Постанова

від 10.07.2007 по справі 14/661

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

14/661

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 10.07.2007                                                                                           № 14/661

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:                              Губенко Н.М.

 суддів:                                          Барицької  Т.Л.

                                        Ропій  Л.М.

 при секретарі:                       

 За участю представників:

 від позивача - Абузов Ш.А. - юрисконсульт, дов. № 14-45д від 30.12.2006;

 від відповідача - не викликався та не з'явився, про місце та час судового засідання повідомлений належним чином,

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державне територіально-галузеве об"єднання "Південно-Західна залізниця"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 03.04.2007

 у справі № 14/661 (Калатай Н.Ф.)

 за позовом                               Державне підприємство "Свердловантрацит"

 до                                                   Державне територіально-галузеве об"єднання "Південно-Західна залізниця"

 про                                                  стягнення 23540,15 грн.

 На підставі ст.ст. 77, 99 ГПК України 05.06.2007, 26.06.2007 розгляд справи відкладався відповідно на 26.06.2007 та 10.07.2007.

ВСТАНОВИВ:

 Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.04.2007 у справі №14/661 позов задоволено частково, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 17 572,55 грн. основного боргу, 175,73 грн. витрат на сплату державного мита, 88,09 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в решті позову відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що матеріалами справи не підтверджується, що позивач поставив відповідачу вугілля у меншій кількості, ніж вказано в залізничних накладних та зазначено позивачем в актах передання-прийняття вагонів від 29.09.2003, від 02.12.2003, від 23.01.2004 і в акті від 20.08.2004 звірки розрахунків за договором; відповідачем не доведено обставин, на які він посилається як на підставу своєї відмови оплатити позивачу вугілля на загальну суму 17 572,55 грн.; як свідчить доданий до позову розрахунок ціни позову, позивач нараховує інфляційні втрати та річні, починаючи з жовтня 2004 р., проте з матеріалів справи не вбачається, що відповідач має нести відповідальність у вигляді сплати інфляційних втрат та річних саме за цей період; з огляду на підстави відмови у задоволенні вимог щодо стягнення інфляційних втрат та річних, судом не приймаються до уваги, як безпідставні, посилання відповідача на пропуск позивачем трьохрічного строку позовної давності щодо поставки партії товару за 29.09.2003 р.

Відповідач в апеляційній скарзі просить рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2007 у справі № 14/661 скасувати з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано наступними доводами.

На думку заявника, висновок суду про існування заборгованості у відповідача перед позивачем за договором поставки від 08.09.2003 № 110-ПЗ/НХ-033648/НЮ є помилковим, оскільки позивачем не надано доказів наявності такої заборгованості; протокол, підписаний між позивачем та відповідачем 14.09.2004 про залік взаємних вимог на суму 138 106,91 грн. є підтвердженням відсутності заборгованості у відповідача перед позивачем; судом не застосовано норму ч. 3 ст. 203 ГК України.

Заявник вважає, що судом безпідставно не враховано, що акти передання-прийняття товару від 29.09.2003, від 02.12.2003, від 23.01.2004 та акт звірки між сторонами від 20.08.2004 підписані відповідачем на фактичну кількість отриманого товару з урахуванням комерційних актів.

На думку заявника, судом необґрунтовано не було застосовано ст. 129 Статуту залізниць України та не враховано, що складаючи комерційні акти для засвідчення факту нестачі вантажу, станція Конотоп Південно-Західної залізниці діяла в межах своїх повноважень, визначених Статутом залізниць України, також позивач фактично визнав факт недопоставки товару відповідачу, оскільки не оскаржував вищезазначених комерційних актів.

Заявник вважає, що висновок суду про те, що акт звірки взаєморозрахунків станом за 01.08.2004 є підтвердженням заборгованості відповідача перед позивачем є помилковим, оскільки відповідач не визнав заборгованість в розмірі 17 572,55 грн., тому що позивач своє зобов'язання виконав не належним чином і недопоставив товар на вказану суму, крім того, акт звірки не є доказом наявності заборгованості у відповідача.

На думку заявника, судом не враховано відсутність розрахунку позивача основного боргу, первинних документів та звернення позивача до суду з пропуском строку позовної давності.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач, заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, зокрема посилається на те, що на підтвердження виконання взятих на себе зобов'язань за договором № 110-ПЗ/НХ-033648/НЮ від 08.09.2003 позивачем надано копії актів передання-прийняття вугільної продукції, копії квитанцій про прийняття вантажу до перевезення на дві відправки вантажу на адресу відповідача на суму 41 159,89 грн.; комерційний акт лише засвідчує обставини, які можуть бути розглянуті судом як підстава для матеріальної відповідальності відправника вугілля, але не свідчить про його безумовну вину у нестачі товару; позивачем надано акт звірення взаємних розрахунків від 20.08.2004 не тільки для підтвердження заборгованості, а також як підставу виникнення зобов'язання відповідача розрахуватися за поставлену вугільну продукцію відповідно до п. 6.3 договору; відлік терміну позовної давності починається з 21.09.2004 і станом на день подання позовної заяви не сплив.

Відповідно до ухвал апеляційного господарського суду від 05.06.2007 та від 26.06.2007 сторонами надані документи.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представника позивача, враховуючи доводи відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів встановила наступне.

Відповідно до п. 1.1 договору поставки № 110-ПЗ/НХ-033648/НЮ від 08.09.2003 позивач, за договором постачальник, зобов'язався поставити і передати у власність відповідачу, за договором замовнику, певну продукцію, далі товар, відповідно до специфікації, а відповідач зобов'язався прийняти цей товар, своєчасно здійснювати його оплату відповідно до умов даного договору.

Згідно з додатковою угодою № ПЗ/НХ-035672/НЮ/Д від 30.12.2003 про зміни і доповнення договору № ПЗ/НХ-033648/НЮ строк дії договору продовжено до 01.02.2004.

Позивачем надані копії заявок відповідача за №№ НХ-9-1783, НЗТ-1513, 908-Т на відвантаження сортового вугілля, сортового антрациту відповідно до договору.

Відповідно до п. 4.6 договору від 08.09.2003 датою поставки товару вважається дата відправлення цієї продукції зі станції відправлення.

Позивачем надані копії залізничних квитанцій про приймання вантажу, які засвідчують передання позивачем на станції відправлення  залізниці до перевезення вантажу – вугілля за марками та розмірами, зазначеними у квитанціях протягом періоду з вересня 2003 р. по січень 2004 р.

Дані зазначених залізничних квитанцій про номери вагонів відповідають даним актів передання-прийняття вагонів, складених позивачем та відповідачем, від 29.09.2003, від 02.12.2003, від 23.01.2004 та, крім вагонів, зазначених у перелічених актах, позивачем надані залізничні квитанції про прийняття залізницею до перевезення антрациту за відправкою № 50478908 у вагоні № 65718819 та за відправкою № 50478913 у вагоні № 67362319.

Із даних актів від 29.09.2003, від 02.12.2003, від 23.01.2004, підписаних та скріплених відтисками печатки позивача і штампу відповідача, вбачається, що із даними позивача про кількість відвантаженої продукції відповідач частково не згоден, зазначаючи кількість вугілля, виходячи із даних про перевірку ваги вантажу при прийманні після закінчення транспортування вантажу.

Відповідно до даних залізничних квитанцій, наданих позивачем, останній відвантажив на адресу вантажоодержувача, вказаного відповідачем, 277 вагонів вугілля.

Позивачем були надані відповідачу платіжні вимоги-доручення на оплату поставленого вугілля з врахуванням наявності складу попелу та вологи, копії яких надані у справу.

Відповідач проти відповідності розміру вартості вугілля не заперечує.

Загальна вартість відвантаженого вугілля склала 4 571 414,21 грн.

Згідно з п.п. 6.2, 6.3 договору від 08.09.2003 сторонами передбачено попередню оплату за продукцію та здійснення остаточних фінансових взаєморозрахунків сторін після підписання акту звірки, який складається і підписується сторонами протягом 30-ти діб після закінчення поставки партії продукції, яка вказана в рознарядці відповідача.

Оскільки акт звірки від 20.08.2004 підписано обома сторонами 09.09.2004, то обов'язок відповідача здійснити остаточні розрахунки із позивачем настав 10.09.2004.

Як стверджує позивач, відповідачем недоплачена вартість поставленого вугілля на суму 17 572,55 грн., при цьому позивачем враховано погашення заборгованості відповідача згідно з протоколом про залік взаємних вимог від 14.09.2004.

Як вбачається з матеріалів справи, у тому числі документів, наданих сторонами на вимоги ухвал апеляційного господарського суду від 05.06.2007 та від 26.06.2007, відповідач вважає, що не повинен оплачувати вартість вугілля, нестачу якого виявлено на станції призначення при перевірці вантажу за відправками №№ 49733883, 49499294, 49499425, 49499331, 49739950, 49734103, 4970466, 50474514, 50481676, 50474698, 50474747, 50476362, 50476293, 50475687, 50476882, 50475945, 50475969, 50475933, 50476026, 50475995, 50476006, 50483236, 50476041, про що складені комерційні акти.

Відповідно до п. 4 Прикінцевих положень ГК України та п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України щодо тих прав і обов'язків сторін, які продовжували існувати після 01.01.2004, застосовуються положення ГК України та ЦК України.

Згідно зі ст. 161 ЦК Української РСР зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а за відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 167 ЦК Української РСР передбачено, що зобов'язання повинно бути виконане в тому місці, яке зазначено в законі, договорі, акті планування, на підставі якого виникло зобов'язання, або виходячи із суті зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 197 ГК України господарське зобов'язання підлягає виконанню за місцем, визначеним законом, господарським договором, або місцем, яке визначено змістом зобов'язання.

Частиною 2 ст. 712 ЦК України встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 2 ст. 664 ЦК України якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.

Таким чином відповідно до норм законодавства та умов розділу 4 договору від 08.09.2003 обов'язок позивача за цим договором поставити продукцію є виконаним з моменту її передання перевізникові на станції призначення; передання позивачем продукції для перевезення підтверджується штемпелем станції відправлення із зазначенням дати приймання вантажу; кількість вугілля, переданого перевізнику для перевезення, зазначено позивачем у перевізних документах, зокрема залізничній квитанції про приймання вантажу.

Отже позовні вимоги відповідають нормам ст. 193 ГК України, ст.ст. 526, 629 та ст. 625 ЦК України, тому підлягають задоволенню.

Із висновком суду першої інстанції про те, що із матеріалів справи не вбачається, що відповідач має нести відповідальність саме за період нарахування позивачем інфляційних втрат та річних, немає підстав погодитись, оскільки в пункті 6.3 договору від 08.09.2003 сторони погодили умову про настання строку здійснення остаточних  розрахунків, а саме: після підписання акту звірки.

Отже оскільки сторонами підписано акт звірки без зазначення дат підпису, то є підстави для висновку про те, що кінцевою датою підпису акту звірки є дата його передання факсограмою структурному підрозділу відповідача – 09.09.2004, у зв'язку із чим позивачем правомірно нараховано інфляційні втрати та річні, починаючи з жовтня 2004 р.

Із доводами апеляційної скарги немає підстав погодитись, зважаючи на викладене та враховуючи таке.

Згідно з п. 1 протоколу про залік взаємних вимог на суму 138 106,91 грн. від 14.09.2004, складеного сторонами, відповідач погашає заборгованість перед позивачем на суму 116 776,66 грн. за вугілля, отримане згідно з договором № ПЗ/НХ-033648/НЮ від 08.09.2003 та актом звірення від 20.08.2004.

Однак, позивачем позовна вимога про стягнення заборгованості за поставлену продукцію заявлена у розмірі 17 572,55 грн. вже із врахуванням здійсненого заліку за протоколом від 14.09.2004, тому твердження заявника про те, що вказаний протокол свідчить про відсутність заборгованості не відповідає матеріалам справи.

Відповідно до ст. 129 Статуту залізниць України обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць.

Однак, позовні вимоги позивача ґрунтуються на зобов'язаннях договору поставки, а не залізничного перевезення і законодавством не встановлено, що обставини виконання договору поставки підтверджуються комерційними актами, отже при встановленні виконання зобов'язання постачальника за договором поставки поставити продукцію у погодженій сторонами за договором поставки кількості, немає підстав керуватися даними комерційних актів, складених після виконання договору залізничного перевезення.

Твердження відповідача про те, що перебіг строку позовної давності почався з 29.09.2003 не відповідає умовам пункту 6.3 договору від 08.09.2003, із врахуванням яких перебіг строку позовної давності почався 10.09.2004, таким чином позов пред'явлено 21.11.2006 до спливу позовної давності, встановленої ст. 257 ЦК України.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність  підстав для задоволення апеляційної скарги та наявність підстав для зміни рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103 – 105 Господарського процесуального кодексу України, суд  

ПОСТАНОВИВ:

 1. Апеляційну скаргу Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2007 у справі № 14/661 змінити, виклавши резолютивну частину в наступній редакції:

"Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" (01034, м. Київ, вул. Лисенка, 6; код 04713033; рахунок 26008000781 в АБ "Експрес-Банк", МФО 322959) на користь Державного підприємства "Свердловантрацит" (94800, м. Свердловськ Луганської області, вул. Енгельса, 1; код 32355669; рахунок 26005301220740 у Свердловській філії відділення Промінвестбанку Луганської області, МФО 304472) 17 572 грн. 55 коп. основного боргу, 4 834 грн. 31 коп. інфляційних втрат, 1 133 грн. 39 коп. річних, 235 грн. 40 коп. державного мита, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.”

3. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

4. Справу № 14/661 повернути до Господарського суду міста Києва.

 Головуючий суддя                                                                      Губенко Н.М.

 Судді                                                                                          Барицька  Т.Л.

                                                                                          Ропій  Л.М.