Ухвала

від 17.01.2013 по справі 2а/1770/3316/2012

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий у 1-й інстанції: Шевчук С.М.

Суддя-доповідач:Кузьменко Л.В.

УХВАЛА

іменем України

"17" січня 2013 р. Справа № 2а/1770/3316/2012

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Кузьменко Л.В.

суддів: Зарудяної Л.О.

Іваненко Т.В.,

при секретарі Зеліковій О.В. ,

за участю сторін:

від позивача: Кроки Н.Ю. - керівника ПП "Рівнебудпостач";

Катеринчик Н.Ф., представника за довіреністю;

Приходько Т.В., представника за довіреністю;

від відповідача: не з'явились,

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Рівному Рівненської області Державної податкової служби на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від "24" вересня 2012 р. у справі за позовом Приватного підприємства "Рівнебудпостач" до Державної податкової інспекції у м.Рівному Рівненської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень - рішень ,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2012 року Приватне підприємство «Рівнебудпостач» звернулося до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень №0003692342, №0003682342 від 14.08.2012року, №0010501742 від 10.08.2012року.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від24 вересня 2012 року позов задоволено частково. Скасовано податкові повідомлення-рішення №0003692342, №0003682342 від 14.08.2012року.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Відповідач не погодився з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить вказану постанову скасувати та ухвалити нову про відмову в взадоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з"явився, про день, час та місце судового розгляду справи був належним чином повідомлений.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

З матеріалів справи слідує, що за результатами проведення планової виїзної документальної перевірки приватного підприємства «Рівнебудпостач» з питань дотримання податкового законодавства за період з 01.04.2011року по 31.03.2012року, ДПІ в м.Рівному складено акт від 01.08.2011року № 352/22-200/33450438.

На підставі висновків названого акту перевірки позивачем винесено податкові повідомлення-рішення:

- №0003692342 від 14.08.2012року про визначення грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 276903,25грн., з яких 233932 грн.- основний платіж та 42971,25грн. - штрафна санкція;

- №0003682342 від 14.08.2012року про визначення грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток в розмірі 275625,75грн., з яких 267397 грн.- основний платіж та 8228,75грн.-штрафна санкція;

- №0010501742 від 10.08.2012року про визначення грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб - штрафна санкція у розмірі 510 грн.

Визначення грошових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість за податковими повідомленнями - рішеннями №0003692342, №0003682342 від 14.08.2012року, відбулося внаслідок зменшенням витрат та сум податкового кредиту по операціям позивача з ПВКП «Спецінструмент» та ТОВ «Гермес», які відповідач вважає безтоварними; збільшенням відповідачем доходу по реалізації товарів кінцевому споживачу за готівкові кошти; зменшенням валових витрат та сум податкового кредиту на суму реалізації продукції нижче собівартості .

З матеріалів справи слідує, що в 4 кв. 2011 року позивачем до складу валових витрат віднесено витрати по операціях з ПВКП «Спецінструмент» в розмірі 88755грн. До складу податкового кредиту віднесено суму ПДВ з таких операцій в листопаді 2011року розмірі 10785,82 грн., в грудні 2011року в розмірі 6965,16грн.

Формування обумовлених сум валових витрат та сум податкового кредиту відбулося на підставі договору №011111 від 01.11.2011року, видаткових накладних №031103 від 03.11.2011року, №2312/01 від 23.12.2011року та податкових накладних №31 від 03.11.2011року, №245 від 23.12.2011року (а.с. 138,139, 142-145 т.1).

Транспортування товарів за названими видатковими та податковими накладними підтверджено товарно-транспортними накладними № 027585 від 03.11.2011року та № 027585 від 23.11.2011року, актом приймання-здачі послуг від 04.11.2011року по перевезенню вантажів за наведеними ТТН, подорожнім листом вантажного автомобіля від 21-25 грудня 2011року (146-149 т.1), наказами та звітами про відрядження та використання коштів водієм, карткою рахунку №3711 про видачу коштів під звіт водієві (а.с. 44-50 т.2), журналом реєстрації довіреностей на отримання ТМЦ (а.с. 51-54 т. 2).

Вказані товари оприбутковано на склад підприємства позивача, а в подальшому реалізовано позивачем різним суб'єктам господарювання. Підтвердженням названих обставин є картка по рахунку 281 (а.с. 150-161 т. 1) та бухгалтерські довідки про подальший рух ТМЦ отриманих від ПВКП «Спецінструмент» (а.с.72-74 т.2).

Розрахунки за придбані у ПВКП «Спецінструмент» ТМЦ проведено позивачем шляхом переказу коштів з банківського рахунку у безготівковій формі, підтвердженням чого є банківські виписки (а.с. 162-169 т. 1).

Податкові зобов'язання, за названою господарською операцією, ПВКП «Спецінструмент» відображені у податковій звітності, підтвердженням чого є виписки з детальної інформації надані відповідачем по деклараціям за листопад та грудень 2011року, що подані позивачем та ПВКП «Спецінструмент» до податкового органу (а.с.67-68 т.2).

До складу валових витрат 2 кв. 2011 року позивачем віднесено також витрати по операціях з ТОВ «Гермес» в сумі 59926,69грн. До складу податкового кредиту віднесено суму ПДВ з таких операцій в квітні 2011року розмірі 11985,34 грн.

Формування обумовлених сум валових витрат та сум податкового кредиту відбулося на підставі договору №12/04/11 від 12.04.2011року, видаткової накладної №000001 від 26.04.2011року та податкової накладної №1 від 26.04.2011року (а.с. 121-124 т.1).

Транспортування товарів за названими видатковими та податковими накладними підтверджено товарно-транспортними накладними №1 від 26.04.2011року, подорожнім листом вантажного автомобіля від 22-28 квітня, свідоцтвом про реєстрацію вантажного транспортного засобу (125-127 т. 1), наказами та звітами про відрядження та використання коштів водієм, карткою рахунку №3711 про видачу коштів під звіт водієві (а.с. 44-50 т.2), журналом реєстрації довіреностей на отримання ТМЦ (а.с. 51-54 т. 2).

Оприбуткування ТМЦ за переліченими первинними документами здійснено на склад підприємства позивача, а в подальшому реалізовано позивачем різним суб'єктам господарювання (а.с. 132-137 т. 1, а.с. 70-71 т. 2).

Оплату здійснено позивачем шляхом переказу коштів з банківського рахунку у безготівковій формі, підтвердження чого є банківські виписки (а.с. 128-131 т.1).

Податкові зобов'язання, за названою господарською операцією, ТОВ «Гермес» відображені у податковій звітності, підтвердженням чого є виписки з детальної інформації наданої відповідачем по деклараціям за листопад та грудень 2011року, що подані позивачем та ТОВ «Гермес» до податкового органу (а.с. 69 т.2).

З матеріалів справи вбачається, що на дату здійснення господарської операції позивачем з ПВКП «Спецінструмент» та ТОВ «Гермес», названі контрагенти були зареєстровані, як платники ПДВ, взяті за місцем реєстрації на податковий облік, в період здійснення господарської операції з позивачем звітувались до податкового органу. Кількість працюючих у ПВКП «Спецінструмент» становить - 4 особи. Кількість працюючих у ТОВ «Гермес» становить - 3 особи.

З огляду на вказані вище обставини, слідує, що перелічені первинні документи та податкові накладні містять всі необхідні реквізити, складені особами, що на момент їх складання були в установленому порядку зареєстровані, як суб'єкти господарювання та платники податків (в тому числі і податку на додану вартість). Названі документи повністю розкривають зміст господарської операції. Кількість працівників ПВКП «Спецінструмент» та ТОВ «Гермес» є достатньою для виконання господарського зобов'язання з поставки позивачу ТМЦ за обумовленими первинними документами. Документами бухгалтерського обліку підтверджено обставини щодо фактичного надходження позивачу ТМЦ від обумовлених контрагентів та обставини щодо використання позивачем ТМЦ у своїй господарській діяльності.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вказані докази спростовують висновок податкового органу про безтоварність зазначених операцій.

Натомість, акт перевірки всупереч приписам п.6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (затв. Наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 N984 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 р. за N34/18772) не містить жодного посилання на будь-які первинні документи або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність факту безтоварності операцій позивача з обумовленими контрагентами.

Посилання відповідача на відсутності у ПВКП «Спецінструмент» та ТОВ «Гермес» власних технічних ресурсів та відсутність названих контрагентів на дату перевірки позивача за зареєстрованим місцезнаходженням не спростовують обставин щодо фактичного виконання обумовлених господарських операцій.

Враховуючи встановлені обставини та положення абзаців 1-2 пункту 44.1 статті 44 абзацу 1 пункту 138.2 статті 138 , підпункти «а», «б» пункту 198.1 статті 198, абзацу 1 пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), положення статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про правомірність формування валових витрат та сум податкового кредиту за операціями з переліченими контрагентами.

З матеріалів справи слідує, що відповідачем збільшено доход позивача з реалізації товарів кінцевому споживачу за готівкові кошти. Підставою для такого збільшення є відомості, відображені в акті перевірки позивача (стор.5-7 акту, а.с. 18-19 т.1) стосовно реалізації позивачем товарів кінцевому споживачу за ціною, що є меншою на 5,8-6,3 % від ціни реалізації таких товарів іншим споживачам, яку податковий орган вважає звичайною ціною.

В ході розгляду справи позивачем на підтвердження обставин щодо дотримання однакового рівня цін (під час реалізації товарів) надано суду видаткові накладні на реалізацію товарів кінцевому споживачу та іншим споживачам (а.с. 94-117 т. 1), з яких слідує, що рівень відпускних цін є однаковим.

Визначення доходу за звичайними цінами регламентовано п.153.2 ст.153 Податкового Кодексу України та пунктом 1.20 ст.1 Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств» (котрий відповідно до п. 8 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового Кодексу застосовується до вступу у дію ст.39 ПК України, до 01.01.2013року). Положення названих підпунктів застосовується для визначення доходу на рівні звичайної ціни у випадку якщо ціна реалізації товарів відрізняється більш ніж на 20%. У випадку якщо ціна реалізації відрізняється менше ніж на 20% дохід за звичайними цінами на підставі названих положень законів не визначається. Відтак, відхилення в ціні на 5-6% в даному випадку не призводить до наслідків, визначених підпунктом 153.2п. 153.2 ст.153 Податкового Кодексу України та пунктом 1.20 ст.1 Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств».

Крім того, відповідно до підпункту 1.20.8. пункту 1.20 ст. 1 Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств» обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

В ході проведення перевірки позивача податковий орган не направляв останньому запитів щодо обґрунтування рівня договірних цін. Обставин, що ціна договору (ціна реалізації товарів кінцевому споживачу) не відповідає рівню звичайної ціни не довів, жодних доказів не навів та не надав.

З огляду на вказані обставини, суд першої інстанції правильно вказав, що в супереч положенням ч.2 ст. 71 КАС України відповідач не довів правомірності своїх дій щодо збільшення позивачу валового доходу, податкового зобов'язання з ПДВ та не довів правомірності визначення податковими повідомленнями-рішеннями №0003692342, №0003682342 від 14.08.2012року сум грошового зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість.

Також з акту перевірки слідує, що позивач відніс до складу валових витрат витрати, понесені у зв'язку з продажем готової продукції у 4 кв. 2011року та 1 кв. 2012року на суму більшу ніж фактично отримані доходи від реалізації такої продукції. Так, собівартість продукції складала 177 881,78 грн., розмір доходу (ціна реалізації) складала 171 319,13грн., що на 6562,65 грн. є менше від її собівартості.

З матеріалів справи та пояснень представників позивача вбачається, що позивачем визнано доходи від реалізації продукції у 4 кв. 2011року на суму 80 133,24грн. У цей же звітний період позивач сформулював валові витрати, що формують собівартість реалізованої продукції в розмірі 82130,51грн. У 1 кв. 2012року позивачем визнано доходи від реалізації продукції на суму 171309,13грн., у цей же звітний період позивач сформулював валові витрати, що формують собівартість реалізованої продукції в розмірі 95751,27грн.

Отже, витрати, що формують собівартість реалізованої продукції, віднесені позивачем до складу валових витрат того звітного періоду в якому позивач визнав доходи від реалізації такої продукції. Відтак, позивач дотримав положень п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу, щодо звітного періоду в якому формуються валові витрати по собівартості реалізованих товарів.

Що ж до посилань відповідача, щодо безпідставності формування валових витрат в розмірі 6 562,65 грн. (різниці між собівартістю продукції та ціною її реалізації), то суд першої інстанції правильно зазначив, що приписи п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу не містять жодних обмежень щодо розміру таких витрат та не дає підстав для порівняння собівартості реалізованої продукції з ціною реалізації.

Обмеження щодо розміру формування валових витрат встановлені лише п.п.153.2.2 п. 153.2 ст. 153 Податкового кодексу України, проте такі обмеження стосуються операцій з придбання товарів (послуг, робіт) у пов'язаних осіб (в т.ч. і у осіб, що не є платниками податку на прибуток, або сплачують податок за іншими ставками) у випадку якщо договірна ціна на такі товари відрізняється більш ніж на 20 відсотків від звичайної ціни.

Проте, в ході перевірки ревізорами відповідача таких фактів не було встановлено. Також в ході перевірки не було встановлено обставин, що договірна ціна на такі товари (роботи, послуги), за рахунок яких визначалась собівартість продукції, відрізняється більш ніж на 20 відсотків від звичайної ціни. Питання "звичайної ціни" в ході перевірки ревізорами не досліджувалось, звичайна ціна в порядку передбаченому п. 1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не визначалась

Відтак, при визначенні розміру валових витрат за названими операціями обмеження визначені п.п.153.2.2 п. 153.2 ст. 153 Податкового кодексу України на спірні операції позивача не поширюються.

Склад витрат, які включаються до собівартості виготовлених та реалізованих товарів наведено в п.138.8 ст. 138 ПКУ.

З доданих до матеріалів справи калькуляцій по кожному виду готової продукції видно, що до собівартості кожного виду готової продукції включені витрати, які передбачені п. 138.8 ст. 138 ПКУ. Наведені дані по аналізу рахунку 901 „Собівартість реалізованої готової продукції" свідчать про те, що до складу собівартості реалізованої готової продукції підприємством відносились витрати, що формували собівартість реалізованих товарів в тих періодах, коли визнавались доходи від реалізації готової продукції. Вказані регістри бухгалтерського обліку свідчать про те, що підприємство не допустило порушення вимог п. 138.4 ст. 138 ПКУ.

Стосовно ж отриманого збитку від реалізації такої продукції, то з досліджених у справі доказів, а зокрема видаткових накладних на відпуск продукції позивачем у період 4 кв. 2011року та 1кв. 2012року (а.с.125-129 том 2) та відомостями про рівень ринкових цін на аналогічну продукцію інших суб'єктів господарювання (а.с. 90-93 том. 1, 122-124 том 2), вбачається, що ціна реалізації позивачем продукції у названий періодах відповідає рівню ринкових цін на таку продукцію.

З огляду на вказане та виходячи з приписів ст.150ПКУ суд першої інстанції дійшов правильного висновку про безпідставність тверджень відповідача щодо порушення позивачем положень п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України. Відтак, визначене позивачу грошове зобов'язання за порушення п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України є неправомірним.

В решті постанова суду першої інстанції сторонами не оскаржується.

Згідно зі п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з повним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, у зв'язку з чим підстави для скасування або зміни постанови суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Рівному Рівненської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від "24" вересня 2012 р. без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Л.В. Кузьменко

судді: Л.О. Зарудяна Т.В. Іваненко

Повний текст cудового рішення виготовлено "18" січня 2013 р.

Роздруковано та надіслано:

1- в справу

2 - позивачу Приватне підприємство "Рівнебудпостач" вул.Курчатова,18а,м.Рівне,33000

3- відповідачу Державна податкова інспекція у м.Рівному Рівненської області Державної податкової служби вул.Відінська , 8,м.Рівне,33023