Постанова

від 27.09.2012 по справі 2а-1670/5036/12

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2012 року м. ПолтаваСправа № 2а-1670/5036/12

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Костенко Г.В.

при секретарі - Горбач Д.О.

за участю: представника позивача - Биліцького М.В.

представника відповідача - Серкова Ю.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства "Полтавське хлібоприймальне підприємство" до Державної податкової інспекції у м.Полтаві про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

27 липня 2012 року позивач Приватне акціонерне товариство "Полтавське хлібоприймальне підприємство" звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м.Полтаві про скасування податкових повідомлень-рішень.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Державною податковою інспекцією у м.Полтаві проведена перевірка Приватного акціонерного товариства "Полтавське хлібоприймальне підприємство" з питань правомірності проведених взаємовідносин з ТОВ "Ларен" (код 36984626), суб'єкта господарської діяльності ОСОБА_1. (код НОМЕР_1) за період з 01.07.2010 року по 31.12.2010 року та ТОВ "Монолітбудкомплект" (код 34979064) за період з 01.07.2011 року по 30.09.2011 року. За результатами перевірки складено акт № 1291/22-2/05581898 від 07.06.2012 року. На підставі акту перевірки ДПІ у м.Полтаві винесені податкові повідомлення-рішення від 22 червня 2012 року № 0004802301 про визначення податкового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств з них за основним платежем -948874 грн., штрафні (фінансові) санкції -229542,25 грн., № 0004812301 яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 356130 грн. Позивач оскаржив спірні податкові повідомлення-рішення в адміністративному порядку. ДПІ у м. Полтаві після розгляду скарги позивача було винесено податкове повідомлення-рішення № № 0046382301 від 11.09.2012 року про зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ в розмірі 333880 грн. Як зазначає позивач спірні рішення прийнято з порушенням вимог чинного законодавства та просить суд їх скасувати.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог та просить суд, визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0004802301 від 22.06.2012 року та № 0046382301 від 11.09.2012 року.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував та просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на правомірність спірних рішень з підстав викладених у відзиві на позов.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до наступних висновків.

Працівниками ДПІ у м. Полтаві була проведена позапланова виїзна документальна перевірка ПАТ "Полтавське хлібоприймальне підприємство" з питань правомірності проведених взаємовідносин з ТОВ "Ларен", СГД-ФО ОСОБА_1., за період з 01.07.2010 року по 31.12.2010 року, ТОВ "Монолітбудкомплект" за період з 01.07.2011 року по 30.09.2011 року.

В ході перевірки встановлено порушення:

- пп.4.1.6. п.4.1 ст.4, п.5.1, п.п 5.2.1 п.5.2, п.п 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 року № 334/94 - ВР та п.п. 135.5.4 ст.135 Податкового кодексу України № 2755- VII від 02.12.2010 року, в результаті чого занижено податок на прибуток в розмірі 948874 грн., в т.ч. в розрізі звітних періодів: ІІІ квартал 2010 року - 71593 грн., IV квартал 2010 року - 846576 грн., ІІІ квартал 2011 року - 30705 грн.;

- п.п. 1.7 ст.1, п.п.7.2.6 п.7.2, п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4, п.7.5. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" № 168/97 - ВР від 03.04.1997 року та п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню у зменшення податкових зобов'язань з ПДВ наступних податкових періодів в розмірі 356130 грн., в т.ч. в розрізі звітних періодів: серпень 2010 року - 26034 грн. (відшкодовано), жовтень 2010 року - 295854 грн., грудень 2010 року - 11992 грн., вересень 2011 року - 22250 грн.

На підставі вищезазначеного акту податковим органом прийнято податкові повідомлення - рішення від 22 червня 2012 року № 0004802301 про визначення податкового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств з них за основним платежем -948874 грн., штрафні (фінансові) санкції -229542,25 грн. та № 0004812301 яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 356130 грн.

Відповідно до вимог ст. 56 Податкового кодексу України позивач оскаржив вказані рішення в адміністративному порядку. Рішенням ДПС у Полтавській області № 2044/10/10-215 від 03.08.2012 року залишено без змін податкове повідомлення-рішення № 0004802301 від 22.06.2012 року, скасовано податкове повідомлення-рішення № 0004812301 від 22.06.2012 року в частині визначення завищеною суми бюджетного відшкодування ПДВ в розмірі 22250 грн. та застосування штрафної санкції в сумі 14123 грн., в інший частині вказане податкове повідомлення-рішення залишено без змін. ДПІ у м. Полтаві після розгляду скарги позивача було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0046382301 від 11.09.2012 року про зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ в розмірі 333880 грн., податкове повідомлення-рішення № 0004812301 від 22.06.2012 року, як зазначає ДПІ у м. Полтаві, вважати відкликаним.

Позивач не погодився з даними податковими повідомленнями-рішеннями № 0004802301 від 22.06.2012 року та № 0046382301 від 11.09.2012 року та оскаржив їх до суду.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та службові особи зобов'язані діяти лише на підставі у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та Законами України.

Завданням адміністративного судочинства, згідно ч. 1 ст. 2 КАС України, є захист прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно - правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Досліджуючи правомірність прийняття спірних податкових повідомлень-рішень ДПІ у м.Полтаві суд приходить до наступних висновків.

Приватне акціонерне товариство "Полтавське хлібоприймальне підприємство" (ідентифікаційний код 05581898) зареєстроване як юридична особа Виконавчим комітетом Полтавської міської ради 02.09.1996 року.

Актом перевірки встановлено порушення пп.4.1.6. п.4.1 ст.4, п.5.1, п.п 5.2.1 п.5.2, п.п 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України " Про оподаткування прибутку підприємств", п.п. 135.5.4 ст.135 Податкового кодексу України, а саме взаємовідносини з ТОВ "Ларен", СГД-ФО ОСОБА_1., ТОВ "Монолітбудкомплект" не спрямовані на реальне настання наслідків в результаті чого занижено податок на прибуток в розмірі 948874 грн. та порушення п.п. 1.7 ст.1, п.п.7.2.6 п.7.2, п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4, п.7.5. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України в результаті чого завищено суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню у зменшення податкових зобов'язань з ПДВ наступних податкових періодів в розмірі 333880 грн.

На час виникнення спірних правовідносин платника податку на прибуток, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, оподаткування операцій особливого виду, порядок нарахування, обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначав Закон України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств".

Відповідно до п.п.2.1.1. п.2.1 Закону № 334 платниками податку на прибуток з числа резидентів є суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами. Об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону. Валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності (п.5.1. Закону № 334). До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті (п.п.5.2.1. п.5.2. Закону № 334). Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (п.п.5.3.9., п.5.3. Закону № 334).

Необхідно зазначити, що Правила ведення податкового обліку та Закон № 334 не передбачає жодних вимог до форми та вигляду документів, які мають відношення до цілей податкового обліку. У відповідності до п.п.11.2.1. п.11.2.ст.11 Закону № 334 датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в азі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Таким чином, за своїм змістом норми Закону № 334 передбачають в якості підстави для не включення у валові витрати тільки випадок відсутності розрахункових, платіжних або інших документів, які підтверджують здійснення господарської операції.

Також в період дії спірних правовідносин діяли норми Податкового Кодексу України, відповідно до яких: платниками податку з числа резидентів є суб'єкти господарювання - юридичні особи, які провадять господарську діяльність як на території України, так і за її межами (п.п.133.1.1. п.133.1. ст.133 ПК України). Об'єктом оподаткування з податку на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу (п.п.134.1.1., п. 134.1. ст.134 ПК України). Витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із, зокрема, собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (п.п.138.1.1. п.138.1, ст.138 ПК України ). Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п.138.2., ст.138 ПК України). Для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат з врахуванням положень цього Кодексу (п.44.2 ст.44 ПК України).

На момент спірних взаємовідносин позивача з його контрагентами діяли норми Закону України "Про податок на додану вартість" № 168-97-ВР від 03.04.1997 року.

Пункт 1.7 ст. 1 Закону України від 03.04.1997 року №168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (надалі - Закон України "Про ПДВ") встановлює, що податковий кредит -це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим законом, а пунктом 1.8 ст.1 визначено, що бюджетне відшкодування -сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим законом.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закон України "Про ПДВ" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закон України "Про ПДВ" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підставою для нарахування податкового кредиту у відповідності до п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України "Про ПДВ" є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), тобто за наявності такої податкової накладної платник податку не позбавлений права формувати власний податковий кредит незалежно від того, що такі податкові накладні отримані ним в періоді іншому ніж той, в якому ці накладні були виписані. При цьому, невключення платником податків до складу податкового кредиту податкових накладних в межах звітного періоду не свідчить про неможливість використання такого права в майбутніх податкових періодах і не є тотожним відмові платника податків від формування власного податкового кредиту.

Згідно пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закон України "Про ПДВ" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до норми пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закон України "Про ПДВ" суми податку, які підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-якою поставкою товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

В свою чергу пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 ЗУ Закон України "Про ПДВ" встановлює, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: - бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); - залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Також в період дії спірних правовідносин діяли норми Податкового Кодексу України, відповідно до вимог пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (в редакції, чинній на момент виникнення та реалізації спірних правовідносин) податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За приписами п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, виходячи зі змісту ст. 198 Податкового кодексу України, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів, послуг чи основних фондів із метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, а не саме лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на поточних рахунках платників податку.

Частиною 2 ст.3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року № 996 визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 6 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що порядок ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в банках встановлюється Національним банком України відповідно до цього Закону та національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку. Порядок ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності про виконання бюджетів та госпрозрахункових операцій бюджетних установ установлюється Державним казначейством України відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку за погодженням з Міністерством фінансів України.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.1995 року № 168/704 первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлені вимоги до первинних документів, відповідно до яких підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарських операцій, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Судом встановлено, що ПАТ "Полтавське хлібоприймальне підприємство" у перевіряємому періоді мало взаємовідносини з ТОВ "Ларен", а саме з придбання сільськогосподарської продукції та транспортних послуг на загальну суму 156204 грн.

ПАТ "Полтавське хлібоприймальне підприємство" та ТОВ "Ларен" укладено договір № 50/07 від 21 липня 2010 року про надання послуг перевезення вантажів відповідно до якого позивачем отримано послуги на загальну суму 39704,92 грн. Позивачем на підтвердження реальності взаємовідносин з ТОВ "Ларен" надано акт виконаних робіт від 20.07.2010 року на загальну суму 39704,92 грн., платіжне доручення №2077 від 21.07.2010 року на суму 39704,92 грн., в тому числі ПДВ 6617,49 грн. (т.2 а.с. 27), податкова накладна № 0055 від 20.07.2010 року, товарно - транспортні накладні (т.2 а.с. 25-39).

21 липня 2010 року між позивачем та ТОВ "Ларен" укладено договір №60/07 відповідно до якого позивачем отримано ячмінь у кількості 110,950 тонн, на підтвердження даного договору позивачем надано платіжне доручення № 2285 від 26.07.2010 року на суму 116497,50 грн. (т.2 а.с. 19), накладна №0054 від 23.07.2010 року на загальну суму 116497,50 грн., податкова накладна від 23.07.2010 року.

Як встановлено з матеріалів справи придбаний ячмінь у ТОВ "Ларен" в подальшому був реалізований Дочірньому підприємству "Снатрейд" (код ЄДРПОУ 25394566) на підставі договору поставки № 4500546935 від 26.07.2010 року (т.2 а.с. 20-23).

Відповідного до договору поставки ДП "Снатрейд" було реалізовано ячмінь в кількості 339,140 тонн на суму 386619,60 грн., що підтверджується видатковою накладною № 2120 від 26.07.2010 року, платіжним дорученням №15014688 від 28.07.2010 року, податковою накладною № 2120 від 26.07.2010 року (т.2 а.с. 25-26).

Судом встановлено, що між позивачем та ФОП ОСОБА_1. укладено договір купівля продажу товару №78 - Р від 11.10.2010 року відповідно до якого придбано сою у кількості 125,589 тонн. (т.1 а.с. 147 ) на підтвердження реальності надано платіжне доручення №4190 від 11.10.2010 року. За договором №168/10 від 12.10.2010 року придбано насіння соняшника, щор підтверджується платіжними дорученнями № 4337 від 13.10.2010 року про перерахування 200000,00 грн. та № 4336 від 13.10.2010 року 1306840,17 грн. По договору №211/11 від 18.11.2010 року придбано насіння соняшника, що підтверджується платіжним дорученням №5532 від 22.11.20410 року.

Згідно з ст.24 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" зерно підлягає зберіганню на зерновому складі. Власники зерна мають право укладати договори складського зберігання зерна на зберігання зерна у зернових складах з отриманням складських документів на зерно, а також зберігати зерно у власних зерносховищах. Відповідно до ст.43 цього Закону якщо зерновий склад приймає зерно на зберігання без видачі простого або подвійного складського свідоцтва, то для підтвердження прийняття зерна на зберігання він повинен видати складську квитанцію -що і здійснювалося.

На підтвердження перебування зерна на зберіганні в зерновому складі та переоформлення зерна з одного власника на іншого складалися договори складського зберігання сільськогосподарської продукції. Наявність зерна на складі підтверджується реєстрами накладних на прийняте зерно певної якості по середньодобовому зразку.

Слід зазначити, що ПРАТ "Полтавське ХПП" є зерновим складом на надає послуги по зберіганню зерна відповідно до сертифікатів відповідності послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки, які наявні в матеріалах справи (т.1 а.с. 101-142).

Так, відповідно до договору складського зберігання № П- 40/08 від 10.07.2010 року (т.2 а.с. 48-50) укладеного між позивачем та ФОП ОСОБА_1. поклажодавець зобов'язаний передати Зерновому складу сільськогосподарську продукцію у термін до 01.03.2011 року, а Зерновий склад зобов'язаний прийняти її на зберігання на умовах, визначених договором.

На підтвердження виконання даного договору зберігання позивачем надано складські квитанції на зберігання сої (т.2 а.с. 97-100, т.2 а.с. 103-114), складські квитанції на зберігання насіння соняшника (т.2 а.с. 57 - 71), акти здачі - прийняття послуг по договору зберігання № 1461 від 27.08.2010 року №1417 від 27.08.2010 року №1418 від 27.08.2010 року.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем придбана у ФОП ОСОБА_1. соя та насіння соняшника з подальшою її реалізацією ТОВ "Кернел - Трейд" (податковий номер 314543826559, свідоцтво платника ПДВ 37628227) (т.2 а.с.142-158).

Щодо взаємовідносин ПАТ "Полтавське хлібоприймальне підприємство" та ТОВ "Монолітбудкомплект" судом встановлено наступне.

ПАТ "Полтавське хлібоприймальне підприємство" укладено договори з ТОВ "Монолітбудкомплект" № 11 від 25.08.2011 року та № 12 від 25.09.2011 року, № 15/09 на виконання робіт по монтажу технологічного обладнання та ремонту зерноскладу.

Виконання робіт по даним договорам підтверджується актами приймання виконаних робіт від 22.09.2011 року на суму 12000,43 грн., від 28.10.2011 року на суму 335000,74 грн. та на суму 50001,50 грн., платіжними дорученнями про доручення про оплату позивачем за виконання робіт № 2886 від 06.09.2011 року на суму 100500,00 грн., № 3655 від 27.09.2011 року на суму 12000,00 грн., № 2887 від 06.09.2011 року на суму 33000,00 грн., №1632 від 17.11.2011 року на суму 234500,00 грн., № 6087 від 18.11.2011 року на суму 17000,00 грн., податковими накладними № 34 від 06.09.2011 року, № 33 від 06.09.2011 року, № 75 від 17.11.2011 року, №83 від 18.11.2011 року.

Під час адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення № 0004802301 від 22.06.2012 року ДПС у Полтавській області було скасовано податкове повідомлення-рішення № 0004812301 від 22.06.2012 року в частині визначення завищеною суми бюджетного відшкодування ПДВ в розмірі 22250 грн. та застосування штрафної санкції в сумі 14123 грн., в інший частині вказане податкове повідомлення-рішення залишено без змін. ДПІ у м. Полтаві після розгляду скарги позивача було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0046382301 від 11.09.2012 року про зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ в розмірі 333880 грн.

Отже, позивачем надано всі документи на підтвердження виконання договірних взаємовідносин з ТОВ "Ларен", СГД-ФО ОСОБА_1., ТОВ "Монолітбудкомплект".

Щодо посилань податкової інспекції на нікчемність договорів, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За змістом ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Згідно із пунктом 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Крім того, слід зазначити, що в ході судового розгляду справи не встановлено наявності вироків судів, що набрали законної сили та відповідно до яких виявлено ознаки узгоджених кримінально-караних діянь у діях посадових осіб контрагентів позивача.

Суд також звертає увагу на приписи ч. 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У відповідності до вимог ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17.07.1997 року № 475/97-ВР, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 року № 3477-IV Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції; суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні у справі "Булвес" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) від 22.01.2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Таким чином, добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законами обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) вступає у зв'язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обов'язку іншими платниками податків, якщо інше прямо не встановлено законом. У разі якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, адже загальним принципом юридичної відповідальності є вина особи в порушенні законодавчо встановленого імперативного правила поведінки. Закон не передбачає відповідальності за винні дії іншої особи.

Разом з тим, в ході судового розгляду справи встановлено та підтверджено належним чином оформленими первинним документами бухгалтерського обліку реальність здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ "Ларен", СГД-ФО ОСОБА_1., ТОВ "Монолітбудкомплект".

Відтак, оскільки відповідачем як суб'єктом владних повноважень не надано доказів в підтвердження того, що зазначений договір поставки суперечить вимогам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а також, що він не був спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним, суд дійшов висновку щодо неправомірності доводів податкової інспекції про нікчемність даного правочину.

З аналогічних підстав суд критично оцінює доводи податкової інспекції про порушення вимог законодавства контрагентами контрагента позивача (по ланцюгу постачання).

З огляду на вищезазначене, беручи до уваги те, що суми ПДВ та валові витрати підтверджені належним чином складеними первинними документами, які відображають реальність здійснення господарських операцій, суд дійшов висновку, що ПАТ "Полтавське хлібоприймальне підприємство" правомірно віднесено суми до складу податкового кредиту та валові витрати, від придбаних у ТОВ "Ларен", СГД-ФО ОСОБА_1., ТОВ "Монолітбудкомплект" товарно-матеріальних цінностей.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про невідповідність прийнятих відповідачем податкових повідомлень-рішень дійсним обставинам справи та вимогам діючого законодавства.

Таким чином, із врахуванням вищевикладених обставин, суд вважає, що позовні вимоги ПАТ "Полтавське хлібоприймальне підприємство" до ДПІ у м.Полтаві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Відтак, оскільки позивачем за звернення до Полтавського окружного адміністративного суду сплачено судовий збір в загальному розмірі 896,46 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 7371 від 24.07.2012 року (т. 1, а.с. 3), суд дійшов висновку, що вказана сума підлягає частковому стягненню на користь позивача з Державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Приватного акціонерного товариства "Полтавське хлібоприймальне підприємство" до Державної податкової інспекції у м.Полтаві про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м.Полтаві № 0004802301 від 22 червня 2012 року та № 0046382301 від 11 вересня 2012 року.

Стягнути з Державного бюджету на користь Приватного акціонерного товариства "Полтавське хлібоприймальне підприємство" (код 05581898) витрати по сплаті судового збору в розмірі 2146 (дві тисячі сто сорок шість) грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено 02 жовтня 2012 року.

Суддя Г.В. Костенко