Ухвала

від 20.09.2012 по справі 2а-1991/12/1070

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-1991/12/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Шевченко А.В.

Суддя-доповідач: Земляна Г.В.

У Х В А Л А

Іменем України

"20" вересня 2012 р. м. Київ

колегія суддів судової палати по адміністративним справам Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого -судді Земляної Г.В.

суддів Горбань Н.І., Сорочко Є.О.

за участю секретаря Рижкової Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Фастівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби на постанову Київського окружного адміністративного суду від 18 червня 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавничий дім "Купол" до Фастівської об"єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби, Державної податкової служби у Київській області про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Видавничій дім «КуПол» звернулось до суду з позовом до Фастівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби, Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень..

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 18 червня 2012 року позовні вимоги задоволені повністю. Визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Фастівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області № 0000392301 від 06.02.2012 року, № 0002761503 від 12.12.2011 року, № 0002771503 від 12.12.2011 року, № 0002751503 від 12.12.2011 року.

Не погоджуючись з судовим рішенням представник Фастівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби подав апеляційну скаргу, в якій просять скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову в задоволенні позову в повному обсязі. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова суду залишенню без змін, з наступних підстав.

Згідно зі п.1 ч.1 ст. 198, ст.200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 17.01.2012 року Фастівською ОДПІ Київської області було проведено перевірку позивача, за результатами якої складено Акт № 30/6/2301-34446773 по взаємовідносинах з ТОВ «Трейдштад» за період лютий 2011 року, яким зафіксовано порушення податкового законодавства, а саме: пункт 185.1 статті 185, пункт 188.1 статті 188, пункти 198.1, 198.2, 198.3 та 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено ПДВ в розмірі 148 934, 00 гривень, в тому числі за лютий 2011 року в розмірі 148 934, 00 гривень.

На підставі Акту перевірки винесено податкове повідомлення-рішення від 06.02.2012 року № 0000392301.

29.11.2011 року Фастівською ОДПІ Київської області було проведено перевірку позивача, за результатами якої складено Акт камеральної перевірки податкової звітності з податку на прибуток № 339/1503/34446773, яким встановлено порушення вимог податкового законодавства, а саме пункту 5.3 статті 5 Закону України від 21.12.2000 року № 2181-ІІІ «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»та пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України.

На підставі Акта перевірки від 29.11.2011 року № 339/1503/34446773, Фастівською ОДПІ Київської області винесені податкові повідомлення-рішення від 12.12.2011 року № 0002761503, № 0002771503 та № 0002751503.

Суд першої інстанції задовольняючи позов прийшов до висновку, що відповідачем не доведена правомірність та обґрунтованість прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, а тому вони підлягають скасуванню.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та ТОВ «Трейдштад»був укладений договір поставки поліграфічних матеріалів № 04/01-2011 від 04.01.2011 року.

Взаємовідносини позивача та ТОВ «Трейдштад»підтверджуються вказаним вище договором, рахунком-фактурою, видатковою накладною, податковою накладною та платіжними дорученнями.

Також між позивачем та ТОВ «Трейдштад»був укладений договір поставки агрегатів до поліграфічного обладнання № 100211 від 10.02.2011 року.

Правовідносини, які виникли на підставі договору поставки агрегатів до поліграфічного обладнання № 100211 від 10.02.2011 року підтверджується актом приймання-передачі товару, рахунком-фактурою, видатковою накладною, податковою накладною та платіжними дорученнями.

09.02.2011 року між позивачем та ТОВ «Трейдштад»був укладений договір поставки № 090211. За вказаним договором поставлявся товар, зазначений у рахунку-фактурі. На підтвердження дійсності вказаного правочину, позивачем були надані рахунок-фактура, видаткова накладна, податкова накладна та платіжне доручення.

Взаємовідносини між позивачем та ТОВ «Трейдштад»оформлені вищевказаними документами, копії яких наявні в матеріалах справи.

Так, Позивачем всі придбані у ТОВ «Трейдштад»товари та послуги (папір, друк паперу, ТО поліграфічного обладнання), використало у власній господарській діяльності (видання книг, журналів та періодичних публікацій), що відповідає положенням податкового законодавства України.

При цьому, всі вищевказані податкові накладні були підписані уповноваженою ТОВ «Трейдштад»особою здійснювати продаж товарів (робіт, послуг) та скріплені печаткою продавця, тобто ТОВ «Трейдштад»відповідно до вимог чинного законодавства.

Також, при проведенні фінансово-господарських операцій з купівлі-продажу (постачанню) товарів згідно укладених відповідно до вимог цивільного законодавства договорів між позивачем та ТОВ «Трейдштад», відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», пункту 2.4 Положення «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 16.05.1996 року, були складені первинні бухгалтерські документи, в тому числі видаткові накладні, акти, платіжні доручення тощо.

Крім цього, усі договори, укладені між позивачем та ТОВ «Трейдштад»були укладені у відповідності до вимог чинного законодавства України у загальному порядку, тобто у формі єдиного документу, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано зазначає, що Позивачем та ТОВ «Трейдштад»при укладанні вказаних договорів були додержані всі вимоги закону, які передбачені нормами Цивільного кодексу України та за наслідками їх укладання відповідно до положень частини першої статті 202 Цивільного кодексу України були набуті цивільні права та обов'язки.

Крім того, наданими позивачами доказами спростовуються викладені в Акті перевірки твердження про те, що оплата за поставлений товар не здійснювалася.

Так, позивачем надано копії платіжних доручень та банківських виписок, які містяться у матеріалах справи на підтвердження оплатності поставленого товару.

Отже, висновки податкового органу про нікчемність правочинів між позивачем та ТОВ «Трейдштад»є помилковими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи.

Нормами статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог встановлених частиною першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Нормами статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства»( ч. 1 ст. 203).

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків що обумовлені ним (ч.5 статті 203).

Суд першої інстанції правомірно зазначає що висновки Відповідача про неправомірність задекларованих Позивачем показників податкового кредиту з посиланням на нікчемність Договору не підтверджується наявними у справі доказами, так як зокрема, в Акті перевірки відсутні посилання на ухиляння контрагентом позивача від сплати податків та зборів, визначення йому податкових зобов'язань.

Крім того, позивачем надано суду всі первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо надання контрагентом послуг по поставці обладнання для виготовлення поліграфічної продукції, по обслуговуванню такого обладнання, поставці товарів. При цьому, суд звертає увагу на те, що податковий орган ані в Акті перевірки, ані в ході судового розгляду не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

Поняття платників податку на додану вартість, об'єктів, бази та ставки оподаткування, переліку неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування, внесення та відшкодування податку на додану вартість регламентується розділом V Податкового кодексу України .

Відповідно до підпункту 14.1.181. пункту 14.1. статті 4 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення та порядок визначення сум податку на додану вартість, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, встановлено статтею 198 Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При цьому, при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом, а при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (пункти 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України).

За приписами пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються, зокрема, в окремих рядках місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку.

Згідно з пунктом 201.4 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Відтак, відсутність обов'язкових первинних бухгалтерських документів може бути підставою для застосування до суб'єкта господарювання фінансових санкцій з питань оподаткування, якщо таке порушення виявлено під час перевірки.

Судом першої інстанції встановлено, що висновок податкового органу ґрунтується на тому, що контрагент позивача відсутній за місцем реєстрації.

Між тим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що зазначені відповідачем обставини, не є такими, з огляду на які закон пов'язує можливість дійти висновку щодо укладення сторонами спірного договору з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства зважаючи на наступне

Відповідно до частини п'ятої статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців», відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням повинні міститися в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Положенням частини першої статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»передбачено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відтак, належними та допустимими доказами при встановленні факту відсутності керівних органів - юридичної особи за її місцезнаходженням є саме відомості, які містяться в Єдиному державному реєстрі.

З наявного у матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців станом 11.05.2012 року вбачається, що він не містить записів про відсутність за юридичною адресою ТОВ «Трейдштад».

Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що виписані ТОВ «Трейдштад»податкові накладні за договорами поставки товарів відповідають вимогам, встановленими пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що оскаржувані відповідачем договори не є такими, що суперечать інтересам держави та суспільства та умислу на укладення угод, що суперечить інтересам держави та суспільства не встановлено.

Судом першої інстанції встановлено, що зобов'язання, які виникли на підставі оспорюваних відповідачем договорів, мали реальний характер, оскільки роботи були виконані і прийняті замовником, гроші в оплату за виконані роботи перераховані безготівковим шляхом, формування податкового кредиту підтверджується податковими накладними та реєстрами отриманих податкових накладних.

Відповідно до ст. 173, 174 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання, та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод. Суб'єкти Господарського зобов'язання - це учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію, порушення якої згідно до ч. 1 ст. 207 ГК України тягне за собою визнання його судом недійсним повністю або в частині.

Виходячи з положень розділу IV Господарського кодексу України, господарські зобов'язання виникають на підставі угод, фактично складаючи їх суть, тобто ці два поняття співвідносяться як форма та зміст. Таким чином, визнання господарського зобов'язання недійсним визначає недійсність угоди, як недійсність змісту тягне за собою недійсність форми. Такий же зв'язок існує і в випадку недійсності угоди.

Статтею 208 Господарського кодексу України передбачено, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави. У разі визнання недійсним зобов'язання з інших підстав кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошовими коштами, якщо інші наслідки недійсності не передбачені законом.

Виходячи з системного аналізу вказаних норм права, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції відсутність підстав вважати договір, укладений між позивачем та його контрагентом нікчемним, як такий, що не спрямований на реальне настання наслідків, та вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Щодо реальності виконання та отримання позивачем послуг та їх придбання з метою подальшого використання у власній господарській діяльності суд першої інстанції прийшов до висновку, що господарські операції позивача з контрагентом підтверджуються необхідними документами, а зазначені вище товари позивачем були використанні у власній господарській діяльності.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.

Так, з матеріалів справи вбачається, що придбану у ТОВ «Трейдштад»продукцію позивач використовував у власній господарській діяльності. Зокрема, у матеріалах справи міститься договір від 02.03.2009 року № 01П-2009 укладений між позивачем та ТОВ «Юнівест Медія»на виготовлення поліграфічної продукції. На підтвердження виконання вказаного договору позивачем надано видаткові накладні, акти здачі-приймання робіт (послуг), виписки з банку. Також, позивачем надано договір по оренді транспортних засобів з ПП «Ефф-Систем»на підтвердження перевезення придбаних товарів, договір оренди нерухомого майна від 01.09.2010 року на підтвердження наявності складських приміщень для зберігання придбаного товару, надано акти приймання-передачі отриманих в оренду товарів та копії платіжних доручень, що свідчать про оплату за наданий в оренду товар.

Вказані документи містять назву замовника та виконавця, перелік товару, підписи уповноважених представників сторін та печатки підприємств, що відповідає вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і фіксують факт здійснення господарської операції. Наявні до договору документи дають змогу визначити, які саме роботи були виконані та за якою ціною.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Пункт 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

За даними довідки АБ № 361244 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, основними видами діяльності позивача за КВЕД є: виробництво готових кормів для тварин, що утримуються на фермах, виробництво нерафінованої олії та жирів, виробництво продуктів борошномельно-круп'яної промисловості, оптова торгівля зерном, насінням та кормами для тварин, інші види оптової торгівлі, роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах з перевагою продовольчого асортименту.

Згідно з ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 9 цього Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначальною ознакою валових витрат є їх зв'язок з господарською діяльністю платника податку.

Підпунктом 5.2.1 цього Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією і веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) та охороною праці з урахуванням обмежень, установлених підпунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Водночас, за змістом абзацу п'ятого підпункту 5.3.9 цього ж Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

В свою чергу факт безпосереднього зв'язку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлений з урахуванням якісних характеристик товарів, які б однозначно свідчили про призначення придбаних товарів для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження правомірності віднесення сум до валових витрат та до податкового кредиту з податку на додану вартість, позивачем надані відповідні первинні документи по взаємовідносинах із контрагентом.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком першої інстанції, що господарські операції позивача з контрагентом підтверджуються необхідними документами.

Щодо порушень позивачем граничних строків сплати податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств, суд першої інстанції прийшов до висновку, що що зміна призначення платежу здійснена податковим органом поза межами наданих законодавством повноважень.

Так, 29.11.2011 року Фастівською ОДПІ Київської області було проведено перевірку позивача, за результатами якої складено Акт камеральної перевірки податкової звітності з податку на прибуток № 339/1503/34446773, яким встановлено порушення вимог податкового законодавства, а саме пункту 5.3 статті 5 Закону України від 21.12.2000 року № 2181-ІІІ «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»та пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України.

На підставі Акту перевірки від 29.11.2011 року № 339/1503/34446773, Фастівською ОДПІ Київської області винесені податкові повідомлення-рішення від 12.12.2011 року № 0002761503, № 0002771503 та № 0002751503.

З Акту перевірки вбачається, що позивачем було самостійно визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 207335 гривень, граничний строк сплати 29.04.2010 року.

Позивачем проводилась сплата 05.05.2010 року, 20.07.2010 року, 22.07.2011 року, 08.02.2011 року. Також, позивачем було визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 9560 гривень, граничний строк сплати -19.02.2011 року, сплата була проведена 10.05.2011 року.

З метою встановлення обставин справи судом досліджувалися декларації з податку на прибуток за І квартал 2010 року, півріччя 2010 року та три квартали 2010 року; зворотній бік облікової картки платника податків станом на 31.12.2010 року та 31.12.2011 року.

Також, відповідачем надано податкове повідомлення -рішення від 23 грудня 2009 року № 0000712301/0 про сплату податку на прибуток приватних підприємств на суму 207335 гривень основного платежу та 20733 гривні 50 копійок штрафних санкцій.

Відповідно до рішення від 08.04.2010 року № 780/10/25-007/4748-297 Державної податкової адміністрації в Київській області податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скарга позивача без задоволення.

Вказане податкове повідомлення-рішення було оскаржено відповідачем у судовому порядку.

Постановою Київського окружного адміністративного суду у справі № 2а-5790/10/1070 від 25.10.2010 року, залишеною без змін ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01.03.2011 року податкове повідомлення -рішення від 23 грудня 2009 року № 0000712301/0 було визнано протиправним та скасоване.

Відповідно до діючого на той час законодавства, а саме пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.

Водночас суд першої інстанції правомірно зазначає, що вказане зобов'язання не було самостійно визначене позивачем, а було йому донараховано відповідно до Акту перевірки.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону податкове зобов'язання платника податків, нараховане контролюючим органом відповідно до пунктів 4.2 та 4.3 статті 4 цього Закону, вважається узгодженим у день отримання платником податків податкового повідомлення, за винятком випадків, визначених підпунктом 5.2.2 цього пункту.

День закінчення процедури адміністративного оскарження вважається днем узгодження податкового зобов'язання платника податків.

При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу податкове зобов'язання вважається неузгодженим до розгляду судом справи по суті та прийняття відповідного рішення (підпунктом 5.2.2 пункту 5.2 статті 5 Закону).

Так, судом першої інстанції встановлено, що відповідно до зворотного боку облікової картки платника податків станом на 29.04.2010 року податковим органом визначено суму грошового зобов'язання у 207335 гривень як податковий борг.

Тільки 05.05.2011 року податковим органом на вказану суму було зменшено податковий борг платника.

Водночас, суд першої інстанції обґрунтовано зазначає, що податковий орган не правомірно визначив цю суму узгодженим податковим зобов'язанням (в Акті перевірки мова взагалі йде про самостійно визначене грошове зобов'язання), так як податкове повідомлення-рішення було скасовано у судовому порядку, тобто до вирішення справи по суті податковий орган був позбавлений права вважати таке зобов'язання узгодженим.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновко суду першої інстанції що відповідач, приймаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення, діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, відтак податкові повідомлення-рішення № 0002761503, № 0002771503, № 0002751503 від 12.12.2011 року є протиправним та підлягають скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Разом з тим, в порушення ст. 71 КАС України відповідачем ні в суду першої інстанції ні в суді апеляційної інстанції не надано доказів правомірності винесеного податкового повідомлення-рішення.

З огляду на вищезазначене апеляційна інстанція приходить до висновку, що суд першої інстанції правомірно задовольнив позов.

При цьому апеляційна скарга не містить посилання на обставини, передбачені статтями 202 -204 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження.

Вказані в апеляційній скарзі процесуальні порушення не призвели до неправильного вирішення справи і не є підставою для скасування судового рішення.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції -без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 8-11, 160, 196, 198, 200, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Фастівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби -залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 18 червня 2012 року -залишити без змін .

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів із дня складання у повному обсязі, тобто з 25 вересня 2012 року шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України у порядку ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Земляна Г.В.

Судді: Горбань Н.І.

Сорочко Є.О.