Рішення

від 06.08.2012 по справі 3/153-09нр

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

06.08.12 Справа № 3/153-09нр.

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Керамітекс»,

м. Суми

до відповідача: Відкритого акціонерного товариства «Сумський

м'ясокомбінат», м. Суми

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на

стороні відповідача:

1. Публічне акціонерне товариство «Банк Кредит Дніпро», м. Дніпропетровськ

2. Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Купець», м. Київ

3. Приватне підприємство «Мілекс», с. Маяки, Луцький район, Волинська область

4. Приватна фірма «Нессе-Україна», с. Маяки, Луцький район, Волинська область

5. Приватне підприємство «Мілекс Л», с. Маяки, Луцький район, Волинська область

6. Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-технічний центр «Енергетичні технології» м. Харків

7. Товариство з обмеженою відповідальністю Юридична компанія «Правове партнерство», м. Суми

8. Товариство з обмеженою відповідальністю «Сумський м'ясопродуктовий комплекс», м. Суми

9. Комунальне підприємство «Сумське міське бюро технічної інвентаризації», м. Суми

про визнання договорів дійсними та визнання права власності

Головуючий суддя: Джепа Ю. А.

Судді: Коваленко О.В.

Котельницька В.Л.

Представники сторін:

Від позивача: не з'явився

Від відповідача: Рішка Д.С. (довіреність від 10.02.2012 р.)

Від третіх осіб: 1. Литвиненко Л.М. (довіреність № 55 від 13.04.2012 р.)

2. - 9. не з'явилися

При секретарі судового засідання Лєпковій О. О.

Суть спору: позивач звернувся з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Сумський м'ясокомбінат", з урахуванням уточнень до позовних вимог, про визнання дійсними договорів купівлі-продажу №№ 1-н -14-н від 05.03.2009 р. та про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна, а саме: будівлю гаража, літ. "Ж", загальною площею 1227,7 кв.м., за адресою: м. Суми, вул. Харківська, 103/1, будівлю депо, літ. "У", загальною площею 69,7 кв.м., за адресою: м. Суми, вул. Харківська, 103/2, будівлю прирельсової, літ. "Ч", загальною площею 351,7 кв.м., за адресою: м. Суми, вул. Харківська, 103/3, будівлю санбійні з прибудовою, літ. "Э", загальною площею 178, кв.м., за адресою: м. Суми, вул. Харківська, 103/4, контору бази, літ. "Э-2", загальною площею 117,1 кв.м., за адресою: м. Суми, вул. Харківська, 103/5, будівлю парокотельної, літ. "Е", загальною площею 771,4 кв.м., за адресою: м. Суми, вул. Харківська, 103/6, будівлю передзабійного утримання, літ. "Э-1", загальною площею 1277,2 кв.м., за адресою: м. Суми, вул. Харківська, буд. 103/7, будівлю побутового корпусу, літ. "Е-IV", загальною площею 1521,8 кв.м., за адресою: м. Суми, вул. Харківська, 103/8, будівлю контори двоповерхової, будівлі клубу, літ. "М-IV", загальною площею 2096,9 кв.м., за адресою: м. Суми, вул. Харківська, 103/9, будівлю мехмайстерні, літ. "П-1", загальною площею 368,2 кв.м., за адресою: м. Суми, вул. Харківська, 103/10, м'ясожировий корпус, літ. "В-ІІІ", загальною площею 5034,8 кв.м., за адресою: м. Суми, вул. Харківська, 103/11, ковбасний корпус, літ. "Б-ІІІ", загальною площею 5973,0 кв.м., за адресою: м. Суми, вул. Харківська, 103/12, будівлю підсобного господарства, літ. "1-Ч", загальною площею 2746,7 кв.м., за адресою: м. Суми, вул. Харківська, 103, сушку для ковбас, літ. "Б", загальною площею 296,6 кв.м., за адресою: м. Суми, вул. Харківська, 103.

Рішенням господарського суду Сумської області від 23.04.2009 р. (суддя Левченко П.І.) позовні вимоги ТОВ «Керамітекс» задоволено в повному обсязі. Постановою Вищого господарського суду України від 13.10.2010 р. рішення господарського суду Сумської області від 23.04.2009 р. скасовано, справу № 3/153-09 направлено на новий розгляд до господарського суду Сумської області.

Під час нового розгляду справи 09.12.2010 р. сторонами у справі було подано заяву про затвердження мирової угоди від 07.12.2010 р.

При новому розгляді господарським судом Сумської області в даній справі прийнято рішення від 10.01.2011 р. (суддя Лиховид Б.І.), яким у задоволенні заяви про затвердження мирової угоди від 07.12.2010 р. відмовлено, у позові відмовлено. Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 24.02.2011 р. рішення господарського суду Сумської області від 10.01.2011 р. залишено без змін. Постановою Вищого господарського суду України від 20.04.2011 р. постанову Харківського апеляційного господарського суду від 24.02.2011 р. та рішення господарського суду Сумської області від 10.01.2011 р. у справі № 3/153-09 скасовано, а зазначену справу передано до господарського суду Сумської області на новий розгляд.

При новому розгляді справи 07.07.2011 р. господарським судом Сумської області по справі № 3/153-09 було прийнято рішення (суддя Лугова Н.П.), відповідно до якого у задоволенні позову відмовлено, у задоволенні заяви про затвердження мирової угоди від 07.12.2012 р. - відмовлено. Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 24.10.2011 р. рішення господарського суду Сумської області від 07.07.2011 р. залишено без змін. Постановою Вищого господарського суду України від 15.05.2012 р. постанову Харківського апеляційного господарського суду від 24.10.2010 р. та рішення господарського суду Сумської області від 07.07.2011 р. в справі № 3/153-09 скасовано, зазначену справу передано на новий розгляд до господарського суду Сумської області.

У постановах Вищого господарського суду України від 20.04.2011 р. та від 15.05.2012 р. зазначено, що при новому розгляді місцевому господарському суду необхідно:

- надати належну правову оцінку та з'ясувати причини ухилення (відмови) Відповідача від здійснення державної реєстрації договорів щодо відчуження об'єктів нерухомості;

- надати правову оцінку питанню наявності чи відсутності самого факту державної реєстрації спірних договорів купівлі-продажу;

- для належного з'ясування усіх питань залучити до участі у справі відповідний орган, який здійснює державну реєстрацію права власності нерухомого майна - відповідне бюро технічної інвентаризації;

- надати правову оцінку відповідності умов мирової угоди вимогам чинного законодавства.

Відповідно до ст. 11112 ГПК України вказівки, що містяться у постановах касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

На виконання постанови Вищого господарського суду України від 15.05.2012 р. ухвалою господарського суду Сумської області від 07.06.2012 р. залучено до участі в даній справі КП «Сумське міське бюро технічної інвентаризації» в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача та запропоновано вказаному підприємству подати письмові пояснення з врахуванням висновків Вищого господарського суду України при поверненні справи на новий розгляд, а також надати інформаційні довідки з Реєстру прав про наявність реєстрації майна, що є предметом спірних договорів купівлі-продажу.

Представник Позивача в судове засідання не з'явився, про час й місце розгляду справи був повідомлений належним чином, ухвали про відкладення справи направлялись за його юридичною адресою.

Представник Відповідача надав відзив на позовну заяву від 03.07.2012 р., в якому зазначив, що проти заявленого позову заперечує в повному обсязі, оскільки спірні договори підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, а такі дії сторонами не були здійсненні, отже договори є неукладеними і не створюють прав і обов'язків для сторін; також факт нікчемності спірних договорів вже встановлений рішенням Господарського суду Сумської області від 06.12.2010 р. в справі № 12/78-10, крім того, право власності на спірне майно Позивача було зареєстроване не на підставі договорів купівлі-продажу, а на підставі рішення Господарського суду Сумської області від 23.04.2009 р. в справі 3/153-09, яке Постановою Вищого господарського суду України від 13.10.2010 р. скасовано. Стосовно мирової угоди в судовому засіданні представник Відповідача зазначив, що згоди на її укладення не надає.

Представник третьої особи без самостійних вимог - ТОВ НТЦ «Енергетичні технології» в судове засідання не з'явився, однак ним надало суду письмові пояснення від 14.06.2012 р. з урахуванням постанови Вищого господарського суду України, згідно яких просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Представник третьої особи без самостійних вимог - ПАТ «Банк Кредит Дніпро» подав письмові пояснення з урахуванням постанови Вищого господарського суду України, вказавши, що на час розгляду даної справи є власником спірного нерухомого майна, та зазначив в судовому засіданні, що позов підлягає задоволенню.

Третьою особою без самостійних вимог - КП «Сумське міське бюро технічної інвентаризації» на виконання ухвали господарського суду від 07.06.2012 р. було надано відповідні інформаційні довідки з Реєстру прав про наявність реєстрації майна, що є предметом спірних договорів купівлі-продажу.

В судове засідання представник третьої особи без самостійних вимог - КП «Сумське міське бюро технічної інвентаризації», а також представники інших третіх осіб, не з'явились, письмові пояснення щодо своєї позиції в справі з урахуванням постанови Вищого господарського суду України, не надали, хоча про час й місце розгляду справи були повідомлені належним чином, ухвали про відкладення розгляду справи направлялись за їх юридичними адресами.

Враховуючи вищезазначене, справа розглядається за наявними матеріалами на підставі ст. 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення повноважного представника відповідача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ПАТ «Банк Кредит Дніпро», оцінивши та дослідивши наявні в справі докази, суд встановив:

05.03.2009 р. між ТОВ "Керамітекс" (Покупцем, Позивачем) та ВАТ "Сумський м'ясокомбінат" (Продавцем, Відповідачем) було укладено договори купівлі - продажу нерухомого майна №№ 1-н, 2-н, 3-н, 4-н, 5-н, 6-н, 7-н, 8-н, 9-н, 10-н, 11-н, 12-н, 13-н і 14-н, згідно з умовами яких Продавець зобов'язується передати у власність Покупця, а Покупець зобов'язується прийняти наступні об'єкти нерухомого майна: будівлю гаража, літ. "Ж", загальною площею 1227,7 кв.м., за адресою: м. Суми, вул. Харківська, 103/1, будівлю депо, літ. "У", загальною площею 69,7 кв.м., за адресою: м. Суми, вул. Харківська, 103/2, будівлю прирельсової, літ. "Ч", загальною площею 351,7 кв.м., за адресою: м. Суми, вул. Харківська, 103/3, будівлю санбійні з прибудовою, літ. "Э", загальною площею 178, кв.м., за адресою: м. Суми, вул. Харківська, 103/4, контору бази, літ. "Э-2", загальною площею 117,1 кв.м., за адресою: м. Суми, вул. Харківська, 103/5, будівлю парокотельної, літ. "Е", загальною площею 771,4 кв.м., за адресою: м. Суми, вул. Харківська, 103/6, будівлю передзабійного утримання, літ. "Э-1", загальною площею 1277,2 кв.м., за адресою: м. Суми, вул. Харківська, буд. 103/7, будівлю побутового корпусу, літ. "Е-IV", загальною площею 1521,8 кв.м., за адресою: м. Суми, вул. Харківська, 103/8, будівлю контори двоповерхової, будівлі клубу, літ. "М-IV", загальною площею 2096,9 кв.м., за адресою: м. Суми, вул. Харківська, 103/9, будівлю мехмайстерні, літ. "П-1", загальною площею 368,2 кв.м., за адресою: м. Суми, вул. Харківська, 103/10, м'ясожировий корпус, літ. "В-ІІІ", загальною площею 5034,8 кв.м., за адресою: м. Суми, вул. Харківська, 103/11, ковбасний корпус, літ. "Б-ІІІ", загальною площею 5973,0 кв.м., за адресою: м. Суми, вул. Харківська, 103/12, будівлю підсобного господарства, літ. "1-Ч", загальною площею 2746,7 кв.м., за адресою: м. Суми, вул. Харківська, 103, сушку для ковбас, літ. "Б", загальною площею 296,6 кв.м., за адресою: м. Суми, вул. Харківська, 103.

Вказані договори були укладені між сторонами у простій письмовій формі, нотаріальне посвідчення договорів не здійснювалось.

Позивачем заявлені вимоги про визнання вищезазначених договорів купівлі-продажу дійсними та про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна, які виступають предметом вказаних договорів. В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на положення ст. ст. 220, 328, 334, 392 ЦК України, а також на те, що між сторонами було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов договорів та відбулося їх повне виконання, у тому числі здійснено оплату за придбане майно у повному обсязі, а майно було фактично передано Позивачеві, що підтверджується актами прийому - передачі. Позивач вважає, що він правомірно набув права власності на об'єкти нерухомого майна. Проте, як зазначено у позовній заяві, незважаючи на здійснені ним дії, Відповідач ухиляється від державної реєстрації договорів щодо відчуження вказаних об'єктів нерухомості та їх нотаріального посвідчення, а тому просить визнати вищезазначені договори дійсними.

Всебічно та повно з'ясувавши всі обставини, що мають значення для справи, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 657 ЦК України договір купівлі - продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Отже, діючим законодавством встановлені обов'язкові вимоги до форми правочинів щодо відчуження об'єктів нерухомого майна, недодержання яких тягне для сторін певні правові наслідки. Предметом спірних договорів у даній справі є нерухоме майно, відтак вони підлягали обов'язковому нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Частиною 1 ст. 220 ЦК України передбачено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору, такий договір є нікчемним, тобто таким, що не породжує для сторін жодних прав та обов'язків.

Разом з тим, із вищезазначеного імперативного правила чинне цивільне законодавство України має виключення, яке дозволяє за певних умов стороні договору з дефектом нотаріальної форми в судовому порядку визнати такий договір дійсним. Так, відповідно до ч. 2 ст. 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Суд звертає увагу, що направляючи справу на новий розгляд, Вищий господарський суд України відзначив, що суди попередніх інстанцій належним чином не з'ясували причини ухилення (відмови) Відповідача від здійснення нотаріального посвідчення договорів.

Приймаючи до уваги зазначену вказівку суду касаційної інстанції, суд встановив, що фактично Відповідач не ухилявся (не відмовлявся) від нотаріального посвідчення та державної реєстрації договорів купівлі-продажу. Як вбачається з матеріалів справи, неможливість нотаріального посвідчення договорів купівлі-продажу була викликана тим, що Відповідач не надав Позивачу Витяги з Реєстру прав власності на об'єкти нерухомого майна, яке виступало предметом спірних договорів, пояснюючи це економічною кризою, скрутним матеріальним становищем та відсутністю необхідних фінансових ресурсів для отримання відповідних витягів (лист Відповідача вих. № 2/159А від 09.03.2009 р.)

Таким чином, невчинення сторонами нотаріального посвідчення договорів купівлі-продажу було зумовлено не ухиленням ВАТ «Сумський м'ясокомбінат» від процедури нотаріального посвідчення, а іншими об'єктивними причинами, які не залежали від волі сторін, що виключає можливість визнання вказаних договорів дійсними в порядку, передбаченому ч.2 ст. 220 ЦК України. Суд також враховує, що Позивач не був позбавлений можливості звернутись до Відповідача з пропозицією видати йому відповідну довіреність для самостійного отримання у відповідному БТІ витягів, необхідних для нотаріального посвідчення договорів. Проте, Позивачем не було вчинено жодних дій для подолання наведеного непорозуміння.

Статтею 33 ГПК України закріплено обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому Позивач не надав суду переконливих доказів щодо фактичного ухилення Відповідача від нотаріального посвідчення спірних договорів.

Крім цього, суд зазначає, що діючим законодавством не передбачено можливості у судовому порядку визнати дійсним договір з дефектом нотаріальної форми на підставі ч.2 ст. 220 ЦК України, якщо такий договір, окрім обов'язкового нотаріального посвідчення, підлягає також державній реєстрації. Зокрема, така позиція сформульована у п.2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 21.11.2011 р. № 01-06/1624/2011 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права», в якому зазначено, що правила ст. 220 ЦК України не поширюються на правочини, які підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до ст.ст. 220, 640 ЦК України пов'язується з їх державною реєстрацією.

Аналогічної позиції дотримується і Верховний Суд України. Так, згідно з п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма ч.2 ст. 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до ст.ст. 220, 640 ЦК України пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними й не створюють прав та обов'язків для сторін.

Отже, враховуючи, що між Позивачем та Відповідачем у даній справі були укладені договори купівлі-продажу нерухомого майна, які відповідно до вимог ст. 657 ЦК України підлягали обов'язковому нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, і відповідна державна реєстрація правочину не була здійснена, вимога Позивача про визнання таких договорів дійсними задоволенню не підлягає.

Суд також враховує, що відповідно до рішення Господарського суду Сумської області від 06.12.2010 р. у справі № 12/78-10 за позовом ТОВ «Торговий дім «Купець» до ТОВ «Керамітекс» та ВАТ «Сумський м'ясокомбінат» про визнання недійсними договорів купівлі-продажу нерухомого майна за №№ 1-14-н від 05.03.2009 р., укладених між ВАТ «Сумський м'ясокомбінат» та ТОВ «Керамітекс», в задоволенні позовних вимог було відмовлено. Зазначеним судовим рішенням встановлено, що укладаючи договори купівлі-продажу об'єктів нерухомості ВАТ «Сумський м'ясокомбінат» та ТОВ «Керамітекс» не були виконані вимоги законодавства України про нотаріальне посвідчення та державну реєстрацію цих договорів. А тому, відповідно до ст. 220 ЦК України є нікчемними та такими, що не породжують правових наслідків для сторін. Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 02.02.2011 р. у справі № 12/78-10 рішення Господарського суду Сумської області від 06.12.2010 р. залишено без змін. Ст. 35 ГПК України передбачено, що факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Що стосується вимог Позивача про визнання права власності на об'єкти нерухомості, які виступають предметом спірних договорів купівлі-продажу, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Цивільним законодавством принципово розмежовано поняття невизнання цивільних прав і ухилення сторони нотаріального договору від його нотаріального посвідчення як різних форм порушення цивільних прав та інтересів, які відповідно зумовлюють різні форми судового захисту. Відповідно до приписів ч. 2 ст. 220 ЦК України суд може визнати дійсним сам договір, який потребує нотаріального посвідчення, визнавати ж право власності на майно, що було предметом спірного договору, вказана норма суд таким правом не наділяє. До аналогічного висновку дійшов Вищий господарський суд України в своїй поставі від 05.08.2009 р. у справі № 2-5/6432-2008.

Крім того, враховуючи положення ст. 392 ЦК України, обов'язковою передумовою для звернення до господарського суду з позовом про визнання права власності є саме порушення або оспорювання такого права, чи наявність загрози його порушення з боку третіх осіб, чого Позивачем доведено не було, як не було доведено й саме виникнення у нього права власності на спірні об'єкти нерухомості.

Варто зазначити, що на момент звернення ТОВ «Керамітекс» до суду із заявою про уточнення позовних вимог від 09.12.2010 р. Позивач не був власником спірних об'єктів нерухомості, оскільки 22.07.2009 р. між ТОВ «Керамітекс» та ТОВ «Сумський м'ясопродуктовий комплекс» було укладено 14 договорів купівлі-продажу нежитлових приміщень, посвідчених приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу ОСОБА_6, предметом яких були саме ті об'єкти нерухомого майна, право власності на які Позивач просить суд визнати за ним в даній справі.

В свою чергу, в подальшому вказані об'єкти нерухомості стали предметом іпотечних договорів, укладених між ТОВ «Сумський м'ясопродуктовий комплекс» та ПАТ «Банк Кредит Дніпро», що підтверджується Витягом з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 08.04.2011 р.

Суд також встановив, що рішенням Господарського суду Сумської області від 26.10.2011 р. у справі № 5021/2177/2011, залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 20.06.2012 р. за ПАТ «Банк Кредит Дніпро» в порядку звернення стягнення на предмет іпотеки було визнано право власності на спірні об'єкти нерухомості. Отже, на теперішній час власником спірних об'єктів нерухомості виступає ПАТ «Банк Кредит Дніпро», що унеможливлює одночасне визнання права власності на ці об'єкти за іншим суб'єктом.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання дійсними договорів купівлі-продажу та визнання права власності є неправомірними, необґрунтованими й такими, що не підлягають задоволенню.

З матеріалів справи вбачається, що 09.12.2010 р. Позивач подав до господарського суду заяву про затвердження мирової угоди від 07.12.2010 р., укладеної між ТОВ «Керамітекс» та ВАТ «Сумський м'ясокомбінат».

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема відзиву на позовну заяву від 03.07.2012 р., на час подання заяви про затвердження мирової угоди ухвалою Господарського суду Сумської області по справі № 12/133-09 від 14.09.2009 р. було порушене провадження у справі про банкрутство Відповідача - ВАТ «Сумський м'ясокомбінат», підприємство перебувало на стадії проведення процедури розпорядження майном, розпорядником майна було призначено Нагорнєву Т. В., яка мала б в обов'язковому порядку погодити укладання такої мирової угоди відповідно до приписів п. 13 ст. 13 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». В матеріалах справи відсутні докази надання такої згоди. Крім того, 15.04.2010 р. Відповідач - ВАТ «Сумський м'ясокомбінат» визнаний банкрутом, відносно нього відкрито ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатором арбітражного керуючого Барибу С.Г., який згоди на укладення мирової угоди також не надає.

Оскільки зі змісту ст. 78 ГПК України вбачається, що мирова угода - це договір, який укладається між сторонами з метою припинення спору та вирішення всіх спірних питань, за для яких і було подано позов, на умовах, погоджених сторонами, а Відповідач як одна зі сторін такої угоди проти укладення мирової угоди заперечує, суд вважає, що це свідчить про відсутність домовленості між сторонами і взаємного наміру вирішення спору шляхом укладення мирової угоди.

Крім того, за думкою суду, положення вказаної мирової угоди суперечать вимогам діючого законодавства України та порушують права третіх осіб, а тому представлена сторонами редакція мирової угоди не може бути затверджена судом.

Так, відповідно до п. 2 мирової угоди, ТОВ «Сумський м'ясокомбінат» повинен визнати правомірність набуття, та відповідно, право приватної власності Позивача на об'єкти нерухомого майна, що виступали предметом договорів купівлі-продажу від 05.03.2009 р.

Як вбачається з п. 3.19 Постанови Пленуму Вищого Господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», господарський суд не затверджує мирову угоду, якщо вона не відповідає закону, або за своїм змістом вона є такою, що не може бути виконана у відповідності з її умовами, або якщо така угода остаточно не вирішує спору чи може призвести до нового спору. Мирова угода не може вирішувати питання про права й обов'язки сторін, які можуть виникнути у майбутньому, а також стосуватися прав й обов'язків інших юридичних чи фізичних осіб, які не беруть участі у справі або, хоча й беруть таку участь, але не є учасниками мирової угоди. Укладення мирової угоди неможливе й в тих випадках, коли ті чи інші відносини однозначно врегульовані законом і не можуть змінюватись волевиявленням сторін.

Як було встановлено судом, відсутні правові підстави для визнання дійсними договорів купівлі-продажу, укладених між Позивачем та Відповідачем, отже вказані договори є нікчемними та такими, що не породжують жодних правових наслідків, крім тих, які пов'язані з їх нікчемністю.

Відповідно до ч. 4 ст. 216 ЦК України, правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін, а саме, в процесі укладення мирової угоди.

Не може змінюватися за угодою сторін й правомірність набуття права власності на нерухоме майно, оскільки підстави такого набуття встановлюються відповідними нормами законодавства України, а саме ст.ст. 334, 640, 657 ЦК України, які за своїм характером є імперативними.

Крім цього, як було встановлено судом, на теперішній час власником спірних об'єктів нерухомості є ПАТ «Банк Кредит Дніпро». За таких обставин затвердження судом мирової угоди призвело б до порушення прав та охоронюваних законом інтересів нинішнього власника спірних об'єктів нерухомості, що є неприпустимим з огляду на положення ч. 6 ст. 22 ГПК України.

Направляючи дану справу на новий розгляд, Вищий господарський суд України, серед іншого, зазначив, що суди попередніх інстанцій не вказали, які саме умови мирової угоди не відповідають законодавству.

Проаналізувавши зміст та умови поданої сторонами для затвердження мирової угоди, суд дійшов висновку, що вимогам законодавства, а саме ст.ст. 210, 220, 328, 334, 640, 657 ЦК України, ч.6 ст. 22 та ст. 78 ГПК України, не відповідають положення п.2 мирової угоди, відповідно до якого Відповідач визнає правомірність набуття, та відповідно, право приватної власності Позивача на об'єкти нерухомого майна, що були предметом договорів купівлі-продажу, укладених 05.03.2009 р.

Зважаючи на викладене, суд залишає без задоволення заяву про затвердження мирової угоди від 07.12.2010 р., укладеної між ТОВ «Керамітекс» та ВАТ «Сумський м'ясокомбінат».

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 216, 220, 392, 640, 657 Цивільного кодексу України, ст.ст. 25, 33, 49, 78, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову відмовити.

2. В задоволенні заяви про затвердження мирової угоди від 09.12.2010 р., укладеної між Товариством з обмеженою відповідальністю «Керамітекс» та Відкритим акціонерним товариством «Сумський м'ясокомбінат», відмовити.

Повне рішення складено 09.08.2012 р.

ГОЛОВУЮЧИЙ СУДДЯ (підпис) Ю.А. ДЖЕПА

СУДДЯ (підпис) О.В. КОВАЛЕНКО

СУДДЯ (підпис) В.Л. КОТЕЛЬНИЦЬКА