Постанова

від 12.09.2012 по справі 2а-2189/12/0970/1075/12

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" вересня 2012 р. Справа № 2а-2189/12/0970

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

судді Боршовського Т.І.

за участю секретаря судового засідання Бурди М.Р.

представника позивача: Голуба С.М., Урбанович М.В.

представника відповідача: Пони В.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Скіф"

до Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції Івано-Франківської області

про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000152200 від 16.07.2012 року,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю (надалі -ТОВ) "Скіф" звернулося в суд з адміністративним позовом до Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції Івано-Франківської області (надалі -ОДПІ) про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000152200 від 16.07.2012 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що оскаржене податкове повідомлення-рішення прийнято Коломийською ОДПІ на підставі акту перевірки, висновки якого ґрунтуються на безпідставних припущеннях контролюючого органу про те, що договір купівлі-продажу № 29 від 04.10.2011 року, укладений з ПП «ТД «Укрпівдень»є нікчемним, оскільки господарські операції на його виконання реально не відбувались. Тобто, вважає позивач, зроблений податковою інспекцією висновок про те, що вказаний Договір укладений без наміру створення юридичних наслідків, не відповідає нормам статей 203, 204, 215, 228, 234 Цивільного кодексу України, та фактичним обставинам, оскільки факт його виконання підтверджується належним чином оформленими документами бухгалтерського та податкового обліку, що було підставою для віднесення сплачених за товар по даному Договору сум податку на додану вартість в розмірі 58282 грн. до складу податкового кредиту за жовтень 2011 року.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, з підстав викладених в позовній заяві. Просили позов задовольнити.

Коломийська ОДПІ в запереченнях на адміністративний позов від 14.08.2012 року зазначила про те, що оскаржене податкове повідомлення-рішення є законним та обґрунтованим, оскільки факт порушення позивачем вимог чинного законодавства зафіксовано в акті перевірки від 06.07.2012 року, при проведення якої встановлено відсутність факту здійснення фінансово-господарської операції між ТОВ «Скіф»та

ПП. «ТД «Укрпівдень Торг»по договору купівлі-продажу № 29 від 04.10.2011 року, який в силу норм ст.ст. 203, 215, 228 Цивільного кодексу України є нікчемним правочином, і не створює правових наслідків для його сторін. За наведеного, відповідач вважає, що позивач в порушення п.п. 198.6 ст. 198, п. 201.11 ст. 201 Податкового кодексу України завищив податковий кредит за жовтень 2011 року на суму 58282 грн. Просив в позові відмовити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги заперечив, посилаючись на безпідставність поданого позивачем позову.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 12 вересня 2012 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані в матеріалах справи докази в їх взаємному зв'язку та сукупності, судом встановлено наступне.

Судом встановлено, що ТОВ «Скіф»зареєстровано 11.02.1997 року Виконавчим комітетом Коломийської міської ради, ідентифікаційний код 13659261. Місцезнаходженням ТОВ «Скіф»є: 78200, м. Коломия, вул. Горбуша, будинок 5, що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 369532 (а.с. 56). Як вбачається з копії свідоцтва № 12596627 від 29.11.2005 року, виданого Коломийською ОДПІ, ТОВ «Скіф»зареєстроване як платник податку на додану вартість.

З 21.06.2012 року по 27.06.2012 року Коломийською ОДПІ проводилась документальна позапланова невиїзна перевірка позивача щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків - ПП «ТД «Укрпівдень Торг» за жовтень 2011 року.

Позивачем в позовній заяві не оспорювались підстави та порядок проведення даної перевірки. Обставин порушення чинного законодавства при її проведенні судом не встановлено.

За результатами перевірки складено акт № 756/220/13659261 від 06.07.2012 року, у висновку якого зазначено про встановлення порушення позивачем:

- ч. 1, ч. 5 ст. 203, ст. 215, ч. 1 ст. 216, ч. 1 ст. 228 Цивільного кодексу (надалі -ЦК) України в частини недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПП «ТД «Укрпівдень Торг»із ТОВ «Скіф», документально не підтверджено реальність здійснення господарських відносин у період з 01.10.2011 року по 31.10.2011 року на загальну суму 349693,20 грн.;

- п. 198.6 ст. 198, п. 201.11 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого в податковій декларації за жовтень 2011 року завищено податковий кредит на суму 58282,20 грн. та відповідно занижено залишок від'ємного значення попереднього податкового періоду за вирахуванням суми податку, яка підлягає сплаті до бюджету за підсумками поточного податкового періоду на 8467 грн. За результатами проведеної перевірки донараховано податку на додану вартість (надалі -ПДВ), яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет (п. 25 декларації) за грудень 2011 року в сумі 58282 грн.

За результатами вказаної позапланової невиїзної документальної перевірки ТОВ «СКІФ», Коломийською ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 16.07.2011 року за № 0000152200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 87423 грн. 00 коп., в тому числі за основним платежем - 58282 грн. 00 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 29141 грн. 00 коп.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд врахував наступні обставини справи та норми чинного законодавства.

Спірні правовідносини виникли у сфері справляння податків і зборів, випливають з порядку формування платником податкового кредиту з ПДВ та стосуються правомірності рішення контролюючого органу про нарахування податкових зобов'язань і штрафних санкцій.

Згідно з пп. "а" п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу (надалі -ПК) України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання товарів та послуг, які відповідно до п. 185.1 ст. 185 цього Кодексу є об'єктом оподаткування ПДВ.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (абз. 2).

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 цього Кодексу).

Пунктом 201.1 ст. 201 ПК України визначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, яка, як встановлено п. 201.10 цієї ж Статті, є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з п.198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Таким чином, з вищенаведеного вбачається, що підставою для формування податкового кредиту, є саме наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, та здійснення господарських операції з придбання товарів, послуг чи основних фондів із метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності з метою досягнення господарської мети, а не саме лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на поточних рахунках платників податку.

Як встановлено перевіркою, що й не заперечується позивачем, і підтверджено в судовому засіданні, позивачем віднесено до податкового кредиту з ПДВ за жовтень 2011 року суму податку, нараховану (сплачену) на користь ПП «ТД «Укрпівдень Торг»у загальному розмірі 58282 грн. згідно податкової накладної № 65 від 25.10.2011 року, виданої позивачу на підтвердження господарської операції по договору купівлі-продажу № 29 від 04.10.2011 року.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу (надалі -ГК) України господарська діяльність - це діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Статтею 67 ГК України передбачено, що відносини між підприємствами здійснюються на підставі договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу (надалі -ЦК) України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зазначене положення відображає один з найважливіших принципів договірного регулювання суспільних відносин - принцип свободи договору.

У відповідності до приписів ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Судом встановлено, що між ТОВ «СКІФ»та ПП «ТД «Укрпівдень Торг»було укладено договір купівлі-продажу № 29 від 04.10.2011 року (надалі -Договір), відповідно до якого ПП «ТД «Укрпівдень Торг»зобов'язувався продати, а ТОВ «СКІФ»купити меблі та устаткування медичне хірургічне та ортопедичне відповідно до специфікації на вказаних товар на загальну суму 493390,80 грн. Даним договором сторони домовились про те, що товар вважається поставленим та прийнятим з моменту підписання ними видаткових накладних, чи актів приймання-передачі. Оплата здійснюється у безготівковій формі.

Як вбачається зі змісту вищевказаного Договору, він вчинений в письмовій формі, підписаний повноважними особами ТОВ «СКІФ»і ПП «ТД «Укрпівдень Торг»та скріплений їх печатками, а, отже, є укладеним, і відповідно до ч. 1 ст. 202, ч. 1 ст. 626 ЦК України встановлює для сторін права та обов'язки, що з нього випливають.

Згідно з ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це.

При цьому факт передачі, оплати товару може бути доказаний податковими, бухгалтерськими та іншими документами первинного обліку.

Положеннями п. 44.1 ст. 44 ПК України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

За визначенням, наведеним у ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 19 серпня 1999 року № 996-XIV, бухгалтерським обліком є процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

У відповідності до ч. 2 ст. 3 вищевказаного Закону фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Статтею 1 цього ж Закону передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 24.05.1195 року № 88 та зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за № 168/704, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Факт приймання-передачі товару по Договору купівлі-продажу № 29 від 04.10.2011 року підтверджується поданими позивачем видатковими накладними: № УК-0000509 від 31.10.2011 року на суму 349693,20 грн., в тому числі ПДВ 58282,20 грн., № УК-0000557 від 31.10.2011 року на суму 143697,60 грн.

Також судом встановлено, що ПП «ТД «Укрпівдень Торг»було надано позивачу податкову накладну № 65 від 25.10.2011 року на загальну суму 349693,20 грн., в тому числі ПДВ 58282,20 грн. Вказана податкова накладна скріплені печаткою ПП «ТД «Укрпівдень Торг»і підписом уповноваженої особи, і містять всі необхідні реквізити.

Як вбачається з копії вказаної податкової накладної (а.с. 32) , вона видана на підставі договору купівлі-продажу № 29 від 04.10.2011 року, а тому суд вважає безпідставними твердження, викладені в акті перевірки щодо дефекту її оформлення, а саме про те, що у ній не вказано номеру договору та неправильно вказано дату укладення в порушення п. 201.1 ст. 201 ПК України, наказу ДПА України від 21.12.2010 року № 969 «Про затвердження форми Податкової накладної та порядку її заповнення». Інших заперечень щодо належності оформлення вищевказаної податкової накладної, відповідачем суду не наведено.

Вказана вище податкова накладна включена в реєстр виданих та отриманих податкових накладних за жовтень 2011 року (а.с. 116-124).

У відповідності до ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до ст. 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Як вбачається з копій виставлених позивачу рахунків-фактур № УК-001310 від 14.10.2011 року на суму 349693,18 грн., в тому числі ПДВ -58282,20 грн., № УК-001311 від 14.10.2011 року на суму 143697 грн., в тому числі ПДВ -0,00 грн., ТОВ «СКІФ»перерахувало ПП «ТД «Укрпівдень Торг»кошти за поставлений йому товар по Договору згідно платіжного доручення № 372 від 25 жовтня 2011 року на загальну суму 493390,80 грн., що й не заперечується відповідачем.

В підтвердження факту використання вищевказаного товару в своїй господарській діяльності, позивачем надано суду копію договору будівельного підряду № 120 від 28.09.2009 року, укладеного між ТОВ «СКІФ»та Фрунзенською центральною районною лікарнею, відповідно до якого позивач за замовленням вказаної Лікарні взяв на себе зобов'язання щодо реконструкції незавершеного будівництвом пологового відділення Лікарні під хірургічне відділення 32 ліжка за адресою: м.Одеса, смт. Фрунзівка, вул. Леніна, 40, на загальну суму 10983704 грн. Вказаний договір є правомірним правочином відповідно до вимог ст. 204 ЦК України, оскільки доказів які б підтверджували його визнання недійсним судом або встановлювали факт його нікчемності -суду не подано, а тому суд бере його до уваги як належний доказ в даній справі.

В обґрунтування факту передачі Фрунзенській центральній районній лікарні на виконання вищевказаного договору будівельного підряду товару, отриманого від ПП «ТД «Укрпівдень Торг», позивачем подано суду копії видаткової накладної № 57 від 14.10.2011 року, акту прийому-передачі обладнання та ТМЦ до договору № 120 від 28.09.2009 року від 14.10.2011 року, специфікації обладнання та матеріалів на загальну суму 885063,60 грн., копію видаткової накладної № 57" від 14.10.2011 року, акту прийому-передачі обладнання та ТМЦ до договору № 120 від 28.09.2009 року від 14.10.2011 року, специфікації обладнання та матеріалів на загальну суму 735326,40 грн. , податкової накладної № 23 від 14.10.2011 року, № 25 від 14.10.2011 року.

В підтвердження реальності здійснення господарської операції, а саме отримання позивачем товару від ПП «ТД «Укрпівдень Торг»по видаткових накладних № УК-0000509 від 31.10.2011 року та № УК-0000557 від 31.10.2011 року згідно договору купівлі-продажу № 29 від 04.10.2011 року та його перевезення для подальшої передачі Фрунзенській центральній районній лікарні по вищевказаних видаткових накладних та актах приймання-передачі згідно договору будівельного підряду № 120 від 28.09.2009 року, позивачем також надано суду копії подорожніх листів № 270 від 17.10.2011 року, № 253 від 01.10.2011 року, від 14.10.2011 року, від 15.10.11 року, від 18.10.2011 року, розрахунків вартості 1 км. пробігу автомобілем КАМАЗ 65115 № АТ 67-73 АТ, Газель 33023 № АТ60-07АН.

Судом було також дано оцінку асортименту товару та його вартості, при співставленні вищевказаних документів бухгалтерської звітності, та не встановлено відмінностей товару по вказаних критеріях. Також відповідачем не подано, і в матеріалах відсутні докази того, що позивач передав Фрунзенській центральній районній лікарні товар, отриманий від інших суб'єктів господарювання, а не від ПП «ТД «Укрпівдень Торг»по спірній поставці, оформленій податковою накладною № 65 від 23.10.2011 року.

Щодо заперечень відповідача щодо достовірності вказаних документів в обґрунтування обставин неможливість перевезення товару 17-21 жовтня 2011 року, оскільки по видаткових накладних він був отриманий 31.10.2011 року, то вони не знайшли свого підтвердження в ході з'ясування фактичних обставин справи та перевірки їх доказами. Представниками позивача в судовому засіданні було дано пояснення про те, що товар по видаткових накладних фактично був отриманий 14.10.2011 року, і цього ж числа було підписано видаткові накладні ТОВ «СКІФ»та ПП «ТД «Укрпівдень Торг». Однак в процесі постачання вказаного товару на виконання договору будівельного підряду № 120 від 28.09.2011 року, замовником робіт - Фрунзенською центральною районною лікарнею було виставлено деякі заперечення щодо якісних та кількісних характеристик товару, а тому позивач змушений був повторно доставляти деякий товар від продавця - ПП «ТД «Укрпівдень Торг», і по закінченні операцій ТОВ «СКІФ»та ПП «ТД «Укрпівдень Торг»було повторно підписано остаточні видаткові накладні від 31.10.2011 року.

В підтвердження вказаних обставин на пропозицію суду позивачем було надано суду додаткові докази, а саме: копії видаткових накладних № УК-0000509 від 14.10.2011 року на суму 349693,20 грн., в тому числі ПДВ 58282,20 грн., та № УК-0000557 від 14.10.2011 року на суму 143697,60 грн. (а.с. 194-195), з яких вбачається їх ідентичність по кількості та ціні товару видатковим накладним: № УК-0000509 від 31.10.2011 року № УК-0000557 від 31.10.2011 року. Окрім цього, в підтвердження додаткового транспортування товару позивачем надано суду копії подорожніх листів № 270 від 17.10.2011 року, № 253 від 01.10.2011 року, від 14.10.2011 року, від 14.10.2011 року, від 15.10.11 року, від 18.10.2011 року (а.с. 196-201). Вказані порушення позивачем порядку ведення та обліку бухгалтерської та фінансової звітності щодо оформлення та видачі первинних документів, хоча і мали місце, однак, на думку суду, можуть бути підставою для притягнення винних посадових осіб позивача до відповідальності, однак не спростовують факту реальності здійснення позивачем господарської діяльності та операції, з подією щодо здійснення яких, законодавство пов'язує право позивача на податковий кредит.

Окрім цього, факт здійснення господарської операції також підтверджується поданим позивачем листом Фрунзенської центральної районної лікарні № 148 від 20.07.2012 року, за підписом головного лікаря, скріпленим печаткою даної установи, в якому визнано факт отримання від позивача медичного обладнання, в асортименті, що відповідає податковій накладній № 65 від 25.10.2011 року (а.с. 59); копією акту Територіального управління Рахункової палати по Одеській, Миколаївській та Херсонській областях про проведення аудиту ефективності використання субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам Одеської та Миколаївської областей на реалізацію пріоритетів розвитку регіонів у Фрунзенській центральній районній лікарні Одеської області від 03.02.2012 року (а.с. 221-231); інформацією, що міститься на сайті Одеської ОДА: htt:/oda.odessa.gov.ua/ щодо відкриття хірургічного відділення Фрунзенської центральної районної лікарні Одеської області; фотографіями розміщеного медичного обладнання, оціненими судом в їх сукупності у відповідності до вимог ст. 86 КАС України.

Під час перевірки порушень в оформленні документів відповідачем не встановлено, а в ході розгляду справи представник відповідача жодних заперечень щодо форми і змісту наданих позивачем письмових документів не висловив. Доказів, які б вказували на недійсність чи фальшивість первинних документів або їх невідповідність нормативно-правовим актам відповідач відповідно до вимог ч. 2 ст. 71 КАС України суду не представив.

На час проведення господарських операцій ПП «ТД «Укрпівдень Торг»мало відповідну господарську правосуб'єктність: в установленому законом порядку зареєстровано як суб'єкт господарювання - юридична особа, що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію (а.с. 33), довідкою Головного управління статистики в Одеській області АА № 086395 (а.с. 111); взято на облік в ДПІ у Суворовському районі Одеської області як платник податку на додану вартість, що підтверджується копією свідоцтва № 100134574 від 18.08.2008 року (а.с. 34).

Відповідно до частин 1, 2 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент підписання договору купівлі-продажу від 04.10.2011 року, видаткових та податкових накладних з позивачем, ПП «ТД «Укрпівдень Торг»як юридична особа в установленому законодавством порядку не була припинена, була зареєстрована платником ПДВ, доказів існування вироків суду у кримінальних справах, якими б встановлювався факт фіктивного підприємництва, відповідачем суду відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України не подано. При цьому, як вбачається з акту перевірки від 06.07.2012 року, анулювання реєстрації ПП «ТД «Укрпівдень Торг»як платника податку на додану вартість було здійснено 24.05.2012 року, тобто після спірного періоду.

Окрім того, податковий орган не подав жодних доказів на підтвердження того, що позивач діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, а також не зазначено інших обставин, які могли б свідчити про недобросовісність позивача. Також не доведено та не надано доказів, які б свідчили про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди -як-то безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій.

Таким чином, згідно з нормами п.п. 201.1, 201.4 ст. 201 ПК України ПП «ТД «Укрпівдень Торг»вправі було виписати податкову накладну № 65 від 25.10.2011 року, яка є підставою для віднесення позивачем відповідних сум ПДВ до податкового кредиту за жовтень 2011 року.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 10.01.2012 у справі № К/9991/81953/11.

Відповідно до змісту розділу V Податкового кодексу України право платника на віднесення нарахованих сум ПДВ до податкового кредиту кореспондується з обов'язком постачальника товарів/послуг включити відповідні суми ПДВ до податкових зобов'язань відповідного звітного періоду.

Однак, при цьому також слід зазначити, що чинне законодавство не ставить в залежність виникнення у платник ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Згідно правової позиції Верховного суду України в аналогічній справі, викладеній у постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року у справі N 21-500во08, від 1 червня 2010 року у справі N 21-573во10, судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Крім того, вказане узгоджуються із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (2007 рік, заява N 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського суду з прав людини»підлягають застосуванню судами як джерела права. Зокрема у рішеннях у вказаних справах, Європейський Суд з прав людини зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. При цьому, платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати. Також, на думку Європейського Суду, такі вимоги порушують справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Зазначене знайшло своє відображення також у постанові Верховного суду України від 31.01.2011 року у справі №21-47а10, в якій зазначено, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Окрім цього, вказане також підтверджується правовою позицією Вищого адміністративного суду в аналогічній справі, викладеній в ухвалі від 29.03.2012 у справі № К/9991/1617/11, відповідно до якої, несплата продавцем або його контрагентами ПДВ до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку.

Судом було досліджено обставини щодо декларування позивачем та його контрагентом грошових зобов'язань з ПДВ за жовтень 2011 року. З наданих позивачем копій податкової декларація ПП «ТД «Укрпівдень Торг»з ПДВ за жовтень 2011 року (а.с. 217-219) та додаток № 5 до неї (а.с. 203-208), доказу її подання в податкову службу (а.с. 220), реєстру виданих та отриманих податкових накладних за жовтень 2011 року, вбачається включення отриманої від позивача суми ПДВ, сплаченої в ціні товару згідно податкової накладної № 65 від 25.10.2011 року у розмірі 58282,20 грн. до складу своїх податкових зобов'язань. Розбіжностей між задекларованими позивачем сумами податкового кредиту та сумами податкових зобов'язань ПП «ТД «Укрпівдень Торг»перевіркою не встановлено, а вході розгляду справи таких доказів відповідачем не подано.

Таким чином, суд приходить до висновку, що досліджені первинні документи в сукупності свідчать про реальність виконання укладеного між ТОВ «СКІФ»та ПП «ТД «Укрпівдень Торг»договору, та, як наслідок, правомірність віднесення позивачем сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

Фактично, як вбачається зі змісту акта перевірки від 06.07.2012 року, підставою для висновку відповідача про завищення відповідачем податкового кредиту за жовтень 2011 року в сумі 58282,20 грн. та заниження від'ємного значення попереднього податкового періоду є: акт від 31.01.2012 року № 8708/7/22-113 (ДПІ у Суворовському районі м.Одеси) «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання приватного підприємства «ТД Укрпівдень Торг»код за ЄДРПОУ 35819067 щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків в частині дотримання податкового законодавства при формуванні податкового зобов'язання та податкового кредиту за період з 01.10.2009 року по 31.12.2011 року, акт від 31.05.2012 року № 143/23-1/35819067 (ДПІ у Суворовському районі м.Одеси) «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання приватного підприємства «ТД Укрпівдень Торг»код за ЄДРПОУ 35819067 щодо підтвердження господарських відносин із платником податків - постачальником ТОВ «Імекс ЮГ»код ЄДРПОУ 36343992 в частині дотримання податкового законодавства при формуванні податкового зобов'язання та податкового кредиту за жовтень 2011 року (а.с. 142-176); акт від 02.12.2011 року № 2987/23-5/35452133 (ДПІ у Приморському районі м.Одеси) «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Імекс Груп», код за ЄДРПОУ 35452133 щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період січень -вересень 2011 року; акт від 22.12.2011 року № 3145/23-5/36343992 (ДПІ у Приморському районі м.Одеси) ТОВ «Імекс Юг»код за ЄДРПОУ 36343992 Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Імекс Юг», код за ЄДРПОУ 36343992 щодо підтвердження господарських відносин за жовтень 2011 року.

Зокрема, згідно вказаних актів, ПП «ТД Укрпівдень Торг»за юридичною адресою не знаходиться, укладені з постачальниками даного підприємства: ТОВ «Імекс ЮГ», ТОВ «Імекс Груп», ПП Антре Едвертайзінг», ТОВ «Гражданпромспецпроект», ТОВ «ВСТК»договори мають ознаки нікчемності у зв'язку з відсутністю необхідних умов для ведення господарської діяльності, основних фондів і ресурсів, складських приміщень, транспортних засобів, не знаходженням за місцем реєстрації тощо. Однак даний висновок є формальним і необ'єктивним, оскільки ґрунтується не на первинних документах та результатах співставлення даних бухгалтерського і податкового обліку, як це передбачено п. 73.5 ст. 73 ПК України та Порядком проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 27.12.2010 року № 1232, а на неможливості проведення самої звірки та інших обставинах, які не мають безпосереднього значення для формування податкових зобов'язань та податкового кредиту з ПДВ позивачем, оскільки при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому, відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

За таких обставин, безпідставним є зроблений відповідачем висновок як зазначено в акті перевірки про: «порушення позивачем ч. 1, ч. 5 ст. 203, ст. 215, ч. 1 ст. 216, ч. 1 ст. 228 ЦК України в частини недодержання вимог зазначених статтей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, а саме здійснених ПП «ТД «Укрпівдень Торг»із ТОВ «Скіф», документально не підтверджено реальність здійснення господарських відносин у період з 01.10.2011 року по 31.10.2011 року на загальну суму 349693,20 грн.».

При цьому, суд вважає також зазначити про те, що відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У ст. 203 ЦК України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Законом закріплено презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України). З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У цій же статті розмежовується два види недійсних правочинів: нікчемні та оспорювані. Нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Оспорюваним є правочин, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний недійсним судом.

У Постанові Пленуму від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" Верховний Суд України розтлумачив, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (п. 4 Постанови). Виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (ч. 1 ст. 216 ЦК України ) (п. 7 Постанови).

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо (п. 18 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9).

Відповідно до ч. 1 ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Частиною 2 цієї ж статті передбачено, що фіктивний правочин визнається судом недійсним.

У п. 24 Постанови Пленуму від 06.11.2009 року № 9 Верховний Суд України відзначив, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

В акті перевірки відповідачем зроблено висновок про недійсність правочину -Договору, укладеного між ТОВ «Скіф»та ПП «ТД «Укрпівдень Торг», оскільки він не спричиняє реального настання правових наслідків та суперечить інтересам держави та суспільства.

Тобто в даному випадку відповідач посилається саме на оспорювані обставини (відсутність наміру на створення правових наслідків, невідповідність правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам), які не є законодавчими підставами для визнання правочину нікчемним, проте згідно з ч. 1, ч. 5 ст. 203, ч. 1 і ч. 3 ст. 215, ч. 3 ст. 228, ст. 234 ЦК України та ст. 207 ГК України можуть бути підставами для визнання судом правочину (господарського зобов'язання) недійсним. Однак, відповідач не надав суду доказів наявності відповідних судових рішень про визнання Договору недійсним (фіктивним) з огляду, як пояснив представник відповідача, на їх відсутність.

В той же час, укладений позивачем Договір з ПП «ТД «Укрпівдень Торг»не визнається законом нікчемним, його зміст не суперечить національному законодавству, цивільний оборот предметів договору не заборонений та не обмежений в Україні, а сам по собі такий договір (окремі положення) не порушує публічний порядок і зокрема не змінюють правил оподаткування і не спрямований на ухилення від сплати податків. Аргументованих доводів і доказів, які б достовірно підтверджували наявність на час прийняття оскаржуваного рішення та в ході розгляду справи, завідомо умисної мети і факту спрямованості договору на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, з чим ч. 1 ст. 228 ЦК України пов'язує визначення порушення публічного порядку, відповідач суду не подав, у зв'язку з чим немає підстав вважати правочин нікчемним згідно ч. 2 ст. 228 ЦК України.

Також податковий орган не подав суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про умисел ТОВ «Скіф» та ПП «ТД «Укрпівдень Торг»на укладення Договору без наміру створити наслідки, які передбачені цим договором. Навпаки, документально доведено факт виконання зобов'язань щодо купівлі-продажу медичного обладнання. Відтак, протиправного умислу сторін, зокрема позивача, на укладення фіктивного правочину не встановлено, що виключає його кваліфікацію як недійсного.

Окремо суд бере до уваги, що викладені в акті перевірки судження суб'єкта владних повноважень про порушення позивачем вимог ст.ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не підтверджуються дослідженими судом доказами.

Проаналізувавши положення Податкового кодексу України, суд вважає, що податкові органи не наділені законодавцем компетенцією на встановлення фактів порушення платниками податків норм актів цивільного або господарського законодавства та не мають повноважень визнавати правочини нікчемними або такими, що не відповідають закону.

У п. 6 розділу І Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства затверджено наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 року № 984 передбачено, що у висновку акта документальної перевірки зазначається опис виявлених перевіркою порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, з посиланням на підпункти, пункти, статті законодавчих актів або загальний висновок щодо відсутності таких порушень. Всупереч наведеній нормі, відповідач досліджував дійсність правочинів, тобто фактично контролював дотримання платником податків цивільного законодавства, на що податковий орган не уповноважений законом.

Відповідно до п. 6 розділу ІІ цього ж Порядку факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Суд відзначає, що в силу приписів п. 83.1 ст. 83 ПК України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: 83.1.1. документи, визначені цим Кодексом; 83.1.2. податкова інформація; 83.1.3. експертні висновки; 83.1.4. судові рішення; 83.1.5. виключено; 83.1.6. інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

З огляду на приписи наведених вище норм права, суд доходить висновку, що до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано податковий кредит та податкове зобов'язання з податку на додану вартість, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.

Підстави нікчемності правочину встановлюються законом, а не актами податкових перевірок. Тому недоліки, які на думку ДПІ мали місце під час укладення та виконання договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину. Аналогічне тлумачення повноважень органів державної податкової служби наведене в листі Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 16.09.2011 року.

Суд враховує також і те, що відповідно до ч. 4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Оскільки визнання фіктивного правочину недійсним відбувається за рішенням суду, єдиним допустимим засобом доказування факту фіктивності правочину є рішення суду. Інші докази, зокрема й акти перевірки податкового органу, цю обставини підтвердити не можуть в силу прямого припису закону, а отже й не можуть братися до уваги судом під час вирішення справи.

Як наслідок безпідставності висновків про нікчемність правочинів та відсутність мети до реального настання правових наслідків, не відповідають закону і висновки податкового органу про порушення ТОВ «СКІФ»вимог п. 198.6 ст. 196 ПК України в результаті чого в податковій декларації за жовтень 2011 року завищено податковий кредит на суму 58282,20 грн. та відповідно занижено залишок від'ємного значення попереднього податкового періоду за вирахуванням суми податку, яка підлягає сплаті дл бюджету за підсумками поточного податкового періоду на 8467 грн.

Як наслідок, відсутні підстави для застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) в розмірі 29141 грн.

Встановлені судом і наведені вище обставини щодо реальності господарських операцій, а також відповідність виписаних податкових накладних вимогам, визначеним ст. 201 ПК України, підтверджують виникнення у позивача права на податковий кредит, а тому віднесення позивачем нарахованого ПДВ згідно отриманої податкової накладної № 65 від 25.10.2011 року на загальну суму 58282,20 грн. до податкового кредиту відповідного звітного податкового періоду -жовтень 2011 року є правомірним, а доводи позивача про відсутність порушень п. 198.6 ст. 198 ПК України обґрунтованими.

Нормою п. 21.1. ст. 21 ПК України передбачено, що посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В розумінні ст. 3 КАС України рішення суб'єктів владних повноважень повинні прийматися (вчинятися) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Коломийською ОДПІ не було подано суду належних, допустимих та достатніх доказів правомірності та обґрунтованості прийнятого нею податкового повідомлення-рішення № 0000152200 від 16 липня 2012 року, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову ТОВ «СКІФ»про протиправність та скасування вказаного податкового повідомлення-рішення з моменту його прийняття, як такого, що прийняте за межами повноважень, наданих податковому органу, необґрунтовано, упереджено, недобросовісно і нерозсудливо.

За таких умов, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України на його користь з Державного бюджету України. Зокрема, слід стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Скіф" судові витрати по сплаті судового збору в сумі 874,23 грн.

На підставі статті 124 Конституції України, керуючись статтями 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції № 0000152200 від 16 липня 2012 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Скіф" (ідентифікаційний код 136592609070, місцезнаходження: 78200, Івано-Франківська область, місто Коломия, вулиця Горбаша, будинок 5) судові витрати по сплаті судового збору в сумі 874 (вісімсот сімдесят чотири) гривні 23 копійки.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки, встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя: Боршовський Т.І.

Постанова складена в повному обсязі 17.09.2012 року.