Постанова

від 24.09.2012 по справі 2а/1770/3316/2012

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2а/1770/3316/2012

24 вересня 2012 року 17год. 29хв. м. Рівне

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Шевчук С.М. за участю секретаря судового засідання Деркач Н.А. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник Приходько Т.В., Крока Н.Ю. Катеринчик Н.Ф.

відповідача: представник Троянчук Д.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Приватне підприємство "Рівнебудпостач" до Державна податкова інспекція у місті Рівному Рівненської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ВСТАНОВИВ:

Позивач -Приватне підприємство «Рівнебудпостач» звернулося до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень -рішень №0003692342, №0003682342 від 14.08.2012року, №0010501742 від 10.08.2012року

Обґрунтовуючи позов позивач зазначив, що не погоджується з нарахуванням грошового зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість у зв'язку із: збільшенням відповідачем доходу по реалізації товарів кінцевому споживачу за готівкові кошти; зменшенням витрат та сум податкового кредиту по операціям позивача з ПВКП «Спецінструмент» та ТОВ «Гермес», які відповідач вважає безтоварними; зменшенням валових витрат та сум податкового кредиту у зв'язку з отриманням доходу меншого за собівартість реалізованої продукції. При цьому, позивач вказав, що операції позивача з ПВКП «Спецінструмент» та ТОВ «Гермес» є товарними та такими, що фактично відбулися. На підтвердження вказаного надав документи бухгалтерського та складського обліку, документи на транспортне переміщення придбаного товару та документи про подальший рух товару. Стосовно ж вставлених перевіркою відхилень при реалізації товару кінцевому споживачу, то позивач зазначив, що акт перевірки не містить жодних посилань на первинні документи на підставі яких позивач встановив такі відхилення. Також вказав, що за нормами п.п.153.2.3 п.153.2 ст. 153 Податкового Кодексу України для визначення доходів платника податків за звичайними цінами, договірна ціна повинна відрізнятись більше ніж на 20%. В даному ж випадку відповідач стверджує, що рівень відхилень становить лише 5,8-6,3 %, що вказує на відсутність підстав для визначення доходу за звичайними цінами. Обґрунтовуючи неправомірність зменшення валових витрат та сум податкового кредиту у зв'язку з отриманням доходу меншого за собівартість реалізованої продукції, позивач вказав, що відповідач в порушення вимог п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств» безпідставно визначив ціну реалізації продукції на рівні собівартості продукції. Ціна реалізації продукції позивачем відповідала рівню ринкових цін.

Обґрунтовуючи позовні вимоги в частині скасування податкового повідомлення-рішення №0010501742 від 10.08.2012року позивач зазначив, що в податковому розрахунку форми 1 ДФ невірно вказано ознаку пільги по трьох працівниках, замість коду 04 вказано код 03, однак така помилка не призвела до невірного визначення сум податку з доходів вказаних працівників. При цьому вказує, що норма п. 119.2 ст. 119 ПК України передбачає застосування штрафної санкції у випадку подання платником податку з недостовірними відомостями або помилками податкової звітності про суми доходів нарахованих (сплачених) на користь платників податків, суми утриманого з них податку.

Представники позивача позов підтримали, надали пояснення аналогічні тим, що викладені в позові. Просили позов задоволити.

Відповідач проти позову заперечив. Вказав, що позивач здійснив реалізацію товарів кінцевому споживачу за ціною менше від ціни реалізації іншим споживачам на 5,8-6,3 %, а відтак суму відхилення зобов'язаний включити до складу валових доходів та податкових зобов'язань. Також відповідач зазначив, що вході перевірки ревізорами встановлено, що позивач у 4 кв. 2011 року та 1 кв. 2012року здійснив реалізацію продукції за ціною меншою ніж собівартість, а відтак на суму реалізації продукції нижче собівартості позивач завищив валові витрати. Зменшення валових витрат та сум податкового кредиту по операціям позивача та ПВКП «Спецінструмент», ТОВ «Гермес» відбулося у зв'язку з тим, що в ході перевірки позивача ревізором встановлено, що у названих контрагентів позивача відсутні трудові, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби та необхідні умови для здійснення господарських операцій. Обґрунтовуючи правомірність винесення податкового повідомлення-рішення №0010501742 від 10.08.2012року відповідач зазначив, що в податковому розрахунку форми 1 ДФ позивач невірно вказав ознаку пільги по трьох працівниках, замість коду 04 вказано код 03. Такі обставини є підставою для застосування штрафної санкції визначеної п. 119.2 ст. 119 ПК України.

Представники відповідача заперечення підтримали та просили у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представників сторін, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позов слід задоволити частково.

Суд виходив з такого.

За результатами проведення планової виїзної документальної перевірки позивача, з питань дотримання податкового законодавства за період з 01.04.2011року по 31.03.2012року, ревізорами відповідача складено акт перевірки від 01.08.2011року № 352/22-200/33450438 (далі по тексту постанови іменовано - акт перевірки ).

На підставі висновків названого акту перевірки позивачем винесено податкові повідомлення-рішення:

- №0003692342 від 14.08.2012року про визначення грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 276903,25грн., з яких 233932 грн.- основний платіж та 42971,25грн. -штрафна санкція;

- №0003682342 від 14.08.2012року про визначення грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток в розмірі 275625,75грн., з яких 267397 грн.- основний платіж та 8228,75грн.-штрафна санкція;

- №0010501742 від 10.08.2012року про визначення грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб - штрафна санкція у розмірі 510 грн.

Судом встановлено, що визначення грошових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та податку на доходи фізичних осіб за податковими повідомленнями -рішеннями №0003692342, №0003682342 від 14.08.2012року, відбулося внаслідок зменшенням витрат та сум податкового кредиту по операціям позивача з ПВКП «Спецінструмент» та ТОВ «Гермес», які відповідач вважає безтоварними; збільшенням відповідачем доходу по реалізації товарів кінцевому споживачу за готівкові кошти; зменшенням валових витрат та сум податкового кредиту на суму реалізації продукції нижче собівартості .

1. Щодо зменшенням витрат та сум податкового кредиту по операціям позивача з ПВКП «Спецінструмент» та ТОВ «Гермес», які відповідач вважає безтоварними, судом встановлено, що в 4 кв. 2011 року позивачем до складу валових витрат віднесено витрати позивача по операціям з ПВКП «Спецінструмент» в розмірі 88755грн. До складу податкового кредиту віднесено суму ПДВ з таких операцій в листопаді 2011року розмірі 10785,82 грн., в грудні 2011року в розмірі 6965,16грн.

Формування обумовлених сум валових витрат та сум податкового кредиту відбулося на підставі договору №011111 від 01.11.2011року, видаткових накладних №031103 від 03.11.2011року, №2312/01 від 23.12.2011року та податкових накладних №31 від 03.11.2011року, №245 від 23.12.2011року (а.с. 138,139, 142-145 т.1).

Транспортування товарів за названими видатковими та податковими накладними підтверджено товарно-транспортними накладними № 027585 від 03.11.2011року та № 027585 від 23.11.2011року, актом приймання-здачі послуг від 04.11.2011року по перевезенню вантажів за наведеними ТТН, подорожнім листом вантажного автомобіля від 21-25 грудня 2011року (146-149 т.1), наказами та звітами про відрядження та використання коштів водієм, карткою рахунку №3711 про видачу коштів під звіт водієві (а.с. 44-50 т.2), журналом реєстрації довіреностей на отримання ТМЦ (а.с. 51-54 т. 2).

Оприбуткування ТМЦ за переліченими первинними документами здійснено на склад підприємства позивача. Отримані ТМЦ реалізовані позивачем різним суб'єктам господарювання. Підтвердженням названих обставин є картка по рахунку 281 (а.с. 150-161 т. 1) та бухгалтерські довідки про подальших рух ТМЦ отриманих від ПВКП «Спецінструмент» (а.с.72-74 т.2).

Розрахунки за придбані у ПВКП «Спецінструмент» ТМЦ, проведені позивачем шляхом переказу коштів з банківського рахунку у безготівковій формі, підтвердженням чого є банківські виписки (а.с. 162-169 т. 1).

Податкові зобов'язання, за названою господарською операцією, ПВКП «Спецінструмент» відображені у податковій звітності, підтвердженням чого є виписки з детальної інформації надані відповідачем по деклараціям за листопад та грудень 2011року, що подані позивачем та ПВКП «Спецінструмент»до податкового органу (а.с.67-68 т.2).

Названі обставини підтверджені ревізором в ході перевірки та не заперечувались представниками відповідача в ході розгляду справи.

До складу валових витрат 2 кв. 2011 року позивачем віднесено витрати позивача по операціям з ТОВ «Гермес» в розмірі 59926,69грн. До складу податкового кредиту віднесено суму ПДВ з таких операцій в квітні 2011року розмірі 11985,34 грн.

Формування обумовлених сум валових витрат та сум податкового кредиту відбулося на підставі договору №12/04/11 від 12.04.2011року, видаткової накладної №000001 від 26.04.2011року та податкової накладної №1 від 26.04.2011року (а.с. 121-124 т.1).

Транспортування товарів за названими видатковими та податковими накладними підтверджено товарно-транспортними накладними №1 від 26.04.2011року, подорожнім листом вантажного автомобіля від 22-28 квітня, свідоцтвом про реєстрацію вантажного транспортного засобу (125-127 т. 1), наказами та звітами про відрядження та використання коштів водієм, карткою рахунку №3711 про видачу коштів під звіт водієві (а.с. 44-50 т.2), журналом реєстрації довіреностей на отримання ТМЦ (а.с. 51-54 т. 2).

Оприбуткування ТМЦ за переліченими первинними документами здійснено на склад підприємства позивача. Отримані ТМЦ реалізовані позивачем різним суб'єктам господарювання. Підтвердженням названих обставин є картка по рахунку 281 (а.с. 132-137 т. 1) та бухгалтерські довідки про подальших рух ТМЦ отриманих від ТОВ «Гермес»(а.с. 70-71 т. 2)

Розрахунки за, придбані у ТОВ «Гермес», ТМЦ проведені позивачем шляхом переказу коштів з банківського рахунку у безготівковій формі, підтвердження чого є банківські виписки (а.с. 128-131 т.1).

Податкові зобов'язання, за названою господарською операцією, ТОВ «Гермес» відображені у податковій звітності, підтвердженням чого є виписки з детальної інформації наданої відповідачем по деклараціям за листопад та грудень 2011року, що подані позивачем та ТОВ «Гермес»до податкового органу (а.с. 69 т.2).

Названі обставини підтверджені ревізором в ході перевірки та не заперечувались представниками відповідача в ході розгляду справи.

З матеріалів справи вбачається, що на дату здійснення господарської операції позивачем з ПВКП «Спецінструмент» та ТОВ «Гермес», названі контрагенти були зареєстровані, як платники ПДВ, взяті за місцем реєстрації на податковий облік, в період здійснення господарської операції з позивачем звітувались до податкового органу. Кількість працюючих у ПВКП «Спецінструмент» становить -4 особи. Кількість працюючих у ТОВ «Гермес»становить - 3 особи.

Отож, з наведених доказів вбачається, що перелічені вище первинні документи та податкові накладні містять всі необхідні реквізити, складені особами, що на момент їх складання були в установленому порядку зареєстровані, як суб'єкти господарювання та платники податків (в тому рахунку і податку на додану вартість). Названі документи повністю розкривають зміст господарської операції. Кількість працівників ПВКП «Спецінструмент» та ТОВ «Гермес» є достатньою для виконання господарського зобов'язання з поставки позивачу ТМЦ за обумовленими первинними документами. Документами бухгалтерського обліку підтверджено обставини щодо фактичного надходження позивачу ТМЦ від обумовлених контрагентів та обставини щодо використання позивачем ТМЦ у своїй господарській діяльності. Як підсумок, вказані докази спростовують висновок податкового органу про безтоварність зазначених операцій.

Відповідно до 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (затв. Наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 N 984 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 р. за N 34/18772), факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Натомість, акт перевірки позивача не містить жодного посилання на будь-які первинні документи або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність факту безтоварності операцій позивача з обумовленими контрагентами.

Акт перевірки, на підставі якого відповідачем винесено спірні рішення, містить припущення щодо відсутності наміру у ПВКП «Спецінструмент» та ТОВ «Гермес» на створення правових наслідків та відсутності фактичних дій спрямованих на виконання взятих зобов'язань.

Покликання представника відповідача щодо відсутності у ПВКП «Спецінструмент» та ТОВ «Гермес» власних технічних ресурсів та відсутність названих контрагентів на дату перевірки позивача за зареєстрованим місцезнаходженням не спростовують обставин щодо фактичного виконання обумовлених господарських операцій.

Що ж до доводів відповідача про те, що правочини позивача з ПВКП «Спецінструмент» та ТОВ «Гермес» порушують публічний порядок та направлені на незаконне заволодіння майном держави у вигляді несплати податку на додану вартість внаслідок безпідставного формування податкового кредиту і валових витрат на підставі правочинів, що відображені у первинних документах лише для виду, без фактичного їх виконання, то такі висновки можуть мати місце лише при встановленні обставин щодо наявності вини та умислу у платника податку на незаконне заволодіння майном держави.

Вина та умисел на заволодіння майном держави юридичних осіб у вчиненні таких діянь може бути доведена не інакше, як через встановлення обвинувальним вироком суду обставин щодо наявності вини та названого умислу у фізичних осіб, котрі діяли, як уповноважені особи від імені названих вище юридичних осіб. Згідно ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні діяння яке містить ознаки злочину, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. При цьому, вина особи не може ґрунтуватися на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

З матеріалів справи та акту перевірки позивача, вбачається, що підставою для винесення спірного податкового повідомлення -рішення не були обвинувальні вироки судів, котрими встановлені обставини щодо наявності вини, умислу (направленого на незаконне заволодіння майном держави) у діях фізичних осіб, котрі діяли, як уповноважені особи від імені названих вище юридичних осіб.

Крім того, відповідальність осіб має індивідуальний характер, неналежне звітування до контролюючих органів, або інші будь-які протиправні дії одних платників податків не може покладати обов'язку щодо відповідальності за дії таких платників на інших осіб.

Доводи та висновки відповідача викладені у названому вище акті перевірки, щодо безтоварності та нікчемності господарських операцій позивача та ПВКП «Спецінструмент» та ТОВ «Гермес» є такими, щодо ґрунтуються на припущеннях відповідача та осіб, що проводили перевірку та не підтверджено відповідними доказами.

Відповідачем також не було встановлено обізнаності позивача щодо протиправного характеру діяльності його контрагентів, прямої чи опосередкованої причетності до такої протиправної діяльності з метою отримання податкової вигоди.

У рішенні ж Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч.2 ст. 71 КАС України).

В супереч зазначеного, відповідач не довів правомірності зменшенням позивачу витрат та сум податкового кредиту по операціям позивача з ПВКП «Спецінструмент» і ТОВ «Гермес» та відповідно не довів у цій частині правомірності прийнятих ним податкових повідомлень -рішень.

Враховуючи встановлені обставини та положення абзаців 1-2 пункту 44.1 статті 44 абзацу 1 пункту 138.2 статті 138 , підпункти «а», «б»пункту 198.1 статті 198, абзацу 1 пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), положення статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) суд погоджується з доводами позивача про правомірність формування валових витрат та сум податкового кредиту за операціями з переліченими контрагентами.

2. Щодо збільшенням відповідачем доходу по реалізації товарів кінцевому споживачу за готівкові кошти, то підставою для такого збільшення, як зазначено представниками відповідача, є відомості відображені в акті перевірки позивача (стор.5-7 акту, а.с. 18-19 т.1) стосовно реалізації позивачем товарів кінцевому споживачу за ціною, що є меншою на 5,8-6,3 % від ціни реалізації таких товарів іншим споживачам, яку податковий орган вважає звичайною ціною.

При дослідженні названого акту перевірки, судом встановлено, що названий акт перевірки містить лише покликання ревізора на нормативні акти, які на його думку позивач порушив та зведену таблицю сум, що підлягають включенню до валових доходів позивача.

Натомість, названий акт перевірки в супереч положенням Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (затв. Наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 N 984 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 р. за N 34/18772) не містить жодного посилання на будь-які первинні документи або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність фактів реалізації товарів кінцевому споживачу за ціною, що є меншою на 5,8-6,3 % від ціни звичайної ціни реалізації таких товарів іншим споживачам. Не містить названий акт перевірки і інформації стосовно порядку та застосованої методики визначення ревізором звичайної ціни.

Допитаний представник відповідача (ревізор, що проводив перевірку з названого питання) повідомив, що не може навести будь-які первинні документи або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність відображених в акті обставин, оскільки перевірку він проводив вибірково, всіх документів під час перевірки не досліджував, документів, що могли б підтвердити відображені обставини, або переліку операцій, контрагентів за якими можливо було встановити відображені в акті обставини він не пам'ятає. Також ревізор повідомив, що не може назвати переліку операцій або контрагентів за якими він визначав розмір звичайної ціни та розмір відхилення. Інші представники відповідача також повідомили, що не можуть надати жодних доказів або відомостей на підтвердження відображених в акті перевірки відомостей.

Представники позивача суду повідомили, що їм не відомо переліку операцій з реалізації товарів кінцевому споживачу, за якими ціна реалізації відрізнялась від звичайної ціни реалізації іншим споживачам. Не відомим для них є також обставини, з переліку яких операцій або контрагентів ревізор визначав розмір звичайної ціни та розмір відхилень. Не відомим є і порядок визначення ревізором такої звичайної ціни.

Натомість, позивачем на підтвердження обставин щодо дотримання однакового рівня цін (під час реалізації товарів) надано суду видаткові накладні на реалізацію товарів кінцевому споживачу та іншим споживачам (а.с. 94-117 т. 1), з яких слідує, що рівень відпускних цін є однаковим.

Стосовно ж порушення пунктів 135.1, 135.4 ст. 135 Податкового Кодексу України, на які має місце покликання в акті перевірки позивача, то в ході розгляду справи ревізор відповідача (представник у справі) не повідомив в чому ж полягає їх порушення позивачем. З аналізу названих норм слідує, що у них відсутні будь-які положення щодо порядку визначення доходу за звичайними цінами.

Визначення доходу за звичайними цінами регламентовано п.153.2 ст.153 Податкового Кодексу України та пунктом 1.20 ст.1 Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств» (котрий відповідно до п. 8 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового Кодексу застосовується до вступу у дію ст. 39 ПК України, яка має вступити в дію з 01.01.2013року). Проте, положення названих підпунктів застосовується та визначається дохід на рівні звичайної ціни у випадку якщо ціна реалізації товарів відрізняється більш ніж на 20%. У випадку якщо ціна реалізації відрізняється менше ніж на 20% дохід за звичайними цінами на підставі названих положень законів не визначається. Названі обставини підтверджено також поясненнями ревізора (представника відповідача). Відтак, відхилення в ціні на 5-6% не призводить до наслідків, визначених підпунктом 153.2п. 153.2 ст.153 Податкового Кодексу України та пунктом 1.20 ст.1 Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств».

Відповідно до підпункту 1.20.8. пункту 1.20 ст. 1 Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств»обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Судом встановлено, що при проведенні перевірки позивача податковий орган не направляв позивачу запитів щодо обґрунтування рівня договірних цін. Обставин, що ціна договору (ціна реалізації товарів кінцевому споживачу) не відповідає рівню звичайної ціни не довів, жодних доказів не навів та не надав.

Отож, в супереч положень ч.2 ст. 71 КАС України відповідач у названій частині не довів правомірності своїх дій щодо збільшення позивачу валового доходу, податкового зобов'язання з ПДВ та не довів правомірності визначення податковими повідомленнями-рішеннями №0003692342, №0003682342 від 14.08.2012року сум грошового зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість.

3. Щодо зменшення позивачу валових витрат та сум податкового кредиту на суму реалізації продукції нижче собівартості, то обґрунтовуючи названі висновки представники відповідача покликались на висновки акту перевірки, викладені на стор. 22 (а.с. 35 т.1), зазначили, що позивач відніс до складу валових витрат витрати понесені у зв'язку з продажем готової продукції у 4 кв. 2011року та 1 кв. 2012року на суму більшу ніж фактично отримані доходи від реалізації такої продукції. Так, собівартість продукції складала 177 881,78 грн., розмір доходу (ціна реалізації) складала 171 319,13грн., що на 6562,65 грн. є менше від її собівартості.

Названі обставини позивачем та його представниками не заперечувались та додатково підтверджені дослідженими доказами, а зокрема: аналізом рахунків №901 (собівартість реалізованої продукції), оборотно -сальдовою відомістю по рахунку №701 (вартість реалізованої готової продукції) за період 4 та 1 кв. 2011року; калькуляціями виробництва продукції; видатковими накладними (а.с.75-115 т.2).

У зв'язку з такими обставинами відповідач вважає, що позивач допустив порушення у формуванні валових витрат, передбачене п. 138.4 ст. 138 Податкового Кодексу України.

Відповідно до п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Із аналізу названого пункту вбачається, що ним регламентовано період, в якому формуються валові витрати по собівартості реалізованих товарів. При цьому, згаданий пункт не містить законодавчо визначених обмежень, щодо розміру отриманого доходу (більший або не менший від розміру понесених витрат), який би впливав на розмір таких валових витрат.

З матеріалів справи та пояснень представників сторін вбачається, що позивачем визнано доходи від реалізації продукції у 4кв. 2011року на суму 80 133,24грн. У цей же звітний період позивач сформулював валові витрати, що формують собівартість реалізованої продукції в розмірі 82130,51грн. У 1 кв. 2012року позивачем визнано доходи від реалізації продукції на суму 171309,13грн., у цей же звітний період позивач сформулював валові витрати, що формують собівартість реалізованої продукції в розмірі 95751,27грн.

Отож, витрати, що формують собівартість реалізованої продукції, віднесені позивачем до складу валових витрат того звітного періоду в якому позивач визнав доходи від реалізації такої продукції. Відтак, позивач дотримав положень п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу, щодо звітного періоду в якому формуються валові витрати по собівартості реалізованих товарів.

Що ж до посилань відповідача, щодо безпідставності формування валових витрат в розмірі 6 562,65 грн. (різниці між собівартістю продукції та ціною її реалізації), то норма п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу не містить жодних обмежень щодо розміру таких витрат та не дає підстав для порівняння собівартості реалізованої продукції із ціною реалізації.

Обмеження щодо розміру формування валових витрат встановлені лише п.п.153.2.2 п. 153.2 ст. 153 Податкового кодексу України, проте такі обмеження стосуються оперецій з придбання товарів (послуг, робіт) у пов'язаних осіб (в тому рахунку і у осіб, що не є платниками податку на прибуток, або сплачують податок за іншими ставками) у випадку якщо договірна ціна на такі товари відрізняється більш ніж на 20 відсотків від звичайної ціни.

Проте, в ході перевірки ревізорами відповідача не було встановлено обставин, що позивач формував спірні суми валових витрат по операціям з придбання товарів, послуг, робіт (що визначали собівартість продукції) у пов'язаних осіб ( в тому рахунку і у осіб, що не є платниками податку на прибуток, або сплачують податок за іншими ставками). Також в ході перевірки не було встановлено обставин, що договірна ціна на такі товари (роботи, послуги), за рахунок яких визначалась собівартість продукції, відрізняється більш ніж на 20 відсотків від звичайної ціни. В ході перевірки ревізори відповідача взагалі не досліджували питання "звичайної ціни" та не визначали її у порядку передбаченому п. 1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Відтак, при визначенні розміру валових витрат за названими операціями обмеження визначені п.п.153.2.2 п. 153.2 ст. 153 Податкового кодексу України на спірні операції позивача не поширюються.

Склад витрат, які включаються до собівартості виготовлених та реалізованих товарів наведено в п.138.8 ст. 138 ПКУ.

З доданих до матеріалів справи калькуляцій по кожному виду готової продукції видно, що до собівартості кожного виду готової продукції включені витрати, які передбачені п. 138.8 ст. 138 ПКУ. Наведені дані по аналізу рахунку 901 „Собівартість реалізованої готової продукції" свідчать про те, що до складу собівартості реалізованої готової продукції підприємством відносились витрати, що формували собівартість реалізованих товарів в тих періодах, коли визнавались доходи від реалізації готової продукції. Вказані регістри бухгалтерського обліку свідчать про те, що підприємство не допустило порушення вимог п. 138.4 ст. 138 ПКУ.

Стосовно ж отриманого збитку від реалізації такої продукції, то з досліджених у справі доказів, а зокрема видаткових накладних на відпуск продукції позивачем у період 4 кв. 2011року та 1кв. 2012року (а.с.125-129 том 2) та відомостями про рівень ринкових цін на аналогічну продукцію інших суб'єктів господарювання (а.с. 90-93 том. 1, 122-124 том 2), вбачається, що ціна реалізації позивачем продукції у названий періодах відповідає рівню ринкових цін на таку продукцію.

З аналізу ст. 150 Податкового Кодексу України вбачається, що в податковому обліку платників податків відображаються та обліковуються не тільки отримані доходи від господарської діяльності, але й отримані збитки від такої діяльності (які у формі від'ємного значення об'єкта оподаткування враховуються в результатах наступних податкових періодів).

Враховуючи обумовлені обставини, суд погоджується з доводами позивача про безпідставність тверджень відповідача щодо порушення позивачем положень п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України.

Відтак, визначене позивачу грошове зобов'язання за порушення п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України є неправомірним.

4. Щодо визначеного грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб - штрафна санкція, то з акту перевірки позивача ( стор. 33 та 34 ) вбачаться, що в податковому розрахунку за 1 кв. 2012року в графі 8 «ознака податкової соціальної пільги» по працівниках ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 не правильно відображена ознака пільги «03», при цьому названі особи користувались фактично пільгою на 2-х і більше дітей віком до 18 років - у розрахунку на кожну таку дитину, ознака такої пільги згідно з довідником ознак соціальних пільг (додаток №2 до Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку затвердженого наказом ДПА України від 24.12.2010року№1020, зареєстрованого в Мін'юсті 13.01.2011року за №46/18784) -«04».

Відповідно до п.п."б" п. 176.2 ст. 176 ПК України особи, які мають статус податкових агентів, зобов'язані подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до органу державної податкової служби за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду.

Згідно з пунктом 3.8 вищезазначеного Порядку №1020 у графі 8 "Ознака податкової соціальної пільги" відображається ознака податкової соціальної пільги згідно з довідником ознак податкових соціальних пільг, наведеним у додатку до цього Порядку. Графа 8 заповнюється тільки для фізичних осіб, які мали пільги щодо податку у звітному періоді згідно із законодавством за місцем отримання основного доходу. При заповненні графи 8 слід враховувати ту ознаку пільги, яка відповідає нарахованому доходу.

Відповідно до довідника податкових соціальних пільг (додаток 2 до Порядку №1020) пільга у розмірі, що дорівнює 100 відсоткам суми пільги, визначеної в ознаці "01" для платника податку, який утримує двох чи більше дітей віком до 18 років -у розрахунку на кожну таку дитину (підпункт 169.1.2 пункту 169.1 статті 169 розділу IV Кодексу), відображається під ознакою пільги «04».

Підсумовуючи наведене , позивач подав до податкового органу податковий розрахунок за формою 1 ДФ за 2 квартал 2012 року у якому містились недостовірні відомості - невірно вказано ознаку пільги по трьох працівниках, замість коду "04" вказано код "03". Названі обставини, позивачем та його представниками не заперечувались та визнавались.

Пункт 119.2 ст. 119 Податкового кодексу України, на підставі якого відповідач застосував штрафну санкцію, передбачає, що штрафна санкція у розмірі 510 гривень застосовується до платників податку за неподання, подання з порушенням встановлених строків, подання не у повному обсязі, з недостовірними відомостями або з помилками податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку.

За таких обставин, наявними матеріалами справи підтверджується правомірність прийнятого відповідачем податкового повідомлення -рішення №0010501742 від 10.08.2012року про визначення позивачу грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб - штрафна санкція у розмірі 510грн.

Враховуючи викладені обставини, адміністративний позов слід задоволити частково.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задоволити частково.

Скасувати податкові повідомлення -рішення №0003692342, №0003682342 від 14.08.2012року.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Присудити на користь позивача Приватне підприємство "Рівнебудпостач" (КОД ЗКПО 33450438) із Державного бюджету України судовий збір у розмірі 2146,000грн.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Шевчук С.М.