Рішення

від 05.07.2012 по справі 6/27/5022-302/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"05" липня 2012 р.Справа № 6/27/5022-302/2012

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Шумського І.П.

Розглянув справу

за позовом Приватного підприємця ОСОБА_1 АДРЕСА_1

до відповідача №1 - Приватного підприємства "Фірма "Акорд" бул. Просвіти, 19, м.Тернопіль, 46027

відповідача №2 - Першого відділу державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції вул. Лисенка, 1, м.Тернопіль,46000

відповідача №3 - Спільне українсько - естонське підприємство формі товариства з обмеженою відповідальністю "Оптіма - Фарм ЛТД" вул. Кіквідзе, 18-а, м.Київ, 01103

про визнання права власності та звільнення з-під арешту майна

За участю представників сторін:

Позивач - не з'явився

Відповідача №1 - не з'явився

Відповідача №2 - не з'явився

Відповідача №3 - Скачков А.Г.

Суть справи:

Приватний підприємець ОСОБА_1 звернувся в господарський суд Тернопільської області з позовом до Приватного підприємства "Фірма "Акорд", Першого відділу державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції про визнання права власності та звільнення з-під арешту майна.

Вимоги позивача мотивовано тим, що на підставі мирової угоди, затвердженої ухвалою господарського суду Тернопільської області від 20 грудня 2011 року у справі №4/94/5022-1643/2011, до підприємця ОСОБА_1 перейшло право власності на автомобіль марки NISSAN NAVARA 2008 р.в., д.н.з. НОМЕР_1, номер шасі НОМЕР_3.

Однак, постановою державного виконавця ВП №21637491 від 01 листопада 2010 року на вказаний автомобіль було накладено арешт та заборону на його відчуження, що перешкоджає проведенню у встановленому законом порядку реєстрації права власності.

Розгляд справи, призначений вперше на 03 травня 2012 року неодноразово відкладався, у т.ч. за клопотанням позивача.

Ухвалою суду від 31 травня 2012 року, в порядку ст. 24 ГПК України, до участі у справі в якості відповідача №2 було залучено Спільне українсько - естонське підприємство формі товариства з обмеженою відповідальністю "Оптіма - Фарм ЛТД", а розгляд справи розпочато заново.

30 травня 2012 року судом винесено ухвалу про застосування заходів забезпечення позову, передбачених ст.67 ГПК України у вигляді зупинення продажу арештованого майна.

Відповідач №1 відзив на позов не подав, однак в усних поясненнях, даних в судовому засіданні 17 та 31 травня 2012 року позовні вимоги визнав повністю та вказав на часткове погашення зобов'язання, виконання якого забезпечено спірним автомобілем. Однак, доказів на підтвердження вказаного не представив.

У відзивах на позов, відповідачі №2 та №3 проти позову заперечили посилаючись на його безпідставність.

З огляду на недотримання відповідачем №1 письмової форми заяви про визнання позову як цього вимагає ч.1 ст. 78 ГПК України, заперечення відповідачів №№2,3, відповідно до приписів ч.6 ст.22, ч. 5 ст. 78 ГПК України, суд не приймає визнання відповідачем №1 позову та здійснює розгляд справи по суті згідно з вимогами чинного законодавства (п.3.12 Постанови Пленум Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції")

Позивач, його представник, а також представник відділу ДВС, участь яких не визнавалась обов'язковою, в судове засідання 05 липня 2012 року не з'явились, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, в порядку, передбаченому ст.64,87 ГПК України, пунктом 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 N 75, пунктом 19 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 р. N 01-8/482 та пунктом 32 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 29.09.2009р. №01-08/530.

З огляду на те, що позивач не був позбавлений права і можливості представляти свої інтереси особисто або через представника, а також недотримання приписів ст.22 ГПК України щодо зобов'язання осіб, які беруть участь у справі добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи за наявними у ній документами.

В засіданні учасникам процесу роз'яснено належні їм права та обов'язки, передбачені ст.ст.20,22,81-1 ГПК України.

За відсутності відповідного клопотання аудіозапис судового засідання не здійснювався.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників процесу, у т.ч. дані ними у попередніх засіданнях, суд встановив наступне:

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 09 липня 2010 року у справі №7/35-871 позовні вимоги Спільного українсько - естонського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Оптіма-Фарм ЛТД" задоволено частково, та постановлено стягнути з Приватного підприємства "Фірми " Акорд" б-р. Просвіти , 19, м. Тернопіль, ідентифікаційний код 31010621 на користь Спільного українсько-естонського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Оптіма-Фарм ЛТД" вул. Кіквідзе, 18-а, м. Київ 103, ідентифікаційний код 21642228 -77620,30 грн. боргу, 2000,00 грн. штрафу, 186,22 грн. річних, 894,50 грн. державного мита та 236,00 грн. інформаційних витрат. А всього на суму 80937,02 грн.

Пунктом 2 рішення від 09 липня 2010 року у справі №7/35-871, його виконання в загальній сумі 80937,02 грн. розстрочено до кінця 2010 року зі сплатою щомісяця рівними платежами по 13489,50 грн., а в грудні 2010 року 13489,52 грн.

Вказаним рішенням зокрема встановлено, що внаслідок неналежного виконання зобов'язання в період квітня -травня 2010 року у ПП "Фірма "Акорд" виникла заборгованість по оплаті отриманих від Спільного українсько - естонського підприємства у формі ТОВ "Оптіма-Фарм ЛТД" товарно-матеріальних цінностей на суму 77620,30 грн.

Після набрання судовим рішенням законної сили, 03 серпня 2010 року видано відповідний наказ. На час розгляду даної справи, вказане рішення не оспорено, не скасовано і є чинним.

За заявою стягувача (СП ТОВ "Оптіма-Фарм ЛТД"), 20 вересня 2010 року судовим виконавцем Першого відділу державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП№21637491 та встановлено боржнику строк для добровільного виконання до 27 вересня 2010 року.

У зв'язку з не сплатою боргу в добровільному порядку, 01 листопада 2010 року в межах виконавчого провадження державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника, а саме транспортного засобу марки NISSAN NAVARА, д.н.з. НОМЕР_1 та про оголошення заборони на його відчуження.

На підставі вказаної постанови, до Державного реєстру обтяжень рухомого майна внесено відповідні відомості у т.ч. щодо заборони відчуження автомобіля марки NISSAN NAVARА, д.н.з. НОМЕР_1 (копія витягу від 03 листопада 2010 року наявна у матеріалах справи).

31 грудня 2010 року, в присутності понятих, вказаний автомобіль включено до акта опису й арешту майна та передано на відповідальне зберігання представнику боржника ОСОБА_3

За змістом акта, врученого уповноваженому представнику ПП "Фірма "Акорд" під розписку, державним виконавцем зазначено, що на описане майно накладено арешт і встановлено обмеження права користування, зокрема встановлено заборону відчужувати, розтрачати та приховувати.

По акту державного виконавця від 13 грудня 2011 року, через відмову зберігача передати автомобіль та документи на нього в добровільному порядку, в присутності понятих, транспортний засіб погружено на евакуатор, вилучено та передано на відповідальне зберігання представнику торгівельної організації філія 20 ПП "Нива-В.Ш.".

Поряд з цим, ухвалою господарського суду Тернопільської області від 20 грудня 2011 року у справі №4/94/5022-1643/2011, що набрала законної сили, затверджено укладену між Приватним підприємцем ОСОБА_1 та Приватним підприємством "Фірма "Акорд" мирову угоду.

За змістом ухвали, затвердженої нею мирової угоди, в рахунок погашення заборгованості в сумі 200000 грн., ПП "Фірма "Акорд" передала у власність підприємцю ОСОБА_1 автомобіль марки NISSAN NAVARA 2008 р.в., д.н.з. НОМЕР_1, номер кузова НОМЕР_3.

Через неможливість проведення у встановленому законом порядку реєстрації права власності, підприємець ОСОБА_1 звернувся в господарський суд із позовними вимогами про визнання права власності та звільнення з-під арешту майна.

Оцінивши зібрані у справі докази, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Відповідно до змісту пункту 4 частини 3 статті 129 Конституції України, ст.ст.4-3, 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести належними і допустимими доказами ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Поданими позивачем доказами, належним чином не доведено обґрунтованість заявлених вимог.

Так, відповідно до ч.1 ст. 60 Закону України "Про виконавче провадження", особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Нормами ст. 316 ЦК України встановлено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Стаття 317 ЦК України визначає зміст права власності, за яким власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

В силу ст.319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Поряд з цим, за змістом з ч.7 ст. 319 ЦК України, діяльність власника може бути обмежена у випадках і в порядку, встановлених законом.

В порядку ст.ст.202, 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (договорів).

Згідно з ч. 4 ст. 334 ЦК України, якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

За змістом ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до п.7 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженої Постановою КМ України від 07.09.1998, № 1388, власники транспортних засобів та особи, що експлуатують такі засоби на законних підставах, або їх представники (далі - власники) зобов'язані зареєструвати (перереєструвати) транспортні засоби протягом десяти діб після придбання (одержання) або митного оформлення, або тимчасового ввезення на територію України, або виникнення обставин, що є підставою для внесення змін до реєстраційних документів.

Статтею 124 Конституції України, ст.115 ГПК України визначено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку встановленому Господарським процесуальним кодексом України, Законом України "Про виконавче провадження", іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

У відповідності до ст. 19 Конституції України, ст. 2 Закону України "Про виконавче провадження", ст. 1 Закону України "Про державну виконавчу службу", органи державної влади (до яких належить відповідач№1), їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з приписами ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження" вимоги державного виконавця щодо виконання рішень обов'язкові для всіх органів, організацій, посадових осіб, фізичних і юридичних осіб на території України.

Стаття 19 Закону України "Про виконавче провадження" встановлює, що за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення, на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону, Державний виконавець відкриває виконавче провадження.

Статтею 25 Закону України "Про виконавче провадження" на державного виконавця покладено обов'язок прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Постанову про відкриття виконавчого провадження Державний виконавець виносить протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа (ч.2 ст. 25 Закону України "Про виконавче провадження").

За змістом ч.3 ст. 25 Закону України "Про виконавче провадження", у постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

У разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 Закону України "Про виконавче провадження" для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення, в порядку ст. 27 цього Закону, державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Згідно з приписами ст. 50 Закону України "Про виконавче провадження" в редакції, чинній на час винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, та редакції ст. 52 вказаного закону чинної на час розгляду справи в суді, звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, частина п'ята вказаних статті визначає, що стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення.

Відповідно до п. 5.6. Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Мінюсту України № 74/5 від 15.12.1999 року, при проведенні опису майна державний виконавець оголошує боржнику про заборону розпоряджатися описаним майном (здійснювати його відчуження), а в разі потреби - про обмеження права користуватися описаним майном.

Види, обсяги і строк обмеження встановлюються державним виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, потреби користуватися та інших обставин.

Про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження державним виконавцем виноситься постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Про накладення арешту на майно, яке підлягає реєстрації (наприклад, автотранспортні засоби тощо), державний виконавець повідомляє відповідні органи, які здійснюють таку реєстрацію.

У відповідності до п.41 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженої Постановою КМ України від 07.09.1998, № 1388, забороняється зняття з обліку транспортних засобів, стосовно яких є постанова державного виконавця про накладення арешту.

Постановлене у справі №7/35-871 рішення господарського суду Тернопільської області від 09 липня 2010 року про стягнення з ПП "Фірма "Акорд" 80937,02 грн. боргу, підлягає обов'язковому виконанню у відповідності до Закону України "Про виконавче провадження".

Як вбачається з матеріалів справи і зазначалось вище, на час укладення мирової угоди у справі №4/94/5022-1643/2011, ПП "Фірма "Акорд" (відповідачу №1) було заборонено, в порядку передбаченому Законом України "Про виконавче провадження" відчужувати будь-кому транспортний засіб.

Законність дій державного виконавця по такій забороні, яка передувала укладенню мирової угоди, ПП "Фірма "Акорд" (боржником у справі №7/35-871) не оскаржувалась, а СПД ОСОБА_1 не спростована.

Не зважаючи на це, ПП "Фірма "Акорд" всупереч приписам ст.ст. 50, 52 Закону України "Про виконавче провадження" подало на затвердження підписану з СПД ОСОБА_1 мирову угоду про передачу останньому, арештованого і вже вилученого (акт від 13 грудня 2011 року) у нього транспортного засобу.

При цьому, мирова угода, затверджена ухвалою суду від 20 грудня 2011 року у справі №4/94/5022-1643/2011, на яку посилається СПД ОСОБА_1 як на підставу набуття права власності на автомобіль не може розглядатись в якості цивільно-правової угоди /правочину, в розумінні ст.ст.202,328 ЦК України (п. 1 листа ВГСУ від 09 квітня 2009 року №01-08/204).

З урахуванням всього викладеного, в задоволенні позову слід відмовити.

В порядку ст. 68 ГПК України, питання про скасування забезпечення позову вирішується господарським судом, що розглядає справу, із зазначенням про це в рішенні чи ухвалі.

У постанові № 16 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову", Вищий господарський суд звертає увагу на те, що оскільки забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача, господарський суд не повинен скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба у забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились певні обставини, що спричинили застосування заходів забезпечення позову, або забезпечення позову перешкоджає належному виконанню судового рішення.

Беручи до уваги зазначене вище, враховуючи безпідставність вимог позивача, заходи забезпечення позову, застосовані за його заявою ухвалою суду від 30 травня 2012 року у справі №6/27/5022-302/2012 слід скасувати.

Згідно із ст.ст. 44, 49 ГПК України, судові витрати позивачу не відшкодовуються.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1,2,4-3,12,22,33,34,35,43,44,49,82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову відмовити.

2. Заходи забезпечення позову шляхом зупинення продажу арештованого майна - транспортного засобу марки NISSAN NAVARA 2008 р.в., д.н.з. НОМЕР_1, номер кузова НОМЕР_3, застосовані ухвалою господарського суду Тернопільської області від 30 травня 2012 року у справі №6/27/5022-302/2012, скасувати.

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони, прокурор, треті особи та особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки мають право подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення, через місцевий господарський суд.

Дата підписання: 10 липня 2012 року.

Суддя І.П. Шумський