.2012р. та рішеннягосподарського суду міста Севастополя від 26.06.2012р. у справі№5020-608/2012 господарського суду міста Севастополя за позовомСпеціалізованого санаторію ім. М.О. Семашка доТовариства з обмеженою відповідальністю "Юкрейніан Білдінг Компані" провизнання недійсним договору,

В судове засідання представники сторін не з'явилися, про час та місце проведення засідання повідомлені належним чином.

ВСТАНОВИВ:

У травні 2012р. Спеціалізований санаторій ім. М.О. Семашка звернувся до господарського суду міста Севастополя із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юкрейніан Білдінг Компані" про визнання недійсним укладеного 02.03.2012р. між сторонами договору про внесення змін до договору купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченого приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу Мукатіним В.С. 15.02.2012р. за реєстровим №263.

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 26.06.2012р. у справі №5020-608/2012 (суддя Юріна О.М.), залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 24.09.2012р. (колегія суддів у складі головуючого судді Фенько Т.П., суддів Євдокімова І.В., Котлярової О.Л.), в задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.

Не погодившись з прийнятими у справі судовими актами, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 24.09.2012р. та рішення господарського суду міста Севастополя від 26.06.2012р. у даній справі та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як з'ясовано судами попередніх інстанцій, 15.02.2012р. Держава в особі Міністерства праці та соціальної політики України, від імені якого на праві оперативного управління діє Спеціалізований санаторій ім. М.О. Семашка, та Товариство з обмеженою відповідальністю "Юкрейніан Білдінг Компані" уклали договір купівлі-продажу нерухомого майна, за умовами якого Спеціалізований санаторій ім. М.О. Семашка продає, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Юкрейніан Білдінг Компані" купує об'єкт нерухомого майна - нежитлові будівлі, що знаходяться за адресою: АР Крим, м. Ялта, смт. Сімеїз, вул. Володимира Луговського (вул. Морська), буд. 3, за описом відчужуваного нерухомого майна. Договір посвідчений приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу Мукатіним В.С. 15.02.2012р. та зареєстрований за №263. Державна реєстрація у Державному реєстрі правочинів була проведена 15.02.2012р. за №4882822. Нерухоме майно державної власності передано Спеціалізованому санаторію ім.М.О. Семашка на праві оперативного управління підтверджувалось Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, виданим 14.04.2011р. Виконавчим комітетом Сімеїзської селищної ради на підставі рішення виконавчого комітету Сімеїзської селищної ради від 13.04.2011р. №47, та згідно Витягу про державну реєстрацію прав від 14.04.2011р. зареєстрованим в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 14.04.2011р. за №29669220. Зазначене нерухоме майно знаходиться на земельній ділянці, площею 5,4777га, кадастровий номер 0111949300:01:001:0118, яка перебуває у користуванні Спеціалізованого санаторію ім. М.О. Семашка на підставі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 000301, виданого 05.10.2005р. Ялтинським міським управлінням земельних ресурсів.

З договірних умов, визначених сторонами у п.1.8 договору, суди попередніх інстанцій встановили, що відчуження майна шляхом його продажу на аукціоні здійснено за згодою (дозволом) Міністерства соціальної політики України, Наказ від 20.01.2012р. №28 "Про надання згоди на відчуження державного майна, яке знаходиться на балансі Спеціалізованого санаторію ім.М.О. Семашка", за погодженням Фонду державного майна України згідно з листом від 20.01.2012р. №10-24-998 "Щодо відчуження державного майна", на підставі Наказу Спеціалізованого санаторія ім. М.О. Семашка від 23.01.2012р. №37-А "Про відчуження об'єктів державного нерухомого майна, що обліковується на балансі санаторію", Листа Міністерства соціальної політики України від 20.01.2012р. №38/0/15-12/4 "Про об'єкти державної власності" за погодженням Першого Віце-прем'єр-Міністра України - Міністра економічного розвитку і торгівлі України від 01.02.2012р. за №3264/1/1-12, відповідно до Порядку відчуження об'єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2007р. №803.

Судами попередніх інстанцій з'ясовано, що за умовами п.1.9, 2.1 договору право на придбання майна відповідач набув за підсумками аукціону, проведеного 14.02.2012р. Товарною біржею "ІННЕКС" за затвердженим протоколом №1 проведення аукціону, який є підставою для укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна. Продаж майна вчинено за ціною, яка склалася за підсумками проведеного аукціону, у розмірі 7079226,грн., у тому числі ПДВ 20% 1179871грн.

З розділу №3 "Про порядок розрахунків за придбане майно" договору купівлі-продажу суди попередніх інстанцій встановили, що гарантійний внесок учасника аукціону від 14.02.2012р. з продажу державного майна за лот № 1 у розмірі 643566грн. без ПДВ, який враховується як сплата за придбане нерухоме майно, перерахований організатором аукціону на спеціальний розрахунковий рахунок продавця у казначействі (платіжне доручення №579 від 14.02.2012р.). Суму, вказану у п.2.1 договору, тобто 7079226грн., у тому числі ПДВ 20% - 1179871грн., за вирахуванням попередньо внесеного гарантійного внеску (643566грн. без ПДВ) розміром 6435660грн., яка складається з: 5255789грн., ПДВ 20% від ціни нерухомого майна - 1179871грн., покупець зобов'язаний сплатити протягом 30 календарних днів з дати підписання договору. Всі розрахунки за нерухоме майно здійснюються покупцем шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на рахунок продавця за відповідними реквізитами.

Судами попередніх інстанцій також з'ясовано, що за умовами п.4.1, 4.2 договору продавець зобов'язаний передати майно покупцю у триденний строк після сплати ним коштів у повному обсязі за придбане майно, на підтвердження чого складається акт приймання-передачі. Право власності на нерухоме майно покупець набуває після сплати ним у повному обсязі належної суми грошових коштів за придбане майно з моменту державної реєстрації Договору, але не раніше нотаріального посвідчення договору.

Водночас судами попередніх інстанцій встановлено, що 16.02.2012р. сторони уклали договір про внесення змін до договору, який був посвідчений приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу Мукатіним В.С. 16.02.2012р. та зареєстрований в реєстрі за №289. Державна реєстрація цього договору у Державному реєстрі правочинів проведена 16.02.2012р., яким внесені зміни до п.3.3 договору щодо платіжних реквізитів продавця.

Здійснив аналіз наявних матеріалів справи у відповідності до ст.43 ГПК України, суди попередніх інстанцій встановили, що за платіжним дорученням №16 від 15.02.2012 покупець сплатив 6435660грн. за нерухоме майно. 15.02.2012р. за актом приймання-передачі об'єкту нерухомого майна - нежитлової будівлі та споруди від 15.02.2012р. передано майно покупцю із зазначенням про сплату нерухомого майна відповідачем у повному обсязі.

Поряд з цим, судами попередніх інстанцій з'ясовано, що 02.03.2012р. сторони уклали договір про внесення змін до договору (далі - Договір про внесення змін від 02.03.2012), посвідчений приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу Мукатіним В.С. 02.03.2012р. та зареєстрований в реєстрі за №375 та в Державному реєстрі правочинів 02.03.2012р., яким доповнено п.5.1 договору п.п.5.1.5 щодо обов'язку Продавця наступного змісту: "У двадцятиденний термін з моменту укладення цього Договору (за умови підписання сторонами акту приймання-передачі об'єкту нерухомого майна), надати Покупцю відповідний оригінал податкової накладної на суму ПДВ, що вказана у п. 3.2 цього Договору, зареєстрованої у встановленому порядку у Єдиному реєстрі податкових накладних, а також здійснити інші необхідні дії з декларування цих податкових зобов'язань у органах державної податкової інспекції відповідно до чинного законодавства України".

Здійснюючи аналіз наявних матеріалів справи, суди попередніх інстанцій встановили, що за довідкою Управління державної казначейської служби України у м.Ялті від 01.03.2012р. №03.0-12/802 грошові кошти у розмірі 876571,2грн., перераховані Спеціалізованим санаторієм ім.М.О. Семашка, у повному обсязі зараховані 29.02.2012р. до Державного бюджету на рахунок №31110115700039, відкритий у Головному управлінні Державної казначейської служби України в АР Крим м. Сімферополь, код банку 824026, за кодом доходів 24060300 "Інші надходження"; за довідкою Управління державної казначейської служби України в м.Ялті від 06.04.2012р. №03.0.12/1092 грошові кошти в розмірі 6435660грн., перераховані відповідачем, зараховані у повному обсязі 15.02.2012р. до Державного бюджету на рахунок № 31110115700039, відкритий у Головному управлінні Державної казначейської служби України в АР Крим м. Сімферополь, код банку 824026, за кодом доходів 24060300 "Інші надходження". З листа Управління державного казначейства у місті Ялті Головного управління державного казначейства України в АР Крим від 06.03.2012р. № 05.2-12/837, адресованого позивачу, судом апеляційної інстанції з'ясовано, що надходження від реалізації нерухомого майна в якості власних надходжень бюджетної установи не відповідають встановленим кодам класифікації доходів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 14.01.2011р. №11 "Про бюджетну класифікацію", грошові кошти від продажу нерухомого майна не можуть бути зараховані як власні надходження Спеціалізованого санаторію ім. М.О. Семашка, і , як наслідок, не можуть стати джерелом уплати ПДВ за даною операцією.

Як з'ясовано судом апеляційної інстанції з акту Державної податкової служби у м. Ялта від 13.04.2012р. №488/22-01/05450268/64 "Про результати документальної позапланової виїзної перевірки Спеціалізованого санаторію ім. М.О. Семашка з питань дотримання податкового законодавства з податку на додану вартість за лютий 2012 року", перевіркою встановлено порушення позивачем п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п.188.1 ст.188 Податкового кодексу України, яке виразилось у заниженні податкового зобов'язання з податку на додану вартість за лютий 2012р. на суму 1607047грн.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що позивачем оспорюється дійсність договору про внесення змін від 02.03.2012р. до договору купівлі-продажу нерухомого майна з підстав його невідповідності ч.4 ст.13 Бюджетного кодексу України, п.п."а" п.187.1 ст.187, п.87.1 ст.87 Податкового кодексу України.

Як зазначено судами попередніх інстанцій, згідно зі ст.ст.4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Відповідно до статті 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Поняття "акт цивільного законодавства України" визначено у статті 4 ЦК України, відповідно до якої основу цивільного законодавства України становить Конституція України; основним актом цивільного законодавства України є ЦК України; актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу; цивільні відносини можуть регулюватись актами Президента України у випадках, встановлених Конституцією України; актами цивільного законодавства є також постанови Кабінету Міністрів України; якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону; інші органи державної влади України, органи влади Автономної Республіки Крим можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом; цивільні відносини регулюються однаково на всій території України.

Врахував вищевикладене, встановлені судами попередніх інстанцій обставини на підставі аналізу матеріалів справи у відповідності до ст.43 ГПК України, приписи ст.ст.16, 202-204, ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України, ч.1 ст.207 Господарського кодексу України, проаналізував договірні умови спірного правочину, вказав, що оскаржуваний договір укладений у письмовій формі між юридичними особами, які мають відповідну правоздатність, був посвідченний приватним нотаріусом та зареєстрований, про що свідчить витяг з Державного реєстру правочинів від 02.03.2012р., суд апеляційної інстанції вказав про недоведення позивачем наявності підстав для визнання оспорюваного договору недійсним на підставі ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України, ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України.

Водночас врахував приписи ст.2, ч.4 ст.13 Бюджетного кодексу України, вказав, що невідповідність кодам класифікації надходжень доходів від реалізації нерухомого майна, не є достатньою підставою для визнання недійсним спірного договору в порядку ст.203, 215 Цивільного кодексу України через його суперечність бюджетному та податковому законодавству, вірно зазначив, що усі істотні умови договору відповідають вимогам законодавства України, умови договору не порушують інтересів осіб, договір виконаний сторонами у повному обсязі, суд першої інстанції, з яким підставно погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, у зв'язку з чим правомірно, з урахуванням усіх обставин справи, відмовив в його задоволенні.

У відповідності до ст.111 7 Господарського процесуального кодексу України перегляд у касаційному порядку судового рішення здійснюється касаційною інстанцією на підставі встановлених фактичних обставин справи, зі здійсненням перевірки застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що прийнята у даній справі постанова апеляційного господарського суду, якою залишено без змін рішення суду першої інстанції, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи скаржника, викладені в касаційній скарзі, не спростовують правильних висновків суду апеляційної інстанції, у зв'язку з чим відсутні підстави для скасування оскарженої постанови суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст.49, 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованого санаторію ім. М.О. Семашка залишити без задоволення, постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 24.09.2012р. у справі №5020-608/2012 - без змін.

Витрати по сплаті судового збору за подання касаційної скарги покласти на скаржника.

Головуючий суддя:М. Запорощенко Судді: Н. Акулова С. Владимиренко