Постанова

від 20.11.2008 по справі 14/52-08

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

14/52-08

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

10002, м.Житомир, майдан Путятинський, 3/65  тел.(8-0412) 48-16-02

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 "20" листопада 2008 р.                                                          Справа №  14/52-08

Житомирський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого   судді                                                  

суддів:                                                                        

при секретарі                                                              ,

за участю представників сторін:

від позивача: Петришина В.В. представника за довіреністю від 20.02.2008 р.,

від відповідача: не з"явився,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "ВінАвтоТранс", м. Вінниця  

на рішення господарського суду Вінницької області

від "07" липня 2008 р. у справі № 14/52-08 (суддя Залімський І.Г.)

за позовом Приватного підприємства "Беркут-Транс" , м. Вінниця  

до Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "ВінАвтоТранс", м. Вінниця  

про  стягнення 3543,46 грн. заборгованості

 ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Вінницької області від 07.07.2008 р. усправі №14/52-08 позов  Приватного підприємства "Беркут-Транс", м. Вінниця  до Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "ВінАвтоТранс", м.Вінниця про стягнення       3543,46 грн. заборгованості задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача 2983,27 грн. основного боргу, 390,65 грн. інфляційних, 38,15 грн. - 3% річних, 23,57 грн. витрат, пов'язаних  із зверненням до Головного управління статистики у Вінницькій області для отримання і подачі суду довідки про включення відповідача ЄДРПОУ, 84,07 грн. державного мита та 99,57 грн. витрат на забезпечення інформаційно-технічного забезпечення. судового процесу.

Прийнято відмову від позову та припинено провадження в частині стягнення 131,39 грн. штрафних санкцій.

В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти новий судовий акт про відмову у позові повністю.

Апеляційну скаргу відповідач обґрунтовує тим, що правовідносини між ПП "Беркут-Транс" та ТОВ "Вінавтотранс" відбувались не на підставі договору, а за усною домовленістю. При цьому, скаржник наголошує, що з моменту отримання товару -  29.08.2003 р., на протязі тривалого періоду часу зі сторони ПП "Беркут-Транс" до ТОВ "Вінавтотранс" не було пред"явлено ніяких вимог щодо недоплати по поставленому товару, лише 14.12.2007 р. ТОВ "Вінавтотранс" було отримано вимогу про сплату заборгованості за поставлений товар. Тому, відповідач посилається на ст.ст.256, 257 Цивільного кодексу України та вважає, що судом першої інстанції неправомірно не застосовано положення щодо строку позовної давності.

В судове засідання скаржник свого представника не направив, про причини неявки в суд не повідомив, хоча про дату, час та місце апеляційного розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням №96950 від 09.08.2008 р. про вручення рекомендованого листа - ухвали суду від 01.08.2008 р.

З урахуванням приписів ст.101 Господарського процесуального кодексу України, нез"явлення в судове засідання представника сторони, повідомленої належним чином про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті за наявними матеріалами справи.

Позивач своїм правом подати суду письмовий відзив на апеляційну скаргу не скористався.

Представник позивача в засіданні суду проти доводів апеляційної скарги заперечив, вважає оскаржуване судове рішення законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши в повному обсязі законність та обґрунтованість оскаржуваного судового акту, колегія судів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

27.05.2008 р. Приватне підприємство "Беркут-Транс",  м. Вінниця  звернулось до господарського суду Вінницької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "ВінАвтоТранс", м.Вінниця про стягнення 3543,46 грн., з яких 2983,27 грн. заборгованості за товар, поставлений відповідачу 29.08.2003р. за видатковою накладною №1467 від 29.08.2003 р., штрафні санкції в сумі 131,39 грн. 390,65 грн. інфляційних, 38,15 грн. 3 % річних, а також 500,00 грн. витрат на юридичну допомогу.

Згідно заяви від 07.07.2008 р. позивач відмовився від вимоги про стягнення штрафних санкцій з відповідача у розмірі 131,39 грн. (а.с.97).  

Рішенням господарського суду Вінницької області від 07.07.2008 р. у даній справі позов ПП "Беркут-Транс" задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь позивача 2983,27 грн. основного боргу, 390,65 грн. інфляційних, 38,15 грн. 3% річних та судові витрати. В решті позову відмовлено.

Проте, судова колегія апеляційного господарського суду не може погодитись з таким рішенням місцевого господарського суду в частині задоволення позову, з огляду на наступне.

Як вбачається зі змісту позовної заяви та підтверджується матеріалами справи, 29.08.2003 р. ПП "Беркут-Транс" реалізувало ТзОВ Фірма "ВінАвтоТранс" запасні частини для автомобілів на загальну суму 5485,78 грн., що підтверджується довіреністю серії ЯЖК №236701 від 07.08.2003 р. (а.с.6) та видатковою накладною №0000001467 від 19.08.2003 р. (а.с.7).

Слід зазначити, що позивач у позовній заяві стверджує, що частина коштів за отримані за даною накладною товари відповідачем перерахована, а несплачена сума становить 2983,27 грн.

Відповідач у відзиві на позовну заяву (а.с.19-20) підтвердив часткову оплату за отриманий товар в сумі 2502,51 грн. Тобто, сума заборгованості становить 5485,78 - 2502,51 = 2983,27 грн., яка не заперечується відповідачем.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до відповідача з вимогою за №97 від 12.12.2007 р. про погашення заборгованості по оплаті поставленої продукції протягом семи днів на підставі ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України (а.с.8), яка була отримана відповідачем 14.12.2007 р.

Проте, дана вимога була залишена відповідачем без відповіді та без задоволення, що й стало підставою для звернення Приватного підприємства "Беркут-Транс" до господарського суду з позовом у даній справі.

Відповідно  до  п.6  Прикінцевих  та  Перехідних положень Цивільного кодексу  України, правила  Цивільного  кодексу України про позовну  давність  застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких встановлений законодавством,  що  діяло  раніше, не  сплинув  до  набрання  чинності  цим  Кодексом.

Згідно п.1 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, цей Кодекс набрав чинності з 1 січня 2004 року.

Враховуючи фактичні обставини справи, судова колегія встановила, що між сторонами існували правовідносини з купівлі-продажу, що не суперечить положенням цивільного законодавства. У даному випадку, доказами їх наявності є видаткова накладна №№0000001467 від 29.08.2003 р. та довіреність серії ЯЖК №236701 від 07.08.2003 р. Строк виконання зобов'язання по оплаті отриманого відповідачем товару не був встановлений.

Разом з тим, згідно ст.599 Цивільного кодексу України та ч.1 ст.216 ЦК УРСР, зобов'язання припиняється виконанням,  проведеним належним чином.

Отже, в даному випадку між позивачем та відповідачем існували відносини купівлі-продажу запасних частин на загальну суму 5485,78 грн., які не були повністю оплачені відповідачем після отримання продукції, а тому продовжували існувати і після 01.01.2004 р.

А тому, до спірних правовідносин з купівлі-продажу запчастин для автомобілів, які виникли в 2003 році, слід застосовувати норми чинного Цивільного кодексу України, оскільки строк  позовної  давності встановлений  законодавством,  що  діяло  раніше,  не  сплинув  до  набрання  чинності  Цивільним кодексом України.

Згідно ст.224 Цивільного кодексу УРСР, за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець  зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 ст.165 Цивільного кодексу УРСР, яка діяла на момент відпуску продукції та ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України передбачено: якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимог, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимог, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 256 цього Кодексу  передбачено,  що  позовна  давність - це  строк,  у  межах  якого  особа  може  звернутися  до  суду  з  вимогою  про  захист  свого  цивільного  права  або  інтересу.

Згідно ст.257 Цивільного кодексу України (ст.71 ЦК УРСР), загальна позовна давність  встановлюється  тривалістю  у три  роки.

Відповідно  до  вимог ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг  позовної  давності  починається  від  дня,  коли  особа  довідалась  або  могла  довідатись  про  порушення   свого  права  або  про  особу,  яка  його  порушила.

Зокрема, пунктом 5 наведеної статті передбачено,  що  за  зобов'язаннями, строк  виконання  яких  не  визначений  або  визначений  момент  вимоги, перебіг  позовної  давності  починається  від  дня, коли  у  кредитора  виникає  право  пред'явити  вимогу  про  виконання  зобов'язання.

Тобто, початок перебігу строку пов'язаний з днем виникнення права на пред'явлення такої вимоги, а не з днем фактичного її пред'явлення.

Положення ст.530 Цивільного кодексу України про визначення строку виконання зобов'язання моментом пред'явлення вимоги не змінює початку перебігу строку позовної давності, який пов'язується з часом коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права.

З врахуванням наведеного вище, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що перебіг строку позовної давності щодо оплати відповідачем отриманого товару розпочався з 29.08.2003 р., тобто з моменту передачі товару за видатковою  накладною.

Тому твердження представника позивача про те, що строк позовної давності необхідно обчислювати від дня звернення з вимогою про оплату отриманого відповідачем товару не ґрунтуються на чинному законодавстві.  

Отже, перебіг  позовної  давності  за  зобов'язаннями  між  сторонами у  справі  почався з часу,  коли  у  кредитора  виникло  право  пред'явити  вимогу  про   виконання  зобов'язання, а саме з моменту передачі запчастин для автомобілів, що визначений у видатковій накладній №0000001467 від 29.08.2003 р. Оскільки вказана накладна датована 29.08.2003 р., строк по ній закінчився 29.08.2006 року.

Таким чином, враховуючи, що позов подано 27.05.2008 р., останній подано з пропуском строку  позовної  давності.

У відповідності до ч.3 ст.267 Цивільного кодексу України, позовна давність  застосовується  судом  лише  за  заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Зважаючи на той факт, що у відзиві на позов (а.с.19-20) відповідач вказував на пропущення позивачем строку позовної давності та, в тому числі зважаючи на це, просив відмовити в задоволенні позову, судова колегія вважає, що наведене фактично слід розцінювати в якості заяви відповідача про застосування позовної давності.

Разом з тим, частиною 4 ст.267 Цивільного кодексу України встановлено, що  сплив  позовної  давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Слід зазначити, що позивачем не наведено поважних причин пропуску строку позовної давності та не заявлено клопотання про його поновлення, а також не доведено наявності обставин, які б свідчили про переривання перебігу строку позовної давності згідно ст.264 ЦК України.

При цьому, банківські виписки, платіжні рахунки про перерахування  відповідачем коштів позивачу не можуть прийматися судовою колегією до уваги, зважаючи на наявність, згідно матеріалів справи, інших правовідносин з купівлі-продажу між сторонами у справі, та з огляду на те, що в даних документах не вказано призначення платежу, а тому встановити, що суми перераховувались, в т.ч. і в рахунок погашення заборгованості за спірною накладною не є можливим.

Крім того, з огляду на те, що призначення платежу відповідачем у платіжних документах не вказано, позивач вправі був здійснити зарахування отриманих коштів в погашення боргу за накладною від 29.08.2003 р., однак своїм правом не скористався, що вбачається зі змісту позовної заяви.

З урахуванням наведеного, викладений у рішенні місцевого господарського суду висновок щодо необхідності задоволення позову в частині стягнення 3412,07 грн. не відповідає обставинам справи, оскільки судом порушено норми матеріального та процесуального права щодо строків позовної давності.

Тому, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Вінницької області від 07 липня 2008 р. у справі №14/52-08 в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "ВінАвтоТранс" 3412,07 грн. слід скасувати з прийняттям нового рішення в цій частині про відмову в позові. В решті рішення є законним, а тому  залишається без змін.

  Керуючись ст.ст.101,103-105 Господарського процесуального кодексу України, Житомирський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "ВінАвтоТранс", м. Вінниця  - задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Вінницької області від 07 липня 2008 року у справі №14/52-08 - скасувати в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "ВінАвтоТранс", м. Вінниця суми 3412,07грн. з прийняттям нового рішення в цій частині про відмову в позові.

В решті рішення залишити без змін.

3. Справу №14/52-08  повернути до господарського суду  Вінницької області.

 Головуючий - суддя:                                                               

 судді:

 віддрук.прим.:

1 - до справи

2 - позивачу

3 - відповідачу

4 - в наряд