Постанова

від 01.10.2012 по справі 5011-71/5158-2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" жовтня 2012 р. Справа № 5011-71/5158-2012 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді суддівКота О.В. Кролевець О.А. Попікової О.В. розглянувши касаційну скаргу Акціонерного товариства закритого типу "Водний туризм" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.08.2012 р. у справі № 5011-71/5158-2012 господарського суду міста Києва за позовомКомунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району міста Києва доАкціонерного товариства закритого типу "Водний туризм" провідшкодування вартості фактично наданих комунальних послуг у загальному розмірі 74 721,22 грн. за участю представників:

позивача: Острова В.В.

відповідача: Дзюбенко С.М., Оніщенко О.В.

в с т а н о в и в :

Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Дніпровського району міста Києва (надалі -"Комунальне підприємство") звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства закритого типу (надалі -"АТЗТ") "Водний туризм" про стягнення вартості фактично наданих комунальних послуг в сумі 74 721,22 грн. (67 911,31 грн. основного боргу, 2 585,72 грн. інфляційних втрат, 1 804,87 грн. 3 % річних, 2 419,32 грн. пені).

Позовні вимоги обґрунтовані нормами ст.ст. 525, 526 ЦК України, ст.ст. 173, 193 ГК України, ст.ст. 1, 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", ст.ст. 19, 24 Закону України "Про теплопостачання" та нездійсненням відповідачем оплати за надані позивачем комунальні послуги.

Рішенням господарського суду міста Києва від 04.07.2012 р. (суддя Нечай О.В.) в задоволенні позову відмовлено повністю.

Зазначена позиція суду першої інстанції мотивована відсутністю договірних відносин між сторонам у період, за який заявлено до стягнення суму заборгованості, що з огляду на норми ст.ст. 19, 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" унеможливлює висновок про виникнення у відповідача зобов'язань, на порушення яких посилається позивач в обґрунтування позовних вимог.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.08.2012 р. (судді Кропивна Л.В., Тарасенко К.В., Пономаренко Є.Ю.) рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково;

стягнуто з АТЗТ "Водний туризм" на користь Комунального підприємства 67 911,31 грн. та судові витрати; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Позиція суду апеляційної інстанції мотивована необхідністю застосування до спірних правовідносин ст. 1212 ЦК України та стягнення з відповідача коштів, як збережених без достатніх правових підстав.

Не погоджуючись з прийнятим апеляційною інстанцією судовим актом, АТЗТ "Водний туризм" звернулось до Вищого господарського суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.08.2012 р. у зв'язку з неправильним застосуванням судом норм матеріального права, та залишити в силі рішення господарського суду міста Києва від 04.07.2012 р. як законне та обґрунтоване.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши, згідно ч. 1 ст. 111 7 ГПК України, наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 111 7 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 23.04.2007 р. між Комунальним підприємством (постачальник) та АТЗТ "Водний туризм" (споживач) укладено Договір про надання послуг № 2354 (надалі -"Договір"), за умовами якого постачальник на підставі укладених із виробниками та постачальниками комунальних послуг договорів (ВАТ АК "Київводоканал", АТ "Київенерго", СП "Укр-Кан-Пауер") зобов'язався транспортувати по внутрішньобудинкових мережах нежилого приміщення площею 492,30 кв.м. (м. Київ, бул. Перова, 2/1), яке використовується під непродовольчий магазин, комунальні послуги, а також виставляти споживачеві платіжні документи за Договором, приймати на власний розрахунковий рахунок кошти від споживача та перераховувати їх виробникам і постачальникам комунальних послуг, а споживач, в свою чергу, зобов'язався прийняти комунальні послуги та своєчасно їх оплачувати (п.п. 1.1, 1.2 Договору).

Спір у справі виник з приводу оплати наданих Комунальним підприємством послуг за період з 31.05.2009 р. по 01.03.2012 р.

В той же час, господарськими судами з'ясовано, що у п. 5.5 Договору сторони встановили строк дії Договору з 15.11.2006 р. по 15.11.2007 р. Положень про умови пролонгації дії Договору останній не містить. У відповідності до ч. 3 ст. 631 ЦК України сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Нормами ст. 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Згідно зі ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Поряд з цим, ст. 631 ЦК України унормовує, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору. Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Зазначені норми законодавства дійсно свідчать про те, що припинення дії договору не звільняє його сторін від виконання зобов'язань, однак лише тих, що виникли в період його чинності. Так, місцевим господарським судом правомірно зазначено про те, що укладений між сторонами Договір припинив свою дію 15.11.2007 р. В той же час, Комунальним підприємством заявлено до стягнення суму коштів, що становить вартість наданих послуг за період з 31.05.2009 р. по 01.30.2012 р. З огляду на дане слід оцінити як передчасний висновок суду апеляційної інстанції про продовження існування між сторонами зобов'язальних відносин.

Крім того, місцевим господарським судом правомірно звернуто увагу на наступне.

Згідно із ч.ч.1, 2 ст.19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник.

Відповідно до п.п. 1, 5 ч. 3 ст. 20 та п. 3 ч. 2 ст. 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору, та оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Виконавець зобов'язаний підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Таким чином, відносини між сторонами по справі повинні ґрунтуватися на договорі про надання житлово-комунальних послуг, а обов'язку споживача оплачувати вартість таких послуг має передувати виконання позивачем обов'язку по підготовці відповідного договору. Матеріали справи не містять доказів вжиття позивачем будь-яких заходів щодо укладення із відповідачем договору на новий термін. Наведеним спростовується передчасний висновок суду апеляційної інстанції про обов'язок відповідача оплачувати фактично надані послуги на позадоговірних засадах.

Щодо вирішення апеляційним господарським судом спору з посиланням на норми ст. 1212 ЦК України, колегія суддів зазначає наступне. Дійсно, у вирішенні спорів суди мають застосовувати норми права, якими регулюються спірні правовідносини у конкретних справах, незалежно від того, чи посилаються на відповідні норми сторони, втім лише в тому випадку, коли це не змінює матеріально-правових підстав позову. З огляду на належну саме позивачеві свободу вибору матеріально-правових підстав позовних вимог, апеляційному господарському суду належало не змінювати матеріально-правову підставу заявленого позову на власний розсуд, а розглянути позовні вимоги у межах, визначених позивачем. Проте цього ними здійснено не було.

Отже, перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 111 5 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого та постанові апеляційного господарських судів, колегія суддів дійшла висновку, що судом апеляційної інстанції прийнято постанову із порушенням ч. 1 ст. 104 ГПК України.

В той же час, судом першої інстанції в порядку ст. 43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто всі обставини справи в їх сукупності, досліджено подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази, належним чином проаналізовано права та обов'язки сторін, враховано положення ст.ст. 32, 33, 34 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 -111 11 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Акціонерного товариства закритого типу "Водний туризм" задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.08.2012 р. у справі № 5011-71/5158-2012 скасувати.

Рішення господарського суду міста Києва від 04.07.2012 р. у справі № 5011-71/5158-2012 залишити в силі.

Головуючий суддяО. Кот СуддіО. Кролевець О. Попікова