Ухвала

від 04.10.2012 по справі 2а-5433/11/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2012 р. Справа № 61400/12

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Затолочного В.С.

суддів Багрія В.М., Старунського Д.М.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі міста Львова Державної податкової служби України на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 21.06.2011 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Геос-Львів» до Державної податкової інспекції у Сихівському районі міста Львова Державної податкової служби України про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

В травні 2011 року товариство з обмеженою відповідальністю «Геос-Львів» (далі - Позивач, ТОВ «Геос-Львів») звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Сихівському районі міста Львова Державної податкової служби України (далі - Відповідач, ДПІ у Сихівському районі) про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0001213221/0 та № 0001222321/0 від 11.05.2011 року, № 0000551721/0 від 06.05.2011 року.

Позивач в позовній заяві покликається на те, що угода з ТОВ «Лаванда-Континент» була реальною, висновки податкового органу про її безтоварність суперечать первинним бухгалтерським документам, наданим до перевірки. Крім того, вартість авіаквитків, оплачених позивачем для фізичних осіб ОСОБА_1, ОСОБА_9, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, не є доходом вказаних осіб, а лише виконанням умов договорів про надання посередницьких послуг, що були укладені 01.10.2009 року. В зв'язку з наведеним, спірні податкові повідомлення-рішення просить скасувати.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 21.06.2011 року позов задоволено.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що надані Позивачем документи свідчать про підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, а також про фактичне здійснення господарських операцій між ТОВ «Геос-Львів» та його контрагентами. Акт податкової інспекції не містить об'єктивного аналізу господарських операцій, вчинених Позивачем і ґрунтується виключно на припущеннях щодо безтоварності операцій. Висновки Відповідача щодо порушення Позивачем законодавства про податок з фізичних осіб суд визнав неправомірними через те, що витрати фізичних осіб, з якими Позивачем були укладені договори про надання посередницьких послуг, на придбання авіаквитків для виконання умов договорів не є їх доходом. Витрати на відрядження працівника ТОВ «Геос-Львів» ОСОБА_6 також не є доходом цієї особи, оскільки матеріалами справи підтверджено, що відрядження було здійснене в інтересах підприємства.

Постанову суду першої інстанції оскаржила ДПІ у Сихівському районі, подавши на неї апеляційну скаргу.

Відповідач зазначає, що не погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що постанова підлягає скасуванню. Просить винести нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити повністю.

Звертає увагу на те, що договори, укладені між позивачем та ТОВ «Лаванда-Континент» щодо постачання шкіри ВРХ та хімматеріалів не спричинили реального настання правових наслідків. Відтак, ТОВ «Геос-Львів» безпідставно віднесено до валових витрат витрати, пов'язані із придбанням торгово-матеріальних цінностей (далі - ТМЦ), та суму податку на додану вартість (далі - ПДВ), сплаченого в складі вартості ціни товару. Крім того, відповідач зазначає, що витрати на авіаперевезення фізичних осіб ОСОБА_1, ОСОБА_9, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, а також витрати на відрядження працівника підприємства ОСОБА_6 підлягали оподаткуванню та включенню до загального місячного доходу фізичних осіб. Чого, однак, зроблено не було. Відтак, податковим органом правомірно донараховано податок на прибуток, податок на додану вартість та податок з доходів фізичних осіб, а також штрафні (фінансові) санкції.

Сторони правом на участь у судовому засіданні не скористалися, про дату, час та місце судового засідання були належним чином повідомлені.

Тому, відповідно до вимог пункту 2 частини 1 статті 197 КАС України суд розглядав справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Вислухавши суддю-доповідача, , дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ДПІ у Сихівському районі на підставі направлень на перевірку від 24.03.2011 року №161 та від 07.04.2011 року №190 проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Геос-Львів» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2009 року по 31.12.2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 року по 31.12.2010 року, за наслідками якої складено акт № 770/23-2/30539282 від 20.04.2011 року.

Вказаним актом зафіксовано порушення позивачем п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5, п.6.1 ст.6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»; п.1.3, п.1.7, п.1.8 ст.1, пп.7.4.1, пп.7.4.4, п.7.4, пп.7.7.1, пп.7.7.5 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»; та пп.»Ї» п.1.3 ст.1, п.3.2 ст.З, пп.4.2.1 п.4.2 ст.4, п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Так, перевіркою встановлено порушення ТОВ «Геос-Львів» п.5.1, пп.5.2.1. п 5.2., пп.5.3.9 п.5.3. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в зв'язку з безпідставним включенням до складу валових витрат вартість придбаних у ТОВ «Лаванда-Континент» товарів на суму 9739531,45 грн, в тому числі за 2009 рік в сумі 6331525,00 грн (VI кв. 2009 року), за І кв. кв. 2010 року - в сумі 3408006,45 грн В результаті вказаного встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму 2434883,00 грн та завищення від'ємного значення за 2009 рік на суму 3419475,00 грн Позивачем було завищено валовий дохід за І кв. 2010 року в сумі 456885,00 грн та за півріччя 2010 року в сумі 761940,00 грн, у зв'язку з чим 24.03.2011 на вказану суму було подано уточнюючу декларацію № 9001591903, яка прийнята до відома ДПІ у Сихівському районі. Врахувавши дану обставину, податковим повідомленням рішенням № 0001212321/0 від 11.05.2011 року Відповідачем збільшено суму грошового зобов'язання ТОВ «Геос-Львів» з податку на прибуток підприємств у розмірі 1580017,00 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 395004,25 грн

Крім того, перевіркою встановлено, що ТОВ «Геос-Львів» в порушення п.1.3, п.1.7, п.1.8 ст.1, пп.7.4.1, пп.7.4.4 п.7.4, пп.7.7.1, пп.7.7.5 п.7.7ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» безпідставно включено до складу податкового кредиту ПДВ з вартості придбаних товарів у ТОВ «Лаванда-Континент», всього в сумі 1947908,00 грн, в тому числі за жовтень 2009 року - 190286,00 грн за листопад 2009 року - 658836,00 грн, за грудень 2009 року -417185,00 грн, за січень 2010 року - 513366,00 грн та за лютий 2010 року - 168235,00 грн В результаті цього було занижено податок на додану вартість на загальну суму 1506450,00 грн, в тому числі за листопад 2009 року в сумі 407664,00 грн, за грудень 2009 року в сумі 417185,00 грн, за січень 2010 року в сумі 513366,00 грн, за лютий 2010 року в сумі 168235,00 грн та заниження від'ємного значення відображеного в рядку 26 Декларації на суму 75845,00 грн Податковим повідомленням-рішенням ДПІ у Сихівському районі від 11.05.2011 року № 0001222321/0 визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 1506450,00 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 376613,00 грн

З матеріалів справи вбачається, що між ТОВ «Геос-Львів» в особі директора Набойщикової Г.В., надалі Покупець, та ТОВ «Лаванда-Континент» в особі директора Білецької Л.І., надалі Продавець, укладено договір від 01.06.2009 року №0106-1, відповідно до якого Продавець зобов'язується передати у власність Покупця товар, а Покупець зобов'язується прийняти товар і своєчасно оплатити його вартість на умовах, передбачених в даному договорі. Відповідно до п.1.2 розділу 1 договору «Предмет договору», продажу підлягають шкіри ВРХ мокросоленого консервування, конгуровані, боєнського походження. Відповідно до п.1.3 даного договору, асортимент, кількість, сортність та ціна товару визначається сторонами в товаросупровідних накладних.

Пунктом 3.1 розділу 3 договору «Умови передачі товару» встановлено, що передача товару здійснюється по накладних, підписаних уповноваженими представниками сторін. А згідно п.4.2, 4.3 розділу 4 договору «Умови розрахунків» оплата за доставлений товар здійснюється Покупцем у грошовій формі шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Продавця. При згоді сторін допускається оплата товару у формах, інших від грошових, у тому числі шляхом видачі (передачі) векселів.

Окрім вищезгаданого договору між ТОВ «Геос-Львів» в особі директора Набойщикової Г.В., надалі Покупець, та ТОВ «Лаванда-Континент» в особі директора Білецької Л.І., надалі Продавець, укладено договір від 01.06.2009 року №0106-2, відповідно до якого Продавець зобов'язується передати у власність Покупця товар, а Покупець зобов'язується прийняти товар і своєчасно оплатити його вартість на умовах, передбачених в даному договорі. Умовами договору передбачено, що продажу піддягають хімматеріали, асортимент, кількість та ціна яких визначаються сторонами в товаросупровідних накладних. Передача товару здійснюється по накладним, підписаними уповноваженими представниками сторін, відповідно до п.3.1 розділу З договору «Умови передачі товару». Оплата за доставлений товар, згідно до п.4.2, п.4.3 розділу 4 договору «Умови розрахунків», здійснюється Покупцем у грошовій формі шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Продавця. При згоді сторін допускається оплата товару у формах, інакших від грошових, у тому числі шляхом видачі (передачі) векселів.

Товариством з обмеженою відповідальністю «Лаванда-Континент» протягом 2009-2010 років на користь ТОВ «Геос-Львів» на підставі договорів від 01.06.2009 року №0106-1 та від 01.06.2009 року №0106-2 здійснювалась поставка товару, про що видані видаткові накладні за номерами : 0110/2 від 01.10.09р., 0110/3 від 01.10.09 р., 0510/1 від 05.10.09 р., 0211/1 від 02.11.09 р., 0211/2 від 02.11.09 р., 0211/3 від 02.11.09 р., 0311/3 від 03.11.09 р., 0112/2 від 01.12.09 р., 0112/1 від 01.12.09 р., 2112/1 від 21.12.09 р., 0401/1 від 04.01.10 р., 0401/2 від 04.01.10 р., 0401/4 від 04.01.10 р., 0401/3 від 04.01.10 р., 0501/1 від 05.01.10 р., 0501/2 від 05.01.10 р., 0102/1 від 01.02.10 р., 0102/3 від 01.02.10 р., 0102/2 від 01.02.10 р. та відповідні їм податкові накладні.

В акті перевірки помилково зазначено, що на підставі накладної № 0510/1 від 05.10.2009 року та накладної №2112/1 від 21.12.2009 року підприємство отримало шкірсировину ВРХ. В дійсності на підставі вказаної накладної підприємством отримано напівфабрикат «Вет-блу» сорт С>2,6 вагою 6287 кг. та вартістю 123.07 грн/кг., а на підставі накладної №21 12/1 від 21.12.2009 року - напівфабрикат «Вет-блу» сорт А-В>2,6 вагою 7450 кг. та вартістю 132,10 грн/кг. Зазначений напівфабрикат до моменту придбання ТОВ «Геос-Львів» зберігався на складських площах ТОВ «Геос-Львів» на підставі договору оренди б/н від 03.01.2008 року та відповідно не потребував транспортування покупцю.

В судовому засіданні в суді першої інстанції на підставі поданих позивачем документів встановлено, що поставка товару виконана, розрахунки за договорами проведено. Отриманий товар використаний позивачем у власній господарській діяльності, про що під час перевірки надані відповідні документи, а саме: накладні вимоги на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів, документів на списання ТМЦ у виробництво, видаткові накладні, що підтверджують подальший продаж товариством шкіряного напівфабрикату «Вет-блу», виготовленого із сировини, що поставлена ТОВ «Лаванда-Континент».

Як зазначено в акті перевірки інших первинних документів, які б підтверджували факт надходження та оприбуткування шкірсировини ВРХ та хімматеріалів (консервантів) від ТОВ «Лаванда-Континент» для перевірки посадовими особами ТОВ «Геос-Львів» не надано, а тому податковий орган прийшов до висновку про те, що правочини від 01.06.2009 року №0106-1 та від 01.06.2009 року №0106-2, укладені між ТОВ « Геос-Львів» та ТОВ «Лаванда-Континент» щодо постачання шкірсировини ВРХ та хімматеріалів, не спричинили реального настання правових наслідків, тобто є нікчемними, оскільки основними постачальниками ТОВ «Лаванда-Континент» були підприємства з ознаками «фіктивності» - ТОВ «РК Атекс», ТОВ «Інтертрейді» та ТОВ «Бентфайс».

Суд апеляційної інстанції не погоджується з такими висновками Відповідача з огляду на наступне.

Відповідно до п.5.1. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» №283/97-ВР від 22.05.1997 року, з наступними змінами та доповненнями, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті (п.5.2.1 ст.5 вищезгаданого Закону №283/97-ВР).

Датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг) - пп.11.2.1 п.11.2 ст.11 згаданого Закону №283/97-ВР.

Разом з тим, відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 року, з наступними змінами та доповненнями, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно з пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 вказаного Закону 168/97-ВР не дозволяється включати до податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит регулюють лише положення пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону 168/97-ВР, яким визначено, що датою виникнення платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої події: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової декларації, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

У відповідності до вимог п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 згаданого Закону 168/97-ВР, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до статті 10 Закону № 168/97-ВР ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Якщо контрагент позивача у подальшому не дотримувався у своїй діяльності законодавчих норм, це тягне негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для нарахування позивачу додаткових платежів у разі якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо віднесення сплачених сум до податкового кредиту і має всі необхідні для цього документальні підтвердження.

Позивач, як платник податків, не може нести відповідальності за дії контрагентів за відсутності вини, інакше порушуються основні конституційні засади: дотримання принципу справедливості як невід'ємного елемента верховенства права (статті 8 Конституції України), індивідуальний характер відповідальності - відповідати має саме той, хто припустився порушення (стаття 61 Конституції України), забезпечення доведеності вини (стаття 129 Конституції України).

Як зазначено в пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», оскільки Конституція України, як зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати замість будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Практика Європейського Суду з прав людини також підтверджує такий підхід до вирішення податкових спорів. Зокрема, у рішенні від 22.01.2009 року по справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) ЄСПЛ зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Така ситуація вже знайшла своє відображення і в практиці Верховного Суду України щодо перегляду судових рішень.

Так, Верховний Суд України у своєму рішенні від 29.10.2010 року у справі № 21-14-а10 підтвердив, що несплата продавцем чи його контрагентом податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Згідно рішення від 31.01.2011 року у справі № 21.47а10 Верховним Судом України якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальності за негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Наведена практика на рівні Верховного Суду України важлива з огляду на статтю 244-2 КАС, відповідно до якої рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви при перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Таким чином, діючим законодавством України не встановлено обов'язку для позивача здійснювати контроль за веденням господарської діяльності та зобов'язань сплати податку до бюджету контрагентами.

Закон не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту та на бюджетне відшкодування від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету.

Питання податкового кредиту та бюджетного відшкодування поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Щодо доводів апеляційної скарги про нікчемність та фіктивність операцій позивача з контрагентами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Згідно статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Одним з таких правочинів відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України є правочин, який порушує публічний порядок. Зокрема, згідно частини 1 вказаної статті правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Пленум Верховного суду України в пункті 18 постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року № 9 зазначає, що такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що договори між Позивачем та його контрагентом за своїм змістом не спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, відповідно не є нікчемними.

Згідно частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України - якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

До таких підстав, зокрема, належить фіктивність правочину. Згідно статті 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину розглядаються у позовному провадженні в порядку цивільного судочинства відповідно до вимог статті 15 ЦПК.

На момент розгляду справи немає даних про визнання правочинів позивача недійсними і відповідач не висуває вимог про таке визнання, тому відповідно до закріпленої статтею 204 Цивільного кодексу України презумпції правомірності правочину, зазначені вище договори позивача суд апеляційної інстанції вважає правомірними.

Проте суд апеляційної інстанції вважає, що сутність правового регулювання податкових відносин полягає в оподаткуванні господарської операції, виходячи не з її правової форми, а з економічного змісту такої операції.

На думку суду, при вирішенні спору про віднесення або невіднесення господарської операції до об'єктів оподаткування ПДВ, необхідно виходити з економічного змісту операції, а не з її правової форми (виду договору, що оформлює відповідну операцію). Тому, для перекваліфікації операції як такої, що не відбулася в цілях оподаткування визнання відповідного правочину недійсним не вимагається. Суд встановлює наявність чи відсутність такої операції, а відповідно і обґрунтованість визначення об'єкта оподаткування, на підставі поданих сторонами доказів з урахуванням презумпції правомірності рішень платника податку.

Крім того, висновки зазначені в акті перевірки щодо не підтвердження операцій з приймання-передачі товарів через відсутність перевізних документів, товарно-транспортних накладних з відмітками про передачу та отримання товару, документів, що підтверджують виконання вантажно-розвантажувальних робіт, також є безпідставними та необґрунтованими виходячи з наступного:

Наведені документи не є обов'язковими та вичерпними для підтвердження вищезазначених обставин. Зокрема, факт приймання-передачі товарів у даному випадку підтверджено видатковими та податковими накладними, якими і зафіксована відповідна операція, що відповідає ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Отже, дані зобов'язання виконані належним чином, у відповідності до умов правочину та у відповідності до ст.599 Цивільного кодексу України припинені виконанням, проведеним належним чином.

Законодавець не ставить в залежність відсутність транспортних документів на перевезення вантажу з наслідками формування бази оподаткування податком на прибуток і, зокрема, визначення їх витратної частини, та/чи податку на додану вартість; товаро-транспортні накладні застосовуються лише у межах договору перевезення, учасниками якого є перевізник та замовник транспортних послуг; поставку товару ТОВ «Геос-Львів» підтверджено відповідними первинними документами, які були надані до перевірки; перевіркою не доведено, що укладені підприємствами угоди можливо було виконати виключно за рахунок власних трудових ресурсів, основних фондів та обладнання ТОВ «Лаванда-Континент».

Пунктом 2.3.2 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації (ДПА) України від 10.08.2005 року №327 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25.08.2005 року за №925/11205), із наступними змінами та доповненнями визначено, що за кожним відображеним в акті фактом порушення податкового законодавства необхідно: висвітлити показники, які відображаються суб'єктом господарювання у податковій та іншій звітності, та фактичні показники, виявлені у ході перевірки на підставі первинних документів податкового та бухгалтерського обліку суб'єкта господарювання у розрізі періодів у грошових одиницях, передбачених звітністю; у разі виявлення розбіжностей чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті нормативно-правових актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків, в якому дане порушення здійснено, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб суб'єкта господарювання щодо встановлених порушень; зазначити первинний документ, на підставі якого вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку (навести кореспонденцію рахунків операцій), та інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів. При цьому до акта перевірки додаються пояснення посадових осіб або інших працівників суб'єкта господарювання (у межах їх компетенції), що перевіряється, щодо відсутності первинних та інших документів; у разі відмови посадових осіб суб'єкта господарювання надати перевіряючим письмові пояснення щодо встановлених порушень та/або причин ненадання первинних та інших документів, що підтверджують встановлені порушення, факти відмови відобразити в акті.

Крім того, пунктом 2.3.4 цього ж Порядку встановлено, що не допускається відображення в акті перевірки необгрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання (наприклад, «приховування об'єкта оподаткування», «розкрадання», «привласнення», «описка» тощо).

З урахуванням вищевикладеного, на думку суду, акт перевірки містить саме необгрунтовані дані та суб'єктивні припущення, висловлені перевіряючими. А, відтак, відсутні підстави для визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість, рівно як і підстави для застосування штрафних (фінансових) санкцій на підставі ст.17 Закону «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Щодо податкового повідомлення-рішення № 0000551721/0 від 06.05.2011 року, яким визначено податкове зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб на суму 63427,79 грн, в тому числі: основний платіж 50742,23 грн, штрафні (фінансові) санкції 12685,56 грн, суд зазначає наступне.

Проведеною перевіркою також встановлено порушення пп. «Ї» п.1.3 ст.1, п.3.2 ст.3, пп.4.2.1 п.4.2 ст.4 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», в зв'язку з неутриманням та не перерахуванням податку з доходів фізичних осіб в розмірі 33290,58 грн.

Дане порушення, як зазначається в акті перевірки, виникло в зв'язку з оплатою ТОВ «Геос-Львів» на користь ЗАТ «Універсальне агентство з продажу авіаперевезень» вартості авіаквитків, згідно відповідних рахунків фактур, за якими здійснювали авіаперельоти фізичні особи-нерезиденти, які не є працівниками підприємства.

Підприємством до перевірки надано ряд цивільно-правових угод з фізичними особами-нерезидентами, а саме договорів про надання посередницьких послуг від 01.10.2009 року, укладених з ОСОБА_1, ОСОБА_9, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5

У відповідності до умов вказаних договорів Замовник дає завдання, а Виконавець зобов'язується надавати Замовникові посередницькі послуги, визначені у договорі.

У відповідності до пп.4.1-4.4 вказаних договорів, підставою для проведення розрахунку за надані послуги є укладений Виконавцем від імені Замовника Договір поставки сировини. Замовник проводить розрахунок з Виконавцем виключно після надання Замовнику відповідної довідки про присвоєння ідентифікаційного коду. Оплата за надані послуги здійснюється замовником за вирахуванням податку на доходи фізичних осіб за ставкою, що діє за законодавством України, а саме - 30%. Також, відповідно до п 2.2 цих договорів, Замовник бере на себе зобов'язання оплатити авіаперельоти, які здійснюються для виконання даного Договору.

На виконання вимог вказаних договорів підприємством на підставі відповідних рахунків фактур придбано авіаквитки на загальну суму 110968,60 грн

Відповідно до пп. «Ї» п.1.3 ст.1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» № 889-ІV від 22.05.2003 року, з наступними змінами та доповненнями, дохід з джерелом його походження з України - це будь-який дохід, одержаний платником податку або нарахований на його користь від здійснення будь-яких видів діяльності на території України, у тому числі у вигляді інших доходів як виплати чи винагороди за цивільно-правовими договорами, одержуваних резидентом або нерезидентом, якщо джерело виплати (нарахування) таких доходів знаходиться на території України, незалежно від резидентського статусу особи, що їх виплачує (нараховує).

Тобто, доходи фізичних осіб-нерезидентів, одержувані за договорами цивільно-правового характеру, зокрема від надання незалежних посередницьких послуг, включаються до складу загального місячного оподатковуваного доходу таких платників податку і повинні оподатковуватися податковим агентом при їх нарахуванні (пп.4.2.1 п.4.2 ст.4 Закону).

Отже, витрати на придбання авіаквитків фізичних осіб ОСОБА_1, ОСОБА_9, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не є їх доходом в розумінні пп. «Ї» п.1.3 ст.1, пп.4.2.1 п.4.2 ст.4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», оскільки не є виплатою чи винагородою за цивільно-правовим договором. А тому, на підприємство не покладено обов'язку утримати податок з доходів фізичних осіб з сум вартості авіаквитків, придбаних на виконання умов договорів від 01.10.2009 року.

Винагорода за вказаними договорами виплачується виключно у вигляді відсотку від вартості поставленої сировини, за укладеними Виконавцем, в порядку виконання умов цього договору, Договорами поставки сировини (п.4.3 договорів). Саме дана виплата є доходом виконавців за вказаними договорами та підлягає оподаткуванню податком з доходів фізичних осіб, про що зазначено і безпосередньо в договорі (п.4.4.).

Крім того, на підставі проведеної роботи вказаними особами надано ТОВ «Геос-Львів» детальний звіт про виконану роботу, а саме звіт групи спеціалістів за наслідками вивчення ринку постачальників необробленої шкіри Мозамбіка за листопад 2009 року, квітень 2010 року та листопад 2010 року - січень 2011 року, копія якого долучена до матеріалів справи, що також підтверджує факт придбання авіаквитків на виконання умов договорів від 01.10.2009 року.

З урахуванням наведеного, висновки податкового органу про невключення до місячного оподатковуваного доходу фізичних осіб ОСОБА_1, ОСОБА_9, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 вартості авіаквитків є неправомірним.

Перевіркою встановлено порушення абзацу «Г» пп.4.2.9 п.4.2 ст.4, п.7.1 ст.7, пп.8.1.1, пп.8.1.2, пп.8.1.8 п.8.1 ст.8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» та порушення пп.1.3, пп.1.12 п.1 розділу І, пп.1.5 п.1 розділу II Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон в зв'язку з неутриманням та не перерахуванням податку з доходів фізичних осіб в розмірі 17451,65 грн

Дане порушення, як зазначається в акті перевірки, виникло в зв'язку з оплатою ТОВ «Геос-Львів» на користь ЗАТ «Універсальне агентство з продажу авіаперевезень» грошових коштів за придбані квитки, за якими здійснював авіаперельоти у службові відрядження працівник підприємства ОСОБА_6

Визначаючи податкове зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб, ДПІ в Сихівському районі покликається на відсутність зв'язку службового відрядження з основною діяльністю підприємства.

Як вбачається з матеріалів справи, до перевірки надано наказ на відрядження ОСОБА_6, посвідчення про його відрядження та копію закордонного паспорту з відмітками про перетин кордону і візою країни відрядження.

Відповідно до пп.5.4.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», витрати на відрядження фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку або є членами керівних органів платника податку, у межах фактичних витрат особи, яка відряджена, на проїзд (включаючи перевезення багажу) як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження, оплату вартості проживання у готелях (мотелях), а також включених до таких рахунків витрат на харчування чи побутові послуги (прання, чистка, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), найм інших жилих приміщень, телефонних рахунків, оформлення закордонних паспортів, дозволів на в'їзд (віз), обов'язкового страхування, витрат на усний та письмовий переклади, інших документально оформлених витрат, пов'язаних з правилами в'їзду та перебування у місці відрядження, включаючи будь-які збори і податки, що підлягають сплаті у зв'язку зі здійсненням таких витрат..

У відповідності до п.6 розділу II Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої Міністерством фінансів України № 59 від 13.03.1998 року, витрати на проїзд (у тому числі перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) до місця відрядження і назад відшкодовуються в розмірі вартості проїзду повітряним, залізничним, водним і автомобільним транспортом загального користування (крім таксі) з урахуванням усіх витрат, пов'язаних із придбанням проїзних квитків і користуванням постільними речами в поїздах, та страхових платежів на транспорті.

Компенсаційні виплати (відшкодування), що здійснюються працедавцем, зокрема виплати відповідно до встановлених законодавством гарантій і компенсацій при службових відрядженнях, включаючи працівників, які направляються для підвищення кваліфікації, не є «доходом» і «додатковим благом» таких працівників у розумінні Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» (пп.4.3.3 п.4.3 ст.4).

Витрати на авіапереліт до місця відрядження, цілком зрозуміло, є реальними витратами підприємства для виконання працівником службового завдання, які підтверджені відповідними документами, і з яких у подальшому працівник не зможе отримати додаткового блага (для використання в особистих цілях тощо).

Тобто, витрати на авіапереліт працівників підприємства під час службового відрядження не розглядаються як доходи їх одержувачів (працівників), що підлягають обкладенню податком з доходів фізичних осіб.

Крім того, в матеріалах справи наявний результат досягнення мети ОСОБА_6 службового відрядження, який знайшов відображення в звіті групи спеціалістів за наслідками вивчення ринку постачальників необробленої шкіри Мозамбіка за листопад 2009р. - квітень 2010 р. та листопад 2010 року - січень 2011 року, Мапуту, Мозамбік, який підтверджує взаємозв'язок службового відрядження з основною діяльністю підприємства - виробництво і обробка шкіри.

Отже, судом першої інстанції зроблено правильний висновок про те, що не знайшли свого підтвердження доводи Відповідача про порушення Позивачем вимог п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5, п.6.1 ст.6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»; п.1.3, п.1.7, п.1.8 ст.1, пп.7.4.1, пп.7.4.4, п.7.4, пп.7.7.1, пп.7.7.5 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»; та пп.»Ї» п.1.3 ст.1, п.3.2 ст.З, пп.4.2.1 п.4.2 ст.4, п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»

Отже доводи апеляційної скарги не відповідають законодавству України та не можуть бути підставою для її задоволення.

З огляду на викладене, постанова суду першої інстанції відповідає обставинам справи, наявним в ній доказам, прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для її скасування колегія суддів не знаходить.

Керуючись ст.. ст.. 160 ч. 3, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова Державної податкової служби України залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 21.06.2011 року у справі № 2а-5433/11/1370 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: В.С. Затолочний

Судді: В.М. Багрій

Д.М. Старунський