Постанова

від 04.10.2012 по справі 5020-399/2012

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2012 року Справа № 5020-399/2012

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Плута В.М.,

суддів Дмитрієва В.Є.,

Черткової І.В.,

за участю представників сторін:

позивача : не з'явився (фізична особа-підприємець Сазонов Віктор Олександрович)

відповідача: не з'явився (приватне підприємство "ЗЕВС")

третьої особи: не з'явився (Севастопольська міська рада)

розглянувши апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Сазонова Віктора Олександровича на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Щербаков С.О.) від 25 липня 2012 року у справі №5020-399/2012

за позовом фізичної особи-підприємця Сазонова Віктора Олександровича (вул. Курчатова, 18, кв.46, місто Севастополь, 99015)

до приватного підприємства "ЗЕВС" (вул. Богданова, 10-А, кв. 25, місто Севастополь, 99016)

третя особа - Севастопольська міська рада (вул. Леніна, 3, місто Севастополь, 99011)

про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна

ВСТАНОВИВ :

10 квітня 2012 року фізична особа-підприємець Сазонов Віктор Олександрович звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовом до приватного підприємства "ЗЕВС" про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна, а саме: торговельний павільйон площею 56 кв. м. на торговельних місцях 17 та 18 по вул. Богданова, 15 у місті Севастополі; торговельний павільйон площею 56 кв.м. на торговельних місцях 19 та 20 по вул. Богданова, 15 у місті Севастополі; кам`яний торговельний павільйон площею 50 кв. м. на торговому місці 22 по вул. Богданова, 15 у місті Севастополі (а.с. 3-5, т. 1).

Позов обґрунтований тим, що на підставі договорів, які укладенні між приватним підприємством "ЗЕВС" та фізичною особою-підприємцем Сазоновим Віктором Олександровичем, останньому наданні місця № 17, 18, 19, 20, 22 під розміщення торгівельних павільйонів за адресою: вул. Богданова, 15, місто Севастополь. На зазначених місцях позивачем були збудовані відповідні торгівельні павільйони а саме: торговельний павільйон площею 56 кв. м. на торговельних місцях 17 та 18; торговельний павільйон площею 56 кв.м. на торговельних місцях 19 та 20; кам`яний торговельний павільйон площею 50 кв. м. на торговому місці 22, які за висновком експерта № 1153 від 12 грудня 2011 року є об'єктами нерухомості. 20 березня 2012 року від приватного підприємства "ЗЕВС" на адресу позивача надійшов лист про демонтаж зазначених павільйонів, у зв'язку з закінченням дії відповідних договорів. Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до господарського суду із позовом про визнання права власності на вказані об'єкти, на підставі статей 11, 16, 328, 331, 392 Цивільного кодексу України.

Ухвалою господарського суду міста Севастополя від 13 квітня 2012 року у справі № 5020-399/2012 частково задоволено заяву фізичної особи-підприємця Сазонова Віктора Олександровича про вжиття заходів до забезпечення позову (а.с. 28-32, т. 1).

Заборонено приватному підприємству "ЗЕВС":

- здійснювати дії щодо монтажу, демонтажу, пересування, а також інші дії спрямовані на зміну місця знаходження торговельного павільйону площею 56 кв. м. на торговельних місцях 17 та 18 по вул. Богданова, 15 у місті Севастополі; торговельного павільйону площею 56 кв. м. на торговельних місцях19 та 20 по вул. Богданова, 15 у місті Севастополі, кам`яного торговельного павільйону площею 50 кв. м. на торговому місці 22 по вул. Богданова, 15 у місті Севастополі;

- здійснювати дії, які перешкоджають у користуванні торговельним павільйоном площею 56 кв. м. на торговельних місцях 17 та 18 по вул. Богданова, 15 у місті Севастополі; торговельного павільйону площею 56 кв. м. на торговельних місцях19 та 20 по вул. Богданова, 15 у місті Севастополі, кам`яного торговельного павільйону площею 50 кв. м. на торговому місці 22 по вул. Богданова, 15 у місті Севастополі.

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 25 липня 2012 року у справі № 5020-399/2012 відмовлено у задоволенні позову фізичної особи-підприємця Сазонова Віктора Олександровича (а.с. 139-144, т. 1).

Рішення мотивовано тим, що спірні об'єкти нерухомого майна є самочинним будівництвом в розумінні статей 331, 376 Цивільного кодексу України, позивачем не надано суду доказів в підтвердження прийняття спірних об'єктів до експлуатації відповідно до порядку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 № 461 про Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, а також відведення земельної ділянки у встановленому законом порядку, а тому відсутні підстави для задоволення позову, оскільки це суперечить змісту як частини третьої статті 376, так і статті 331 Цивільного кодексу України.

Крім того, суд першої інстанції зазначив, що позивачем не наведено обставин оспорення, порушення або невизнання відповідачем його права на спірне майно, у зв'язку із чим суд дійшов висновку про те що відповідач - приватне підприємство "ЗЕВС" у даному спорі є неналежним.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, фізична особа-підприємець Сазонов Віктор Олександрович звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати зазначене рішення суду першої інстанції та прийняти нове, котрим задовольнити позовні вимоги (а.с. 5-9, т. 2).

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції прийнято рішення при порушенні норм матеріального права, а саме, норм статті 11, 16, 328, 331 Цивільного кодексу України, оскільки правильним є застосування до спірних правовідносин, саме норм статей 182, 331, 387, 392, 1212 Цивільного кодексу України, статей 3, 19 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" та пункту 1,6 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно.

Також, суд не надав належної оцінки рішенню Нахімовського районного суду міста Севастополя від 10 квітня 2012 року у справі № 2-169/1 в якому встановлено, що спірний об'єкт -торгівельний павільйон по вул. Богданова, 15 у місті Севастополі належить на праві власності Сазонову В.О., а тому згідно з статтею 35 Господарського процесуального кодексу України даний факт має преюдиційне значення та не повинен був доводитись при розгляді цієї справи у господарському суді.

Крім того, судом невірно визначено, що приватне підприємство "ЗЕВС" не може відповідати за позовом, оскільки в матеріалах справи міститься копія договору оренди земельної ділянки від 26 жовтня 2005 року, яка укладена між відповідачем та Севастопольською міською радою, а тому враховуючи, що спірні об'єкти нерухомості розташовані саме на вказаній земельній ділянці відповідачем по справі може бути виключно орендар земельної ділянки, яким є приватне підприємство "ЗЕВС".

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду (головуючий суддя: Гонтар В.І., судді: Борисова Ю.В., Волков К.В.) від 29 серпня 2012 року у справі № 5020-399/2012 апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Сазонова Віктора Олександровича прийнято до провадження та призначено до розгляду (а.с. 1-2, т. 2).

19 вересня 2012 року від приватного підприємства "ЗЕВС" надійшов відзив, в якому відповідач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін, вважаючи його законним. Крім того, відповідач просить скасувати заходи до забезпечення позову, які вжиті ухвалою господарського суду міста Севастополя від 13 квітня 2012 року у справі № 5020-399/2012 (а.с. 19-20, т. 2).

За розпорядженням секретаря судової палати від 20 вересня 2012 року у зв'язку з відпустками суддів Гонтаря В.І., Волкова К.В. та відрядженням судді Борисової Ю.В., відповідно до пунктів 3.1.6, 3.1.7 Положення про автоматизовану систему документообігу суду та рішення зборів суддів Севастопольського апеляційного господарського суду від 15 грудня 2010 року та на підставі статті 2 1 Господарського процесуального кодексу України склад колегії з розгляду апеляційної скарги змінений: головуючий суддя -Рибіна С.А., судді: Плут В.М., Черткова І.В.(а.с. 21, т. 2).

За розпорядженням секретаря судової палати від 02 жовтня 2012 року у зв'язку з відпусткою суддів Рибіної С.А., відповідно до пунктів 3.1.6, 3.1.7 Положення про автоматизовану систему документообігу суду та рішення зборів суддів Севастопольського апеляційного господарського суду від 15 грудня 2010 року та на підставі статті 2 1 Господарського процесуального кодексу України склад колегії з розгляду апеляційної скарги змінений: головуючий суддя -Плут В.М.; судді: Дмитрієв В.Є., Черткова І.В.

В судове засідання, яке призначено на 08 жовтня 2012 року, сторони по справі явку уповноважених представників не забезпечили, про час та місце судового засідання повідомленні своєчасно та належним чином, про причини неявки не повідомили.

З урахуванням норм статті 22 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої участь у судовому засіданні є правом, а не обов'язком сторін та їх явка не визнавалась обов'язковою судом апеляційної інстанції, з урахуванням того, що наявні у справі матеріали є достатніми для вирішення справи, судова колегія вирішила провести розгляд справи у відсутність нез'явившихся сторін.

Розглянувши справу повторно в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між фізичною особою-підприємцем Сазоновим Віктором Олександровичем та приватним підприємством «ЗЕВС»були укладені договори:

- №23-0705 від 14 липня 2005 року; про розміщення павільйону для торгівлі на ринку оптово-роздрібної торгівлі та користування послугами ринку (а.с. 36-38, т. 1);

- №42-0108 від 01 січня 2008, №94-0909 від 01 вересня 2009 року, №96-1009 від 04 жовтня 2009 року про розміщення павільйону та користування послугами ринку(а.с. 39-46, т. 1);

- №64-0110 від 01 вересня 2010 року про розміщення магазину та користування послугами ринку (а.с. 47-48, т. 1).

За умовами зазначених договорів, відповідач надав позивачу місця під розміщення торгівельних павільйонів на території ринку, що розташований по вул. Богданова, 15 у місті Севастополі. Так, зокрема були надані 5 місць під розміщення павільйонів, а саме торгівельні місця № 17, 18, 19, 20, 22.

Позивач здійснив на торгівельних місцях № 17 та 18 забудову павільйону, площею 56 кв.м., на торгівельних місцях 19 та 20 -павільйону, площею 56 кв.м. (а.с.9 -14). Торгівельний кам'яний павільйон, площею 50 кв.м., що розташований на місці 22 був придбаний позивачем на підставі договору купівлі-продажу від та добудований самостійно за власні кошти, вартість якого склала 50000,0 грн.

Згідно наданого позивачем висновку експертного будівельно-технічного дослідження №1153 від 12 грудня 2011 року, проведеного Харківським науково-дослідницьким інститутом судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса встановлено, що досліджувані об'єкти - павільйони, загальною площею 56 кв.м. (місця № 17 та 18), 56 кв.м. (місця 19 та 20) і 50 кв.м. (місце № 22), розташовані на території ринку приватного підприємства «ЗЕВС»по вул. Богданова, 15 у місті Севастополі і є об'єктами нерухомості, завершені будівництвом та відповідають будівельним нормам та правилам (а.с. 20-25, т. 1).

В подальшому, були укладені договори №23-0412, №24-0412, №25-0412 від 01 квітня 2012 року про розміщення та користування послугами ринку, згідно яких останній дає згоду позивачу на розміщення торгівельного об'єкту - павільйону № 22, площею від 49,25 до 50 кв.м., з метою здійснення торгівлі не продтоварами, магазину № 17 та 18, площею 56 кв.м. та магазину-кафетерію № 19 та 20, площею 56 кв.м. з метою здійснення торгівлі продуктами харчування, на земельній ділянці території ринку «ЗЕВС», що розташована по вул. Богданова, 15 у місті Севастополі (а.с.85-102, т. 1).

У пункті 2.4.7. зазначених договорів сторони передбачили, що у рази припинення Договору або дострокового розірвання Договору позивач зобов'язаний вивезти павільйони з території ринку.

Згідно пунктів 7.1. зазначених договорів, вони діють з 01 квітня 2012 року до 31 грудня 2012 року, строком на дев`ять місяців. Де також зазначено, що строк дії договору встановлюється адміністрацією підприємства та є тимчасовим, на визначений строк, виходячи з можливостей надання торгівельних місць.

Листом за вих. № 32 від 20 березня 2012 року приватне підприємство «ЗЕВС»повідомило позивача про те, що договір №107-0411 від 01 квітня 2011 року буде продовжений тимчасово на один місяць, а договори №148-0411 та №130-0411 від 01 квітня 2011 року продовжуватися не будуть, у зв'язку із тим, що їде реконструкція ринку за робочим проектом. Також відповідач повідомив про необхідність здійснення демонтування та вивезення позивачем своїх павільйонів з території ринку приватного підприємства «ЗЕВС»у зв'язку із тим, що на зазначених місцях за календарним графіком будівництва, буде йти будівництво торгівельного комплексу (а.с. 19, т. 1).

Вказані обставини стали підставою для звернення до господарського суду міста Севастополя з даним позовом.

Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, а рішення скасуванню, виходячи з наступного.

Згідно з нормами статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Аналогічна норма викладена у частині 1 статті 321 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Нормами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути - визнання права.

Таке право також встановлено у нормах статті 20 Господарського кодексу України.

Згідно із статтею 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Стаття 1 Господарського процесуального кодексу України також встановлює право на звернення до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Таким чином, виходячи з аналізу зазначених норм чинного законодавства України, право на судовий захист виникає в особи у випадку порушення її цивільного права, його невизнання або оспорення.

Відповідно до частини 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Проте, позивачем по справі не надано доказів порушення, невизнання або оспорення права власності фізичної особи-підприємця Сазонова Віктора Олександровича на торговельні павільйони площею 56 кв.м., площею 56 кв.м., кам`яний торговельний павільйон площею 50 кв.м., які знаходяться за адресою: вул. Богданова, 15, місто Севастополь.

Вимога відповідача про необхідність здійснення демонтування та вивезення позивачем своїх павільйонів з території ринку, на яку позивач посилається як на підставу позову не є порушення, невизнання або оспорення права власності позивача, оскільки це право відповідача та обов'язок позивача, на підставі пункту 2.4.7. Договорів про розміщення та користування послугами ринку, в якому передбачено, що у рази припинення Договору або дострокового розірвання Договору позивач зобов'язаний вивезти павільйони з території ринку.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи викладене, позивачем у встановленому порядку не доказано факту порушення, невизнання або оспорення його права власності на торговельні павільйони площею 56 кв.м., площею 56 кв.м., кам`яний торговельний павільйон площею 50 кв.м., які знаходяться за адресою: вул. Богданова, 15, місто Севастополь.

Як зазначалось вище, позивач при обґрунтуванні свого позову посилається на норми статей 11, 16, 328, 331, 392 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з частиною 1 та 2 статті 331 Цивільного кодексу України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до пункту 1.6. Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року N7/5, реєстрації підлягають права власності тільки на об'єкти нерухомого майна, які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 № 461 затверджено Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, яким визначено основні вимоги та умови прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів незалежно від джерел фінансування їх будівництва. Так, зокрема у пункті 2 визначено, що прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів здійснюється на підставі сертифіката відповідності, що видається Держархбудінспекцією та її територіальними органами.

Позивачем по справі не надано ані суду першої, ані суду апеляційної інстанції доказів введення спірних об'єктів до експлуатації.

Позивач посилається на висновок експертного будівельно-технічного дослідження №1153 від 12 грудня 2011 року, в якому зазначено, що спірні об'єкти є об'єктами нерухомості, завершені будівництвом та відповідають будівельним нормам та правилам.

Проте, такий висновок не може бути належним доказом щодо введення спірних об'єктів до експлуатації та визнання права власності за позивачем на новостворене майно.

Крім того, як встановлено судом першої інстанції, в матеріалах справи міститься копія договору оренди земельної ділянки від 26 жовтня 2005 року, згідно з яким спірні об'єкти нерухомості, розташовані на земельній ділянці яка належить Севастопольській міській раді, котра була передана в оренду приватному підприємству «ЗЕВС».

Відповідно до частин 1 та 2 статті 376 Цивільного кодексу України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Частинами 3, 4, 5 статті 376 Цивільного кодексу України передбачено, право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Проте, позивачем не було надано суду доказів відведення йому у встановленому законом порядку земельної ділянки її власником під розміщення та будівництво спірних об'єктів, а тому вони є самочинним будівництвом, що також виключає підстави для задоволення позову.

Суд першої інстанції у своєму рішення також зазначив, що приватне підприємство «ЗЕВС»є неналежним відповідачем, про що повідомлявся неодноразово позивач, який від заміни неналежного відповідача на належного відмовлявся. В силу статті 24 Господарського процесуального кодексу України замінити неналежного відповідача на належного суд за власної ініціативи не може, а тому це стало ще однією підставою для відмови у задоволенні позову.

В апеляційні скарзі фізична особа-підприємець Сазонов Віктор Олександрович вказує на те, що судом невірно визначено, що приватне підприємство "ЗЕВС" не може відповідати за позовом, оскільки в матеріалах справи міститься копія договору оренди земельної ділянки від 26 жовтня 2005 року, яка укладена між відповідачем та Севастопольською міською радою, а тому враховуючи, що спірні об'єкти розташовані саме на вказаній земельній ділянці відповідачем по справі може бути виключно орендар земельної ділянки, яким є приватне підприємство "ЗЕВС".

З даним висновком погодитись неможливо, оскільки як вбачається з матеріалів справи, власником земельної ділянки, яка розташована за адресою: вул. Богданова, 15, місто Севастополь - є Севастопольська міська рада, яка в силу вимог чинного законодавства має право розпоряджатись відповідною земельною ділянкою, а не приватне підприємство "ЗЕВС".

Безпідставними є доводи апеляційної скарги про те, що суд не надав належної оцінки рішенню Нахімовського районного суду міста Севастополя від 10 квітня 2012 року у справі № 2-169/1, оскільки судом першої інстанції надана повна та належна оцінка вказаному процесуальному акту.

Крім того, суд зробив правильний висновок про те, що в зазначеному рішенні Нахімовського районного суду міста Севастополя не визначено, який саме торгівельний павільйон є власністю позивача, які в нього характеристики та чи є він об'єктом нерухомого майна.

Відповідно до пункту 1 статті 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення.

Враховуючи викладене, оскаржуване рішення господарського суду першої інстанції є повним, обґрунтованим, а тому не підлягає скасуванню, а апеляційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки є безпідставною.

Як зазначалось вище, приватне підприємство "ЗЕВС" у своєму відзиві на апеляційну скаргу просить суд, скасувати заходи до забезпечення позову, які вжиті ухвалою господарського суду міста Севастополя від 13 квітня 2012 року у справі № 5020-399/2012, оскільки дане питання не вирішено судом першої інстанції при прийняті оскаржуваного рішення по даній справі (а.с. 19-20, т. 2).

Відповідно до статті 69 Господарського процесуального кодексу України питання про скасування забезпечення позову вирішується господарським судом, що розглядає справу, із зазначенням про це в рішенні чи ухвалі.

Враховуючи, що забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача, господарський суд не повинен скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба у забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились певні обставини, що спричинили застосування заходів забезпечення позову.

Таким чином, у разі відмови у позові суд у рішенні має зазначити про скасування забезпечення позову. Проте, судом першої інстанції при прийняті рішення від 25 липня 2012 року у даній справі не вирішено питання щодо скасування заходів до забезпечення позову, які вжиті ухвалою господарського суду міста Севастополя від 13 квітня 2012 року.

Згідно з пунктом 40 листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання, порушені у доповідних записках господарських судів України у першому півріччі 2009 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України" від 29 вересня 2009 року за № 01-08/530, відповідно до статті 68 Господарського процесуального кодексу України питання про скасування забезпечення позову вирішується господарським судом, що розглядає справу.

Згідно з частиною першою статті 99 і частиною першою статті 101 названого Кодексу апеляційний господарський суд повторно розглядає справу за правилами розгляду справ у першій інстанції (з урахуванням деяких особливостей).

Системний аналіз наведених законодавчих приписів дає підстави для висновку про наявність у апеляційного господарського суду права на скасування забезпечення позову й за відсутності апеляційної скарги на ухвалу місцевого господарського суду про таке забезпечення.

Таким чином, судова колегія вирішила задовольнити клопотання приватного підприємства "ЗЕВС" та скасувати заходи до забезпечення позову, які вжиті ухвалою господарського суду міста Севастополя від 13 квітня 2012 року у справі № 5020-399/2012, про що зазначити у резолютивній частині даної постанови.

Керуючись статтями 22, 68, 99, 101, 103 (пункт 1), 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Сазонова Віктора Олександровича залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Севастополя від 25 липня 2012 року у справі №5020-399/2012 залишити без змін.

3. Скасувати заходи до забезпечення позову, які вжиті ухвалою господарського суду міста Севастополя від 13 квітня 2012 року у справі № 5020-399/2012.

Головуючий суддя В.М. Плут

Судді В.Є. Дмитрієв

І.В. Черткова

Розсилка:

1. Фізичній особі-підприємцю Сазонову Віктору Олександровичу (вул. Курчатова, 18, кв.46, місто Севастополь, 99015)

2. Приватного підприємства "ЗЕВС" (вул. Богданова, 10-А, кв. 25, місто Севастополь, 99016) 3. Севастопольській міській раді (вул. Леніна, 3, місто Севастополь, 99011)

4.до господарського суду міста Севастополя.