Постанова

від 04.09.2012 по справі 2а-0770/1477/12

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Cправа № 2a-0770/1477/12

Ряд стат. звіту № 8.2.3

Код - 07

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2012 року місто Ужгород

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді -Калинич Я.М.

з участю секретаря судового засідання -Краснової О.Р.

за участю сторін:

представника позивача -Ігнатенка С.С.,

представника відповідача -Подойми Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Самвер»до Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції в Закарпатській області про скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю „Самвер", звернувся доЗакарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції в Закарпатській області ДПС, якою просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача № 43/15-0/20466663 від 07.05.2012 р., яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 76260,0 грн.; № 44/15-0/20466663 від 07.05.2012 р., яким зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 76260,0 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 19065,0 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржені податкові повідомлення-рішення Ужгородської МДПІ прийняті відповідачем в супереч норм чинного законодавства, зокрема, підставою для зменшення від'ємного значення спірних сум ПДВ та зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ є віднесення до складу податкового кредиту сум, пов'язаних з придбанням лісопродукції за договором, який, згідно висновків перевірки, нібито є нікчемним, оскільки у контрагента позивача - ПП „Термо-газ", відсутні основні засоби та трудові ресурси, за юридичною адресою вказане підприємство не знаходиться, а також не підтверджено факт здійснення поставок ПП „Термо-газ" товарів від ПП „Опт-Бест". При цьому зазначено, що суми податкового кредиту по ПДВ сформовано в рамках укладеного договору, за яким здійснювалися поставки лісопродукції на користь позивача, та видаткових накладних, а сплачений ПДВ в межах виконання договору в зв'язку з придбанням такої лісопродукції відноситься до складу податкового кредиту на підставі отриманих податкових накладних, згідно вимог розділу V Податкового кодексу України. Позивач посилається на норми цивільного законодавства щодо недійсності угод, зазначаючи про помилковість висновку податкового органу щодо нікчемності укладеної угоди, оскільки можливе недодержання сторонами в момент вчинення правочину вимог ч. 3. та ч. 5. ст. 203 ЦК України є підставою виключно для оспорювання такого правочину в судовому порядку. Натомість податковий орган не посилається на жодну норму права, яка б визнавала відповідний правочин недійсним в силу закону і відповідно не потребувала визнання його недійсним в судовому порядку. Крім того зазначає, що можливе порушення контрагентом позивача вимог податкового законодавства не впливають на права та обов'язки позивача та не можуть бути підставою для визначення податкових зобов'язань позивачеві.

У судовому засіданні представник позивача, позовні вимоги за обставин викладених у позовній заяві підтримав повністю, дав аналогічні пояснення та просив суд задовольнити позов.

Представник відповідача у засіданні позовні вимоги не визнала з мотивів, викладених у запереченнях проти позову, пояснила, що підставою для зменшення від'ємного значення сум ПДВ та зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ є віднесення до податкового кредиту сум за договором, укладеним з ПП „Термо-газ", господарські операції з яким не підтверджено, про що свідчить відсутність необхідних умов для реального настання результатів господарських операцій. Вказано, що договір між ПП „Термо-газ" та позивачем , згідно із статтею 203 частиною 3 та 5, статтею 215 частиною 1 та 2, статтею 216 Цивільного кодексу України є нікчемним (недійсним в силу закону), оскільки недодержано вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. За наведених обставин представник відповідача просила відмовити в задоволені позову повністю.

З'ясувавши всі обставини у справі та перевіривши їх належними та допустимими доказами суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає до задоволення з огляду на наступне.

В судовому засіданні встановлено, що Ужгородською міжрайонною державною податковою інспекцією Закарпатської області ДПС було проведено документальну виїзну позапланову перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю „Самвер" з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість по взаємовідносинах з ПП „Термо-газ" (код за ЄДРПОУ 31335987) за період з 01.10.2010 року по 31.03.2012 року (акт Ужгородської МДПІ № 224/15-0/20466663 від 24.02.2012 р., якою встановлено порушення ТОВ „Самвер" ч. 1, 2 ст. 215, ст. 216 ч. 3, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України та п.198.1, 198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1, 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. №2755-VІ (із змінами та доповненнями), в результаті чого перевіркою зменшено податковий кредит на суму ПДВ 76260 грн. (в т.ч. за квітень місяць 2011 року в сумі 6120,0 грн.; за травень місяць 2011 року в сумі 8045,0 грн.; за липень місяць 2011 року в сумі 12028,0 грн.; за серпень місяць 2011 року в сумі 42314,0 грн.; за вересень місяць 2011 року в сумі 7753,0 грн.) та зменшено суму бюджетного відшкодування податоку на додану вартість в сумі 76260 грн. (в т.ч. за серпень 2011 р. - 12028 грн.; за вересень 2011 р. - 40233 грн.; за жовтень 2011 р. - 9515 грн.; за листопад 2011 р. - 319 грн.; за лютий 2012 р. - 14165 грн.).

На підставі акту перевірки № 224/15-0/20466663 від 24 лютого 2012 року Ужгородською міжрайонною державною податковою інспекцією Закарпатської області ДПС було прийнято податкові повідомлення-рішення за № 43/15-0/20466663 від 07.05.2012 р., яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 76260,0 грн., та за № 44/15-0/20466663 від 07.05.2012 р., яким зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 76260,0 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 19065,0 грн.

Відповідно до ч. 1. ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Згідно ч. 3. ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2. ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закріплений конституційно принцип законності також міститься і в п. 21.1. ст. 21 Податкового кодексу України, згідно з яким, посадові особи контролюючих органів зобов'язані, зокрема, дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Як встановлено в судовому засіданні та підтверджується матеріалами справи, зокрема, актом Ужгородської МДПІ № 224/15-0/20466663 від 24.02.2012 р. підставою для зменшення податковим органом позивачу від'ємного значення сум ПДВ та суми бюджетного відшкодування з ПДВ став висновок про те, що договір купівлі-продажу № 8 від 01.01.2010 року, укладений позивачем з ПП „Термо-газ" є нікчемним. Висновок про нікчемність відповідного правочину було зроблено на основі інформації, що міститься в акті перевірки Хустської ОДПІ № 53/23/31335987 від 10.02.2012 р. відповідно до якого встановлено, що контрагент позивача, який приймав участь у формуванні податкового кредиту за юридичною адресою не знаходиться, у нього податковими органами не встановлено наявності основних засобів та не підтверджено факт здійснення поставок товарів контрагенту позивача - ПП „Термо-газ", від попереднього постачальника ПП „Опт-Бест", що свідчить про порушення підприємством ч. 3. та ч. 5. ст. 203, ч. 1. ст. 215 ЦК України щодо укладення правочину, який не був направлений на реальне настання правових наслідків обумовлених ним, а договір був направлений лише на незаконне заволодіння майном держави несплатою ПДВ.

Судом належними та допустимими доказами достовірно встановлено, що 01 січня 2010 року між позивачем та ПП „Термо-газ" було укладено договір купівлі-продажу № 8, предметом якого є зобов'язання ПП „Термо-газ" передати у власність позивача лісопродукцію, а позивач зобов'язаний й оплатити її (п. 1.1.). Поставка продукції узгодженого асортименту оформляється накладною (п. 1.2.).

Реальний характер вказаного договору підтверджується фактичним здійсненням господарських операцій по поставці пиломатеріалів обрізних дубових, про що свідчать наявні в матеріалах справи первинні документи, а саме видаткові накладні № 04/05 від 05.04.2011 p. - пиломатеріали обрізні дубові на загальну суму 41838,98 грн., № 04/18 від 01.05.2011 р. - пиломатеріали обрізні дубові на загальну суму 54998,96 грн., № 07/05 від 05.07.2011 р. - пиломатеріали обрізні дубові на загальну суму 82236,00 грн., № 08/02 від 02.08.2011 р. - пиломатеріали обрізні дубові на загальну суму 92295,00 грн., № 08/05 від 05.08.2011 р. - пиломатеріали обрізні дубові на загальну суму 197001,00 грн., № 08/19 від 01.09.2011 р. - пиломатеріали обрізні дубові на загальну суму 28014,00 грн., № 8/27 від 01.09.2011 р. - пиломатеріали обрізні дубові на загальну суму 24990,00 грн.; податкові накладні № 0405 від 05.04.2011 року, № 0418 від 18.04.2011 року, № 0705 від 05.07.2011 року, № 0802 від 02.08.2011 року, № 0805 від 05.08.2011 року, № 0819 від 19.08.2011 року, № 0827 від 27.08.2011 року.

У судовому засіданні також встановлено факт проведення розрахунків за поставлений товар згідно наявних в матеріалах справи платіжних документів, що підтверджує настання реальних правових наслідків за договором купівлі-продажу № 8 від 01.01.2010 року.

Cуд вважає, що за наявності всіх вищевказаних первинних документів, які підтверджують реальний характер спірного договору купівлі-продажу, можливі порушення ПП „Термо-газ" вимог податкового законодавства не є достатньою підставою для визначення спірного правочину нікчемним. Суд відхиляє доводи відповідача викладені у акті перевірки про те, що контрагент позивача -ПП „Термо-газ" за перевіряє мий період не подавав податкові декларації з ПДВ та мав взаємовідносини із суб'єктами господарювання, які здійснювали податкові вигоди для третіх осіб, оскільки податковим законодавством чинним на момент виникнення спірних правовідносин встановлюється індивідуальний характер відповідальності платника податку за порушення ведення податкового обліку.

Так, відповідно до ст. 16 Податкового кодексу України обов'язок ведення обліку доходів та витрат, складання та подання податкової звітності, сплати податків і зборів покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується саме платника податку і не може автоматично поширюватися на його контрагентів. Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні (чи невідображенні) в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки інших платників.

Суд також критично оцінює посилання в обґрунтування нікчемності спірного правочину укладеного між ТОВ „Самвер" та ПП „Термо-газ" на нікчемність угод укладених між ПП „Термо-газ" та третьою особою - ПП „Опт-Бест", оскільки при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні оцінюватися відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. При цьому суд враховує правову позицію Вищого адміністративного суду викладену у листі № 742/11/13-11 від 02.06.2011 року, згідно якої відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачання товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його безпосереднім контрагентом.

Разом з тим, судом встановлено, що позивачем виконані усі передбачені законом умови для формування податкового кредиту на підставі податкових накладних, отриманих від ПП „Термо-газ", а також понесені витрати по сплаті відповідних сум ПДВ.

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Вказана правова норма забороняє включення до складу податкового кредиту тільки тих сум податку на додану вартість, які не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. Суд констатує, що спірні суми податкового кредиту позивача за відповідний звітний податковий період повністю підтверджені належним чином оформленими податковими накладними, а відповідні господарські операції належним чином відображені у податковому обліку позивача. Обставини, що наведені відповідачем в акті Ужгородської МДПІ № 224/15-0/20466663 від 24.02.2012 р. знаходяться поза межами вимог п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України.

Із акту перевірки Ужгородської МДПІ № 224/15-0/20466663 від 24.02.2012 р. вбачається, що нібито спірний договір купівлі-продажу № 8 від 01.01.2010 р. з порушенням ч. 3. (волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі) та ч. 5. (правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним) ст. 203 ЦК України, а тому є нікчемним -недійсним в силу закону. Однак суд з таким висновком податкового органу не може погодитися, оскільки визнання правочину судом недійсним не вимагається виключно в тому випадку, коли його недійсність прямо встановлено законом (ч. 2. ст. 215 ЦК України). Приписи норм права ч. 3. та ч. 5. ст. 203 ЦК України недійсність правочину в силу закону не встановлюють. Недодержання сторонами договору в момент вчинення правочину вимог вказаних статей є підставою виключно для оспорювання такого правочину в судовому порядку (ч. 1. та ч. 3. ст. 215 ЦК України).

Недійсність правочину в силу закону, тобто нікчемність, встановлена законодавцем у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору (ч. 1. ст. 220 ЦК України); у разі порушення правочином публічного порядку (2. ст. 228 ЦК України); у разі скасування чи обмеження правочином відповідальності за умисне порушення зобов'язання (ч. 3. ст. 614 ЦК України); правочин щодо звільнення продавця від відповідальності або щодо її обмеження у разі витребування товару у покупця третьою особою (ч. 2. ст. 661 ЦК України) та інші. Суд констатує, що Ужгородська МДПІ в акті перевірки № 224/15-0/20466663 від 24.02.2012 р. в обґрунтування нікчемності договору купівлі-продажу № 8 від 01.01.2010 р. не посилається на жодну норму права, яка б визнавала відповідний правочин недійсним в силу закону і відповідно не потребувала визнання його недійсним в судовому порядку.

Стосовно посилання представника відповідача у судовому засіданні на те, що договір купівлі-продажу № 8 від 01.01.2010 року не був спрямований на реальне настання правових наслідків обумовлення ним, то суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином є фіктивним (ч. 1.). Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ч. 2.). Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами (ч. 3.).

З наведеної правової норми вбачається, що правочини, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків обумовлення ними можуть визнаватись недійсним виключно в судовому порядку, а органи державної податкової служби не мають повноважень без відповідного судового рішення визнавати укладені суб'єктами господарювання договори нікчемними (недійсними в силу закону) без відповідного рішення суду.

Право на звернення податкових органів із відповідними позовами встановлено п. 11 ст. 10 Закону України „Про державну податкову службу в Україні".

Щодо позиції податкового органу викладеної на стор. 14. акту перевірки № 224/15-0/20466663 від 24.02.2012 р. про нікчемність правочину з тих підстав, що такий спрямований лише на незаконне заволодіння майном держави -несплатою ПДВ, суд констатує наступне.

Визнання правочину нікчемним у зв'язку з тим, що він спрямований на заволодіння майном держави можливе у випадку його кваліфікації за ч. 1. ст. 228 ЦК України, якою встановлено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Однак договір купівлі-продажу № 8 від 01.01.2010 р. не підпадає під ознаки жодного з вищенаведених правочинів. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Водночас, відносини у сфері оподаткування регулюються пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України. Указана норма встановлює презумпцію правомірності рішень платника податку в тому, що в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків. Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми відповідний податковий кредит вважається сформованим платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Суд констатує, що відповідачем в судовому засіданні належними та допустимими доказами не доведено факт невідповідності задекларованих наслідків спірної господарської операції щодо купівлі лісопродукції позивачем у податковому обліку фактичним обставинам, в той час як ст. 71 КАС України обов'язок доведення цього покладає на податковий орган як суб'єкта владних повноважень.

Відповідачем не вказано жодних відомостей та обставин, які могли б свідчити про недобросовісність платника податку при укладенні та виконанні даного договору та наявності мети отримання податкової вигоди. Суд вважає, що якщо позивач, як покупець відповідного товару є платником податку на додану вартість, який не знав і не міг знати та враховувати стан дотримання податкової дисципліни своїми контрагентами, то він має право на формування податкового кредиту за результатами здійснення спірної господарської операції та відповідно має право на бюджетне відшкодування від'ємного значення ПДВ. Аналогічної позицію займає Європейський суд з прав людини у рішенні від 22.01.2009 р. по справі „Булвес" АД проти Болгарії (скарга № 3991/03), де вказує: „оскільки компанія-заявник в повному обсязі і своєчасно виконала свої зобов'язання по дотриманню встановлених державою норм по відношенню ПДВ, не мала способів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім свої зобов'язань, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на вирахування вхідного ПДВ, який був сплачений постачальнику".

Суд відхиляє доводи податкового органу у акті перевірки в обґрунтування нікчемності спірного правочину на відсутність ПП „Термо-газ" за юридичною адресою, оскільки це не є підставою для визначення спірних правочинів нікчемними. Зміна місцезнаходження юридичної особи не тягне за собою нікчемність всіх правочинів, які нею вчинялися з моменту державної реєстрації. Згідно ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" встановлено, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Також суд не приймає до уваги посилання відповідача в обґрунтування своїх заперечень проти позову на те, що позивачем до перевірки не надано актів прийому-передачі ТМЦ, які засвідчують факт прийому передачі товару (лісопродукції), оскільки, як вже було зазначено, в матеріалах справи містяться видаткові накладні, згідно яких ПП „Термо-газ" відвантажило, а ТОВ „Самвер" отримало товар (лісопродукцію) із зазначенням їх назви, одиниць виміру, кількості та ціни. Зазначені видаткові накладні підписані уповноваженими представниками сторін договору поставки та скріплені їх печатками.

Разом з тим, суд приймає до уваги посилання позивача щодо помилкового посилання податкового органу при обґрунтуванні висновків стосовно нікчемності договору купівлі-продажу № 8 від 01.01.2010 р. у акті перевірки № 224/15-0/20466663 від 24.02.2012 р. на ненадання позивачем до перевірки довіреностей на прийом-передачу товарно-матеріальних цінностей від ПП „Термо-газ", оскільки відповідно до п. 13. Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей (затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 р. № 99 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.06.1996 р. за № 293/1318) встановлено, що довіреність, незалежно від строку її дії, залишається у постачальника при першому відпуску цінностей.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем не було допущено порушення вимог чинного податкового законодавства при формуванні податкового кредиту по податку на додану вартість, а висновки акту перевірки в цій частині не відповідають фактичним обставинам справи.

За наведених обставин суд констатує, що права та інтереси позивача порушені та потребують судового захисту, а відтак оскаржені податкові повідомлення-рішення підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

Згідно ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України, а відтак слід присудити понесені позивачем документально підтверджені судові витрати, у вигляді сплати судового збору (квитанція № 1357 від 16 травня 2012 року) у розмірі 1715 (тисячу сімсот п'ятнадцять) грн. 85 (вісімдесят п'ять) коп. до стягнення з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 9, 11, 70, 71, 86, 94, 160-163 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю „Самвер" до Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції в Закарпатській області ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень -задоволити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції в Закарпатській області ДПС № 43/15-0/20466663 від 07.05.2012 р., яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 76260,0 грн.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції в Закарпатській області ДПС № 44/15-0/20466663 від 07.05.2012 р., яким зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 76260,0 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 19065,0 грн.

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Самвер" понесені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1715 грн. 85 коп.

5. Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України, та може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд в порядку та строки, встановлені ст. 186 КАС України. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України -протягом десяти днів з дня отримання копії постанови (копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції).

Суддя Я.М. Калинич