Постанова

від 06.10.2011 по справі 2а-397/11/12/0170

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

cpg1251

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

06 жовтня 2011 р. 13:37 Справа №2а-397/11/12/0170

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Котаревої Г.М., при секретарі Лиган М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Софтекспрес"

до Державної податкової інспекції в м. Керчі АР Крим

про визнання перевірки протиправною, визнання неправомірними та скасуваня податкових повідомлень-рішень

за участю представників:

позивача - Іванцова Ніна Валеріївна, довіреність № б.н. від 04.12.11;

відповідача - Богданова Світлана Євгеніївна, довіреність № 3590/10/10-0 від 23.03.11, Козичева Тетяна Юріївна, довіреність № 1835/10/10-0 від 11.02.11

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Софтекспрес»(далі - позивач, ТОВ «Софтекспрес») звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в м. Керч АР Крим з вимогами з вимогами про визнання перевірки протиправною; визнання протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 18.11.2010 №0001612304/0, №0001602304/0.

Позовні вимоги мотивовано порушенням відповідачем Законів України «Про державну податкову службу в Україні», «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про податок на додану вартість».

Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 27.04.11р. відкрито провадження по адміністративній справі та закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, наведених у позові, вважає, що відповідачем було проведено перевірку без достатніх підстав, а висновки щодо відсутності реального здійснення господарських операцій між позивачем та ПП «Мірам-М» суперечать первинним документам позивача.

Так, на думку позивача, відповідач провівши невиїзну перевірку, не мав права витребувати у позивача будь-які документи, крім тих, які додані до декларацій, а підстави проведення перевірки не відповідають ст.ст. 11,11/1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні».

01.08.2011 позивач збільшив позовні вимоги (т.1а.с.148), додавши вимоги про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 27.12.2010 № 0001612304/1 та № 0001602304/1.

Представник відповідача проти позову заперечував з підстав, викладених в письмових запереченнях від 10.06.2011 № 12019/10/10-0 (т. 1а.с.117), та додаткових поясненнях від 02.08.2011 (т.1 а.с.160) відповідно до яких зазначив, що підставою для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень було не встановлення фактів передачі товару позивачеві від ПП «Мірам-М», у зв'язку з відсутністю документів , що засвідчують факт транспортування товару. Крім того, відповідач вважає, що відсутні підстави визнавати протиправними дії щодо проведення перевірки, оскільки позивач надав самостійно документи для проведення перевірки.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Софетекспрес», є юридичною особою,зареєстроване 17.10.2002, ідентифікаційний код - 32165265(т.1 а.с.77), платником податків, знаходиться на обліку в ДПІ м. Керч з 29.10.2002, що підтверджується довідкою № 244 від 13.09.2010(т.1 а.с.80), та платником податку на додану вартість (ІПН 100152992)( т.1 а.с.79).

За результатами документальної невиїзної перевірки ТОВ «Софтекспрес» щодо перевірки правових відносин з платником податку ПП «Мірам-М» за квітень-червень 2010 року посадовими особами відповідача було складено Акт № 1536/23-4/32165265(далі -Акт перевірки)( т.1 а.с.18).

Згідно з висновками Акту перевірки відповідачем зафіксовано порушення п. 5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податку на прибуток за 1-е півріччя 2010 на 6681,00 грн; п.п. 7.4.1, 7.4.5. п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до завищення податкового кредиту на загальну суму 4454,00 грн., у т.ч. : у квітні 2010 - 1767,00 грн.; у травні 2010- 1087,00 грн., у червні 2010 - 1600,00 грн.

На підставі Акту перевірки на адресу позивача було направлено податкові повідомлення рішення від 18.11.2010 № 0001612304/0 щодо визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 4454,00грн. та нарахування штрафних(фінансових) санкцій в сумі 2227,00 грн.( т.1 а.с.36), № 0001602304/0 щодо визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 6681,0 грн., та застосування штрафних(фінансових) санкцій в розмірі 1336,20 грн.( т.1 а.с.37)..

Не погодившись із зазначеними висновками акту позивач оскаржив податкові повідомлення-рішення у адміністративному порядку. За наслідками оскарження в задоволенні скарги позивача було відмовлено (Рішення від 27.12.2010 за вих. № 26180/10/250 (т.1 а.с.150)), податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а не на адресу позивача було направлені податкові повідомлення-рішення від 27.12.2010 № 0001612304/1 та № 0001602304/1(т.1 а.с.155,156).

Не погодившись з винесеними податковими повідомленнями-рішеннями позивач звернувся до суду.

Вирішуючи питання щодо обґрунтованості позовних вимог судом встановлено наступне.

Враховуючи, що на час проведення перевірки та прийняття первісних податкових повідомлень-рішень діяли норми Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетом, та державними цільовими фондами», вирішуючи питання щодо правомірності дій податкового органу суд керувався нормами вказаного закону.

Основним завданням органів державної податкової служби є здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством (ст. 2 Закону України від 04.12.1990 року №509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні» (далі - Закон № 509)).

Статтею 4 Закону України від 21.12.2000 року №2181-ІІІ «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (далі - Закон №2181) передбачено право податкових органів приймати рішення за наслідками перевірок платників податків, яким визначається сума податкового зобов'язання з податків і зборів (обов'язкових платежів).

Спеціальним законом з питань оподаткування, який встановлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів ( обов'язкових платежів) є Закон України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами". Ст. 1 закону визначає, що податковим боргом ( недоїмкою) є податкове зобов'язання ( з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку , але не сплачене у встановлений строк, а також пеня , нарахована на суму такого податкового зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Ст.19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підстава, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органу владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта, встановлюючи чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії) : 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Вирішуючи питання щодо обґрунтованості позовних вимог про визнання протиправною перевірки, суд зазначає наступне.

Позивачем фактично оскаржуються дії відповідача щодо проведення перевірки, за результатами якої складено Акт № 1536/23-4/32165265.

Як встановлено підчас судового розгляду позивач вважає, що відповідач, провівши перевірку, вийшов за межи повноважень, наданих Законом.

Згідно ч.1 ст.11 Закону № 509 органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичними особами, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), крім Національного банку України та його установ (далі - платники податків).

Вказана норма знайшла своє відображення в й в п.1.4 Наказу ДПА України від 18.04.2008 № 266 «Про організацію взаємодії органів державної податкової служби при опрацюванні розшифровок податкових зобов'язань та податкового крдиту з податку на додану вартість», згідно з яким документальна невиїзна перевірки - це перевірка, яка проводиться в приміщенні органу ДПС на підставі поданих податкових декларації, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів, незалежно від способу їх подання.

Згідно ч. 1 ст.11/1 Закону № 509 плановою виїзною перевіркою вважається перевірка платника податків щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати ним податків та зборів (обов'язкових платежів), яка передбачена у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за місцезнаходженням такого платника податків чи за місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така планова виїзна перевірка.

Судом встановлено, та не заперечується сторонами, що проведена перевірка не була плановою, підставою для ії проведення було отримання відповідачем листами від ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва від 15.07.2010 № 9812/7/23-320 та від 19.09.2010 № 12023/7/23-231 актів невиїзних перевірок ПП «Мірам-М» за період квітень 2010, січень-березень 2010, травень-червень 2010, що є безпосереднім постачальником товарів для позивача (т.1 а.с.124-138).

Згідно отриманих актів перевірок податковим органом було встановлено, що обсяг операцій позивача з контрагентом у квітні - червні 2010 відповідно ч.1,2 ст.215,ч.ч.1,5 ст. 203 Цивільного Кодексу України є нікчемними та суперечать інтересам держави і суспільства та не створюють юридичних наслідків.

Відповідачем було направлено на адресу позивача листа від 22.07.2010 за вих. № 14708/10/23-4 щодо надання пояснень та їх документальних підтверджень (т.1 а.с.138)

Відповідно до ч.6 ст. 11/1 Закону № 509 позаплановою виїзною перевіркою вважається перевірка, яка не передбачена в планах роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності такої обставини:

1) за наслідками перевірок інших платників податків виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків законів України про оподаткування, валютного законодавства, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту.;

5) у разі виникнення потреби у перевірці відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту;

Матеріалами справи не підтверджується надання пояснень на адресу відповідача, а отже відповідач, проводячи документальну невиїзну перевірку, діяв в межах повноважень, встановлених законом.

Щодо відсутність наказу та направлення на перевірку, як обов'язкової умови для проведення перевірки відповідно до ст.11/2 Закону № 509, суд зазначає, що відповідачем було проведено невиїзну перевірку,а вказана стаття регулює умови допуску до перевірки посадових осіб органів державної податкової служби при проведенні виїзної перевірки.

Крім того, суд зазначає, що позивачем самостійно надано до податкового органу документи, щодо фінансово-господарських відносин з ПП «Мірам-М», що підтверджується на стор.3 Акту перевірки.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позов в частині визнання протиправною перевірку , не підлягає задоволенню.

Перевіряючи доводи відповідача про заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість судом встановлено наступне.

Як вбачається з акту перевірки позивачем необгрунтовано сформовано податковий кредит з ПДВ у квітні -червні 2010 року за рахунок операцій з ПП «Мірам-М» на суму 4454,00 грн.

Судом встановлено, що між ПП «Мірам-М» та ПП Антарес-М» та ТОВ «Софтекспрес» укладено договір про відступлення права вимоги від 30.04.2010 № 7 (т.1 а.с.42), відповідно до якого переказником є ПП «Антарес-М», наступником - ПП «Мірам-М», кредитором - ТОВ «Софетекспрес».

У ПП «Антарес-М» виникла заборгованість перед ТОВ «Софетекспрес» щодо відвантаження товару на суму 10600,00 грн., яку передано ПП «Мірам-М», у якого в свою чергу виникли зобов'язання з відвантаження на адресу позивача товару на ту ж саме суму.

Відповідно до рахунків -фактур № СФ-0000451 від 23.04.2010, № СФ -0000452, № СФ_0000503 від 06.05.2010, №СФ -0000566 від 21.05.2010, №СФ-0000727 від 30.06.2010 та видаткових накладних № РН -0000451 віл 23.04.2010, № РН -0000452 від 26.04.2010, №РН -0000503 від 06.05.2010, №РН -0000566 від 21.05.2010, №РН -0000727 від 30.06.2010 ,виписаних ПП «Мірам-М» (т.1 а.с.52-53.55-56,62-63,65-66,73-74) позивач набув права власності на товари промислового призначення в квітні 2010 р. на загальну суму 7800,00 грн. та 2799,96 грн., в травні 2010 - 3261,00 грн. та 3263,00 грн., червні 2010 - 9600,00 грн.

На вказаний товар ПП «Мірам-М» було виписано податкові накладні від 23.04.2010 № 451 (сума ПДВ - 1300,00 грн.) від 26.04.2010 № 452 (сума ПДВ - 466,66 грн.), від 06.05.2010 № 503 (сума ПДВ - 543,50 грн.), від 21.05.2010 № 566 (сума ПДВ _ 543,83 грн.), від 30.06.2010 № 727 (сума ПДВ - 1600,00 грн.) (т.1 а.с.54,57,64,67,75).

Оплата товару в тому числі й ПДВ підтверджується банківськими виписками (т.1 а.с.58,68-70,76), та відображена в бухгалтерському обліку по рахунку № 631 «Розрахунки з постачальниками»( т.1 а.с. 51,61,72).

Отримання товару відображено в бухгалтерському обліку позивача по рахунку 20.1 «Сировина та матеріали» (т.1 а.с.71,60,50), згідно з яким придбані товари на кінець звітного періоду рахувались в залишках.

Суд також зазначає, що відповідачем не спростовується факт оплати товару в тому числі й ПДВ позивачем на адресу ПП «Мірам-М».

Відповідачем також вказано в акті перевірки, що на отримання товару позивачем було оформлено довіреності, що підтверджено під час судового розгляду , копія якого залучена до матеріалами справи (т.1 а.с.230) .

Проте, відповідачем встановлено відсутність товаро-супроводжуючих документів.

Відповідач зробив висновки про безпідставність включення сум ПДВ по операціях з ПП «Мірам-М» на загальну суму 4454,00 грн. у зв'язку з невідображенням в податковому обліку ПП «Мірам-М» відповідних податкових зобов'язань, та за даними ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва відсутність у ПП «Мірам-М» основних засобів для здійснення господарських операцій з купівлі-продажу товарів, відсутність найманих працівників, як наслідок здійснення операцій, які не спрямовані на настання правових наслідків та суперечать інтересам держави (а.с.).

Також відповідачем зазначено, що ПП «Мірам-М» має по ланцюгу постачання в якості контрагента ПП «Беремет», операційї з яким визнано нікчемними.

У зв'язку з зазначеним відповідач зробив висновок про відсутності товару, який був зазначений в податкових накладних, порушення позивачем ст.ст. 215, 203 та 208 Цивільного Кодексу України , ст.ст.2,3,9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Крім того, наприкінці акту перевірки (стор.10), відповідачем зроблено висновок про завищення валових витрат у 1-му півріччі 2010 по тим самим операціям на загальну суму 26724,00 грн., що призвело до заниження податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 6681,00 грн.

Ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначає, що валовими витратами виробництва та обігу є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій , матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Відповідно до п.5.2.1 п. 5.2. ст.5 Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).П.п. 5.3.9 п.5.3. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначає, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення та зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Уразі знищення або зіпсування зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це податковому органу та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів .

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено поняття первинного документу, - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частинам 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.199р. №88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Пунктом 2.4 вказаного положення встановлено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.7 Положення первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм.

Відповідно до Довідки з ЄДРПОУ № 191327 до основних видів економічної діяльності позивача за КВЕД віднесено:

- Будування та ремонт суден, роздірбан торгівля офісним та комп'ютерним забезпеченням, освіта дорослих та інши види освіти, оптова торгівля залізними виробами, водопровідними та опалювальним устаткуванням, електромонтажні роботи.

Згідно п.1.32 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підпдприємств» під господарською діяльністю розуміється будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Відповідно до ст.ст. 43,44 Господарського Кодексу України підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом, що забезпечується принципами вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону.

Судом також перевірено використання товару, придбаного від ПП «Мірам-М» в господарські діяльності позивача та встановлено, що він був використаний під час проведення робіт по операціями з КП «Аршинцево», Керченським державним морським технологічним університетом,ЗАТ «Камиш-Бурун», Керченським судоремонтним заводом, Заводом «Залів», що також підтверджується матеріалами справи (т.1а.с.235-261,т.2 а.с.1-67).

Судом досліджено документи щодо формування валових витрат позивача по взаємовідносинам з ПП «Мірам-М», та встановлено, що фони підтверджуються відповідним документами бухгалтерського обліку, є обґрунтованими, у зв'язку з чим, суд вважає протиправними висновки відповідача щодо завищення валових витрат.

Крім того, суд зазначає відповідно до п.2.3.2 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10 серпня 2005 р. № 327, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25 серпня 2005 р. за № 925/11205 (зі змінами та доповненнями) за кожним відображеним в акті фактом порушення податкового законодавства необхідно:

- висвітлити показники, які відображаються суб'єктом господарювання у податковій та іншій звітності, та фактичні показники, виявлені у ході перевірки на підставі первинних документів податкового та бухгалтерського обліку суб'єкта господарювання у розрізі періодів у грошових одиницях, передбачених звітністю;

- у разі виявлення розбіжностей чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті нормативно-правових актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків, в якому дане порушення здійснено, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб суб'єкта господарювання щодо встановлених порушень;

- зазначити первинний документ, на підставі якого вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку (навести кореспонденцію рахунків операцій), та інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення;

Судом встановлено, що в Акті перевірки відповідачем не зазначено які саме порушення допустив позивач в частині формування валових витрат.

Згідно з п.п. 1.6 та 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту) податкове зобов'язання - це загальна сума податку, одержана (нарахована) платнику податку у звітному (податковому) періоді, визначена згідно з Законом, а податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду , визначена цим законом. При цьому датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається, зокрема, дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно з п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 вказаного Закону у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту) податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Отже, законодавчо встановлені лише вимоги до часу складання податкової накладної - вона повинна бути складена у момент виникнення податкових зобов'язань продавця.

Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків (ч.5 п.п.7.2.3 ст. 7 Закону «Про податок на додану вартість» у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту).

Підпункт 7.4.1 п.7.4 ст. 7 вищевказаного Закону (у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту) визначає, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту) датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону (у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Викладена норма закону свідчить про відсутність права платника податків включати в податковий кредит суми ПДВ, які не підтверджені податковими накладними.

Судом встановлено, що спірні суми ПДВ включені за фактом отримання від ПП «Мірам-М», податкових накладних від 23.04.2010 № 451 (сума ПДВ - 1300,00 грн.) від 26.04.2010 № 452 (сума ПДВ - 466,66 грн.), від 06.05.2010 № 503 (сума ПДВ - 543,50 грн.), від 21.05.2010 № 566 (сума ПДВ _ 543,83 грн.), від 30.06.2010 № 727 (сума ПДВ - 1600,00 грн.), які є належним чином оформленими.

Враховуючи т е, що суд дійшов про безпідставність висновків відповідача про завищення позивачем валових витрат за вказаною господарською операцією, суд вважає, що й висновки відповідача про заниження податкового кредиту на вказану суму також не відповідають зазначеним приписам Закону України «Про податок на додану вартість».

Закон України «Про податок на додану вартість» (у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту), а саме п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст.7, єдину підставу, коли не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - коли ці суми не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Жодної з наведених підстав, відповідачем під час перевірки встановлено не було.

Суд також зазначає, що відповідно до статей 204, 205 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 215 Кодексу встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як вбачається з акту перевірки, позивачем, в порядку ЦК України, були укладені договори та здійснені відповідні розрахунки з контрагентом.

З наведених вище норм вбачається, що акт перевірки є носієм інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного чи іншого законодавства суб'єктами господарювання, в зв'язку з чим, діючим законодавством встановлений порядок оформлення результатів перевірок якого податкові органи повинні дотримуватись.

Як вбачається з акту перевірки, відповідачем було надано оцінку нікчемності договорів, укладених між позивачем та контрагентом. Відповідач зробив висновки про нікчемність договорів без їх фактичного дослідження або без посилання на відповідне рішення про визнання таких договорів нікчемними.

Крім того, суд виходить з того, що відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

За таких обставин суд дійшов висновку про протиправність донарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток згідно оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Враховуючи висновки суду про безпідставність донарахування податкових зобов'язань суд вважає необґрунтованим й нарахування штрафних(фінансових) санкцій.

Таким чином, адміністративний позов підлягає частковому задоволенню шляхом визнання протиправним та скасування податкових повідомлень -рішень:

- від 18.11.2010 № 0001612304/0 та від 27.12.2010 № 0001612304/1 щодо визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 4454,00грн. та нарахування штрафних(фінансових) санкцій в сумі 2227,00 грн.

- від 18.11.2010 № 0001602304/0 та від 27.12.2010 № 0001602304/1 щодо визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 6681,0 грн., та застосування штрафних(фінансових) санкцій в розмірі 1336,20 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

В судовому засіданні 06.10.11р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Відповідно до ст. 160 КАС України повний текст постанови виготовлено 11.10.11р.

На підставі викладеного, керуючись статтями 94, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення :

- від 18.11.2010 № 0001612304/0 та від 27.12.2010 № 0001612304/1 щодо визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 4454,00грн. та нарахування штрафних(фінансових) санкцій в сумі 2227,00 грн.

- від 18.11.2010 № 0001602304/0 та від 27.12.2010 № 0001602304/1 щодо визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 6681,0 грн., та застосування штрафних(фінансових) санкцій в розмірі 1336,20 грн.

3. В іншій частині позовних вимог - відмовити.

4. Стягнути з Державного бюджету на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Софтекспрес» (98300, м. Керч, вул. Шосе Героїв Сталінграда, 4 , кВ.80, ідентифікаційний код 32165265) 3,40грн.

У разі неподання апеляційної скарги, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення (у разі проголошення відповідно до ст. 160 КАС України вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні , або, у разі проголошення постанови у відсутності особи, яка бере участь у справі - з дня отримання нею копії постанови).

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Котарева Г.М.