Постанова

від 16.08.2012 по справі 0670/10996/11

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

справа № 0670/10996/11

категорія 8.2.6

16 серпня 2012 р. м. Житомир

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Фещук А.В.,

при секретарі судового засідання Гнітецькій Т.Ф.,

за участю:

представника позивача - Ратушного С.М. (за довіреністю від 16.09.2011 року);

представник відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду за адресою: 10014, місто Житомир, вул. Мала Бердичівська, 23, адміністративну справу за позовом Приватного підприємства "Україна ТВМ" до Малинської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області про скасування податкових повідомлень-рішень від 25.10.2011 р. за №0001062340 та за №0000062801,-

встановив :

У листопаді 2011 року Приватне підприємство «Україна ТВМ» звернулося до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Малинської міжрайонної державної податкової інспекції (правонаступником якої є Малинська об'єднана державна податкова інспекція Житомирської області), в якому просить визнати нечинними податкові повідомлення-рішення від 25.10.2011 р. за №0001062340 та за №0000062801.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що валові витрати і податковий кредит по господарських операціях з придбання нафтопродуктів у ТОВ «СВК-МІГ» та ТОВ «Нафтохімічна інвестиційна компанія» на підставі вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», Закону України «Про податок на додану вартість», Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджені належним чином складеними первинними бухгалтерськими, податковими і транспортними документами. Зазначає, що на час існування взаємовідносин між позивачем і ТОВ «СВК-МІГ» та ТОВ «Нафтохімічна інвестиційна компанія», останні мали цивільну правоздатність, чинну державну реєстрацію, реєстрацію платниками податку на додану вартість та не були позбавлені права укладати будь-які угоди у відповідності із вимогами чинного законодавства. Також вказує, що висновки відповідача про незаконність податкового кредиту по операціях з перерахування авансових платежів ТОВ «Терен» є необгрунтованими та такими, що не відповідають приписам Закону України «Про податок на додану вартість».

У зв'язку з наведеним, представник позивача вважає висновки акта перевірки про порушення приватним підприємством «Україна ТВМ» пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР, пп.7.3.1 п.7.3, пп.7.4.1, пп.7.4.4, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР безпідставними, а податкові повідомлення-рішення від 25.10.2011 р. №0001062340 та №0000062801 такими, що підлягають скасуванню.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, з підстав, викладених у адміністративному позові, просив їх задовольнити.

У судових засіданнях представник відповідача просила відмовити у задоволенні позовних вимог.

В судове засідання 16.08.2012 року відповідач свого повноважного представника не направив. Про дату, час і місце судового засідання повідомлений належним чином Через канцелярію суду подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю його представника прибути у судове засідання, оскільки перебуває в іншому судовому засіданні. Доказів перебування його повноважного представника в іншому судовому засіданні до клопотання не додав.

Представник позивача заперечував проти задоволення клопотання про відкладення розгляду справи, вважає, що така поведінка відповідача є зловживанням своїми процесуальними правами та обов`язками в адміністративному процесі.

Посилався на положення частини 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАСУ), якою визначено, що адміністративна справа має бути розглянута і вирішена протягом розумного строку, але не більше місяця з дня відкриття провадження у справі, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби розглядаються та вирішуються протягом розумного строку, але не більше двадцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з частиною 4 статті 122 КАСУ у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Згідно з частиною 2 статті 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, суб`єкт владних повноважень не виконав свого обов`язку і не подав суду жодних доказів в підтвердження правомірності своїх рішень та затягує місячний строк розгляду адмінстративної справи судом. Також в обгрунтування клопотання про відкладення розгляду справи відповідачем не надано жодного доказу неможливості прибуття в судове засідання представника відповідача.

Заслухавши думку представника позивача, розглянувши заявлене клопотання, суд визнав його необґрунтованим та не підтвердженим жодним доказом, а тому на місці ухвали відмовити в його задоволенні та розглядати справу на підставі наявних у ній доказів.

Заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, дослідивши та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.

Приватне підприємство «Україна ТВМ» (далі - ПП "Україна ТВМ") є юридичною особою, включене до ЄДРПОУ за номером 34829205, перебуває на податковому обліку в Малинській об'єднаній державній податковій інспекції Житомирської області (далі - Малинська ОДПІ Житомирської області).

З матеріалів справи вбачається, що з 19.09.2011 року по 07.10.2011 року службовими особами органу державної податкової служби на підставі направлень від 19.09.2011 р. №№830, 831, 832, 833 відповідно до плану-графіка проведення планових виїзних перевірок проведено документальну планову перевірку з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства приватного підприємства «Україна ТВМ» за період з 01.04.2010 р. по 30.06.2011р., за результатами якої складено акт від 14.10.2011 р. №177/23-10/34829205 (далі - акт перевірки).

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення:

- від 25.10.2011 р. №0001062340 про визначення позивачу податкового зобов`язання з податку на прибуток підприємств в сумі 171115,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 15228,00 грн.;

- від 25.10.2011 р. №0000062801 про визначення позивачу податкового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 105284,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 26321,00 грн.

Перевіряючи оскаржувані рішення на відповідність вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України, суд не може визнати їх такими, що узгоджуються з правовими положеннями законів України, зважаючи на наступне.

Так, згідно п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Таким чином, відповідач при проведені перевірки позивача здійснював повноваження надані йому Податковим кодексом України.

Надаючи правову оцінку податковому повідомленню-рішенню від 25.10.2011 р. №0001062340, суд виходить з наступного.

Згідно описової частини акта перевірки відповідачем встановлено порушення пп.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р. №334/94-ВР (зі змінами та доповненнями) підприємством завищено валові витрати на загальну суму 243625 грн., в тому числі по періодах: 3 квартали 2010 р. - 61568 грн.; 2010р.- 182057 грн., внаслідок встановлення відсутності реальної можливості поставок товарів (робіт, послуг) ПП «Україна ТВМ» від ТОВ «СВК Міг» код ЄДРПОУ 36245605 на загальну суму 292350 грн., в т.ч. ПДВ 48725,07грн., що свідчить про укладення угод без мети настання реальних наслідків. Перевіркою встановлено, що правочини між ПП «Україна ТВМ» та ТОВ «СВК Міг» відповідно ч. 1, 2 ст.215, ч. 5 ст.203 Цивільного кодексу України є нікчемними, і в силу ст.216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю. У даному періоді основним постачальником за рахунок якого сформовано податковий кредит у ТОВ «СВК Міг» являється ПП «Авантис» код ЄДРПОУ 32308954. Згідно акту перевірки від 08.04.2011 року № 478/15-02 «Про результати документальної невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю ТОВ «СКВ-Міг» (код ЄДРПОУ 36245605) з питань правомірності нарахування податкового кредиту та податкових зобов'язань з податку на додану вартість за період з 01.12.2010 р. по 31.12.2010 р. встановлено, що ТОВ "СКВ-Міг" (код ЄДРПОУ 36245605) станом на 08.04.2011 р. за юридичною та фактичною адресою - 11500, Житомирська область, м. Коростень, вул. Шолом-Алейхема, буд. 62 не знаходиться, стан платника згідно баз даних АІС Податки - «10» - запит на встановлення місцезнаходження (місця проживання). В ході аналізу податкової звітності за грудень 2010 року, встановлено розбіжність між даними ТОВ «СМК-Міг» та ПП «Авантис» на суму ПДВ 443 776,02 грн. Перевіркою встановлено, що ТОВ «СКВ-Міг» документально не підтверджено факти поставки та оприбуткування товарів від ПП «Авантис» первинними документами, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Враховуючи вищевикладене, взаємовідносини між ТОВ «СКВ-Міг» та його контрагентами покупцями не спричиняють реального настання правових наслідків.

В ході проведення перевірки відповідачем також встановлено, що операції по взаємовідносинах між ТОВ «Нафтохімічна інвестиційна компанія» та ПП «Україна-ТВМ» не мали реального характеру. В результаті виконання сторонами нікчемних угод не може виникати право на валові витрати з податку на прибуток та податковий кредит по податку на додану вартість у ПП «Україна ТВМ». Відповідно до п.1, 2 ст.215 Цивільного кодексу України, ч. 1, 5 ст.203 цього Кодексу зазначений договір є нікчемним. В результаті проведених заходів та аналізу наявної інформації встановлено, що операції з поставки товарів, робіт (послуг) в адресу ТОВ «Нафтохімічна інвестиційна компанія» мають ознаки нікчемності, оскільки підприємство не має необхідних основних засобів (складських приміщень, автотранспорту, обладнання, земельних ділянок, інше), виробничих потужностей та інших необхідних умов для здійснення будь-якого виду діяльності. Крім цього серед постачальників ТОВ «Нафтохімічна інвестиційна компанія» виявлено постачальника ПП «Авантис» (32308954) - стан платника - 10 (запит на встановлення місцезнаходження). Встановлено, що ТОВ «Нафтохімічна інвестиційна компанія» отримувало ПММ у ТОВ «Торговий дім Європа» (33800960) - кількість працівників - 1 чоловік, основні фонди відсутні. Перевіркою встановлено, що операції з оприбуткування, приймання-передачі товару не проводились, та як наслідок у ході перевірки не виявлено факту надання товару від продавця до покупця, в зв'язку з їх відсутністю. Таким чином, підприємство ТОВ «Нафтохімічна інвестиційна компанія» фактично фінансово-господарські операції з ПП «Україна ТВМ» не здійснювало. Перевіркою встановлено відсутність фактичного отримання ПП «Україна ТВМ» пального від ТОВ «Нафтохімічна інвестиційна компанія» у лютому 2011 року, підприємства фактично не здійснювали господарських операцій, а проводили лише їх документування. Враховуючи вищенаведене, ПП «Україна ТВМ» порушено п.5.1, пп.5.2.1, п.5.2., пп.5.3.9 п. 5.3 ст.5, п.11.2, ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.1997 року № 283/97-ВР (із змінами та доповненнями), а саме безпідставно включено до складу валових витрат вартість поставлених нафтопродуктів від ТОВ «Нафтохімічна інвестиційна компанія», адже факт поставки товарів документально не підтверджено, в результаті чого підприємством завищено суму валових витрат у І кварталі 2011 року в сумі 440836 грн.

З вказаними висновками податкового органу суд не погоджується, зважаючи на наступне.

Згідно п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до абз. 4 пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Як свідчать матеріали справи господарські операції з поставки товарно-матеріальних цінностей (нафтопродуктів) від ТОВ «СКВ-МІГ» підтверджені первинними бухгалтерськими, податковими та транспортними документами, а саме: договором купівлі-продажу від 16.08.2010р. № 98, накладними на відпуск ГСМ: від 16.08.2010 р. № 160810-4 (ГСМ) на суму 73881,90 грн., від 13.12.2010 р. № 131210-4 (ГСМ) на суму 130718,80 грн., від 27.12.2010 р. № 271210-3 (ГСМ) на суму 87749,70 грн., податковими накладними: від 16.08.2010 р. № 16081012 на суму 73881,90 грн. ( в т.ч. ПДВ 12313,65 грн.), від 13.12.2010 р. № 1312109 на суму 130718,80 грн. (в т.ч. ПДВ 21786,47 грн.), від 27.12.2010 р. № 2712106 на суму 87749,70 грн. (в т.ч. ПДВ 14624,95 грн.), товарно-транспортними накладними: від 16.08.2010 р. № 160810-4 (ГСМ), від 13.12.2010 р. № 131210-4 (ГСМ), від 27.12.2010 р. № 271210-3 (ГСМ), подорожніми листами вантажного автомобіля: від 16.08.2010 р. № 16, від 13.12.2010 р. № 56, від 27.12.2010 р. № 61.

Розрахунки за поставлені пально-мастильні матеріали проведені позивачем з ТОВ «СКВ-МІГ» у безготівковій формі шляхом перерахування коштів з поточного банківського рахунку позивача на банківський рахунок постачальника, що підтверджується банківськими виписками, а саме: 16.08.2010 р. в сумі 73881,90 грн., 10.12.2010 р. в сумі 130718,80 грн., 24.12.2010 р. в сумі 87749,70 грн., а всього в сумі 292350,40 грн. У тому числі постачальникові сплачено податок на додану вартість в ціні нафтопродуктів всього в загальній сумі 48725,07 грн.

Судом встановлено, що господарські операції з поставки товарно-матеріальних цінностей (нафтопродуктів) від ТОВ «Нафтохімічна інвестиційна компанія» підтверджені первинними бухгалтерськими, податковими та транспортними документами, а саме: договором поставки нафтопродуктів від 26.01.2011 р. № 26/01-1, рахунками-фактурами: від 02.02.2011 р. № СФ-0000057, від 11.02.2011 р. № СФ-0000082, від 22.02.2011 р. № СФ-0000100, видатковими накладними: від 03.02.2011 р. № РН-0000057 на суму 176409,98 грн., від 14.02.2011 р. № РН-0000078 на суму 124907,89 грн., від 24.02.2011 р. № РН-0000100 на суму 227684,70 грн., податковими накладними: від 03.02.2011 р. № 14 на суму 176409,98 грн. у тому числі ПДВ 29401,66 грн., від 14.02.2011 р. № 37 на суму 124907,89 грн. у тому числі ПДВ 20817,98 грн., від 24.02.2011 р. № 53 на суму 227684,70 грн. у тому числі ПДВ 37947,45 грн., товарно-транспортними накладними: від 03.02.2011 р. № 593512, від 14.02.2011 р. № 593539, від 24.02.2011 р. № Ф-000586, подорожніми листами вантажного автомобіля: від 03.02.2011 р. № 8, від 14.02.2011 р. № 10, від 24.02.2011 р. № 11.

Розрахунки за поставлені пально-мастильні матеріали проведені позивачем з ТОВ «Нафтохімічна інвестиційна компанія» у безготівковій формі шляхом перерахування коштів з поточного банківського рахунку позивача на банківський рахунок постачальника, що підтверджується банківськими виписками: 02.02.2011 р. в сумі 92218,53 грн., 03.02.2011 р. в сумі 64191,45 грн., 04.02.2011 р. в сумі 30000,00 грн., 11.02.2011 р. в сумі 13009,90 грн., 14.02.2011 р. в сумі 111898,00 грн., 22.02.2011 р. в сумі 160684,70 грн., 23.02.2011 р. в сумі 32000,00 грн., 24.02.2011 р. в сумі 35000,00 грн., а всього в сумі 529002,58 грн. У тому числі постачальникові сплачено податок на додану вартість в ціні нафтопродуктів всього в загальній сумі 88167,10 грн.

Судом встановлено, що придбане пальне у ТОВ «СКВ-МІГ» та ТОВ «Нафтохімічна інвестиційна компанія» перевозилось позивачем в місце провадження господарської діяльності самостійно вантажним автомобілем марки ДАФ державний в„– НОМЕР_4 та причепом державний № НОМЕР_2. Право власності на автомобіль належить фізичній особі - директорові підприємства ОСОБА_2, право власності на причеп належить юридичній особі - ПП «Україна ТВМ», що підтверджується відповідними свідоцтвами про державну реєстрацію автотранспортних засобів. Службові відрядження директора підприємства до місць відвантаження нафтопродуктів підтверджені наказами по підприємству та посвідченнями на відрядження, які долучені до матеріалів справи.

Факти надходження придбаних нафтопродуктів на АЗС позивача підтверджуються також записами в журналі обліку нафтопродуктів, що надійшли на АЗС.

Записами в бухгалтерському обліку підтверджується, що позивачем оприбутковано на баланс підприємства пально-мастильні матеріали, які поставлені ТОВ «СКВ-МІГ» та ТОВ «Нафтохімічна інвестиційна компанія», проводками за дебетом рахунку 281 з кредиту рахунку 631 та виділено ПДВ в ціні придбання проводками за дебетом рахунку 6442 з кредиту рахунку 631. Записи в бухгалтерському обліку підтверджуються регістрами бухгалтерського обліку по рахунках обліку 281 «Товари», 644 «Податковий кредит», 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками».

Факти поставок також підтверджуються актами звіряння розрахунків між позивачем і його контрагентами, які долучені до матеріалів справи.

Факти використання придбаних нафтопродуктів в господарській діяльності позивача підтверджуються регістрами бухгалтерського обліку позивача: оборотно-сальдовими відомостями по рахунку 281 «Товари», 361 «Розрахунки з покупцями і замовниками».

Згідно з ч. 1, 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" N996-XIV від 16.07.1999 р. (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Норми аналогічного змісту містить Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України від 24.05.1995 р. N88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за N168/704 (далі - Положення N168/704).

Пунктом 2.4 Положення N168/704 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.16 Положення N168/704 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам.

Наявні в матеріалах справи видаткові й податкові накладні, розрахункові (платіжні) документи, в силу Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-XIV від 16.07.99 року (в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин) та Положення N 168/704 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), є первинними документами, та мають всі необхідні встановлені законом обов'язкові реквізити. Докази того, що вказані накладні, розрахункові (платіжні) документи не мають юридичної сили або визнані в установленому порядку недійсними - відсутні.

Враховуючи наведене, суд прийшов до висновку, що господарські операції позивача з ТОВ «СКВ-МІГ» та ТОВ «Нафтохімічна інвестиційна компанія» мали реальний характер, пов'язані з господарською діяльністю позивача, а відтак позивачем правомірно віднесено до складу валових витрат вартість придбаних нафтопродуктів у вказаних постачальників.

Окрім вказаного, позивачем представлено суду ухвалу від 07.05.2012 р. Житомирського апеляційного адміністративного суду по адміністративній справі №0670/5652/11, згідно якої обставини в частині фактичного здійснення господарських операцій між позивачем і ТОВ «Нафтохімічна інвестиційна компанія» в лютому 2011 року, підтвердження їх первинними бухгалтерськими та розрахунковими документами, а також правомірності укладеного правочину, були встановлені судами в ході судового розгляду адміністративної справи №0670/5652/11.

Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Одночасно суд критично оцінює висновки податкового органу про те, що договір купівлі-продажу, укладений між позивачем та ТОВ «СКВ-МІГ», є нікчемним з огляду на наступне.

В акті перевірки відповідач в обґрунтування своє позиції посилається на акт перевірки від 08.04.2011 року №478/15-02 «Про результати документальної невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю ТОВ «СКВ-Міг» (код ЄДРПОУ 36245605) з питань правомірності нарахування податкового кредиту та податкових зобов'язань з податку на додану вартість за період з 01.12.2010 р. по 31.12.2010 р.», яким встановлено, що ТОВ "СКВ-Міг" (код ЄДРПОУ 36245605) станом на 08.04.2011 р. за юридичною та фактичною адресою - 11500, Житомирська область, м. Коростень, вул. Шолом-Алейхема, буд. 62 не знаходиться, стан платника згідно баз даних АІС Податки - «10» - запит на встановлення місцезнаходження (місця проживання). В ході аналізу податкової звітності за грудень 2010 року, встановлено розбіжність між даними ТОВ «СМК-Міг» та ПП «Авантис» на суму ПДВ 443 776,02 грн. Перевіркою встановлено, що ТОВ «СКВ-Міг» документально не підтверджено факти поставки та оприбуткування товарів від ПП «Авантис» первинними документами, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Враховуючи вищевикладене, взаємовідносини між ТОВ «СКВ-Міг» та його контрагентами покупцями не спричиняють реального настання правових наслідків.

Проте, суд не погоджується з позицією відповідача щодо нікчемності договору купівлі-продажу, за даних обставин, з огляду на наступне.

Суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ) правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом (нікчемний правочин) або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно з частиною другою ст. 215 ЦКУ недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 219, 220, 221, 224, 228 ЦКУ недійсними, зокрема, є правочини в разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину, недодержання сторонами вимоги про нотаріальне посвідчення договору, вчинення правочину малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності в разі відсутності його схвалення батьками, усиновлювачем або опікуном, правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування в порядку ст. 71 ЦКУ, правочин, що порушує публічний порядок, тобто спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Також відповідно до ст. 234 ЦКУ фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним, а відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України (далі - ГКУ) господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Аналізуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Під час розгляду цієї справи судом встановлено, що укладений між позивачем та його контрагентом договір не віднесено законом до нікчемних, також відсутні судові рішення про визнання його недійсним. Іншого відповідачем не доведено, хоча відповідно до ст. 71 КАСУ він як суб'єкт владних повноважень має довести суду правомірність свого рішення.

Суд вважає, що відповідач, приймаючи оскаржувані у цій справі рішення, не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладеного договору, його позиція про те, що цей договір очевидно суперечить інтересам держави та суспільства, не підкріплена належними доказами.

Згідно з частиною 1 статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.

За змістом частини 1 статті 228 Цивільного кодексу України (далі ЦК), правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з частиною 2 згаданої статті, є нікчемним.

Як зазначено у частині 2 статті 215 ЦК, визнання судами нікчемних правочинів недійсними не вимагається.

Відповідно до частини 1 статті 216 ЦК, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім пов'язаних з його недійсністю.

Акт перевірки від 08.04.2011 р. №478/15-02 «Про результати документальної невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю ТОВ «СКВ-Міг» (код ЄДРПОУ 36245605) з питань правомірності нарахування податкового кредиту та податкових зобов'язань з податку на додану вартість за період з 01.12.2010 р. по 31.12.2010 р.» не є допустимим доказом в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, тому не є підставою для звільнення від доказування відповідно до ч.3. ст.72 КАС України, натомість, обов'язок доказування правомірності свого рішення покладений саме на відповідача, як на суб'єкта владних повноважень (ст.71 КАС України).

Відповідно до ч. 4 ст. 72 КАС України лише вирок суду в кримінальній справі або постанова суду про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинено воно цією особою.

Отже, виходячи з вищенаведеного, станом на час розгляду справи в судовому засіданні не було встановлено наявність умислу у позивача на укладення угоди з контрагентом ТОВ «СКВ-Міг», спрямованої на ухилення від сплати податків.

Крім того, відповідачем, відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України під час розгляду справи по суті, зворотнього, з посиланням на належні та допустимі докази, не наведено.

Також, акт перевірки не містить жодних посилань, з яких підстав відповідач вважає угоду, здійснену позивачем, нікчемним правочином, в чому саме, на думку відповідача, дана угода порушує публічний порядок.

Зокрема, в акті перевірки відсутні посилання на ухиляння контрагентом позивача від сплати податків та зборів, визначення йому податкових зобов'язань, винесення вироків посадовим особам підприємств, або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угоди з метою, що порушує публічний порядок.

Враховуючи наведене вище, суд вважає висновки податкового органу про нікчемність правочину між ПП «Україна ТВМ» та ТОВ «СКВ-Міг» необґрунтованими.

З урахуванням встановлених в ході судового розгляду обставин, суд приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення від 25.10.2011 р. № 0001062340 про визначення податкового зобов`язання з податку на прибуток підприємств в сумі 171115,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 15228,00 грн. є неправомірним та таким, що підлягає скасуванню.

Надаючи правову оцінку податковому повідомленню-рішенню від 25.10.2011 р. №0000062801, суд виходить з наступного.

Як вказано в описовій частині акта перевірки на порушення пп 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4.ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. №168/97-ВР (зі змінами та доповненнями) та відповідно до ч.1 ст.203, ч.1 ст.ст. 207, 208 ст.215, ст.216 та ч.2 ст.228 Цивільного кодексу України підприємством завищено податковий кредит на загальну суму ПДВ в розмірі 48725,07 грн., оскільки ПП «Україна ТВМ» безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ по операціях, проведених на підставі нікчемного правочину при придбанні нафтопродуктів за період з 01.04.2010 року по 30.06.2010 року по взаємовідносинах з ТОВ «СКВ-Міг».

Крім того, в акті зазначено, що на порушення пп 7.4.1, пп. 7.4.4, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. №168/97-ВР (зі змінами та доповненнями), підприємством зайво віднесено до суми податкового кредиту суму ПДВ в розмірі 56558,64 грн., оскільки ПП «Україна ТВМ» віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ по операціях з авансової оплати згідно договору № 22 підряду на будівництво житлового об'єкта від року з ТОВ «Терен», згідно податкових накладних від 30.07.2010 р. № 6 та від 30.06.2010 р. №7, адже згідно видом діяльності, яким займається підприємство, будівництво двокімнатної квартири ( на четвертому поверсі) за адресою м. Трускавець, вул. Симоненка не відноситься до господарської діяльності позивача.

З наведеними висновками податкового органу суд не погоджується, беручи до уваги наступне.

Згідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Згідно з пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Відповідно до пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

В ході судового розгляду справи висновки податкового органу стосовно нездійснення позивачем господарських операцій по придбанню нафтопродуктів у постачальника ТОВ «СКВ-Міг» та нікчемності укладеного з ним правочину свого підтвердження не знайшли.

Судом встановлено, що податковий кредит позивача підтверджується податковими накладними постачальника ТОВ «СКВ-Міг», а саме: податковою накладною від 16.08.2010 р. №16081012 на суму 73881,90 грн. ( в т.ч. ПДВ 12313,65 грн.), податковою накладною від 13.12.2010 р. №1312109 на суму 130718,80 грн. (в т.ч. ПДВ 21786,47 грн.), податковою накладною від 27.12.2010 р. №2712106 на суму 87749,70 грн. (в т.ч. ПДВ 14624,95 грн.).

Як свідчать матеріали справи, на дату вчинення господарських операцій постачальник позивача ТОВ «СКВ-Міг» був зареєстрований платником податку на додану вартість, а придбані у даного постачальника товарно-матеріальні цінності використані позивачем у власній господарській діяльності.

Отже, на підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про необгрунтованість в цій частині оспореного податкового повідомлення-рішення.

Стосовно правовідносин між позивачем і ТОВ «Терен» судом встановлено наступне.

26 листопада 2009 року між позивачем і ТОВ «Терен» було укладено договір №22 підряду на будівництво житлового об`єкта предметом якого є будівництво житлового об`єкту в м.Трускавець за завданням позивача.

На виконання умов договору підряду позивач банківськими переказами перерахував ТОВ «Терен» авансові платежі: 07.06.2010 р. в сумі 150000,00 грн. у тому числі ПДВ 25000,00 грн., 30.07.2010 р. в сумі 189351,81 грн. у тому числі ПДВ 31558,64 грн.

Відповідно до пп. 7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

ТОВ «Терен», будучи зареєстрованим платником ПДВ, видав позивачеві податкові накладні № 7 від 07.06.2010 р. в сумі в сумі 150000,00 грн. у тому числі ПДВ 25000,00 грн., № 6 від 30.07.2010 р. в сумі 189351,81 грн. у тому числі ПДВ 31558,64 грн., які останнім, з урахуванням вищенаведених приписів Закону, були включені в реєстр отриманих податкових накладних і задекларовані в податкових деклараціях з ПДВ за червень та липень 2010 р. у складі податкового кредиту.

Суд не вважає обгрунтованим висновок податкового органу про те, що будівництво житлового об`єкту не відноситься до господарської діяльності позивача, адже згідно статуту позивача предметом його діяльності, окрім іншого, є здавання в оренду власної житлової та нежитлової нерухомості.

Листом від 22.02.2012 р. №12 ТОВ «Терен» повідомило позивача про завершення будівельних робіт і необхідності направлення позивачем представника для підписання акту приймання-передачі житлового об`єкту з метою подальшого оформлення права приватної власності на новозбудований об`єкт.

На думку суду висновки податкового органу про непов`язаність сплачених сум ПДВ з господарською діяльністю позивача на дату прийняття оспореного податкового повідомлення-рішення були передчасними, з огляду на те, що позивач в перевіреному періоді не міг використовувати і не використовував об`єкт нерухомості, який на той час будувався на його замовлення. Відповідачем не враховані вимоги абз. 4 пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону, згідно яких право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідачем не було доведено, що сторони, укладаючи господарські договори, мали умисел на укладення угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Проте в судовому засіданні була доведена дійсність вищезазначених угод, виходячи з фактичного їх виконання.

Зважаючи на встановлені у справі обставини, а також враховуючи приписи чинного податкового законодавства, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає, що позовні вимоги про скасування податкових повідомлень-рішень Малинської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області від 25.10.2011 р. за №0001062340 та за №0000062801 підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог ст.94 КАС України судові витрати позивача зі сплати судового збору підлягають відшкодуванню за рахунок державного бюджету.

Керуючись ст. ст. 8, 9, 10, 11, 23, 94, 158, 159, 160, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, Житомирський окружний адміністративний суд, -

постановив :

Позов Приватного підприємства "Україна ТВМ" до Малинської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області про скасування податкових повідомлень-рішень від 25.10.2011 р. за №0001062340 та за №0000062801, - задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Малинської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області за №0001062340 та за №0000062801 від 25.10.2011 р.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства "Україна ТВМ" судові витрати зі сплати судового збору у сумі розміром 28 (двадцять вісім) грн. 23 (двадцять три) коп.

Вступну та резолютивну частини постанови виготовлено у нарадчій кімнаті і проголошено 16 серпня 2012 року.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

В разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною 4 статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя А.В. Фещук

Повний текст постанови виготовлено 21 серпня 2012 року.