Постанова

від 02.10.2012 по справі 16/296-31/91-2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" жовтня 2012 р. Справа № 16/296-31/91-2012 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Овечкін В.Е., Чернов Є.В., Цвігун В.Л. за участю представників Генеральної прокуратури України розглянув касаційну скаргу Ступак Д.В. Заступника прокурора м. Києва на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 24.07.2012 р. у справі№ 16/296-31/91-2012 господарського суду міста Києва за позовомЗаступника прокурора м. Києва в інтересах держави в особі Головного управління економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) доЗАТ "Українська будівельна компанія" простягнення заборгованості В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду міста Києва від 09.08.2011р. (суддя Качан Н.І.) у задоволенні позову було відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.07.2012 р. (судді: Михальська Ю.Б., Тищенко А.І., Отрюх Б.В. ) рішення господарського суду міста Києва від 09.08.2011р. залишено без зміни.

Суди дійшли висновків, що позивач, що є стороною Договору, був обізнаний про порушення та мав змогу звернутися протягом перебігу позовної давності, як до суду з позовом так і до органів прокуратури з відповідною заявою, прокурором не наведено поважних причин пропуску строку позовної давності для звернення до суду, тому, враховуючи, що строк позовної давності почав перебіг з 29.12.2007, право на звернення до суду у позивача закінчилось 29.12.2010, а з відповідною заявою заступник прокурора звернувся до суду тільки 26.05.2011, що свідчить про пропуск позовної давності, а, відтак, є підставою для відмови в позові.

Прокурор в касаційній скарзі просить постанову апеляційного господарського суду ті рішення місцевого господарського суду скасувати з підстав неправильного застосування норм матеріального та процесуального права, справу передати на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Прокурор вважає, що суд неправильно застосував ст. ст. 256, 257, 261, 264, 267 ЦК України, не врахував ст.ст. 20, 36і ЗУ «Про прокуратуру», оскільки про факт наявності у відповідача боргу прокуратурі міста Києва стало відомо під час проведення перевірки в лютому 2011 року, що підтверджується листом Управління № 049-05/755-11 від 10.02.11 на запит прокуратури від 25.01.11, яким надано інформацію відносно заборгованості суб'єктів господарювання та додатковим запитом прокуратури міста Києва № 05/2-р від 14.02.11; до отримання вказаної відповіді з Управління не було відомо про наявність у відповідача боргу до місцевого бюджету та про не виконані ним зобов'язання, а відтак порушення державних інтересів, стало відомо лише після отримання зазначеної відповіді; Крім того, пропущення строку позовної давності Управлінням не може слугувати підставою для відмови в задоволенні позову прокуратури м. Києва, оскільки прокурор є самостійним учасником процесу, незалежним та не підпорядкованим позивачу та відповідно до закону зобов'язаний звернутись до суду з позовом у разі виявлення порушень інтересів держави; судом не надано оцінки листу відповідача від 30.03.11, що свідчить, що ЗАТ "Українська будівельна компанія" вчинені дії, що свідчить про визнання ним боргу та відповідно переривання позовної давності, відтак, судами неправильно застосовано вимоги ст. 264 ЦК України.

ЗАТ "Українська будівельна компанія" у відзиві проти касаційної скарги заперечує, вважає, що суд дійшов правильного висновку про пропуск позивачем строку позовної давності, доказів поважності причин такого пропуску судом не встановлено, обставин, що свідчать про переривання позовної даності суду не доведено, тому відмова в позові з підстав пропуску позовної давності правомірна, просить оскаржувані судові рішення залишити без зміни, а скаргу без задоволення.

Вищий господарський суд України у відкритому судовому засіданні дослідив матеріали справи, доводи касаційної скарги, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

26.09.2006 між Головним управлінням економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) (позивач у справі) та Закритим акціонерним товариством "Українська будівельна компанія"(відповідач у справі), відповідно до рішення Київради від 27.02.2003 № 271/431 (із змінами внесеними рішеннями Київради від 12.02.2004 № 14/1223, від 28.12.2004 № 1051/2461 та від 27.12.2005 № 622/3083) був укладений договір № 840 (надалі - Договір), предметом якого є сплата відповідачем (інвестором за договором) пайової участі (внесків) на створення соціальної та інженерно - транспортної інфраструктури м. Києва (пайовий внесок) у зв'язку з будівництвом 1-ої черги, що складається з чотирьох житлових будинків (загальна площа квартир 55571,30 кв. м) з вбудованими офісними приміщеннями загальною площею 6365,90 кв.м на проспекті Червонозоряному, 4 у Солом'янському районі м. Києва (пункт 1.1. Договору).

Відповідно до умов пункту 2.1.1. Договору відповідач зобов'язався перерахувати Головному управлінню економіки та інвестицій пайовий внесок у сумі 9 616,18 тис. грн. в термін з жовтня 2006 року по грудень 2007 року включно, рівними частками, щомісячно, але не пізніше 28 числа, на бюджетний рахунок цільового фонду спеціального фонду міського бюджету.

Строк дії Договору визначений пунктом 5 Договору, початок з дати реєстрації, закінчення з моменту виконання умов договору.

Як вбачається з матеріалів справи, 26.05.2011 Заступник прокурора звернувся до господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Головного управління економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) про стягнення з відповідача 10 319 230,00 грн. заборгованості по пайових внесках з урахуванням індексу інфляції та пені у розмірі 1 093 990,00 грн. за порушення строків оплати.

Колегія суддів визнає правильним висновок суду, що перебіг строку позовної давності почався з 29.12.2007, тобто на наступний день після 28.12.2007, що відповідно до умов пункту 2.1.1. Договору визначено сторонами як останній день сплати місячного платежу.

Заступник прокурора заявив про відновлення строку позовної давності, посилаючись на незнання прокуратури про наявність господарських спорів між сторонами та посилаючись на те, що прокуратурі стало відомо про факт порушення інтересів держави лише у лютому місяці 2011 року.

Суд встановив, що у матеріалах справи відсутні докази в підтвердження проведення прокуратурою перевірки у лютому 2011 року.

Суд касаційної інстанції визнає правильними мотиви господарського суду, що позивач, що є стороною Договору, був обізнаний про порушення та мав змогу звернутися протягом перебігу позовної давності, як до суду з позовом так і до органів прокуратури з відповідною заявою.

Обставин неможливості відповідного звернення позивачем не наведено.

Касаційна інстанція не приймає до уваги доводи прокурора, що моментом з якого прокурор дізнався про порушення права позивача є обставини проведення перевірки.

За змістом роз'яснення в п. 6 рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) представництво прокуратурою України інтересів держави в суді є одним із видів представництва в суді. За правовою природою представництво в суді є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов'язки. Представництво прокурором інтересів держави в суді відрізняється від інших видів представництва рядом специфічних ознак: складом представників та колом суб'єктів, інтереси яких вони представляють, обсягом повноважень, формами їх реалізації.

Таким чином, прокурор, як представник держави в особі відповідного органу може бути наділений лише правами, належними особі, яку він представляє.

Сторони в судовому процесі мають рівні права, тому прокурор, який звернувся з позовом в інтересах держави не має в розумінні чинного ГПК України та законодавства привілейованого статусу порівняно з іншими учасниками процесу, зокрема, особою в інтересах якої він звернувся.

Таким чином, касаційна інстанція вважає, що дія правового інституту позовної давності та положення щодо наслідків її спливу, встановлені законом, мають розповсюджуватися на всіх учасників судового процесу, у тому числі на прокурора.

Статтею 257 Цивільного кодексу України встановлено загальна позовна давність тривалістю у три роки. Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу (стаття 260 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статі 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частин 1 та 5 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила та за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Враховуючи те, що строк позовної давності почав перебіг з 29.12.2007, то право на звернення до суду у позивача закінчилось 29.12.2010, а з відповідною заявою заступник прокурора звернувся до суду 26.05.2011р., тобто з пропуском позовної давності.

Згідно частин 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення та спливом позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Оскільки відповідачем заявлено клопотання про застосування позовної давності, тому пропуск позовної давності є підставою для відмови в позові.

Щодо висновків суду, які стосуються листа вих. № 30/02-2011 від 30.03.2011, що був надісланий відповідачем позивачу та на який посилається позивач, як доказ, що свідчить про переривання строків позовної давності у розумінні статті 264 Цивільного кодексу України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Суд дійшов висновку, що з тексту листа вих. 30/02-2011 від 30.03.2011 не вбачається, що відповідачем було визнано борг, про що також, як вбачається з матеріалів справи, відповідач зазначив, що вказаним листом борг не визнавав, а лише повідомляв про наміри скористатися правом на відстрочку пайових внесків, а отже переривання строку позовної давності не відбулось.

За змістом норм ст.. 111-7 ГПК України Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи скаржника щодо обставин переривання позовної давності вказують, що він не погоджується з фактичними обставинами, встановленими судом, що пов'язані із оцінкою змісту тексту листа вих. 30/02-2011 від 30.03.2011, намагаючись встановити нові обставини, що були відхилені судом.

Суд касаційної інстанції не має підстав для переоцінки фактичних обставин та доказів, що стосуються змісту тексту листа вих. 30/02-2011 від 30.03.2011, тому доводи скаржника в частині обставин, що свідчать про визнання боргу, відхиляються, як такі, що є спробою довести інші обставини на підстав іншої оцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає рішення господарського суду від 15.05.2012 по даній справі законним та обґрунтованим, підстав для його скасування чи зміни не вбачається, апеляційна скарга Заступника прокурора міста Києва є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 107, 108, 111 5 , 111 7 , 111 8 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України,

П О С Т А Н О В И В:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.07.2012 р. та рішення господарського суду м. Києва від 09.08.2011р. у справі №16/296-31/91-2012 господарського суду міста Києва залишити без зміни, а касаційну скаргу -без задоволення.

Головуючий, суддя В. Овечкін

судді Є. Чернов

В. Цвігун