Ухвала

від 09.10.2012 по справі 2а-2666/12/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-2666/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Патратій О.В.

Суддя-доповідач: Файдюк В.В.

У Х В А Л А

Іменем України

"09" жовтня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Файдюка В.В.

суддів: Маслія В.І.

Чаку Є.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Забудова»на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 травня 2012 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Забудова»до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва про визнання протиправними дій та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 травня 2012 року в задоволенні адміністративного позову ТОВ «Будівельна компанія «Забудова»до ДПІ у Оболонському районі м. Києва про визнання протиправними дій та скасування податкового повідомлення-рішення -відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою задовольнити позовні вимоги.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, в період з 28 грудня 2011 року по 04 січня 2012 року ДПІ у Оболонському районі м. Києва було проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «Будівельна компанія «Забудова»з питань дотримання правомірності нарахування та сплати податку на додану вартість при взаємовідносинах з платником податків - ТОВ «Вілія Пром Буд»за квітень 2011 року.

За результатами проведеної перевірки було складено акт № 17/23-4/33635282 від 12 січня 2012 року.

31 січня 2012 року на підставі вказаного Акту перевірки ДПІ у Оболонському районі м. Києва було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000132304, яким позивачу за порушення п. 198.1, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України було нараховано суму податкового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість», у розмірі 475 247, 00 грн., та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1, 00 грн.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач оскаржив його в судовому порядку.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «Будівельна компанія «Забудова»(Покупець) та ТОВ «Вілія Пром Буд»(Постачальник) було укладено Договір №11/03 на поставку та монтаж обладнання від 01 березня 2011 року, Договір №11/04 на поставку та монтаж обладнання від 01 квітня 2011 року, Договір №12/04 на поставку та монтаж обладнання від 01 квітня 2011 року, Договір №4-18/П на поставку та монтаж обладнання від 08 квітня 2011 року, відповідно до яких Постачальник бере на себе зобов'язання з постачання, монтажу та пусконалагоджування Товару згідно специфікацій.

Між позивачем та ТОВ «Вілія Пром Буд»з посиланням на рахунки - фактури було оформлено видаткові та податкові накладні, копії яких наявні в матеріалах справи.

Суми податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними включені ТОВ «Будівельна компанія «Забудова»до складу податкового кредиту у загальному розмірі 475 247,00 грн. за квітень 2011року.

Відповідно до матеріалів справи ТОВ «Будівельна компанія «Забудова»було перераховано на поточний рахунок ТОВ «Вілія Пром Буд»грошові кошти у розмірі 2 851 483, 80 грн., в т.ч. ПДВ - 475 247, 32 грн., що підтверджується відповідними банківськими виписками.

Згідно з п.п. 14.1.181 п. 14.1 статті 14 Податкового кодексу України - податковий кредит сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України - встановлено право суб'єкта підприємницької діяльності на віднесення сум сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, згідно з вимогами п. 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

В даному випадку, як вбачається з матеріалів справи та встановлено ДПІ у Оболонському районі м. Києва під час проведення перевірки, надані позивачем первинні документи бухгалтерського обліку є формально складеними та не підтверджують фактичне здійснення господарської операції між ТОВ «Будівельна компанія «Забудова»та ТОВ «Вілія Пром Буд», оскільки останнє, як продавець (виконавець), не мало відповідних трудових ресурсів (технічного персоналу), основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, виробничих активів, складських приміщень для зберігання товарів.

Так, згідно наявних в матеріалах справи податкових та видаткових накладних, предметом постачання ТОВ «Вілія Пром Буд»на користь позивача були різного роду будівельні матеріали та комплектуючі, в тому числі великогабаритні товари: вікна, двері, плити перекриття кілець, плити дніщь, арматура, цегла, щебінь, тощо.

Згідно умов укладених договорів, постачання матеріалів здійснювалось на умовах Інкотермс DDP (поставка на склад покупця), що передбачає обов'язок продавця здійснити доставку товару на користь покупця.

Виконання таких договорів вимагає від продавця наявності відповідних основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів, а також необхідну кількість працівників для здійснення обліку, охорони, розвантаження / завантаження товарів.

В той же час, як вбачається з інформації, наданої на запит суду ДПІ у Вишгородському районі Київської області, відповідно до звіту ТОВ «Вілія Пром Буд»за перший квартал 2011 року за формою № 1-ДФ (податкові розрахунки сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків, і сум утриманих з них податку) всі працівники звільнені, за другий квартал 2011 року звіт не подавався.

Відповідно до додатку СВ до рядка 05.1. Податкової декларації з податку на прибуток підприємства, поданої ТОВ «Вілія Пром Буд» за ІІ квартал 2011 року у підприємства відсутні прямі витрати на оплату праці, що є додатковим підтвердженням відсутності на підприємстві трудових ресурсів.

Як встановлено актом про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Вілія Пром Буд»№ 478/23-1/33677927 від 15 липня 2011 року, складеним ДПІ у Вишгородському районі Київської області, в ході аналізу матеріалів податкової звітності, реєстраційних документів, звітів та інших документів встановлено, що основні засоби у ТОВ «Вілія Пром Буд»відсутні. Додаток К1 до декларації з податку на прибуток за І квартал 2011 року не подавався. Значення в рядках 4.10 «Витрати на поліпшення основних фондів»відсутні, в рядку 07 «Сума амортизаційних відрахувань»декларацій відсутні. За даними Декларацій з податку на прибуток виручка від реалізації товарів (робіт, послуг) за І квартал 2011 року склала 0, 00 грн.

Вищевикладене свідчить про відсутність у ТОВ «Вілія Пром Буд»адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань, відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань, відсутність наміру створення правових наслідків. Тобто, угоди ТОВ «Вілія Пром Буд»зі своїми контрагентами носять фіктивний характер.

Крім того, як вбачається з наданої на запит суду декларації з податку на додану вартість ТОВ «Вілія Пром Буд»за квітень 2011 року, останнім згідно Додатку № 5 не декларувались податкові зобов'язання за наслідками операцій з ТОВ «Будівельна компанія «Забудова».

Колегія суддів звертає увагу на те, що на вимогу суду першої інстанції документація на підтвердження фактичного переміщення товару по взаємовідносинам між позивачем та його контрагентом, представником позивача суду надана не була. Зокрема, суду не надано товарно-транспортні накладні, подорожні листи або ж інші документи, які б підтверджували шлях прямування вантажу від пункту його відправлення постачальником до пункту його призначення, конкретизацію видів товару, який перевозився, відстань перевезення товару, кількість кілометрів, обсяг використаного пального тощо.

Пунктом 2.7 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року, встановлено, що первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціальних форм, затверджених міністерствами та відомствами України.

Типові форми єдиної первинної транспортної документації, зокрема товарно-транспортної накладної та подорожнього листа, затверджені спільним Наказом Мінтрансу України, Мінстату України «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля»від 29 грудня 1995 року № 488/346 і введені в дію з 01 січня 1996 року.

Відповідно до п. 2 зазначеного Наказу - застосування вказаних форм первинного обліку всіма суб'єктами господарської діяльності незалежно від форм власності є обов'язковим.

Відповідно до п. п. 11.1, 11.4 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363 - основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля.

Відповідно до п.п. 11.5, 11.7 зазначених Правил - товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Таким чином, незалежно від того, хто виступав замовником послуг по перевезенню вантажів - покупець чи постачальник - у покупця, як вантажоодержувача повинен зберігатись один екземпляр товарно-транспортної накладної.

Відповідно до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу України від 14 жовтня 1997 року № 363 - товарно-транспортна накладна -єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбутковування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу і обліку виконаної роботи.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт»- автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, уповноваженим здійснювати контроль на автомобільному транспорті і у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. Для водія такими документами є: посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, ліцензійна картка, дорожній лист, товарно-транспортна накладна або інший встановлений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством України.

Також, згідно статті 1 Закону України «Про транспортно - експедиторську діяльність»- транспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів; транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування.

Статтею 9 вказаного Закону визначено, що підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб'єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади. Перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Такими документами можуть бути: авіаційна вантажна накладна, міжнародна автомобільна накладна; накладна СМГС (накладна УМВС); коносаменту накладна ЦІМ (СІМ); вантажна відомість; інші документи, визначені законами України.

Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Таким чином, товарно-транспортна накладна належить до первинної транспортної документації, застосування якої для всіх суб'єктів господарської діяльності незалежно від форм власності є обов'язковим.

Колегія суддів зазначає, що відсутність товарно-транспортних накладних може бути свідченням відсутності факту перевезення товару, що, у свою чергу, може вказувати на фіктивність відповідної господарської операції.

З огляду на вищевказане, враховуючи відсутність документів, які б могли достовірно свідчити про фактичне отримання позивачем вищевказаних товарів: належним чином оформлених товарно-транспортних накладних із всіма необхідними реквізитами, які б засвідчували фактичну передачу товару та фактичне перевезення товарно - матеріальних цінностей, місця поставки або інші документи щодо реальності та товарності проведених операцій, з яких би можливо було встановити місця відвантаження товару, осіб, які здійснювали приймання та відвантаження цього товару, суд дійшов висновку про непідтвердження реальності проведення господарських операцій позивача з ТОВ «Вілія Пром Буд», тобто про відсутність операцій, які можуть бути об'єктом оподаткування ПДВ.

Наведені обставини та досліджені судом документальні докази, суд вважає достатніми для висновку про те, що господарські операції з постачання товарів та надання послуг фактично не мали реального характеру, постачання товарів (надання послуг) оформлене лише документально та не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені укладеними договорами.

У зв'язку з цим, суд приходить до висновку про відсутність сукупності умов, обставин та підстав з якими ПК України у взаємозв'язку з положеннями Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»пов'язують виникнення у позивача права на спірні суми податкового кредиту з ПДВ.

Згідно до п. 79.1, п. 79.3 статті 79 ПК України - документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом; присутність платників податків під час проведення документальних невиїзних перевірок не обов'язкова.

Відповідно до п. 79.2 статті 79 ПК України - документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання наведених законодавчих приписів повідомлення про проведення перевірки № 37681/10/23-406 від 23 грудня 2011 року та копію наказу № 3615 від 23 грудня 2011 року про проведення позапланової документальної перевірки було направлено позивачу 27 грудня 2011 року, що підтверджується копією поштового конверту.

Між тим, колегія суддів зазначає, що за умови доведеності факту дійсності порушення суб'єктом господарювання вимог закону, наявність виключно формальних недоліків при оформленні матеріальних висновків перевірки, що не потягли за собою прийняття неправомірного по суті податкового повідомлення-рішення, не можуть бути виключною підставою для визнання недійсним такого податкового повідомлення-рішення.

Таким чином, проаналізувавши наявні матеріали справи та норми зазначеного законодавства, суд вважає правомірними висновки відповідача, викладені в Акті перевірки.

Враховуючи те, що судом не встановлено підстав для визнання протиправними дій, скасування податкового повідомлення-рішення № 0000132304 від 31 січня 2012 року, відповідно, відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Таким чином правомірним є висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні даного адміністративного позову.

Отже при винесенні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.

Відповідно до статті 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Забудова»-залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 травня 2012 року -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 КАС України та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтею 212 КАС України.

Головуючий суддя Файдюк В.В.

Судді: Маслій В.І.

Чаку Є.В.