Рішення

від 01.10.2012 по справі 5023/3481/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" жовтня 2012 р.Справа № 5023/3481/12 вх. № 3481/12

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Бураковой А.М.

при секретарі судового засідання Шилов С.Ю.

за участю представників сторін :

позивача - Когут Н.М. за довіреністю від 16.07.2012 року,

1-го відповідача - Мєдвєдєва О.В. за довіреністю № 06-1/4793 від 28.08.2012 року,

2-го відповідача - Болоховцев Є.О. за довіреністю від 02.08.2012 року.

розглянувши справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Інвестор" м. Харків

до 1. Публічного акціонерного товариства "АКБ "Базис" м. Харків ,

2. Дочірнього підприємства "Дослідний центр медіатехнологій", м. Харків

про визнання правочинів недійсними

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Інвестор" м. Харків (позивач) звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - 1. Публічного акціонерного товариства "АКБ "Базис" м. Харків, 2. Дочірнього підприємства "Дослідний центр медіатехнологій", м. Харків, відповідно до якого просить суд визнати Договір від 06.03.2012 року про розірвання Договору оренди від 01.06.2011 року, який був укладений між Публічним акціонерним товариством "Інвестор" м. Харків та Публічним акціонерним товариством "АКБ "Базис" м. Харків, недійсним; визнати Договір оренди № б/н від 07.03.2012 року, який укладений між Публічним акціонерним товариством "АКБ "Базис" м. Харків та Дочірнім підприємством "Дослідний центр медіатехнологій", м. Харків, недійсним; визнати Договір суборенди №1-СО від 07.03.2012 року, який укладений між Дочірнім підприємством "Дослідний центр медіатехнологій", м. Харків та Публічним акціонерним товариством "Інвестор" м. Харків. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невідповідність зазначених Договорів, умовам діючого законодавства та інтересам сторін.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 02.08.2012 року було прийнято заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її розгляд у відкритому судовому засіданні на 21.08.2012 року о 10:45 годині.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 21.08.2012 року розгляд справи було відкладено на 03.09.2012 року о 11:45 годині. Крім того, зазначеною ухвалою було зобов'язано позивача надати до суду: витяг з контракту з В.О. голови правління ПАТ "Інвестор" Мотилевським О.Л., який стосується саме прав та обов'язків члена правління.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 03.09.2012 року розгляд справи було відкладено на 13.09.2012 року о 12:00 годині.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 13.09.2012 року розгляд справи було відкладено на 24.09.2012 року о 12:15 годині.

У судовому засіданні 24.09.2012 року було оголошено перерву до 01.10.2012 року о 12:00 годині.

Представник позивача в призначене судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав у повному обсязі. Надав пояснення по суті справи.

Представник 1-го відповідача у судове засідання з'явився, проти позову заперечував у повному обсязі з підстав викладених у запереченнях на позовну заяву. Надав пояснення по суті справи.

Представник 2-го відповідача в призначене судове засідання з'явився, проти позову не заперечує, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву (вх. 14537). Надав пояснення по суті справи.

Враховуючи достатність часу, наданого позивачеві та відповідачеві для підготовки до судового засідання та підготовки витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п. 4 ч.3 ст. 129 Конституції України, ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України, суд вважає, що господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у справі матеріалами у відповідності до ст. 75 ГПК України.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

01 червня 2011 року між Публічним акціонерним товариством «Інвестор» (Позивач) і Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний банк «Базис» (1-й Відповідач) було укладено Договір оренди № б/н (Договір оренди-1) нерухомого майна. (1-й том, а.с. 16-18)

Згідно з умовами Договору оренди-1 (з урахуванням умов Договору про внесення змін до договору оренди від 01.06.11 р., укладеного 01.02.12 р.), Орендодавець (1-й Відповідач), передав, а Орендар (Позивач) прийняв в тимчасове платне користування нежитлові приміщення, розташовані за адресою: м. Харків, вул. Сумська, 88, а саме: 2 поверх: кімн. 10 площею 68,9 кв.м., кімн. 14 площею 13,5 кв.м.; 3-й поверх: кімн. 10 площею 24,6 кв.м., кімн. 5 площею 21,7 кв.м., кімн. 7 площею 20,0 кв.м., кімн. 9 площею 50,1 кв.м., кімн. 10 площею 22,2 кв.м., кімн. 14 площею 4,9 кв.м., всього площею 225,9 кв.м. (1-й том, а.с. 19)

06 березня 2012 року між позивачем та 2-м відповідачем було укладено Договір про розірвання Договору оренди від 01.06.11 р. (1-й том, а.с. 20)

Відповідно до п.1. Договору про розірвання Договору оренди від 01.06.11 р., сторони погодили, що договір оренди нежитлових приміщень від 01 червня 2011 року припиняє свою чинність достроково за взаємною згодою сторін та вважається розірваним з моменту підписання цього договору.

Позивач в обґрунтування недійсності Договору про розірвання Договору оренди від 01.06.11 р. зазначає, що зі змісту спірного договору, вбачається, підписання договору від імені ПАТ «Інвестор» було здійснено виконуючим обов'язки голови правління ПАТ «Інвестор» Мотилевським Олександром Леонідовичем, який при оформленні договору підтверджував свої повноваження на такі дії протоколом засідання Наглядової ради №9 від 20.09.11 р., наказом №87 від 21.09.11 р. та вимогами Статуту ПАТ «Інвестор».

Згідно протоколу №9 Наглядової ради ПАТ «Інвестор» від 20.09.11 р. заступника голови правління ПАТ «Інвестор» Мотилевського Олександра Леонідовича було обрано особою, яка тимчасове здійснюватиме повноваження Голови Правління, та надано йому всі повноваження, передбачені Статутом Товариства та діючим законодавством України.

Згідно наказу №87 від 20.09.11 р. Мотилевський О.Л. приступив до тимчасового виконання обов'язків голови правління ПАТ «Інвестор».

Згідно статті 136 Статуту ПАТ «Інвестор», виконавчим органом товариства, що здійснює управління його діяльністю, є Правління.

Згідно статті 141 Статуту ПАТ «Інвестор», права та обов'язки правління акціонерного товариства визначаються Законом України «Про акціонерні товариства», іншими актами законодавства, статутом товариства, а також контрактом, що укладається з кожним членом правління.

Згідно статті 146 Статуту ПАТ «Інвестор», голова правління має право без довіреності діяти від імені товариства відповідно до рішень Правління, в тому числі представляти інтереси товариства, вчиняти правочини від імені товариства, видавати накази та давати розпорядження, обов'язкові для виконання всіма працівниками товариства.

З урахуванням чого, позивач, зазначає, що станом на 06.03.12 р., тобто станом на дату укладення Договору про розірвання Договору оренди 1, рішення правління ПАТ «Інвестор» про вчинення такого правочину не існувало, тому з урахуванням викладеного, вважає позивач, підписуючи Договір від 06.03.12 р. про розірвання Договору оренди 1 від імені ПАТ «Інвестор», виконуючий обов'язки голови правління ПАТ «Інвестор» Мотилевський О.Л. діяв за межами цивільної дієздатності виконавчого органу юридичної особи.

Суд, зазначає, що зазначені твердження позивача спростовуються матеріалами справи.

Так, дійсно зі змісту спірного договору, вбачається, що Договір від імені ПАТ «Інвестор» було здійснено виконуючим обов'язки голови правління ПАТ «Інвестор» Мотилевським Олександром Леонідовичем.

Згідно протоколу №9 Наглядової ради ПАТ «Інвестор» від 20.09.11 р. заступника голови правління ПАТ «Інвестор» Мотилевського Олександра Леонідовича було обрано особою, яка тимчасове здійснюватиме повноваження Голови Правління, та надано йому всі повноваження, передбачені Статутом Товариства та діючим законодавством України.

Згідно наказу №87 від 20.09.11 р. Мотилевський О.Л. приступив до тимчасового виконання обов'язків голови правління ПАТ «Інвестор».

Згідно статті 136 Статуту ПАТ «Інвестор», виконавчим органом товариства, що здійснює управління його діяльністю, є Правління.

Згідно статті 141 Статуту ПАТ «Інвестор», права та обов'язки правління акціонерного товариства визначаються Законом України «Про акціонерні товариства», іншими актами законодавства, статутом товариства, а також контрактом, що укладається з кожним членом правління.

Згідно статті 146 Статуту ПАТ «Інвестор», голова правління має право без довіреності діяти від імені товариства відповідно до рішень Правління, в тому числі представляти інтереси товариства, вчиняти правочини від імені товариства, видавати накази та давати розпорядження, обов'язкові для виконання всіма працівниками товариства.

Відповідно до п.1.3. Контракту з керівником ПАТ "Інвестор", який укладений з Мотилевськии О.Л. (керівник), керівник, який уклав цей контракт, є повноважним представником товариства при реалізації прав, повноважень, функцій, обов'язків, що передбачені законодавчими актами України та Статутом товариства.

Відповідно до п.2.4. зазначеного Контракту, встановлено, що керівник, без довіреності, в межах компетенції, визначеної законодавством та Статутом товариства, виконує наступні дії від імені товариства, а саме: веде переговори, видає доручення, укладає договори, контракти, виконує інші дії від імені товариства.

Отже, з зазначеного пункту Контракту, вбачається, що керівник, в даному випадку Мотилевський О.Л. наділений правом без довіреності та без відповідного рішення Правління, самостійно, укладати договори, контракти та ін.

Тому, безпідставні посилання позивача про відсутність у виконуючого обов'язки голови правління ПАТ «Інвестор» Мотилевського О.Л. необхідного обсягу цивільної дієздатності для укладення Договору від 06.03.12 р. про розірвання Договору оренди 1, що є підставою для визнання вказаного договору недійсним, зазначені твердження не відповідають дійсності, та спростовуються вищевикладеними висновками суду.

Також, позивач просить суд, визнати недійсним договір оренди від 07.03.2012 року, укладений між Дочірнім підприємством «Дослідний центр медіатехнологій» (2-м Відповідач) та ПАТ «АКБ «Базис» (Договір оренди - 2)

В обґрунтування зазначеної вимоги, позивач посилається на те, що Договір оренди-2 від 07.03.12 р., підписаний від імені ДП «ДЦМ» директором Чапаєм Володимиром В'ячеславовичем, який діяв на підставі Статуту товариства (у новій редакції, зареєстрованої 07.07.11 р.) та в супереч п. 7.3. Статуту ДП «ДЦМ» та п.13 Контракту з керівником ДП «ДЦМ», який 04.12.10 р. був укладений з Чапаєм В.В., відповідно до якого керівник має право укладати господарські та інші угоди на суму не більш 100 000, 00 (сто тисяч) гривень, уклав Договір, згідно з умов якого орендна плата за користування об'єктом оренди нараховується орендарю з дня підписання акту приймання - передачі об'єкту оренди та становить 128 581, 20 (сто двадцять вісім тисяч п'ятсот вісімдесят одна) гривень, в т.ч. з ПДВ, щомісяця. Таким чином, ціна договору перевищує суму в розмірі 100 000, гривень, а тому для укладення Договору оренди 2 від 07.03.12 р. було потрібне рішення Засновника - ПАТ «Інвестор». Але, станом на 07.03.12 р., тобто станом на дату укладення Договору оренди 2, рішення ПАТ «Інвестор» про вчинення такого правочину не існувало. Таким чином, зазначає позивач, відсутність у директора ДП «ДЦМ» Чапая В.В. необхідного обсягу цивільної дієздатності для укладення Договору оренди 2 від 07.03.12 р., є підставою для визнання вказаного договору недійсним.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив, що дійсно 07 березня 2012 року між Дочірнім підприємством «Дослідний центр медіатехнологій» (2-й Відповідач) та 1-м відповідачем було укладено Договір оренди (Договір оренди-2) нерухомого майна, який було зареєстровано в реєстрі правочинів за №1313 від 07.03.12 р.

Згідно з умовами Договору оренди-2 (з урахуванням умов Додаткового договору до договору оренди від 07.03.12 р., укладеного 12.03.12 р.), Орендодавець (1-й Відповідач), передав, а Орендар (2-й Відповідач) прийняв в тимчасове платне користування нежитлові приміщення в літ «А-3; А-4», розташовані за адресою: м. Харків, вул. Сумська, 88, а саме: 2 поверх площею 431,8 кв.м., 3-й поверх площею 427,6 кв.м., 4-й поверх площею 23,6 кв.м., всього загальною площею 883,0 кв.м.

Як встановлено судом, Договір оренди- 2 від 07.03.12 р., підписаний від імені ДП «ДЦМ» директором Чапаєм Володимиром В'ячеславовичем, який діяв на підставі Статуту товариства (у новій редакції, зареєстрованої 07.07.11 р.).

Відповідно до п.3.1. Договору оренди-2 від 07.03.12 р., орендна плата за користування об'єктом оренди нараховується орендарю з дня підписання акту приймання - передачі об'єкту оренди та становить 128 581, 20 (сто двадцять вісім тисяч п'ятсот вісімдесят одна) гривень, в т.ч. з ПДВ, щомісяця.

Як вбачається з матеріалів справи, спірний Договір оренди-2 був укладений не тільки в письмовій формі, але й посвідчений нотаріусом.

Відповідно до ст. 44 Закону України «Про нотаріат» від 02.09.93 р. №3225 XII із змінами та доповненнями, при перевірці цивільної правоздатності та дієздатності юридичної особи нотаріус зобов'язаний ознайомитися з установчими документами, витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців цієї юридичної особи і перевірити, чи відповідає нотаріальна дія, яка вчиняється, обсягу її цивільної правоздатності та дієздатності; нотаріус при посвідченні правочинів, вчиненні інших нотаріальних дій за участю уповноваженого представника встановлює його особу відповідно до вимог етапі 43 цього Закону, а також перевіряє обсяг його повноважень, якщо від імені юридичної особи діє колегіальний орган, нотаріусу подається документ, в якому закріплено повноваження даного органу та розподіл обов'язків між його членами.

Таким чином, 1-й Відповідач при укладанні договору оренди посвідченого нотаріусом не знав та не міг знати про обмеження повноважень, так як ці всі дії по перевірці цивільної дієздатності здійснював нотаріус.

Відповідно до п. 9.2. роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 р. №02- 5/111 зі змінами та доповненнями «за загальним правилом передбачені установчими документами обмеження повноважень особи щодо укладення угод у порівнянні з визначеними у довіреності, законі не повинні впливати на відносини підприємства, установи, організації, від імені якої укладено угоду, з іншими особами. Винятком є випадки, коли сторона знала чи повинна була знати про існуючі обмеження. Наприклад, продавець, укладаючи договір, підписаний генеральним директором акціонерного товариства, знає про відповідні обмеження повноважень, оскільки є акціонером товариства і брав участь у загальних зборах, якими затверджено статут.

У цих випадках угода може бути визнана недійсною за позовом особи, в інтересах якої встановлено обмеження, але заявник повинен довести, що друга сторона знала чи повинна була знати про існуючі обмеження».

Крім того, відповідно до п. 9.2. роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 р. №02-5/111 зі змінами та доповненнями «наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень, робить її дійсною з моменту укладення. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення до другої сторони угоди чи до її представника (лист, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення дій, які свідчать про схвалення угоди (прийняття її виконання, здійснення платежу другій стороні і т. ін.). У такому випадку вимога про визнання угоди недійсною з мотивів відсутності належних повноважень представника на укладення угоди задоволенню не підлягає».

Отже, як свідчать матеріали справи, доказами схвалення ДП «ДМЦ» договору оренди від 07.03.2012 р. є: підписані акти виконаних робіт по договору оренди від 07.03.2012 р. за березень-квітень 2012 р., Лист-претензія ПУБЛІЧНОГО АТ «АКБ «БАЗИС»до ДП «ДМЦ»про сплату виниклої заборгованості по орендній платі від 18.06.2012 р. вих. №02/2971, Лист-відповідь ДП «ДМЦ»на претензію ПУБЛІЧНОГО АТ «АКБ «БАЗИС» від 04.07.2012 р. №15, здійснення платежу за договором оренди від 07.03.2012 р., що підтверджується випискою по рахунку за період з 01.03.2012 по 14.08.2012 р. ПУБЛІЧНОГО АТ «АКБ «БАЗИС» (1-й том, а.с. 107-111).

Також, в обґрунтування недійсності Договору оренди - 2, позивач посилається на те, що п.1.5. Договору оренди-2, сторони застосовували балансову вартість об'єкту оренди, що є порушенням чинного законодавства щодо визначення вартості об'єкту оренди, і, як наслідок, порушенням однієї з істотних умов Договору оренди 2.

Судом встановлено, що Національний стандарт № 2 (Стандарт № 2 «Оцінка нерухомого майна» (Постанова КМ України, від 28.10.2004, № 1442 «Про затвердження Національного стандарту №2 «Оцінка нерухомого майна») є обов'язковим для застосування під час проведення оцінки нерухомого майна (нерухомості) суб'єктами оціночної діяльності, а також особами, які відповідно до законодавства здійснюють рецензування звітів про оцінку майна та проводять державну експертизу звітів з експертної грошової оцінки земельних ділянок державної та комунальної власності у разі їх продажу, (п.1 стандарту).

Як було зауважено у позовній заяві відновна вартість для цілей оренди - залишкова вартість відтворення (заміщення) або ринкова вартість земельних поліпшень, що застосовуються та визначаються в порядку, встановленому Національним стандартом N 1 та цим Стандартом.

В свою чергу, Національний стандарт N 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» (Постанова КМ України, від 10.09.2003, № 1440 «Про затвердження Національного стандарту № 1 «Загальні принципи оцінки майна та майнових прав») (далі - Стандарт №1) є обов'язковим для застосування під час проведення оцінки майна та майнових прав (далі - майно) суб'єктами оціночної діяльності, а також особами, які відповідно до законодавства здійснюють рецензування звітів про оцінку майна.

Істотні умови договору оренди, визначені Господарським кодексом (ст. 284): об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації): строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.

Вартість об'єкта оренди в договорі зазначається або балансова, або оціночна, яка визначається за домовленістю сторін або згідно з експертним висновком, який складається відповідно до Закону № 2658-1II. Цей пункт відіграє роль у разі спричинення збитків об'єкту оренди, щоб сторони могли відштовхуватися від певних сум при розрахунку завданих збитків, а також для нарахування амортизаційних відрахувань. Зрозуміло, що у випадку судових спорів щодо спричинених збитків їхня вартість уточнюється у висновках експертизи, яка призначається безпосередньо в судовому процесі.

Згідно пункту 16 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 року N 92, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.05.2000 року N 288/4509, підприємство може переоцінювати об'єкт основних засобів, якщо залишкова вартість цього об'єкта суттєво відрізняється від його справедливої вартості на дату балансу. У разі переоцінки об'єкта основних засобів на ту саму дату здійснюється переоцінка всіх об'єктів групи основних засобів, до якої належить цей об'єкт. Відомості про зміни первісної вартості та суми зносу основних засобів заносяться до регістрів їх аналітичного обліку.

Таким чином, зміст пункту 1.5 Договору оренди-2, вбачається, що при укладанні договору сторони застосували балансову вартість об'єкту оренди, не є порушенням чинного законодавства, так як по-перше, об'єкт оренди не є державною (комунальною) власністю, та у зв'язку з тим, що Національний стандарт N 2 "Оцінка нерухомого майна" є обов'язковим для застосування під час проведення оцінки нерухомого майна (нерухомості) суб'єктами оціночної діяльності, а також особами, які відповідно до законодавства здійснюють рецензування звітів про оцінку майна та проводять державну експертизу звітів з експертної грошової оцінки земельних ділянок державної та комунальної власності у разі їх продажу. По-друге - в даному випадку продажу не передбачалось.

Таким чином, з матеріалів справи, вбачається, що підстав для визнання договору оренди-2, і суда відсутні.

7 березня 2012 року між ДП «ДЦМ» і ПАТ «Інвестор» було укладено Договір суборенди № 1-СО (надалі - Договір суборенди) нерухомого майна. Згідно з умовами Договору суборенди Орендар (Відповідач 2) передав, а Суборендар (Позивач) прийняв в тимчасове платне користування (суборенду) нежитлові приміщення, розташовані за адресою: м. Харків, вул. Сумська, 88, а саме: 2 поверх: кабінет площею 68,9 кв.м., кабінет площею 17,0 кв.м., кабінет площею 11,6 кв.м., всього загальною площею по 2 поверху 97,5 кв.м.; 3- й поверх: кабінет площею 20,7 кв.м., приймальня площею 17,9 кв.м., кабінет площею 27,4 кв.м., кабінет площею 24,6 кв.м., кабінет площею 21,7 кв.м., кабінет площею 15,8 кв.м., кабінет площею 20,0 кв.м., коридор площею 54,5 кв.м., кабінет площею 50,1 кв.м., кабінет площею 22,2 кв.м., кабінет площею 70,5 кв.м., сходова клітина площею 15,0 кв.м., кабінет площею 21,3 кв.м., кабінет площею 4,9 кв.м., сан. вузол площею 8,6 кв.м., сан. вузол площею 7,3 кв.м., сходова клітина площею 24,2 кв.м., балкон площею 0,9 кв.м., всього загальною площею по 3 поверху 427,6 кв.м.; 4-й поверх: кабінет площею 23,6 кв.м., всього загальною площею по 4 поверху 23,6 кв.м.

Позивач вважає зазначений договір не дійсним, оскільки на дату укладання Договору суборенди №1-СО, ДП «ДЦМ» не мало право на користування (оренди) нерухомим майном, а тому при укладанні Договору суборенди діяло за межами своєї цивільної дієздатності.

Крім того, позивач зазначає у своїй позовній заяві, що 1-й відповідач передав 2-му відповідачу об'єкт оренди, відмінний від об'єкту, визначеного Договором оренди 2. Згідно пункту 1.1. Договору оренди 2, Орендодавець (Відповідач 1), передав, а Орендар (Відповідач-2) прийняв в тимчасове платне користування нежитлові приміщення в літ «А-3; А-4», розташовані за адресою: м. Харків, вул. Сумська, 88, а саме: 2 поверх площею 415,3 кв.м., 3-й поверх площею 428,3 кв.м., 4-й поверх площею 21,6 кв.м.

Між тім, зазначає позивач, що згідно Акту приймання - передачі від 07.03.12 р., ПАТ «АКБ «Базис» передало ДП «ДЦМ» нежитлові приміщення в літ «А-3; А-4», розташовані за адресою: м. Харків, вул. Сумська, 88, а саме: 2 поверх площею 431,8 кв.м., 3-й поверх площею 427,6 кв.м., 4-й поверх площею 23,6 кв.м., всього загальною площею 883,0 кв.м. Враховуючи обов'язковість складання акту приймання - передачі нежитлових приміщень, що передбачено статтею 795 Цивільного кодексу України та розділом 2 Договору оренди 2, вважаємо, що сторонами Договору 2 було порушено істотні умови договору відносно складу об'єкту оренди.

Суд, розглянувши зазначені твердження позивача, виходить з наступного.

Статтею 204 Цивільного кодексу України закріплена презумпція правомірності правочину, за якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною 1 статті 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Стаття 215 Цивільного кодексу України містить підстави для визнання правочину недійсним, зокрема, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається, проте у випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину є: 1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. 2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. 3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. 4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. 5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. 6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Стосовно посилань позивача, на те, що оскільки положення ст. 795 ЦК України та розділом 2 Договору оренди - 2, передбачають обов'язковість складання акту приймання - передачі нежитлових приміщень, тому сторонами Договору 2 було порушено істотні умови договору відносно складу об'єкту оренди.

Суд звертає увагу на те, що зазначена обставина не є підставою для визнання спірного правочину недійсним, адже, як вбачається з матеріалів справи, спірний договір, містить в собі всі істотні умови та вимоги, які передбачені діючим законодавством до даного договору, а зазначений акт приймання передачі не може бути підставою для визнання правочину не дійсним, тому підстави для визнання недійсності Договору відсутні.

Також, зазначає позивач у своїй позовній заяві, ДП «ДЦМ», в порушення вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», не зареєструвало право користування (оренди) нерухомим майном за Договором оренди 2.

Положення ст. 182. ЦК України, дає чітке визначення, які саме правочини підлягають державній реєстрації, а саме: право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до ст. 210. ЦК України, правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Статтею 793. ЦК України, встановлено, що договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі.

ч.2 ст. 793 ЦК України, передбачає, що договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ст. 794. ЦК України, договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладений на строк не менше ніж на три роки, підлягає державній реєстрації.

Положеннями пунуту 9.1 Договору суборенди №1- СО від 07.03.2012 року, передбачено, що договір діє до 01.02.2015, тобто, термін дії договору не перевищує 3 року, отже, спірний договір в даному випадку не підлягає обов'язковій державній реєстрації.

З урахуванням ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України (судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень) суд зазначає, що обов'язок по доведенню існування в законі підстав для визнання недійсним оспорюваних позивачем договорів оренди покладений на позивача.

Проте, в даному випадку цей тягар доказування позивачем не витриманий. Доказів в обґрунтування своєї позиції у справі не надано.

В силу принципу змагальності судового процесу (ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України) ризик ненадання необхідних доказів несе сторона, котра на них посилається.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За таких обставин суд приходить до висновку про те, що позивачем взагалі не доведено обставин, на які вони посилаються, як на підставу своїх позовних вимог, а відтак позовні вимоги є безпідставними не доведеними матеріалами справи, такими, що не ґрунтуються на Законі, а отже не підлягають задоволенню, з урахуванням чого в позові слід відмовити.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі покладаються на позивача.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 58, 124, 129 Конституції України, ст.ст.5, 203, 215, 207, 208 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 33, 43, 47-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Повне рішення складено 05.10.2012 р.

Суддя Буракова А.М.

5023/3481/12